Постанова

від 11.12.2024 по справі 640/20043/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/20043/22 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі -відповідач 1, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10 жовтня 2022 року №262640004684;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву позивача про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та нарахувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 20 вересня 2022 року у розмірі 50% винагороди судді Конституційного Суду України згідно довідки Конституційного Суду України від 28 жовтня 2022 року №001-019-23/3858 з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 149-1 Конституції України, частинами першою, третьою статті 27, частиною другою статті 31 Закону України «Про Конституційний Суд України».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.09.2013 був призначений суддею Конституційного Суду України. 19.09.2022 відповідно до розпорядження в.о. Голови Конституційного Суду України припинено трудові відносини з ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що за наслідками розгляду заяви про призначення йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідач 1 спірним рішенням відмовив в його призначенні.

На думку позивача, така позиція органу Пенсійного фонду України є протиправною та порушує його право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що змусило його звернутися до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/20043/22 до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/20043/22 та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року у зв`язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, продовжено розгляд справи, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з`ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.

Додатково вказує на те, що оскаржуване рішення відповідача порушує його конституційне право на соціальний захист та достатній життєвий рівень, а також становить надмірне втручання у його право на мирне володіння майном.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року та від 04 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

18 листопада 2024 року від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції, за результатами розгляду справи по суті, ухвалено правомірне рішення про відмову у задоволенні позовної заяви на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, відповідно, судом обґрунтовано наведено висновок про те, що станом на дату звернення до органу Пенсійного фонду України у позивача відсутні підстави для призначенням щомісячного довічного грошового утримання, оскільки причина звільнення позивача не відповідає вимогам статті 142 Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорту громадянина України.

Розпорядженням Голови Конституційного Суду України від 19 вересня 2022 року №29/1/2022-к/тр відповідно до частини другої статті 20, частин другої, сьомої статті 33 Закону України «Про Конституційний Суд України» припинено трудові відносини із суддею Конституційного Суду України Касмініним О.В. 19 вересня 2022 року у зв`язку із закінченням строку його повноважень на підставі пункту 1 частини першої статті 149-1 Конституції України.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10 жовтня 2022 року №262640004684 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку з тим, що причина звільнення заявника не відповідає вимогам статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зазначено, що відповідно до статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» головною умовою для призначення щомісячного довічного грошового утримання є факт виходу судді у відставку, при цьому законодавством не передбачено обмежень по віку та стажу роботи для призначення грошового утримання.

У спірному рішенні також зазначено, що датою звернення до територіальних органів ПФУ є 03 жовтня 2022 року, вік заявника становить 56 років 8 місяців 23 дні, страховий стаж - 37 років 6 місяців 22 дні.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 11 жовтня 2022 року №1000-0214-8/101471 позивачу направлено повідомлення про прийняття за результатами розгляду його заяви від 03 жовтня 2022 року №9727 відповідного рішення.

Не погоджуючись з правомірністю вчинених відповідачами дії та прийнятого відповідачем 1 спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на встановлені обставини та дослідженні докази і матеріали справи, суд констатує, що станом на дату звернення позивача до пенсійного органу у 2022 році, в останнього були відсутні правові підстави для призначення позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки у суб`єкта публічного права було відсутнє відповідне рішення про звільнення судді ОСОБА_1 саме у відставку.

Дане твердження також підтверджується і безпосередніми діями позивача шляхом звернення до суду про визнання протиправною бездіяльності Конституційного Суду України у зв`язку із не розглядом на спеціальному пленарному засіданні заяви ОСОБА_1 про звільнення у відставку з посади судді Конституційного Суду України та прийняття рішення по заяві ОСОБА_1 про звільнення у відставку з посади судді Конституційного Суду України.

Враховуючи означене, суд дійшов висновку про правомірність прийняття відповідачем 1 рішення про відмову у призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Щодо клопотання позивача від 02 грудня 2024 року про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) значення справи для сторін;

2) обраний позивачем спосіб захисту;

3) категорію та складність справи;

4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;

5) кількість сторін та інших учасників справи;

6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з поданого клопотання позивача, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1-3 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

За приписами частин 5 та 7 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Стаття 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює наступні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні.

Відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

Колегія суддів зазначає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяким чином не обмежує процесуальні права учасників справи, а свої пояснення та докази у справі учасники справи мають можливість надати до суду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши клопотання позивача, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.

За приписами частини 1 статті 149-1 Конституції України повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі:

1) закінчення строку його повноважень;

2) досягнення ним сімдесяти років;

3) припинення громадянства України або набуття ним громадянства іншої держави;

4) набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення ним злочину;

6) смерті судді Конституційного Суду України.

Згідно з преамбулою Закону України «Про Конституційний Суд України» цей Закон визначає порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Конституційного Суду України, підстави і порядок звернення до нього, процедуру розгляду ним справ і виконання його рішень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 20 Закону України «Про Конституційний Суд України», повноваження судді Конституційного Суду припиняються у разі:

1) закінчення строку його повноважень;

2) досягнення ним сімдесяти років;

3) припинення громадянства України або набуття ним громадянства іншої держави, що встановлено в порядку, визначеному законом;

4) набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення ним злочину;

6) смерті.

Припинення повноважень судді Конституційного Суду є підставою для припинення з ним трудових відносин, про що Голова Суду видає розпорядження.

Згідно з приписами статті 21 Закону України «Про Конституційний Суд України» підставами для звільнення судді Конституційного Суду з посади є:

1) неспроможність виконувати свої повноваження за станом здоров`я, що підтверджується медичним висновком, який надає медична комісія, створена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, за зверненням Голови Суду, а в разі його відсутності - заступника Голови Суду, а в разі відсутності обох - Судді, який виконує обов`язки Голови Суду;

2) порушення ним вимог щодо несумісності, визначених у частинах третій та четвертій статті 11 цього Закону. Питання порушення Суддею вимог щодо несумісності розглядається на спеціальному пленарному засіданні Суду за наявності висновку постійної комісії з питань регламенту та етики Суду. У разі підтвердження наявності обставин, що свідчать про порушення Суддею вимог щодо несумісності, Суддю попереджають про необхідність усунення таких обставин упродовж строку, встановленого Судом. Якщо Суддя не усунув обставин, що свідчать про порушення вимог несумісності, упродовж строку, встановленого Судом, Суд ухвалює рішення про його звільнення;

3) вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду або виявило його невідповідність займаній посаді. Питання про звільнення Судді з посади за такою підставою Суд розглядає на спеціальному пленарному засіданні за наявності висновку постійної комісії з питань регламенту та етики Суду;

4) подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду Суд ухвалює щонайменше двома третинами від його конституційного складу.

Суддя Конституційного Суду може подати заяву про відставку за наявності стажу на посаді судді Конституційного Суду щонайменше чотири роки, заяву про відставку за станом здоров`я безвідносно до стажу на посаді, а також заяву про звільнення з посади за власним бажанням безвідносно до мотивів.

У разі подання суддею Конституційного Суду заяви про відставку або про звільнення за власним бажанням він продовжує здійснювати свої повноваження до ухвалення на спеціальному пленарному засіданні Суду відповідного рішення щодо його звільнення.

Суд ухвалює рішення про звільнення судді Конституційного Суду з посади протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви.

Статтею 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, що суддя Конституційного Суду у відставці отримує щомісячне довічне грошове утримання, яке виплачується у розмірі 50 відсотків винагороди судді Конституційного Суду.

У разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду відповідно здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду у відставці. Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання здійснюється з усієї суми винагороди Судді з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду у відставці виплачується безвідносно до заробітку (прибутку), що його Суддя одержав після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду у відставці виплачують органи Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Судді Конституційного Суду, який не має права на відставку, при досягненні пенсійного віку, встановленого законом, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, за матеріалами справи, розпорядженням Голови Конституційного Суду України від 19 вересня 2022 року №29/1/2022-к/тр відповідно до частини другої статті 20, частин другої, сьомої статті 33 Закону України «Про Конституційний Суд України» припинено трудові відносини із суддею Конституційного Суду України Касмініним О.В. 19 вересня 2022 року у зв`язку із закінченням строку його повноважень на підставі пункту 1 частини першої статті 149-1 Конституції України.

За змістом апеляційної скарги не спростовано обставин відсутності факту виходу позивача у відставку станом на час звернення до пенсійного органу, зокрема відсутності рішення щодо звільнення ОСОБА_1 , прийнятого на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду.

Разом з тим, частина 1 статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначає можливість отримання щомісячного довічного грошового утримання, яке виплачується у розмірі 50 відсотків винагороди судді Конституційного Суду лише суддею Конституційного Суду у відставці.

Відповідно до пункту 2 Розділу І Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25 січня 2008 року № 3-1 (далі - Порядок №3-1), щомісячне довічне утримання призначається з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІІІ Порядку № 3-1, до заяви про призначення щомісячного довічного утримання додаються:

копія рішення Вищої ради правосуддя (копія рішення Конституційного Суду України) про звільнення судді з посади;

наказ про звільнення судді з посади;

документи про місце проживання (реєстрації) особи;

документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637;

довідка про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді (довідка про винагороду судді КСУ), для обчислення щомісячного довічного утримання;

розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 4);

документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

документи, що засвідчують особливий статус особи:

посвідчення ветерана війни (для встановлення підвищень згідно із Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту");

посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для встановлення додаткової пенсії згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи");

посвідчення жертви нацистських переслідувань (для встановлення підвищення згідно із Законом України "Про жертви нацистських переслідувань");

документи, що підтверджують наявність особливих заслуг перед Батьківщиною, передбачених статтею 11 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статтею 8 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні".

З вищенаведеного вбачається, що рішення Конституційного Суду України про звільнення судді з посади є обов`язковою умовою для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України.

Водночас, за доводами апеляційної скарги, позивачем обґрунтовується своє право на вихід у відставку та наявність для цього усіх умов, проте відсутність відповідного рішення Конституційного Суду України не заперечується.

Крім того, позивач помилково прирівнює обставини припинення його повноважень судді та вихід судді у відставку, що за змістом приписів частин 1, 2 статті 20 Закону України «Про Конституційний Суд України» та статті 21 Закону України «Про Конституційний Суд України» не є тотожними.

В контексті незгоди позивача із урахуванням судом першої інстанції обставин справи № 640/18365/22, колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо невірного застосування відповідачами та судом першої інстанції норм Закону України «Про судоустрій та статус суддів», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з преамбулою вищезгаданого закону, він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За приписами частини першої статті 142 «Про судоустрій та статус суддів» судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 36 Розділу ХІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.

Відповідно до пункту 1 Порядку№ 3-1, він розроблений відповідно до статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 9, 11 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384, правління Пенсійного фонду України та в цілому регулює питання як призначення/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці так і судді Конституційного Суду України у відставці.

Разом з тим, як приписи статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» так і частини першої статті 142 «Про судоустрій та статус суддів» умовою призначення щомісячного довічного грошового судді у відставці визначаються наявність виходу у судді відставку та відповідного процедурного рішення.

При цьому, колегія суддів враховує правові висновки у справі «Сутяжник проти Росії» (№ 8269/02), за змістом якого ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.

Таким чином, «правовий пуризм» на відміну від обставин «істотного та непереборного характеру» завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; «правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; «правовий пуризм» може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.

Колегія суддів вважає, що зазначений підхід підлягає застосуванню і стосовно оцінки адміністративним судом рішень суб`єктів владних повноважень, особливо тих, які стосуються значного суспільного інтересу, зокрема, питань благоустрою та містобудування, екології, безпеки, конституційних прав та свобод громадян тощо.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2018 у справі №826/11106/17, від 28.10.2018 у справі №826/14749/16, від 25.03.2020 у справі №805/4508/16-а та від 31.03.2021 у справі №620/2520/20, а згодом був застосований Верховним Судом і у постанові від 19.05.2021 справі №210/5129/17.

Питання скасування адміністративних актів з підстав їх процедурних недоліків досліджувалося Верховним Судом, зокрема, й у постанові від 03.12.2021 у справі №369/7844/17.

У вищезгаданій постанові Верховний Суд вказував, що процедурні порушення, в залежності від їх характеру, можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не зумовлюють впливу на нього.

Суд наголошував, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Суд звертає увагу на те, що процедурні порушення залежно від їх характеру можуть мати наслідком нечинність нормативно-правового акта, а в певних випадках не впливають на його чинність (формальні порушення). Порушення процедури прийняття акта саме по собі не породжує правових наслідків для його чинності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Надання оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, потребує співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення (пункти 54- 55 постанови від 16.12.2021 у справі № 640/11468/20).

Суд наголошує, що основними правилами (підходами) до відмежування формалізму від надмірного формалізму є:

1) суть, за загальним правилом, переважає над формою;

2) до вирішення публічно-правових спорів, за загальним правилом, є незастосовними підходи кримінального процесу або процесу притягнення фізичної особи до адміністративної відповідальності (у частині оцінки процедурних порушень);

3) процедурні порушення суб`єкта владних повноважень, рішення (дії, бездіяльність) якого оцінюються судом, не можуть легалізувати сутнісні порушення суб`єкта приватного права (порушення з боку одного суб`єкта не можуть легалізувати порушення з боку іншого суб`єкта);

4) процедура вторинна якщо рішення суб`єкта владних повноважень: відповідає визначеним законом завдання (функціям) такого суб`єкта; має легітимну ціль; законодавство не містить імперативних заборон або наслідків недотримання таких процедур;

5) якщо є доступ до суду, «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення;

6) за порушення процедури, у першу чергу, має нести відповідальність посадова особа, яка допустила таке порушення, і не повинні страждати суспільні (публічні) інтереси або інтереси держави;

7) визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень з огляду на процедурні порушення, за загальним правилом, не повинно позбавляти (звільняти) його від обов`язку невідкладно прийняти нове рішення у відповідних правовідносинах з дотриманням процедури;

8) дотримання формальних процедур вимагає законодавство, а недотримання деяких формальних процедур вимагає об`єктивна ситуація (доцільність, раціональність, домірність).

Визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема, нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам.

Такої правової позиції притримувався Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 400/4409/21.

З урахуванням вищенаведеного, дані доводи апелянта колегією суддів відхиляються.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій справі.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, та не підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 640/20043/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан