Постанова

від 12.12.2024 по справі 200/637/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року справа №200/637/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року (головуючий суддя І інстанції - Абдукадирова К.Е.) у справі № 200/637/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у компенсації за невикористані щорічні оплачувані основні та додаткові відпустки за період з 2015 по 2021 роки (за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 10 діб основної та 4 доби додаткової відпустки, за 2017 рік - 5 діб, за 2018 рік - 10 діб основної та 6 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 11 діб, за 2020 рік - 36 діб, за 2021 рік - 10 діб) та відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2020 та 2022 роки (за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, за 2018 рік - 14 діб, за 2019 рік - 14 діб, за 2020 рік - 10 діб, за 2022 рік - 14 діб).;

- зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані щорічні оплачувані основні та додаткові відпустки за період з 2015 по 2021 роки (за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 10 діб основної та 4 доби додаткової відпустки, за 2017 рік - 5 діб, за 2018 рік - 10 діб основної та 6 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 11 діб, за 2020 рік - 36 діб, за 2021 рік - 10 діб) та відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2020 та 2022 роки (за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, за 2018 рік - 14 діб, за 2019 рік - 14 діб, за 2020 рік - 10 діб, за 2022 рік - 14 діб).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у компенсації за невикористані щорічні оплачувані основні та додаткові відпустки за період з 2015 по 2021 роки (за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 10 діб основної та 4 доби додаткової відпустки, за 2017 рік - 5 діб, за 2018 рік - 10 діб основної та 6 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 11 діб, за 2020 рік - 36 діб, за 2021 рік - 10 діб) та відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2020 та 2022 роки (за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, за 2018 рік - 14 діб, за 2019 рік - 14 діб, за 2020 рік - 10 діб, за 2022 рік - 14 діб).

Зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані щорічні оплачувані основні та додаткові відпустки за період з 2015 по 2021 роки (за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 10 діб основної та 4 доби додаткової відпустки, за 2017 рік - 5 діб, за 2018 рік - 10 діб основної та 6 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 11 діб, за 2020 рік - 36 діб, за 2021 рік - 10 діб) та відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2020 та 2022 роки (за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, за 2018 рік - 14 діб, за 2019 рік - 14 діб, за 2020 рік - 10 діб, за 2022 рік - 14 діб).

Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати удове рішення та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не має права на грошову компенсацію за невикористані відпусток, оскільки це не передбачено діючим законодавством.

Зазначає, що норми КЗпП України не розповсюджуються на спірні правовідносини.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу № 200/637/24, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп`ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 проходив службу в органах Національної поліції України, має статус учасника АТО, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 20.10.2015.

Відповідно до архівної особової справи колишній начальник 6-го відділу (інформаційно-аналітичного забезпечення) управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України в період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2022 року проходив службу:

- з 07.11.2015 до 22.03.2021 - Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України;

- з 22.03.2021 по 15.12.2021 - Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області;

- з 15.12.2021 по 31.01.2022 - Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, наведене підтверджується довідкою від 15.12.2023.

Відповідно до довідки ГУНП в Чернігівській області від 15.12.2023 ОСОБА_1 в період з 22.03.2021 по 14.12.2021 використав такі відпустки:

-додаткову оплачувану відпустку, як учасник бойових дій, за 2021 рік в кількості 14 діб;

-щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік в кількості 16 діб;

-додаткову щорічну оплачувану відпустку за 2021 рік в кількості 10 діб.

За період проходження служби в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України з 01.12.2019 по 22.03.2021 ОСОБА_1 використав (не використав) відпустки, а саме:

- з 01.12.2019 до 31.12.2019 з рапортом на відпустку за 2019 рік не звертався;

- з 01.01.2020 до 31.12.2020 використав щорічну відпустку у кількості 25 діб (за 2019 рік);

- з 01.01.2021 до 22.03.2021 з рапортом на відпустку за 2021 рік не звертався.

Відповідно до наказу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №21 о/с від 21.01.2022 підполковника поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції з 31.01.2022 на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

За період проходження служби в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України з 15.12.2021 до 31.01.2022 підполковник поліції ОСОБА_1 з рапортом до керівництва Департаменту про надання йому щорічних відпусток та відпусток як учаснику бойових дій за 2021, 2022 роки не звертався.

Наведене зазначено у довідці Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 26.02.2024.

У відповіді на адвокатський запит представника позивача Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України листом від 15.11.2023, зокрема повідомив, що виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток ОСОБА_1 за його період служби в поліції із 07.11.2015 до 31.01.2022 немає підстав.

Станом на 30 листопада 2019 року залишок невикористаних ОСОБА_1 днів щорічної додаткової оплачуваної додаткової відпустки у період із 07 листопада 2015 року до 30 листопада 2019 року становив:

за 2016 рік - 04 доби додаткової оплачуваної відпустки;

за 2017 рік - 05 діб додаткової оплачуваної відпустки;

за 2018 рік - 06 діб додаткової оплачуваної відпустки.

Щорічна додаткова оплачувана відпустка за 2019 рік (з 01.01.2019 по 30.11.2019) не надавалась.

У 2015, 2016, 2017, 2018 і 2019 ОСОБА_1 до керівництва ДЗЕ з рапортом про надання йому додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій не звертався, тому така відпустка йому не надавалася.

Наведене зазначено у довідці Департаменту захисту економіки Національної поліції України №9/2024 від 07.03.2024.

Спірним питанням даної справи є правомірність заявлених вимог позивача.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та зазначає наступне.

Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої ст. 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Закон України «Про відпустки» установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відпустки установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2)додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті13,14і15цьогоЗакону); 3)творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4)соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5)відпустки без збереження заробітної плати (статті25,26цьогоЗакону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки»).

Аналогічні положення містяться в частині першій ст. 83 КЗпП України.

Відповідно до частин дев`ятої, десятої та одинадцятої ст. 93 Закону №580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, вбачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки положеннями Закону №580-VIII і Порядком МВС №260, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».

Так, відповідно до частини першої ст. 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Дана правова позиція узгоджується із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року по справі №160/10875/19, від 31 березня 2021 року в справі №320/3843/20.

Щодо додаткових відпусток позивача, суд зазначає наступне.

Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги (серед іншого) з використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент звільнення зі служби в поліції позивач не використав щорічні та додаткові відпустки за період з 2015 по 2021 роки (за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 10 діб основної та 4 доби додаткової відпустки, за 2017 рік - 5 діб, за 2018 рік - 10 діб основної та 6 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 11 діб, за 2020 рік - 36 діб, за 2021 рік - 10 діб) та компенсацію за вказані невикористані календарні дні відпусток при звільненні з поліції не отримав.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та відновлення порушеного права позивача на отримання спірних компенсацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі № 200/637/24 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі № 200/637/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 грудня 2024 року.

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.Д.Компанієць