Постанова
від 28.08.2024 по справі 372/1182/20
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 372/1182/20

провадження № 61-12587св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства,

відповідачі: Українська міська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Паритет», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Паритет», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання недійсним рішення та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства (далі - ДП) «Київське лісове господарство», Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з позовом до Української міської ради Обухівського району Київської області (далі - Українська міська рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Паритет» (далі - ОК «ЖБК «Паритет»), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 про визнання недійсним рішення та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Позов прокурор мотивував тим, що 16 жовтня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесені відомості за № 42018111200000721 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення у приватну власність громадян земельних ділянок лісогосподарського призначення на території міста Українка Обухівського району Київської області.

Під час досудового розслідування встановлено, що рішенням Української міської ради LVI сесії V скликання від 13 травня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,847 га у власність 19-ти громадян для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства у місті Українка та селі Плюти у межах Української міської ради та передано земельні ділянки у приватну власність громадян, зокрема: ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061; ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0062; ОСОБА_3 - земельні ділянки площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063 та площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069; ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064; ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065; ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0071.

На підставі договору купівлі-продажу від 04 липня 2016 року ОСОБА_8 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061 на користь ОСОБА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 14 січня 2020 року ОСОБА_9 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

На підставі договору пайового внеску від 19 грудня 2017 року ОСОБА_6 передала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065 до пайового фонду ОК «ЖБК «Паритет».

За інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 19 листопада 2018 року № 02-02/883 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0061, 3223151000:01:018:0062, 3223151000:01:018:0063, 3223151000:01:018:0064, 3223151000:01:018:0065 повністю розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва у кварталі 85, виділів 5 і 8, а земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0069, 3223151000:01:018:0071 частково розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 85, виділу 8 Козинського лісництва згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993 та 2003 року, що також підтверджується листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 23 листопада 2018 року № 567 та фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 85 Козинського лісництва.

Прокурор стверджував, що вказане рішення Української міської ради від 13 травня 2010 року про передачу спірних земельних ділянок у власність фізичним особам є незаконним, оскільки прийнято всупереч приписам земельного та лісового законодавства, поза межами компетенції міської ради та без згоди постійного землекористувача.

Здійснення Українською міською радою права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до статей 387, 388, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

Враховуючи викладене, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства просив суд:

- визнати недійсним рішення LVIсесії Української міської ради V скликання від 13 травня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства у м. Українка та с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині затвердження проекту землеустрою та передання у приватну власність земельних ділянок на користь ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ;

- витребувати на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння:

ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061;

ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0062;

ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063 та земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069;

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064;

ОК «ЖБК «Паритет» земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065;

ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0071, що розташовані на території Української міської ради.

У березні 2021 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду першої інстанції із заявою про зміну предмета позову, в якій просив:

- усунути перешкоди державі в особі ДП «Київське лісове господарство» у користуванні та розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 0,9 га шляхом повернення на користь держави у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння:

ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061;

ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0062;

ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063 та земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069;

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064;

ОК «ЖБК «Паритет» земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065;

ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0071, що розташовані на території Української міської ради.

Заяву прокурор обґрунтував тим, що цивільний оборот земельних ділянок, у тому числі, які перебувають у користуванні спеціалізованих лісогосподарських підприємств, є законодавчо обмеженим. Зазначене зумовлює те, що вимогу про зобов`язання повернення спірної земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити протягом усього часу, поки триває порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду.

Крім того, право приватної власності на спірні земельні ділянки вкриті лісовою рослинністю, які знаходяться в єдиному лісовому масиві та перебувають у користуванні державного лісогосподарського підприємства, не може виникнути за жодних умов, а тому належним способом захисту є пред`явлення саме негаторного позову.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 19 березня 2021 року відмовив Києво-Святошинській місцевій прокуратурі у прийнятті заяви про зміну предмета позову у справі.

Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 11 жовтня 2021 року позов першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, поданий в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», до Української міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОК «ЖБК «Паритет», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 про визнання недійсним рішення та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння залишив без розгляду.

Ухвалу суд першої інстанції мотивував тим, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатися із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. Наведене дозволяє дійти висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «Київське лісове господарство», тому позов, поданий прокурором в інтересах цього підприємства необхідно залишити без розгляду.

Обухівський районний суд Київської області у складі судді Проць Т. В. рішенням від 28 вересня 2022 року позов першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, поданий в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, задовольнив.

Визнав недійсним рішення LVIсесії Української міської ради V скликання від 13 травня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства у м. Українка та с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині затвердження проекту землеустрою та передання у приватну власність земельних ділянок на користь ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Усунув перешкоди у здійсненні державою права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави з незаконного володіння: ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061; ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0062; ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063 та земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069; ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064; ОК «ЖБК «Паритет» земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065; ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0071, які розташовані на території Української міської ради.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що спірні земельні ділянки належить до земель лісогосподарського призначення, стосовно яких законом встановлені обмеження щодо їх використання в цивільному обороті.

Отже, оспорюване рішення Української міської ради від 13 травня 2010 року про передання земельних ділянок у власність фізичним особам прийнято всупереч приписам земельного та лісового законодавства, поза межами компетенції міської ради та без згоди постійного землекористувача.

Порушення порядку передання, встановлення та зміни цільового призначення земель відповідно до статті 21 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є підставою для визнання недійсним рішень органів влади та органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Встановивши підстави вважати рішення міської ради таким, що не відповідає положенням чинного законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині витребування земельних ділянок, вказавши, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є ефективним способом захисту права власності.

Суд першої інстанції вважав, що позивач не пропустив позовну давність, а тому відхилив доводи сторони відповідачів у цій частині. При цьому висновок суду про те, що позовна давність підлягає обчисленню з моменту, коли розпочалося досудове розслідування кримінального провадження № 42018111200000721 від 16 жовтня 2018 року та про відповідне порушення дізнався саме прокурор, обґрунтовано тим, що ДП «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства не давали згоди на відчуження спірних земельних ділянок, не були учасниками відносин з прийняття міською радою рішення про передання цих ділянок у власність фізичних осіб.

Київський апеляційний суд постановою від 19 липня 2023 рокуапеляційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОК «ЖБК «Паритет» задовольнив частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року в частині позовних вимог прокурора до Української міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОК «ЖБК «Паритет» скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення.

Закрив провадження у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до ОК «ЖБК «Паритет» про усунення перешкод у здійсненні ДП «Київське лісове господарство» права користування та розпорядження земельною ділянкою.

Роз`яснив першому заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Відмовив у задоволенні позову першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Української міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні ДП «Київське лісове господарство» права користування та розпорядження земельними ділянками площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061 та площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064 шляхом повернення зазначених земельних ділянок у постійне користування ДП «Київське лісове господарство».

В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року залишив без змін.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Закриваючи провадження у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до ОК «ЖБК «Паритет» про повернення на користь держави з незаконного володіння названого кооперативу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065, апеляційний суд керувався тим, що спір у цій справі в частині означених позовних вимог є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичної особи, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, встановлення іншого речового права на таке майно, державної реєстрації таких прав.

Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Української міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про повернення на користь державиземельних ділянок площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061 та площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064, апеляційний суд вказав, що, ухвалюючи рішення в межах заявлених, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, вимог, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор підтримав свої вимоги, викладені у заяві про зміну предмета позову та вказав, що фактично зазначеною заявою він змінив лише спосіб захисту порушеного права, залишивши без змін його предмет. Отже, суд першої інстанції правильно вирішував спір в межах заявлених вимог, які прокурор підтримує і в суді апеляційної інстанції.

Під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що спірні земельні ділянки належить до земель лісогосподарського призначення, стосовно яких законом встановлені обмеження щодо їх використання в цивільному обороті, а тому оспорюване рішення Української міської ради від 13 травня 2010 року про передання земельних ділянок у власність фізичним особам є незаконним, оскільки прийнято всупереч приписам земельного та лісового законодавства, поза межами компетенції міської ради та без згоди постійного землекористувача.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції щодо обрання прокурором належного способу правового захисту в сукупності з доводами апеляційних скарг колегія суддів вказала про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора до Української міської ради, оскільки вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Крім того, оскільки у цій справі прокурор пред`явив негаторний позов про зобов`язання відповідачів повернути земельні ділянки, а не віндикаційний позов про витребування земельних ділянок, то суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про обрання прокурором ефективного способу захисту у спірних правовідносинах, адже спірні ділянки, які відносяться до земель лісогосподарського призначення,зареєстровані за кожним із відповідачів.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, пред`явлених прокурором до Української міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15, від 15 травня 2019 року у справі № 469/1346/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справах № 641/5523/19 і № 359/3373/16, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 та у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 911/274/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/2434/16, від 21 вересня 2022 року у справі № 367/4128/16, від 18 січня 2023 року у справі № 361/1308/19.

Касаційну скаргу прокурор мотивував тим, що, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до ОК «ЖБК «Паритет», суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що вирішення заявлених позовних вимог одночасно у господарському та цивільному судочинстві порушуватиме принцип повноти, всебічності та об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження одного й того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

Крім того, апеляційний суд дійшов неправильних висновків про те, що у спірних правовідносинах належним способом захисту інтересів держави є заявлення саме віндикаційного позову.

Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа.

Цивільний оборот земельних ділянок, у тому числі, які перебувають у користуванні спеціалізованих лісогосподарських підприємств, є законодавчо обмеженим. Зазначене зумовлює те, що вимогу про зобов`язання повернення спірної земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити протягом усього часу, поки триває порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду.

Враховуючи недотримання вимог законодавства під час прийняття рішення, а також спрямованість на перешкоджання законному власнику земельних ділянок у реалізації права власності і користування, наявні правові підстави для усунення державі перешкод у користуванні і розпорядженні спірними ділянками шляхом визнання недійсним рішення LVI сесії Української міської ради Vскликання від 13 травня 2010 року.

Вважає, що оскільки була відсутня згода на відчуження земельних ділянок лісогосподарського призначення, її власник і землекористувач не змінилися, а тому вони мають право вимагати усунення порушення їх прав, не пов`язаних з позбавленням права володіння. Право приватної власності на земельні ділянки вкриті лісовою рослинністю, які перебувають у користуванні державного лісогосподарського підприємства, не може виникнути за жодних умов, а тому належним способом захисту є пред`явлення саме негаторного позову.

У цій категорії справ захист речових прав держави на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися не шляхом витребування спірних земельних ділянок у власність держави на підставі статей 387, 388 ЦК України, а шляхом пред`явлення позову про повернення земельних ділянок на підставі статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16.

Крім того, правові висновки щодо подання негаторного позову про повернення земель лісогосподарського призначення на користь держави висловлено Верховним Судом, зокрема у постановах від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16, від 21 вересня 2022 року у справі № 367/4128/16.

Аргументи інших учасників справи

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , а у грудні 2023 року ОСОБА_4 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Обухівського районного суду Київської області.

17 жовтня 2023 року справа № 372/1182/20 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 17 червня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Рішенням Української міської ради LІI сесії V скликання від 24 грудня 2009 року ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 0,1 га у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 26-28).

Рішенням Української міської ради LІІI сесії V скликання від 11 лютого 2010 року ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 0,1 га у приватну власність для будівництва та обслуговуванні житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 23-25).

Рішенням Української міської ради LVI сесії V скликання від 13 травня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,847 га у власність 19-ти громадян для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства у місті Українка та селі Плюти у межах Української міської ради та передано земельні ділянки у приватну власність громадян, зокрема: ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061; ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0062; ОСОБА_3 - земельні ділянки площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063 та площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069; ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064; ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065; ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0071 (том 1 а. с. 29-31).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 04 липня 2016 року, серія та номер 262, ОСОБА_8 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061 ОСОБА_1 , що також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 лютого 2020 року № 199742078 та інформацією з Державного земельного кадастру (том 1 а. с. 58-61).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 14 січня 2020 року, серія та номер 14, ОСОБА_9 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 лютого 2020 року № 199742263 та інформацією з Державного земельного кадастру (том 1 а. с. 62-65, 76-78).

На підставі договору про здійснення пайового внеску асоційованим членом ОК «ЖБК «Паритет» від 19 грудня 2017 року ОСОБА_6 внесла до пайового фонду названого кооперативу земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065, що підтверджується актом приймання-передання майна пайового внеску від 19 грудня 2017 року, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 лютого 2020 року № 199742330 та інформацією з Державного земельного кадастру (том 1 а. с. 79-83, 86-93).

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформацією з Державного земельного кадастру ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 є власниками земельних ділянок на час розгляду справи.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0062, 3223151000:01:018:0063, 3223151000:01:018:0069, 3223151000:01:018:0071 залишилися у власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , яким їх передали на підставі рішення Української міської ради від 13 травня 2010 року, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформацією з Державного земельного кадастру (том 1 а. с. 62-70, 94-96).

За інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 19 листопада 2018 року № 02-02/883 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0061, 3223151000:01:018:0062, 3223151000:01:018:0063, 3223151000:01:018:0064, 3223151000:01:018:0065 повністю розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва у кварталі 85, виділів 5 і 8, а земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0069, 3223151000:01:018:0071 частково розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 85, виділу 8 Козинського лісництва згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993 та 2003 року, що також підтверджується листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 23 листопада 2018 року № 567, фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 85 Козинського лісництва, проектами організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» та ДП «Київське лісове господарство», таксаційними описами, планами лісонасаджень, протоколами лісовпорядних нарад (том 1 а. с. 32-34, 36-55).

Згідно з інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 19 лютого 2020 року № 09-181 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0061, 3223151000:01:018:0062, 3223151000:01:018:0063, 3223151000:01:018:0064, 3223151000:01:018:0065, 3223151000:01:018:0069, 3223151000:01:018:0071 розташовані на землях лісогосподарського призначення у кварталі 85 Козинського лісництва. Вказані ділянки дійсно відведені за рахунок земель Козинського лісництва, погодження на їх вилучення не надавалося. Станом на 2010 рік відображення земельних ділянок на кадастровій карті або на ортофотопланах відповідного масштабу було неможливе, тому надавалася інформація відповідно до викопіювання земельних ділянок на схемах формування територій рад по угіддям у масштабі 1:10000, які були основою формування меж всіх землекористувачів, що розташовані територіально на окремій сільській, міській раді (том 1 а. с. 56).

При цьому з листа Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 лютого 2020 року № 04-48/315 відомо, що назване управління не надавало будь-яких погоджень на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок (том 1 а. с. 35).

Також суд першої інстанції з`ясував, що прокурору стало відомо про порушене право лише під час проведення прокуратурою розслідування у кримінальному провадженні № 42018111200000721, зареєстрованому в ЄРДР 16 жовтня 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині позовних вимог, пред`явлених прокурором до Української міської ради, ОК «ЖБК «Паритет», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , а тому на підставі вимог наведеної статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом тільки у вказаній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

У частині першій статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2010 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

У частині шостій статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У частинах першій, другій та четвертій статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина перша статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України).

Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Водночас у частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відповідно до статті 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

Суд першої інстанції під час розгляду справи встановив, що на час винесення оскаржуваного рішення Української міської ради LVI сесії V скликання від 13 травня 2010 року спірні земельні ділянки належали до земель державного лісового фонду Козинського лісництва (ДП «Київське лісове господарство»), тому спірні земельні ділянки державного лісового фонду, що розташовані на території Української міської ради, неправомірно вибули із володіння держави та землекористувача ДП «Київське лісове господарство», оскільки під час їх вилучення у попереднього користувача та зміні їх цільового призначення міська рада не дотрималася вимог статті 149 ЗК України та статті 59 ЛК України.

Також суд із схеми розташування спірних земельних ділянок з нанесеними межами кварталу 85 Козинського лісництвата викопіювання з лісовпорядного планшету встановив, що спірні земельні ділянки знаходилися на території Української міської ради,відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебували у користуванні у ДП «Київське лісове господарство».

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення спірних земельних ділянок у власність держави, оскільки останні вибули з володіння держави поза її волею.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в означеній частині, апеляційний суд керувався тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що порушене право власності держави на спірні земельні ділянки може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, а не шляхом подання негаторного позову, оскільки позивачем за негаторним позовом може бути лише фактичний володілець.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в означеній частині у повній мірі не відповідає з таких підстав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); постанова Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

При цьому, приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96), від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.12)).

У справі, яка переглядається, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, тобто заявив віндикаційний позов.

У подальшому перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду першої інстанції із заявою про зміну предмета позову, в якій просив визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернути спірні земельні ділянки у власність держави, тобто прокурор фактично мав намір заявити негаторний позов замість віндикаційного.

Поряд із цим, Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 19 березня 2021 року відмовив Києво-Святошинській місцевій прокуратурі у прийнятті заяви про зміну предмета позову та продовжив розгляд справи за віндикаційним позовом прокурора, про що свідчить сам зміст мотивувальної частини рішення суду першої інстанції. Зокрема, суд застосував до спірних правовідносин положення статей 387, 388 ЦК України, а також вирішував питання щодо пропуску прокурор позовної давності, тоді як до вимог за негаторним позовом позовна давність не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі.

Отже, апеляційний суд неправильно виснував, що суд першої інстанції ухвалив рішення з урахуванням заяви прокурора про зміну предмета позову, тобто вирішив спір за так званим негаторним позовом.

З огляду на викладене апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні означених позовних вимогз підстав обрання позивачем неналежного способу захисту.

Отже, суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи в частині вирішення позову першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 повинен врахувати зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду та розглянути позовні вимоги та підстави позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, а не тлумачити їх за власною інтерпретацією.

Також суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи повинен врахувати, що перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської областіз цим позовом звернувся до суду у квітні 2020 року, в якому посилався на те, що 16 жовтня 2018 року до ЄРДР внесені відомості за № 42018111200000721 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України, та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення у приватну власність громадян земельних ділянок лісогосподарського призначення на території міста Українка Обухівського району Київської області, під час проведення якого встановлено порушення відведення спірних земельних ділянок.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у липні 2020 року подали до суду першої інстанції заперечення на позовну заяву, в яких просили відмовити у задоволенні позову за спливом позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Прокурор виконує субсидіарну роль звертаючись до суду із позовом в інтересах органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 11 жовтня 2021 року позов першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, поданий в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», до Української міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОК «ЖБК «Паритет», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 про визнання недійсним рішення та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння залишив без розгляду.

Разом із тим касаційна скарга не містить доводів у частині неправильності висновку щодо залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство».

Отже, у справі, яка переглядається, позов пред`явлено першим заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельними ділянками державної власності фізичними особами - відповідачами.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Матеріали справи не містять доказів підтвердження того, що Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення спірних земельних ділянок з лісових земель у землі для ведення особистого селянського господарства та для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Отже, до компетенції Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства належить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19 січня 2022 року у справах № 369/16419/18 і № 372/2969/18 та від 21 вересня 2022 року у справі № 369/8239/19.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передання земельних ділянок у власність або у користування визначено статтею 122 ЗК України.

У частині третій статті 17 ЛК України передбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Отже, питання щодо розпорядження земельними ділянками, в тому числі земельними лісовими ділянками, державної власності, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законодавством покладено на органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Позивачем у цій справі, крім ДП «Київське лісове господарство», стосовно якого позов залишено без розгляду, прокурор визначив Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, яке підпорядковується Державному агентству лісових ресурсів України та є його територіальним органом.

У пункті 37 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала цей висновок та зазначила, що під час такої перевірки поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності у Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства повноважень здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, слід врахувати таке.

У пунктах 1 та 5 частини першої статті 27 ЛК України, пункті «а» частини першої статті 13, статті 122, частині дев`ятій статті 149 ЗК України передбачено, що до повноважень Уряду у сфері лісових відносин належить забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин, а також передача у власність та надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Відповідно до частини першої статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Згідно з частиною сьомою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Урядом.

Отже, під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції також має з`ясувати до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта належать повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками, чи належить до повноважень Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками, і відповідно, який орган має бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 369/3147/19 (провадження № 61-17407св20) та від 21 вересня 2022 року у справі № 369/8239/19 (провадження № 61-9082св21).

Вказані обставини мають важливе значення для вирішення питання щодо визначення належного позивача та застосування відповідних процесуальних наслідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18).

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційний суд порушив наведені вище норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення в цій частині не може вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягає скасуванню з переданням справи на новий апеляційний розгляд.

Разом із тим, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог прокурора про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі правові висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).

Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

У цій справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірними земельними ділянками, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги про визнання недійсним (незаконним) рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою не є належним і ефективним способом захисту порушених прав.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд застосував норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справах № 641/5523/19 і № 359/3373/16, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 та у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 911/274/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/2434/16, від 21 вересня 2022 року у справі № 367/4128/16, від 18 січня 2023 року у справі № 361/1308/19, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, під час вирішення спору в означеній частині врахував останні правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18).

Щодо позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння ОК «ЖБК «Паритет»

Звертаючись до суду з цим позовом, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури просив, серед іншого, витребувати на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОК «ЖБК «Паритет» земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно дочастини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Таким чином, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідно до статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Таким чином, розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір у частині позовних вимог, пред`явлених до відповідача ОК «ЖБК «Паритет», у порядку цивільного судочинства, та закриваючи провадження у цій частині вимог прокурора, керувався тим, що предметом позову у цій справі є, зокрема, вимоги першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави про повернення окремо взятої земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065 із незаконного володіння юридичної особи - ОК «ЖБК «Паритет». Тобто учасниками спору є держава, від імені якої звернулася прокуратура, та приватна юридична особа.

Отже, спір у цій справі в частині означених позовних вимог є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичної особи, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, встановлення іншого речового права на таке майно, державної реєстрації таких прав.

З огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині вимог про витребування спірної земельної ділянки у відповідача юридичної особи на користь держави підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вказаний висновок є законним та відповідає правовій позиції Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 12 червня 2023 року у справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22), у якій зроблено висновок про те, що позовні вимоги прокурора, з урахуванням меж касаційного перегляду, про витребування земельної ділянки у юридичних осіб на користь держави за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, що виключає розгляд справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства. Тому судам слід було закрити провадження у справі у вказаній частині, оскільки спір у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 369/473/15-ц (провадження № 61-5275св22), у якій прокурор пред`явив позов про визнання недійсними розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації та витребування на користь держави з незаконного володіння фізичних та юридичних осіб земельних ділянок, а суд касаційної інстанції скасував оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про витребування земельних ділянок з незаконного володіння юридичних осіб та закрив провадження у справі в цій частині вимог, вказавши, що з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) також зроблено висновок про те, що спір у частині позовних вимог (до юридичних осіб) є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичних осіб, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, встановлення іншого речового права на таке майно (іпотеки), державної реєстрації таких прав. Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, з урахуванням вказаних норм права та релевантної практики Верховного Суду, колегія суддів вважає висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури про витребування в ОК «ЖБК «Паритет» на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065 законним та обґрунтованим.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду, з огляду на таке.

У свою чергу висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 469/1346/18, на неврахування яких посилається в касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури, не є релевантними, а тому застосуванню до спірних правовідносин не підлягають.

Так, у вказаній справі спір стосувався витребування у фізичної особи на користь держави лише однієї земельної ділянки, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції виснував, що оскільки обрані прокурором способи захисту - визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору та витребування земельної ділянки - хоч і різняться, однак у цьому випадку від вирішення першої вимоги, пред`явленої прокурором до юридичної особи - Березанської РДА, прямо залежить вирішення іншої його вимоги до фізичної особи, то з огляду на відсутність прямого визначення у процесуальному законодавстві належності вказаних предметів спору до певної юрисдикції, зважаючи на необхідність своєчасного та правильного розгляду заявлених позовних вимог одночасно до фізичної та юридичної осіб, а також з метою уникнення передумов для прийняття судами протилежних рішень, вимога про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської РДА може бути об`єднана в одне провадження з іншими позовними вимогами у цій справі. За викладених обставин суди дійшли помилкового висновку про те, що цей спір в частині вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської РДА не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та належить до компетенції господарських судів.

Отже, встановлені фактичні обставини справи та суб`єктний склад її учасників не є подібним зі справою, що переглядається.

Колегія суддів наголошує, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Загальний підхід, який підлягає використанню через методологію застосування класичного прецеденту (релевантності), вимагає застосування практики Верховного Суду через схожість фактів або юридичних висновків, і «ідеальна релевантність» може бути побудована саме на цих підставах.

Відповідні обставини справ (а у випадку вирішення питання юрисдикційності спору - суб`єктний склад її учасників) повинні мати принципову схожість, не мати принципових відмінностей та розбіжностей із фактами конкретної справи.

Перевіривши постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про витребування в ОК «ЖБК «Паритет» на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065 та закриття провадження у справі в частині цих позовних вимог на предмет законності та обґрунтованості, колегія суддів робить висновок про те, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив характер правовідносин та юрисдикційність спору, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Підстав для скасування судового рішення в означеній частині колегія суддів не встановила.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для закриття провадження у справі за позовом прокурора у частині вимог, пред`явлених до ОК «ЖБК «Паритет», згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування судом норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення у цій частині.

Водночас, закриваючи провадження у справі в означеній частині, суд апеляційної інстанції на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснив позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи в цілому до відповідного суду господарської юрисдикції, хоча розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду тільки в частині позовних вимог, пред`явлених до ОК «ЖБК «Паритет».

Отже, з метою недопущення передання цієї справи в цілому до відповідного суду господарської юрисдикції колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржувану постанову апеляційного суду, а саме абзац шостий її резолютивної частини викласти в такій редакції: «Роз`яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області до ОК «ЖБК «Паритет» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння до відповідного суду господарської юрисдикції».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне:

касаційну скаргу задовольнити частково;

постанову апеляційного суду в частині позовних вимог прокурора до Української міської ради, ОК «ЖБК «Паритет» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння змінити з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, виклавши абзац шостий її резолютивної частини в редакції цієї постанови;

постанову апеляційного суду в частині позовних вимог прокурора до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння скасувати і направити справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з переданням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Отже, враховуючи, що Верховний Суд передав справу в частині позовних вимог прокурора до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння на новий апеляційний розгляд, тобто не вирішив остаточно спір по суті, то у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій мають бути перерозподілені за результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Паритет» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння змінити, виклавши абзац шостий її резолютивної частини в такій редакції:

«Роз`яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області до ОК «ЖБК «Паритет» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння до відповідного суду господарської юрисдикції».

Постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік


Суд	Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	28.08.2024
Оприлюднено	13.12.2024
Номер документу	123734038
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Фінагеєв Валерій Олександрович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 28.08.2024 по справі 372/1182/20КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —372/1182/20

Постанова від 28.08.2024

Постанова
від 28.08.2024 по справі 372/1182/20
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ