Ухвала

від 10.12.2024 по справі 911/22/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/22/24 (911/747/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

ТОВ "Регіональні Ресурси" - адвокат Варес М.О.

ОСОБА_1 - адвокат Варес М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 07.10.2024

у складі колегії суддів: Доманської М.Л. (головуючого), Пантелієнка В.О., Поліщука В.Ю.

та на рішення Господарського суду Київської області

від 31.05.2024

у складі судді: Наріжного С.Ю.

у справі № 911/22/24 (911/747/24)

за позовом ОСОБА_2

до відповідачів: 1) ОСОБА_3 ; 2) ОСОБА_4 ; 3) ОСОБА_1 ; 4) ОСОБА_5 ; 5) ОСОБА_6 ; 6) Товариства з обмеженою відповідальністю "Квеста Груп"; 7) Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні Ресурси"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 7: розпорядника майна ТОВ "Регіональні Ресурси" арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича

про розірвання договору купівлі-продажу, визнання недійсними правочинів та витребування з володіння (стягнення) частки у статутному капіталі товариства, визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників у статутному капіталі товариства

в межах справи № 911/22/24

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Коіл"

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні Ресурси"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Регіональні Ресурси", введено процедуру розпорядження майном Боржника.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 від 22.03.2024 б/№ (вх. № 432/24) до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ "Квеста Груп" та ТОВ "Регіональні Ресурси" про розірвання договору купівлі-продажу, визнання недійсними правочинів та витребування з володіння (стягнення) частки у статутному капіталі товариства, визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників у статутному капіталі товариства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, наступним.

- 10.03.2020 між Позивачем (продавець) та Відповідачем 1 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси";

- в той же день між сторонами складено Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси", відповідно до якого Позивач передав, а Відповідач 1 прийняла частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 100% його статутного капіталу;

- за умовами Договору оплата вартості частки мала бути здійснена покупцем до 10.04.2020. Проте Відповідач 1 не виконала зобов`язання щодо оплати Позивачу коштів за відчужувану частку у статутному капіталі;

- 15.04.2020 Позивачем на адресу Відповідача 1 було направлено претензію з вимогою у семиденний строк виконати умови Договору від 10.03.2020 щодо оплати вартості частки та повідомлено, що у разі відмови від виконання цього зобов`язання вважати даний лист пропозицією щодо розірвання Договору, попереджено, що в іншому випадку Позивач звернеться до суду з позовом про розірвання Договору;

- проте, Відповідач 1 не оплатила вартість частки в статутному капіталі в сумі

33 200,00 грн на користь Позивача та не повернула вказану частку Позивачу;

- натомість, як стверджує Позивач, Відповідач 1 з метою ухилення від виконання зобов`язання за Договором від 10.03.2020 щодо оплати 33 200,00 грн та неповернення Позивачу частки у статутному капіталі Товариства в розмірі 100% його статутного капіталу, відчужила цю частку спочатку Відповідачу 2 шляхом укладення Договору від 05.05.2020 та відповідно складання з нею Акту від 04.09.2020, а потім відчужила частку знову Відповідачам 2-5 шляхом укладення Договорів та Актів від 18.08.2020, тобто уклала фраудаторні правочини, на підставі яких в подальшому Відповідачі 3-5 стали власниками частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 100% його статутного капіталу, які у свою чергу уклали низку правочинів, на підставі яких Відповідач 6 (єдиним кінцевим бенефіціарним власником якого є Відповідач 3) став власником спірної частки;

- в якості нормативного обґрунтування позову Позивач посилається на положення ч. 2 ст. 651, ст. 691 ЦК України, згідно яких підставою для розірвання договору є істотне порушення іншою стороною договору, коли внаслідок цього друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

- позивач стверджує, що оскільки він значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні Договору від 10.03.2020, а саме вчасної оплати Відповідачем 1 коштів за частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 100% його статутного капіталу згідно умов Договору від 10.03.2020, отже вказаний Договір підлягає розірванню.

- підставами для визнання недійсними Договорів купівлі-продажу від 18.08.2020, укладених між Відповідачем 1 та Відповідачами 2-5, Позивач вказує фраудаторність даних правочинів, оскільки вважає, що вони укладені Відповідачем 1 на шкоду кредитору - Позивачу, з метою ухилення від виконання зобов`язання щодо оплати вартості одержаної частки у статутному капіталі Товариства згідно договору від 10.03.2020 та з метою неповернення відповідної частки Позивачу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.05.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій мотивовано, зокрема, наступним:

- суд звертається до судової практики Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 06.06.2022 у справі № 902/66/20, та крім того практики Верховного Суду в постанові від 30.10.2023 у справі № 910/16754/21, в якій зазначено наступне: "62. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 692 та 694 ЦК, вказує, що такий спосіб захисту як розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, що вже виконаний з боку продавця, який передав товар (частку), і частково виконаний з боку покупця, який прийняв товар (частку), і не здійснив її оплату та в подальшому відчужив її третім особам, не направлений на відновлення порушеного майнового права продавця, оскільки повернення товару відповідно до правил ч.4 ст.694 ЦК є неможливим у зв`язку з відсутністю товару (частки) у власності покупця; належним та ефективним способам захисту у цій справі є позов про стягнення неотриманих коштів. 63. Верховний Суд частково погоджується з цими доводами скаржника. 64. У постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 07.10.2021 у справі №925/1382/19 Верховний Суд зробив висновки, що якщо договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства передбачає відстрочення або розстрочення платежу, то такий договір є договором купівлі-продажу товару (частки) в кредит і до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 651 та 694 ЦК. Право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом (ч.4 ст.694 ЦК), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана з відстроченням платежу та не була оплачена покупцем, має право вимагати її повернення. З урахуванням особливостей, встановлених Законом «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у такому випадку позивач має заявляти позовну вимогу про розірвання договору купівлі-продажу, повернення частки та визначення розміру статутного капіталу і часток учасників/витребування частки, а не про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства та скасування реєстраційної дії. 65. Водночас у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 06.06.2022 у справі №902/66/20 зроблено висновки щодо обрання способу захисту цивільного права продавця у випадку несплати (неповної оплати) покупцем вартості придбаної частки в статутному капіталі господарського товариства, яка в подальшому частково була відчужена третім особам, застосування статей 651, 692, 694 ЦК при вирішенні такого спору, наявності у продавця частки права вимагати розірвання договору купівлі-продажу частки і повернення проданої частки, з врахуванням постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 07.10.2021 у справі №925/1382/19 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18. 66. Зокрема, Верховний Суд у цій постанові вказав, що такий спосіб захисту як розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, що вже виконаний з боку продавця, який передав товар (частку), і частково виконаний з боку покупця, який прийняв товар (частку), здійснив її часткову оплату (основну частину) і в подальшому відчужив її третім особам, не направлений на відновлення порушеного майнового права продавця, оскільки повернення товару відповідно до правил ч.4 ст.694 ЦК є неможливим у зв`язку з відсутністю товару (частки) у власності покупця та, відповідно, є неналежним способом захисту. Способу захисту, який належним чином захистить право продавця на отримання коштів, відповідає позовна вимога про стягнення недоотриманих коштів. 67. Враховуючи, що на момент розірвання Договору купівлі-продажу продавцем (29.06.2021) спірна частка вже не знаходилася у власності покупця, а була подарована ОСОБА_2 , тобто ще 22.10.2020 перейшла у власність третьої особи, то продавець втратив право вимагати повернення йому такої частки внаслідок розірвання договору купівлі-продажу через невиконання покупцем умов щодо оплати частки.";

- у справі, що розглядається, судом встановлено, що спірна частка у статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси" була відчужена Позивачем ОСОБА_2 на користь Відповідача 1 ОСОБА_3 за Договором від 10.03.2020 та згідно Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Регіональні Ресурси», Позивач передав, а Відповідач 1 прийняла частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 100% його статутного капіталу;

- отже, з матеріалів справи вбачається, що Договір від 10.03.2020 був виконаний продавцем ОСОБА_2 в частині передачі частки та крім того був виконаний покупцем ОСОБА_3 в частині прийняття у власність частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси". В подальшому, 18.08.2020, спірна частка в статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси" була відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;

- на даний час спірна частка в статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси" не перебуває у власності Відповідача 1 ОСОБА_3 (зокрема з 18.08.2020);

- відтак продавець ( ОСОБА_2 ) втратив право вимагати повернення йому такої частки внаслідок розірвання договору купівлі-продажу через невиконання покупцем умов щодо оплати частки, у зв`язку з відсутністю спірного майна у власності Відповідача 1 починаючи з 18.08.2020. Способу захисту, який у даній справі належним чином захистить право продавця на отримання коштів, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів;

- таким чином Позивач ( ОСОБА_2 ) звертаючись до суду з позовом у даній справі обрав неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вказаною постановою ОСОБА_2 подано касаційну скаргу в якій останній просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, наступним:

- суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про обрання позивачем неефективного способу захисту. При цьому судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 906/655/18 та від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19;

- судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що позивач позбавився того на що розраховував при укладенні договору купівлі-продажу, а саме вчасної оплати відповідачем 1 коштів позивачу за спірну частку, а тому такий договір підлягає розірванню;

- судами попередніх інстанцій не застосовано положення статей 3, 13 Цивільного кодексу України, не враховано, що договори купівлі - продажу від 18.08.2020 відносяться до категорії фраудаторних, а тому наявні підстави для визнання їх недійсними;

- судами попередніх інстанцій залишено поза увагою наявність правових підстав для витребування на користь позивача частки у статутному капіталі товариства на підставі положень статті 388 Цивільного кодексу України;

- Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 651, 692, 694 Цивільного кодексу України.

У цій справі № 911/22/24 (911/747/24) основною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог було визначено те, що Позивач ( ОСОБА_2 ), звертаючись до суду з позовом у цій справі, обрав неналежний спосіб захисту.

При цьому Верховний Суд (у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду) ухвалив постанову від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, в якій зазначено наступне:

- Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду доходить висновку, що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 про безальтернативність вимог про оплату товару та сплату процентів за користування чужими грошовими коштами як способу захисту порушеного права продавця, який не отримав/не повністю отримав оплату за частку, не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у кредит (з відстроченням або розстроченням платежу).

Верховний Суд (у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду) ухвалив постанову від 06.06.2022 у справі № 902/66/20, в якій зазначено наступне:

- відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами;

- наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів;

- натомість такий спосіб захисту як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар і частково оплатив, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами.

Верховний Суд (у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду) ухвалив постанову від 30.10.2023 у справі № 910/16754/21, в якій, з посиланням на постанови від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19 та від 06.06.2022 у справі № 902/66/20 зазначено наступне:

- такий спосіб захисту як розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, що вже виконаний з боку продавця, який передав товар (частку), і частково виконаний з боку покупця, який прийняв товар (частку), здійснив її часткову оплату (основну частину) і в подальшому відчужив її третім особам, не направлений на відновлення порушеного майнового права продавця, оскільки повернення товару відповідно до правил ч.4 ст.694 ЦК є неможливим у зв`язку з відсутністю товару (частки) у власності покупця та, відповідно, є неналежним способом захисту. Способу захисту, який належним чином захистить право продавця на отримання коштів, відповідає позовна вимога про стягнення недоотриманих коштів.

- враховуючи, що на момент розірвання Договору купівлі-продажу продавцем (29.06.2021) спірна частка вже не знаходилася у власності покупця, а була подарована, тобто ще 22.10.2020 перейшла у власність третьої особи, то продавець втратив право вимагати повернення йому такої частки внаслідок розірвання договору купівлі-продажу через невиконання покупцем умов щодо оплати частки.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне відступити від вказаних висновків щодо застосування статей 692, 694 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах у раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, від 06.06.2022 у справі № 902/66/20, від 30.10.2023 у справі № 910/16754/21.

Вказана позиція колегії суддів у цій справі № 911/22/24 (911/747/24) ґрунтується на наступному.

Спірні правовідносини, як у справах справі № 925/1382/19, № 902/66/20,

№ 910/16754/21 так і у справі № 911/22/24 (911/747/24) стосуються, зокрема, питань пов`язаних із договорами купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, в тому рахунку й щодо їх розірвання.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 12 та ч. 2 ст. 15 ЦК України). Отже, право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів є диспозитивним, воно формується нею на основі вільного волевиявлення шляхом формулювання єдиної вимоги або сукупності взаємопов`язаних вимог, які дозволяють досягнути належного захисту прав (інтересів) цій особі.

Визначені цивільним законодавством способи захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпними, вони можуть також доповнюватися іншими способами, встановленими законом чи судом у визначених законом випадках (ст.ст. 15, 16 ЦК України).

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до положень ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 2 та ч. 6 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у відповідних статтях.

У частині 1 та п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України визначено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява має містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

При цьому в ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 1 та 2 ст. 5 ГПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини четвертої ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Згідно ч.2 ст. 697 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.

Відповідно до обставин встановлених судами першої та апеляційної інстанцій оплата за товар не здійснена, а відтак товар набутий першим покупцем без проведення оплати (безоплатно). Тому у першого покупця було відсутнє право для подальшого перепродажу придбаного товару.

На думку колегії суддів, із наведених положень законодавства убачається безумовне право продавця вимагати повернення неоплаченого товару, проданого в кредит, якщо покупець прострочив і не здійснив оплату такого товару, що в сукупності із положеннями ст. 387, 388 ЦК України формує передбачений законом, належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, який полягає у пред`явленні позовних вимог про розірвання договору купівлі - продажу товару в кредит та витребування такого товару в останнього набувача.

Будь-який спір, переданий на вирішення суду зі способом (способами) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог.

Ні Конституцією, ні жодним законом України не передбачено можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип цивільного права, за яким право на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом. Тим більше суд не може відмовити у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, якщо він передбачений законом або договором.

Відтак, на думку колегії суддів, наявні підстави для відступу від висновків (їх конкретизації, або уточнення) щодо застосування положень ст. 692, 694 ЦК України, викладеного у постановах Верховного Суду 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, від 06.06.2022 у справі № 902/66/20, від 30.10.2023 у справі № 910/16754/21, з огляду на подібність правовідносин у контексті правозастосування.

Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Згідно частини першою статті 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

З огляду на викладене, справа № 911/22/24 (911/747/24) підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини шостої статті 303 ГПК України тільки Великій Палаті Верховного Суду за відсутності підстав для передачі справи на її розгляд, надано право повертати справу відповідній колегії для розгляду.

Керуючись статтями 233 - 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

У Х В А Л И В:

1. Справу № 911/22/24 (911/747/24) разом із касаційною скаргою ОСОБА_2 від 28.10.2024 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2024, передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк