Постанова

від 03.12.2024 по справі 524/6641/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/6641/23 Номер провадження 22-ц/814/2950/24Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О. С. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Панченка О.О.,

Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.

при секретарі Філоненко О.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_1 адвоката Овчаренка В.Ю., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Сироти Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Сироти Дмитра Івановича на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 травня 2024 року ухваленого у складі головуючого судді Предоляк О.С. повний текст судового рішення виготовлено дати не вказано

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна подружжя.

Позов мотивований тим, що 27.06.2003 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 . Під час шлюбу, за спільні кошти вони придбали транспортний засіб «Toyota Corolla», 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , гаражне приміщення № НОМЕР_2 розташоване в АДРЕСА_1 в автогаражному кооперативі «Автолюбитель Зірка».

З 07 січня 2021 року проживають окремо. Зазначає, що спірний транспортний засіб ОСОБА_2 продав своїй матері ОСОБА_3 , за ціною, значно нижчою ринкової вартості - 45 000 грн.

У зв`язку з продажем транспортного засобу, нею замовлено висновок експерта з визначенням ціни станом на день поділу, без огляду транспортного засобу, з зазначенням терміну експлуатації - 9 років та 3 місяці, виходячи з фактичного терміну експлуатації на дату відчуження14 січня 2021 року.

Також, нею попередньо визначено грошовий еквівалент ринкової вартості 1\2 частки вартості (корпоративних прав) членства в автогаражному кооперативі. Згідно висновку судового експерта Сумцова С.С. за № 137 від 08.09.2023 р. вартість транспортного засобу 311560 грн. Гаражне приміщення, виходячи з відомостей про вартість подібних за своїми якостями гаражних приміщень в автогаражному кооперативі «Автолюбитель Зірка» складає - 200000 грн.

Після зміни (збільшення) позовних вимог,остаточно просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію в розмірі частки відчуженого спільного майна, а саме: автомобіля Toyota Corolla, 2011року випуску, гаража № НОМЕР_2 розташованого в АДРЕСА_1 в автогаражному кооперативі «Автолюбитель Зірка» у розмірі 256 618 грн. та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районногосуду м.Кременчука Полтавськоїобласті від22травня 2024року позовнівимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягненнягрошової компенсаціїв розмірічастки відчуженогоспільного майнаподружжя- задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію в розмірі частки відчуженого спільного майна, а саме: автомобіля Toyota Corolla, 2011 року випуску, гаража № НОМЕР_2 розташованого в АДРЕСА_1 в автогаражному кооперативі «Автолюбитель Зірка» у розмірі 256 618 грн., у повернення сплаченого судового збору 2557,80 грн, за висновок експерта № 137 у розмірі 2000 грн. та за висновок експерта № 107-23 у розмірі 1000 грн.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги того факту, що ОСОБА_2 заперечує належність до спільної сумісної власності гаражного боксу № НОМЕР_2 , розташованого в автогаражному кооперативі «Автолюбитель Зірка» по АДРЕСА_1 . Зазначає, що матеріали справи містять довідку АГК «Автолюбитель Зірка» щодо гаража № 153. У ній зазначено, що ОСОБА_2 набуває членство в АГК «Автолюбитель Зірка» 07.09.2011 року у зв`язку з переоформленням (даруванням) гаражу № НОМЕР_2 від тітки ОСОБА_4 . У заяві від 07.09.2011 року до Голови правління АГК «Автолюбитель Зірка» ОСОБА_4 вказує: «прошу Вас виключити мене із членів автогаражного кооперативу «Автолюбитель Зірка» і переоформити членство на мого племінника ОСОБА_2 ».

20.12.2017 року, майже за чотири роки до розірвання шлюбу, ОСОБА_2 вийшов з членів кооперативу та безоплатно передав право користування гаражем своїй матері ОСОБА_3 . З огляду на викладене вказує, що суд неправильно застосував ст..ст. 60,65,70 та 71 СК України, та безпідставно стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі вартості будівлі гаражу в розмірі 100838,00 грн.

Стосовно автомобіля «Toyota Corolla», 2011 року випуску ОСОБА_2 вказує, що зазначений автомобіль він продав 14.01.2021 року своїй матері ОСОБА_3 зі згоди дружини ОСОБА_1 , а кошти виручені від продажу витрачені в інтересах сім`ї.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367Цивільного процесуальногокодексу України (далі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.06.2003 року, який розірвано рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 20.09.2021 року.

Перебуваючи у шлюбі, подружжям придбано автомобіль марки Toyota Corolla, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 .

З листа ТСЦ МВС 3545 від 11.06.2021 року за № 18аз вбачається, що відповідно до регіональної бази даних АІС «Автомобіль» та підсистеми НАС Єдиного державного реєстру транспортних засобів, станом на 10.06.2021 року, автомобіль «Toyota Corolla», 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрованим не значиться.

Вищезазначений транспортний засіб перереєстровано ОСОБА_2 на нового власника 14.01.2021 року на підставі договору купівлі-продажу № 5342/2021/2386127 від 14.01.2021 р. (а.с. 28).

Як вбачається з договору купівлі-продажу автомобіля від 14.01.2021 року ОСОБА_2 продав вказаний автомобіль ОСОБА_3 (а.с 58).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини

Частиною першою статті 4ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленимистаттями 69-72 СК Українитастаттею 372 ЦК України.

Відповідно достатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1статті 61 СК України).

З огляду на положеннястатті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Застаттею 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою відповідно доЦК України.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1статті 69 СК України).

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2статті 70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Положеннями частини 1статті 71 СК Українивизначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Аналогічні положення закріпленні устатті 372 ЦК України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, оцінивши у відповідності до вимогстатті 89 ЦПК Українинадані учасниками справи докази, правильно застосував норми матеріального права і дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно набуте у власність сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі, тому є спільним сумісним майном подружжя.

За загальним правилом усе майно, яке набуте подружжям за час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю. Подружжя має право на поділ спільного майна незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу такого майна частки сторін є рівними. Поділ неподільної речі, яка відноситься до спільної сумісної власності подружжя, можливий у спосіб присудження цієї речі одному з подружжя та компенсації вартості частини речі іншому з подружжя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22постанови від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленимистаттями 69-72 СКтастатті 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згодивиходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Під дійсною вартістю речі (майна) розуміється грошова сума, за якою ця річ може бути продана у даному населеному пункті. Дійсна вартість речі може бути встановлена належними та допустимими доказами, зокрема висновком експерта.

Для визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (постанова ВСУ від 01.07.2015 року у справі №6-612цс15).

Норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 року у справі №372/504/17.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, другастатті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина другастатті 364 ЦК України).

Згідно з частиною першоюстатті 81ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази у справі достовірно вказують на те, що спірне майно, а саме автомобіль «Toyota Corolla», 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Відповідач не надав доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Що стосується доводів скаржника щодо недоведеності вартості спірного автомобіля слід зауважити наступне.

Звертаючись досуду зпозовом, ОСОБА_1 наобґрунтування вартостіспірного автомобілянадано висновок експерта № 137 за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження, який складено 08.09.2023 року судовим експертом Сумцовим С.С. згідно нього вартість автомобіля «Toyota Corolla», кузов седан, об`єм двигуна 1329 см3 бензиновий, з терміном експлуатації повних 9 років та 3 місяці без пошкоджень технічного стану та лакофарбового покриття, яка визначенабез його огляду становить 311 560 грн.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18)

Колегія суддів вважає, що гарантією справедливої сатисфакції особі вартості частини спірного майна, яке не перебуває у її користуванні, однак, належить їй на праві спільної сумісної власності, є визначення ринкової вартості подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи, що в повній мірі доводиться висновком експерта № 137 за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження, який складено 08.09.2023 року відповідно до якого середня ринкова вартість подібного за своїми якостями автомобіля становить 311 560 грн.

При цьому заперечуючи визначену вартість автомобіля, ОСОБА_2 , надав суду першої інстанції докази на її спростування, а саме висновок судового експерта Сумцова С.С. № 11 який складений 24.01.2024 року. Не приймаючи до розгляду вказаний висновок місцевий суд зазначив, що він поданий з пропуском процесуального строку встановленого для подання доказів. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Згідно ст.127ЦПК України право навчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.3ст. 83 ЦПК Українивідповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Учасник справи повинен письмово повідомити суд про неможливість подання доказів у встановлений строк і зазначити причини цього з зазначенням доказів, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четвертаст. 83 ЦПК України).

Відповідно до ч. 8ст. 83 ЦПК Українидокази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідност. 126 ЦПК Україниправо на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого суду щодо пропуску ОСОБА_2 процесуального строку встановленого для подання доказів.

Щодо вимоги про стягнення грошової компенсації ринкової вартості гаражу колегія суддів зазначає, що вказана вимога не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно дост. 19-1 ЗУ «Про кооперацію»член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

ВС в постанові від 23.05.2018 в справі № 640/11441/15 дійшов висновку про те, що гараж є неподільним майном і не може бути поділений в натурі між колишнім подружжям, а також, що повністю внесений пайовий внесок члена гаражно-будівельного кооперативу у вигляді грошових коштів за час дії ЗУ «Про власність» трансформувався у право власності на нерухоме майно.

Пленум ВСУ у пункті 8Постанови від 28.06.1991 № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльність гаражно-будівельних кооперативів»роз`яснив, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (стаття 15 ЗУ «Про власність»).

Внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв`язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять переконливих та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 саме набули право власності в період перебування у шлюбі на зазначений гараж № НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Автолюбитель Зірка».

Так, не підтверджено належними та допустимими доказами факту дарування чи купівлі-продажу за кошти подружжя вищевказаного гаражу. Заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які містяться в матеріалах справи, а також лист АГК «Автолюбитель Зірка» не підтверджують укладення між ними договору дарування або купівлі-продажу, зі сплатою грошових коштів за гараж.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_2 адвокатаСироти ДмитраІвановичатаскасування рішення Автозаводськогорайонного судум.Кременчука Полтавськоїобласті від22травня 2024рокув частині стягнення грошової компенсації в розмірі частки гаража № НОМЕР_2 розташованого в АДРЕСА_1 в автогаражному кооперативі «Автолюбитель Зірка».

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376ЦПК України підставамидля скасуваннясудового рішенняповністю абочастково таухвалення новогорішення увідповідній частиніабо змінисудового рішенняє невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо судового збору

За приписами частини 1 статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 1145 грн.

Керуючись ст.ст.141, 367, п.2 ч.1 ст.374,п.3, 4 ч.1 ст. 376,382,суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Сироти Дмитра Івановича задовольнити частково.

Рішення Автозаводськогорайонного судум.Кременчука Полтавськоїобласті від22травня 2024рокускасувати в частині стягнення грошової компенсації в розмірі 100838 грн. за гаражне приміщення № НОМЕР_2 розташоване в АДРЕСА_1 в автогаражному кооперативі «Автолюбитель Зірка», ухвалити нове рішення.

В позові в цій частині відмовити.

В іншій частині в тому числі щодо стягнення грошової компенсації вартості автомобіля «Toyota Corolla», 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 в сумі 155780 грн. залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 1145 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 грудня 2024 року.

Головуючий О.О. Панченко

Судді Т.В. Одринська

В.П. Пікуль