Ухвала

від 16.01.2025 по справі 640/20043/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

16 січня 2025 року

м. Київ

справа №640/20043/22

адміністративне провадження № К/990/444/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стеценка С.Г.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі №640/20043/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі по тексту ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту ГУ ПФУ в м. Києві), в якій просив:

визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 ;

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 10.10.2022 №262640004684;

зобов`язати ГУ ПФУ в місті Києві повторно розглянути заяву позивача про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

зобов`язати ГУ ПФУ в місті Києві призначити та нарахувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 20.09.2022 у розмірі 50% винагороди судді Конституційного Суду України згідно довідки Конституційного Суду України від 28.10.2022 №001-019-23/3858 з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 149-1 Конституції України, частинами першою, третьою статті 27, частиною другою статті 31 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 09.10.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2024, відмовив у задоволенні позову.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності, розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до частини першої статті 257 КАС України.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Означені критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою для відкриття провадження в цій справі є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано належним чином в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Скаржник у касаційній скарзі не визначає, які норми матеріального права застосовані судами не правильно або які норми процесуального права було порушено судами, а лише зазначає про незгоду із прийнятими судовими рішеннями у цій справі.

Суд також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.

Крім того, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Відповідно колегія суддів не встановила випадків для формування єдиної правозастосовної практики, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.

Спір у даній справі виник через відмову контролюючого органу у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з підстав відсутності рішення Конституційного Суду України про звільнення його у відставку з посади судді Конституційного Суду України, оскільки з ним припинено трудові відносини у зв`язку із закінченням строку його повноважень на підставі пункту 1 частини першої статті 149-1 Конституції України.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає про незгоду із рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав того, що він відповідно до частини другої статті 31 Закону України «Про Конституційний Суд України» має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Суди, приймаючи рішення, виходили з доведеності відсутності факту виходу позивача у відставку станом на час його звернення до відповідача, яке передує його зверненню до пенсійного органу із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Судом з`ясовано, що питання стосовно звільнення позивача у відставку розглянуто судом у справі №640/18365/22.

Однак, за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Окрім того, скаржник зазначає, про те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо того, якщо суддя Конституційного Суду України, повноваження якого були припинені з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 149-1 Конституції України має право на призначення та виплату йому місячного довічного грошового утримання на підставі частини другої статті 31 Закони України «Про Конституційний Суд України» незалежно від наявності чи відсутності рішення Конституційного Суду України про його звільнення у відставку.

У разі, якщо скаржник вважає, що суди порушили норми процесуального права і неналежно дослідили зібрані у справі докази, неповно встановили обставини справи або встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які суд не дослідив, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Так, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не наводить мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права.

Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Проте колегія суддів зауважує, що посилання скаржника є загальними, скаржником не наведено мотивованих аргументів неправильного застосування вказаних норм права, необхідності формування правових висновків щодо їх застосування, що не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 №460-IX і які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд встановив, що в касаційній скарзі скаржником не доведено належним чином існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, за яких допускається касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності.

Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі №640/20043/22.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржникові.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя С.Г. Стеценко