Постанова

від 04.12.2024 по справі 179/244/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7839/24 Справа № 179/244/21 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2024 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, пред`явленою до ОСОБА_3 , на предмет розірвання договору оренди земельної ділянки від 23 січня 2018 року (кадастровий номер: 1222383000:01:002:0779, площею 4,2447 га, реєстраційний номер нерухомого майна 1483592212223, номер запису про інше речове право: 24797706; припинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інше речове право ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку та зобов`язання ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 спірну земельну ділянку.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 23 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно умов якого позивач на правах орендодавця передав відповідачу земельну ділянку (кадастровий номер:1222383000:01:002:0779, площею 4,2447 га) з метою подальшого використання за цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, для вирощування сільськогосподарських культур, яка знаходиться на території Заплавської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. Термін дії договору становить 49 років.

Позивач зазначає, що відповідач користується вказаною земельною ділянкою з 2018 року та до теперішнього часу, однак позивач так і не отримав орендну плату за цей період ані в грошовій формі, ані в натуральній, як це передбачено умовами Договору оренди земельної ділянки від 23 січня 2018 року. Беручи до уваги первинно визначений сторонами розмір, порядок сплати орендної плати (без урахування індексації розміру нормативно-грошової оцінки земельної ділянки), та прострочення по сплаті орендної плати за 3 роки, то фактичний розмір заборгованості відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати складає - 19 998,08 грн.

Таким чином, умови вказаного договору систематично порушуються орендарем в частині сплати орендної плати, що порушує умови договору та права позивача, як орендодавця та що є підставою для розірвання договору оренди з припиненням права оренди відповідача.

Ухвалою судувід 13жовтня 2023року залученодо участіу справіправонаступника померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди земельної ділянки - відмовлено (а.с. 184,185 Том ІІ).

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач виконав зобов`язання за договором оренди в частині виплати орендної плати, шляхом особистого надання коштів ОСОБА_2 , що підтверджується відповідною розпискою. Натомість, ОСОБА_2 , як сторона договору оренди, прийняв виконання зобов`язання від відповідача, що свідчить про погодження сторонами вказаного порядку та умов отримання орендної плати за договором. А об`єктивних доказів, що відповідачем істотно та систематично порушуються умови договору, а також, що позивачеві не надавалися кошти в рахунок орендної плати, чим істотно порушено умови договорів, судом першої інстанції не встановлено та позивачем не доведено.

Додатковим рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2024 року у задоволенні клопотання представника позивача Пономаренка О.Л. про стягнення витрат по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_1 ) до ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки - відмовлено.

Клопотання представника відповідача адвоката Салтисюк Ю.В. про стягнення витрат по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_1 ) до ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 8000 грн (а.с.202,203 Том ІІ).

Додаткове рішеннямотивовано тим,що складта розмірвитрат,пов`язанихз оплатоюправової допомоги,входить допредмета доказуванняу справі.На підтвердженняцих обставинпредставником відповідачанадано відповіднідокументи,які свідчатьпро понесеннявідповідачем витратна правничудопомогу адвокатуу розмірі8000грн.Зазначені витратидокументально підтвердженіта доведені.Оскільки рішеннямсуду від24травня 2024року відмовленоу задоволенніпозовних вимог,витрати направничу допомогуадвоката покладаютьсяна позивача.

Не погодившисьіз рішеннямисуду першоїінстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу (а.с. 207,208 Том ІІ), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, відсутність всебічного та повного дослідження матеріалів справи. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нові рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі та задовольнити заяву про стягнення з відповідача її витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн, обґрунтовуючи це тим, що розписка, написана, нібито, ОСОБА_2 , неналежним та недопустимим доказом у справі та суперечить ст. 545 ЦК України. Разом з цим зазначила, що матеріали справи не містять доказів відрахування відповідачем податків зі сплаченої орендної плати, як того вимагає ст. 44,46 Податкового кодексу України, а, відтак, це свідчить про недоведеність відповідачем сплати орендної плати за оренду земельної ділянки.

Разом з цим зазначила, що судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення у справі не взято до уваги, що представник позивача у повній мірі виконав обов`язки представництва по справі, а тому витрати на надання правової допомоги належить задовольнити.

Відповідач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у листопаді 2024 року подав відзив на апеляційну скаргу (а.с.230-233 Том ІІ), посилаючись на невідповідність доводів скаржника фактичним обставинам справи, що не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішенн та додаткове рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 23 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер: 1222383000:01:002:0779, площею 4,2447 га, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 лютого 2018 року, строком на 49 років (а. с. 4-11 Том І).

Відповідно до п. 2.2 договору оренди земельної ділянки визначено, що за користування земельною ділянкою Орендар щорічно протягом строку дії договору сплачує орендну плату у розмірі 3,0 % від грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексації за кожен календарний рік терміну дії Договору.

Згідно розписки від 18 березня 2019 року, позивач цього ж дня отримав від відповідача наперед кошти в загальному розмірі 60000 грн в рахунок орендної плати за користування земельною ділянкою кадастровий номер 1222383000:01:002:0779 (а. с. 52 Том І).

В судовому засіданні в якості свідків були допитані ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які пояснили, що вони були присутні під час написання розписки та в їхній присутності ОСОБА_2 ОСОБА_3 були передані грошові кошти в сумі 60 000 грн. в рахунок орендної плати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення відповідачем, як орендарем земельної ділянки, умов договору оренди землі, адже, у відповідності до розписки, складеної позивачем в присутності свідків, які були допитані під присягою в судовому засіданні, відповідач передав позивачеві, а останній прийняв 60 000 грн, як орендну плату за 10 річний строк користування земельною ділянкою позивача, враховуючи, що договір укладений у 2018 році. Зазначене не підтверджує невиконання відповідачем умов договору оренди земельної ділянки та порушення вимог ст. 141 Земельного кодексу України, ст. 13 ЗУ Про оренду землі та ст. 545, 610,611 ЦК України.

За таких встановлених обставин, суд першої інстанції вірно виснував, що судом не встановлено істотних та систематичних порушень відповідачем умов договору оренди земельної ділянки, а, відтак, і порушення прав позивача, правонаступником якого є ОСОБА_1 .

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи апелянта не приймає до уваги.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1ЗК України земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини другої статті 95ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст.627ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч.ч. 1,2 ст.651ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір, або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимоги заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагались; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 15 вищевказаного Закону, зокрема, істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до положень ст. 21 Закону України Про оренду землі, в редакції, чинній на момент укладання договору, розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Статтею 24 Закону України Про оренду землі передбачено, зокрема, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Положеннями ст.31ЗУ «Прооренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Тобто, для можливості розірвання договору в односторонньому порядку дане має бути чітко передбачено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Також, пунктом д ч. 1 ст.141Земельного КодексуУкраїни встановлено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до вимог ст. 531,545,610,611,626,627,628,638,759 ЦК України, позивач, як орендодавець та відповідач, як орендар за договором оренди земельної ділянки, домовились про сплату ОСОБА_2 з боку ОСОБА_3 орендної плати земельного паю, який обробляє відповідач на підставі договору оренди землі від 05 лютого 2018 року. Кошти у розмірі 60 000 грн сплачені відповідачем.

Також даною розпискою позивач підтвердив про неодноразову додаткову матеріальну допомогу (дрова, корм для тварин).

ОСОБА_2 в розписці зазначав про власноручне отримання коштів від ОСОБА_3 в рахунок орендної плати, які сплачені ОСОБА_3 наперед авансом за проханням орендодавця.

Дана розписка ОСОБА_2 датована 18 березня 2019 року із засвідченням свідків, які підтвердили факт передачі грошових коштів в судовому засіданні в суді першої інстанції.

Зазначене не викликає сумніву, а зворотнє скаржником не доведено.

Разом з цим, доводи скаржника про те, що відповідачем не надано письмових доказів про сплату податків зі сплати орендної плати власнику земельної ділянки колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивач, в даному випадку його правонаступник, мали процесуальну можливість заявити відповідне клопотання про витребування доказів на підтвердження таких доводів, однак таким своїм правом не скористались.

Крім цього, колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції вживались всі можливі процесуальні засоби, передбачені ст. 103-106 ЦПК України, щодо встановлення істини у справі, зокрема, неодноразово за клопотанням позивача призначалась почеркознавча експертиза щодо дійсності підпису позивача у розписці, однак, сторона позивача неодноразово подавала клопотання про відмову у проведенні експертизи, а потім знову заявляла клопотання про її проведення, що колегією суддів сприймається як суперечлива поведінка позивача, який, до того ж, у позові не зазначав про таке обґрунтування своїх вимог, як непідписання розписки, якою між сторонами визначався порядок та розмір сплати орендної плати.

Належить зазначити, що почеркознавча екпертиза проведена не була ще і у зв`язку із неодноразовим невиконанням стороною позивача ОСОБА_2 ще за його життя клопотань судового експерта з надання додаткових матеріалів, як то, вільних зразків підпису ОСОБА_2 , що свідчить про те, що така експертиза не була проведена не з вини відповідача, який би уникав справедливого розгляду справи, але за всебічним сприянням суду у її проведенні.

Колегія суддів наголошує, що Об`єднана Палата КЦС ВС у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 пояснила, що принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium «не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці». Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. У справахщодо земельнихправовідносин Об`єднана палата визнала договір оренди землі правомірним, оскільки позов про визнання його неукладеним - суперечив попередній поведінці позивача, який до цього уклав додаткову угоду та отримував плату за користування земельною ділянкою. Така поведінка і сам позов є недобросовісними. Немає підстав вважати спірний договір неукладеним, якщо попередній орендодавець, спадкоємцем якого є теперішній, підписав його за життя після погодження сторонами всіх істотних умов, навіть якщо державна реєстрація такого договору відбулася після смерті особи, яка його підписала.

Колегія суддів доходить висновку, що у справі, яка переглядається, позивач за його життя в процесі розгляду цієї справи не дотримався принципу добросовісності в розумінні висновків Об`єднаної Палати КЦС ВС з поданням цього позову у 2021 році, пред`явленого до відповідача, враховуючи складення та засвідчення підписом позивача розписки щодо умов сплати оренди землі у 2019 році.

Також колегією суддів встановлено, що скаржником, як правонаступником позивача, не надавалось достатніх доказів як суду першої інстанції, так і колегії суддів, на підтвердження порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки та відсутності домовленостей позивача та відповідача щодо сплати орендної плати, а, відтак, і не спростовувався факт саме такого розрахунку, визначеного сторонами у розписці.

Отже, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з`ясував характер спірних правовідносин, обставини справи, перевірив доводи сторін, надав їм та показанням свідків належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для повного задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Разом з цим колегія суддів наголошує, що, ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 133-137 ЦПК України, надав належну правову оцінку витратам сторін та розподілу таких витрат з урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог позивача, що не викликає сумніву, а тому не підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від24травня 2024року тадодаткове рішенняМагдалинівського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від10червня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї проголошення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Т.П. Красвітна