Постанова

від 04.12.2024 по справі 160/21094/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 160/21094/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,

за участю секретаря судового засідання Шикоряк В.М.

за участю представників: позивача Анісова О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інтеграл Плюс" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 ( суддя Маковська О.В.) в адміністративній справі №160/21094/24 за позовом Приватного підприємства "Інтеграл Плюс" до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) третя особа: Головне управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Інтеграл-Плюс звернулося до суду з вимогами визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про закінчення виконавчого провадження від 18.06.2020 року, винесену у виконавчому провадженні №54595485 з примусового виконання виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду №804/5272/16 від 22.06.2017року.

В обґрунтування вимог зазначено, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження є протиправною, оскільки рішення суду, на виконання якого видано виконавчий лист, виконано не було, а державним виконавцем не здійснено всіх необхідних та передбачених законодавством дій для його своєчасного та повного виконання. Також позивач зазначає, що він не отримував оскаржувану постанову.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року відмовлено у задоволені вимог позову.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебувало виконавче провадження АСВП №54595485 з виконання виконавчого листа №804/5272/16 від 22.06.2017 року про зобов`язання Криворізьку південну об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Дніпропетровській області надати до Управління Державної казначейської служби України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області висновок про відшкодування з бюджету податку на додану вартість в сумі 1 200 000,00 грн. на розрахунковий рахунок Приватного підприємства "Інтергал Плюс".

Державним виконавцем 30.08.2017 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, внесеними до автоматизованої системи виконавчого провадження, за адресою в мережі Інтернет. Крім того, зазначена постанова містить ідентифікатор доступу до Державного реєстру виконавчих проваджень для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

Вподальшому під час здійснення виконавчого провадження ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №804/5272/16 від 26.04.2018 року замінено сторону виконавчого провадження боржника Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на Головне управління ДФС у Дніпропетровській області, а також замінено спосіб та порядок виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 року у справі № 804/5272/16 шляхом зобов`язання Головного управління ДФС у Дніпропетровській області внести до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість заяву ПП «Інтеграл Плюс» про повернення суми бюджетного відшкодування за декларацією за серпень 2015 року у розмірі 1 200 000,00 грн. та дату узгодження вказаної суми бюджетного відшкодування - 28.03.2016 року.

Державним виконавцем 05.07.2018 року винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження.

Вподальшому, заявою Головного управління ДФС у Дніпропетровській області було повідомлено відповідача про звернення до суду з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.02.2019 року в задоволенні заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню Головного управління ДФС у Дніпропетровській області відмовлено.

Далі відповідачем постановою від 06.02.2020 року на боржника накладено штраф у розмірі 5 100 грн. з наданням повторного 10-денного строку для виконання рішення суду.

Постановою державного виконавця від 17.06.2020 року на боржника накладено штраф у розмірі 10 200 грн. в зв`язку з повторним невиконанням рішення та вимог державного виконавця.

Водночас, на адресу Головного управління національної поліції у Дніпропетровській області 17.06.2020 року за вих. № 02.1-33/13390 направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення в порядку ст. 63, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 214 КК України, ст. 382 КК України.

В подальшому, державним виконавцем керуючись вимогами п.11 частини 1 статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» 18.06.2020 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, копія якої направлено сторонам, в тому числі й ПП «Інтеграл Плюс», що підтверджується реєстром на відправлення рекомендованої кореспонденції за 18.06.2020 року за трекінг номером поштового відправлення Укрпошта №4910109814475.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам у межах підстав апеляційного оскарження, колегія суддів зазначає таке.

У справі, яка переглядається, спір стосується повноти заходів, вжитих державним виконавцем задля примусового виконання рішення суду на користь позивача, а також правомірності постанови про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини третьої, частина четверта статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Частинами першою - третьою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

За матеріалами даної справ встановлено, що після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець перевірив виконання рішення боржником та за невиконання рішення суду в повному обсязі послідовно виніс дві постанови про накладення на боржника штрафів, попередив його про кримінальну відповідальність і надіслав до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Надалі на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виніс оспорювану постанову про закінчення виконавчого провадження і, відповідно, більше не вживав заходів примусового виконання (а.с.228).

За висновком суду першої інстанції, в даному випадку державний виконавець вжив усіх заходів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», за результатами яких прийняв обґрунтовану й законну постанову про закінчення виконавчого провадження.

Колегія суддів не може погодитися із цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

В даному випадку відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04, §51-53).

У таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання.

Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Відтак виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас Верховний Суд з цього питання неодноразово зазначав, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

Колегія суддів не вбачає підстав для не врахування даних правових висновків.

Таким чином, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Тому звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

Разом із цим, судом першої інстанції не встановлено обставин виконання державним виконавцем зазначених положень чинного законодавства, відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що державним виконавцем здійснено належні заходи, в межах наявних у нього повноважень, для повного та своєчасного виконання судового рішення.

Колегія суддів вважає помилковим зазначений висновок суду першої інстанції про те, що вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними і достатніми заходами виконання судового рішення.

Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020, від 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про законність оскаржуваної постанови.

З огляду на те, що суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, але неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого ухвалив незаконе судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, колегія суддів вважає за необхідне спірне рішення скасувати й ухвалити нову постанову.

Виходячи з встановлених обставин справи наявні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №54595485 від 18.06.2020 року, оскільки її винесено передчасно й за відсутності реального виконання судового рішення.

Крім іншого, колегія суддів зауважує, що за правилами частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» скасування постанови про закінчення виконавчого провадження спричиняє його відновлення і у такому разі обов`язок щодо вчинення дій, спрямованих на примусове виконання рішення, виконавець має відповідно до закону.

Тому, додаткове накладення на виконавця подібного обов`язку на підставі рішення суду не потрібно.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інтеграл Плюс" задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 в адміністративній справі №160/21094/24 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства "Інтеграл Плюс" до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) третя особа: Головне управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про закінчення виконавчого провадження від 18.06.2020 року, винесену у виконавчому провадженні №54595485 з примусового виконання виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду №804/5272/16 від 22.06.2017року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 04 грудня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЮ. В. Дурасова

суддяЛ.А. Божко