Постанова

від 10.12.2024 по справі 910/2286/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2286/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ємця А. А. (головуючого), Колос І. Б., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників:

позивача - Кім Г. В.,

відповідача 1-Грунський В. О.,

відповідача 2- не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Лакме Косметікс С.Л. (LAKME COSMETICS S.L. (SOCIEDAD UNIPERSONAL), Королівство Іспанія) (далі - скаржник, позивач, Компанія)

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 (головуюча суддя Сотнікова С. В., судді Отрюха Б. В., Остапенко О.М.)

у справі № 910/2286/23

за позовом Лакме Косметікс С.Л. (LAKME COSMETICS S.L. (SOCIEDAD UNIPERSONAL)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкап трейдинг" (далі - відповідач 1, ТОВ "Мейкап трейдинг"),

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреско імпорт" (далі - відповідач 2, ТОВ "Фреско імпорт")

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мідуей", (далі - ТОВ "Мідуей")

про припинення дій, які порушують право інтелектуальної власності.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 1. У лютому 2023 року Компанія Лакме Косметікс С.Л. (LAKME COSMETICS S.L. (SOCIEDAD UNIPERSONAL), Королівство Іспанія) звернулася з позовом (з урахуванням клопотання про залучення співвідповідача та зміну предмета позову) до ТОВ "Мейкап трейдинг" та ТОВ "Фреско імпорт" про:

- визнання використання ТОВ "Мейкап трейдинг" торговельної марки LAKME, що належить Компанії, протиправним та таким, що порушує право інтелектуальної власності Компанії на торговельну марку LAKME;

- припинення дій, що порушують інтелектуальні права Компанії шляхом заборони ТОВ "Мейкап трейдинг" здійснювати реалізацію (продаж) на території України в будь-який спосіб споживачам, зберігання з метою пропонування для продажу, пропонування для продажу будь-якої продукції, в тому числі, але не обмежуючись, асортименту засобів для догляду за волоссям з нанесеними на їх етикетку торговельної марки LAKME;

- визнання використання ТОВ "Фреско імпорт" торговельної марки LAKME, що належить Компанії, протиправним та таким, що порушує право інтелектуальної власності Компанії на торговельну марку LAKME;

- припинення дій, що порушують інтелектуальні права Компанії, шляхом заборони ТОВ "Фреско імпорт" здійснювати реалізацію (продаж) на території України в будь-який спосіб споживачам, зберігання з метою пропонування для продажу, пропонування для продажу будь-якої продукції, в тому числі, але не обмежуючись, асортименту засобів для догляду за волоссям з нанесеними на їх етикетку торговельної марки LAKME.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Компанія зазначила, що вона є власником торговельної марки LAKME за свідоцтвами №№ 009848061, 673676 виробляє косметичну продукцію та маркує її зазначеною торговельною маркою. Єдиним дистриб`ютором продукції під торговельною маркою LAKME на території України є ТОВ "Мідуей", яке у жовтні 2022 року повідомило позивача про те, що відповідач-1 в мережі "Інтернет" через власний сайт http://makeup.com.ua здійснює продаж товарів під торговельною маркою LAKME. Відповідач-2 здійснює імпорт продукції під торговельною маркою LAKME та постачає його відповідачу-1 для подальшого роздрібного продажу. Такі дії відповідачі здійснюють без дозволу правовласника, тобто позивача.

1.3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.03.2023, крім іншого, залучив до участі у справі ТОВ "Мідуей" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 07.12.2023 позовні вимоги задовольнив частково. Зобов`язав ТОВ "Мейкап трейдинг" припинити дії, що порушують право інтелектуальної власності компанії Лакме Косметікс СЛ на торговельну марку LAKME, шляхом заборони ТОВ "Мейкап трейдинг" здійснювати реалізацію (продаж) на території України в будь-який спосіб споживачам, зберігання з метою пропонування для продажу, пропонування для продажу продукції з нанесеними на їх етикетку знаками для товарів та послуг: торговельної марки LAKME свідоцтво № 009848061, строк дії до 29.03.2031, торговельної марки LAKME свідоцтво № 673676, строк дії до 21.03.2027. Зобов`язав ТОВ "Фреско імпорт" припинити дії, що порушують право інтелектуальної власності компанії Лакме Косметікс СЛ на торговельну марку LAKME, шляхом заборони ТОВ "Фреско імпорт" здійснювати реалізацію (продаж) на території України в будь-який спосіб споживачам, зберігання з метою пропонування для продажу, пропонування для продажу продукції з нанесеними на їх етикетку знаками для товарів та послуг: торговельної марки LAKME свідоцтво № 009848061, строк дії до 29.03.2031, торговельної марки LAKME свідоцтво № 673676, строк дії до 21.03.2027. В іншій частині позову відмовив.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 13.02.2024 частково задовольнив апеляційні скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/2286/23 скасував в частині задоволених позовних вимог, прийняв в цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог компанії Лакме Косметікс СЛ до ТОВ "Мейкап трейдинг", ТОВ "Фреско імпорт" про зобов`язання припинити дії, що порушують право інтелектуальної власності на торговельну марку LAKME, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 залишив без змін.

2.3. Верховний Суд постановою від 18.06.2024 касаційну скаргу Лакме Косметікс С.Л. (LAKME COSMETICS S.L. (SOCIEDAD UNIPERSONAL) залишив без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 у справі № 910/2286/23 залишив без змін.

2.4. ТОВ "Мейкап трейдинг" 09.09.2024 звернулося до суду апеляційної інстанції з заявою про розподіл судових витрат, а саме: просило суд здійснити перерозподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції.

2.5. Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 15.10.2024 заяву ТОВ "Мейкап трейдинг" про розподіл судових витрат задовольнив частково: стягнув з компанії Лакме Косметікс СЛ (LAKME COSMETICS S.L. (SOCIEDAD UNIPERSONAL), Королівство Іспанія) на користь ТОВ "Мейкап трейдинг" (код 43221188) витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн. В решті заяви відмовив.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі Компанія з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 у справі № 910/2286/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ "Мейкап Трейдінг" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат - відмовити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18; додаткових постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/28, від 17.07.2024 у справі № 927/1252/23, постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 21.09.2023 у справі № 914/558/22, від 04.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16, від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15, від 23.04.2024 у справі № 909/335/23.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржуване судове рішення у цій справі залишити без змін.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Верховний Суд ухвалою від 20.11.2024, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 910/2286/23 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Згідно з розпорядженням керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.12.2024 у зв`язку з відрядженням судді Бенедисюка І. М. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/2286/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Ємець А. А. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкова Т. М.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного перегляду у цій справі є додаткова постанова суду апеляційної інстанції про розподіл судових витрат, а саме в частині витрат ТОВ "Мейкап трейдинг" на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.

8.2. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.3. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

8.4. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.5. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування в постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права в подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.6. Верховний Суд зазначає, що для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

8.7. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у якій передбачено таку підставу касаційного оскарження, як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин.

8.9. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", яке полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.10. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.11. Із-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.12. У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.14. Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував висновків щодо застосування норми права (статті 124, 126, 129 ГПК України) у подібних правовідносинах, викладених у зазначених вище постановах.

8.15. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у зазначених справах, Верховний Суд виходить з такого.

8.16. Так, у касаційній скарзі скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 додаткових постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 17.07.2024 року у справі № 927/1252/23 щодо дотримання процесуального порядку звернення до суду із заявою про розподіл судових витрат, зазначених скаржником, правові висновки яких, не враховані судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови, не є подібними (схожими) справі, яка розглядається, з огляду на таке.

8.17. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 Велика Палата Верховного Суду відмовила у відшкодуванні таких судових витрат, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

8.18. У постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/28 Суд зазначив, що попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат СТОВ "Лан" у порядку, визначеному процесуальним законом, подано не було. При цьому ані заява СТОВ Лан, подана в порядку частини 8 статті 129 ГПК до прийняття Верховним Судом постанови від 07.08.2019, ані заява про долучення доказів взагалі не містять будь-яких обґрунтувань і посилань на склад судових витрат, а також вимог відповідача стосовно того, який саме розмір цих витрат слід розподілити за результатами розгляду справи у суді касаційної інстанції, що не дає суду процесуальної підстави вирішувати питання про розподіл таких витрат з власної ініціативи.

8.19. У постанові Верховного Суду від 17.06.2024 у справі № 927/1252/23 Суд відмовив у відшкодуванні судових витрат у суді касаційної інстанції, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач разом з першою заявою по суті спору не надав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, з огляду на доводи, викладені у його заяві про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

8.20. Частиною 14 ст. 129 ГПК України визначено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

8.21. Як зазначено вище, згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/2286/23 скасовано в частині задоволених позовних вимог, прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог компанії Лакме Косметікс СЛ до ТОВ "Мейкап трейдинг", ТОВ "Фреско імпорт". Судові витрати в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції складаються із витрат на професійну правничу допомогу, які за правилами ч. 4 ст. 129 ГПК України покладено на позивача у зв`язку з відмовою у позові.

8.22. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що заява про розподіл судових витрат за результатами ухвалення постанови від 27.02.2024 подана ТОВ "Мейкап Трейдінг" 09.09.2024 без клопотання про поновлення пропущеного строку на її подання, та апеляційний суд не навів мотивів прийняття цієї заяви до розгляду, надання оцінки наданим до неї доказам та подальшого її часткового задоволення, хоча позивач виклав свої заперечення щодо пропуску встановленого процесуального строку та наявності підстав для повернення такої заяви.

8.23. Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви про розподіл судових витрат, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, від 31.05.2022 у справі № 917/304/21).

8.24. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач-1 подав заяву № 1633-010 від 15.11.2023 про розподіл судових витрат у справі, у якій просив здійснити розподіл судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 791 706 грн. Як додатки до заяви надано: договір про надання правової допомоги від 24.01.2022 із Адвокатським об`єднанням "Аксон партнерз", акт надання послуг № 112 від 14.11.2023, платіжну інструкцію № 8038 від 30.05.2023 на суму 196986 грн.; договір про надання правової допомоги № 01-1633/23 від 07.03.2023, укладений із Адвокатським об`єднанням "Саєнко Харенко", із додатковою угодою № 1 від 29.06.2023, додаток № 2 від 27.06.2023, рахунок-фактуру № 01-010-1633/23 від 29.06.2023, платіжну інструкцію № 9286 від 03.07.2023 на суму 594720 грн. У заяві відповідач-1 навів детальний опис наданих послуг.

8.25. Вказана заява подана відповідачем-1 разом із доказами їх понесення до закінчення судових дебатів, а отже, підлягає розгляду судом, що кореспондує з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у cправі № 910/10009/22, а саме п. 22 «Отже, Позивач в кожній із судових інстанцій робив заяву про відшкодування судових витрат, понесених ним на правничу допомогу при розгляді цієї справи, а також надавав відповідні розрахунки цих витрат, опис виконаних робіт та докази на підтвердження їх виконання за правилами та у строки, визначені положеннями частини першої статті 124 та частини восьмої статті 129 ГПК України».

8.26. Застосування частини другої статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Зі змісту частини другої статті 124 ГПК України очевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

8.26.1. Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ГПК України.

8.26.2. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

8.26.3. З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

8.27. Вказана правова позиція щодо частини другої статті 124 ГПК України у контексті дискреції суду є сталою і послідовною, викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 29.09.2022 у справі № 910/3055/20.

8.28. За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на частині другій статті 124 ГПК України, частині восьмій статті 129 ГПК України правових висновків, що заявник дотримався вимог, встановлених у частині восьмій статті 129 ГПК України, та вважав за можливе здійснити перевірку наданих заявником доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, з огляду на предмет оскарження у місцевому суді та надати їм оцінку.

8.29. Зазначеним вище спростовуються доводи скаржника про те, що суд безпідставно не застосував частину другу статті 124 ГПК України, зокрема, не відмовив у позові та не дотримався частини восьмої статті 129 ГПК України.

8.30. Щодо тверджень скаржника, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо неспівмірності заявлених до стягнення витрат, не застосував положень статей 124, 126,129 ГПК України з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.09.2023 у справі № 914/558/22, від 04.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16, від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15, від 23.04.2024 у справі № 909/335/23 та не встановив об`єктивної необхідності та невідворотності цих витрат, їх розумності та пропорційності.

8.31. Колегія суддів зазначає, що приписи статей 124, 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21).

8.32. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

8.33. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

8.34. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

8.34.1. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.

8.35. Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.

8.36. Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

8.37. Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

8.38. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

8.39. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

8.40. У частинах 1, 2 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

8.41. У частинах першій та другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

8.42. Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

8.43. Отже, відшкодування судових витрат на правову допомогу здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи, з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Аналогічні висновки наведені Верховним Судом в ухвалі від 01.02.2023 у справі № 921/262/19 та додатковій постанові від 16.06.2021 у справі № 918/132/20.

8.44. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

8.45. Верховний Суд виходить з того, що за пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

8.46. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

8.47. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не має права втручатися в ці правовідносини.

8.48. У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

8.49. Критерії реальності та розумності застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

8.50. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

8.51. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

8.52. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

8.53. Верховний Суд у постанові від 30.03.2021 у справі № 906/432/19 зауважив, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

8.54. Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформації щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами, та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

8.55. Такі докази відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

8.56. При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75- 79 ГПК України.

8.57. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, надаючи оцінку наведеному заявником розрахунку витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих ним доказів на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді першої інстанції, а також беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, що узгоджується з процесуальними нормами права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованою сумою витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції є саме 250 000 грн.

8.58. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

8.59. Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваного судового рішення не виявив у діях суду апеляційної інстанції порушень приписів статей 124, 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення незаконного рішення, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судом апеляційної інстанції статей 86 та 210 ГПК України Суд також не встановив, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судами оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

8.60. У касаційній скарзі Компанія посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та на те, що суди попередніх судових інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у низках постанов Верховного Суду, щодо застосування статей 124, 126, 129 ГПК України (див. пункти 4.1. цієї постанови).

8.61. Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що висновки, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не були враховані судом апеляційної інстанції, а застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 124, 126, 129 ГПК України не суперечить жодному із вказаних скаржником висновків Верховного Суду. У відповідних постановах питання можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат, а також оцінки та дослідження доказів в силу статей 86, 210 ГПК України.

8.62. Крім того, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі враховував такі ж критерії, якими керувався Верховний Суд у наведених скаржником постановах. Незгода скаржника із сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка стягується на користь ТОВ "Мейкап трейдинг", не свідчить про порушення судом статей 124, 126, 129 ГПК України.

8.63. Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.64. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування оскаржуваного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.

8.65. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

8.66. Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм права як необхідної передумови для скасування ухваленого судового рішення, а отже, підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

8.67. З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги Суд відхиляє.

8.68. Верховний Суд бере до уваги доводи, викладені у відзиві ТОВ "Мейкап трейдинг" на касаційну скаргу, щодо додаткової постанови апеляційної інстанції в тій частині, в якій вони узгоджуються з міркуваннями Верховного Суду, викладеними у цій постанові.

8.69. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.70. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.71. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.72. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.73. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України`Є, зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9.Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

9.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки судовий збір з касаційної скарги на додаткове судове рішення не сплачується, відповідно, розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу компанії Лакме Косметікс СЛ (LAKME COSMETICS S.L. (SOCIEDAD UNIPERSONAL), Королівство Іспанія) залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2024 року в частині стягнення з компанії Лакме Косметікс СЛ (LAKME COSMETICS S.L. (SOCIEDAD UNIPERSONAL), Королівство Іспанія) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкап трейдинг" (код 43221188) витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн. у справі № 910/2286/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова