Постанова

від 19.07.2023 по справі 372/1182/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 372/1182/20 головуючий у суді І інстанції Проць Т.В.

провадження № 22-ц/824/3829/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 липня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 , обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ПАРИТЕТ», ОСОБА_5 , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «ПАРИТЕТ», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про визнання недійсним рішення, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2020 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» та просив: визнати недійсним рішення 56 сесії Української міської ради 5 скликання від 13 травня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства в м. Українка та с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області», в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у приватну власність земельних ділянок на користь ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; витребувати на користь держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство» з незаконного володіння:

- ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061;

- ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0062;

- ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063; земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069;

- ОСОБА_1 та ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064;

- Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Паритет» земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065;

- ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0071, що розташовані на території Української міської ради Обухівського району Київської області.

У березні 2021 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду з заявою про зміну предмету позову, в якій просив прохальну частину позовної заяви читати та вважати в наступній редакції: визнати недійсним рішення 56 сесії Української міської ради 5 скликання від 13 травня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства в м. Українка та с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області», а саме в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у приватну власність земельних ділянок на користь ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; усунути перешкоди у здійсненні державним підприємством «Київське лісове господарство» права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення загальної площею 0,9 га, шляхом повернення на користь держави у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння:

- ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061;

- ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0062;

- ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063; земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069;

- ОСОБА_1 та ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064;

- Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Паритет» земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065;

- ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0071, що розташовані на території Української міської ради Обухівського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження № 42018111200000721 від 16 жовтня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України виявлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час відведення земельних ділянок у приватну власність громадян на території м. Українка Обухівського району Київської області. Встановлено, що рішеннями 52 сесії Української міської ради 5 скликання від 24 грудня 2009 року ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 0,1 га у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . Рішенням 53 сесії Української міської ради 5 скликання від 11 лютого 2010 року ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 0,1 га у приватну власність для будівництва та обслуговуванні житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,2 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Рішенням 56 сесії Української міської ради 5 скликання від 13 травня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,847 га у власність 19-ти громадян для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в м. Українка та с. Плюти у межах Української міської ради Обухівського району Київської області та передано земельні ділянки у приватну власність громадян. За інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 19 листопада 2018 року №02-02/883 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0061, 3223151000:01:018:0062, 3223151000:01:018:0063, 3223151000:01:018:0064, 3223151000:01:018:0065 повністю розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 85 виділи 5, 8, а земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0069, 3223151000:01:018:0071 частково розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 85, виділ 8 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003, що також підтверджується листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» № 567 від 23 листопада 2018 року та фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 85 Козинського лісництва. Позивач вважає, що рішення 56 сесії Української міської ради 5 скликання від 13 травня 2010 року прийняте всупереч вимогам ст.20,56,84,116,122,149 ЗК України та підлягає визнанню судом недійсним. Здійснення Українською міською радою права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись як вираження волі держави, що відповідно до ст.387, 388, 396 ЦК України дає підстави для майна від добросовісного набувача.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року позов першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в редакції змінених вимог задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційних скаргах відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОК «Житлово-будівельний кооператив «ПАРИТЕТ», ОСОБА_5 просять скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 вказує про те, що рішенням 56 сесії 5 скликання Української міської ради від 13 травня 2010 року передано у приватну власність, зокрема, ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064. 14 січня 2020 року ОСОБА_11 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 2020 року, зареєстрованим у реєстрі за № 14, в рівних частках по 0,1 га на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні рішення компетентного органу про передачу земельної ділянки та інших земельних ділянок (згідно Рішення 56 сесії) ДП «Київське лісове господарство» та відповідне погодження інших уповноважених органів. Таким чином, прокурором на доведено належними та допустимими доказами віднесення спірної земельної ділянки та інших земель згідно Рішення 56 сесії до земель лісогосподарського призначення. Це в свою чергу значить, що прокурором не доведено наявність права користування спірними земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство». Вищезазначений висновок підтверджується постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 368/1158/16-ц, яку наводить у позовній заяві прокурор. Більше того, в матеріалах справи наявні документи про те, що земельна ділянка та інші спірні землі не відносяться до земель лісового фонду ДП «Київський лісгосп», зокрема: лист ДП «Київське лісове господарство» від 09 березня 2010 року № 02-116; довідка відділу Держкомзему в місті Українка Обухівського району Київської області від 14 квітня 2010 року № 14-01/004; висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність відділу Держкомзему в місті Українка Обухівського району Київської області від 14 квітня 2010 № 20-01/007 тощо. Прокурор зазначає, що земельні ділянки та інші землі згідно Рішення 56 сесії знаходились у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство». При цьому, прокурор жодним чином не обґрунтував наявність у Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повноважень щодо здійснення захисту інтересів держави шляхом оскарження рішення органу місцевого самоврядування та витребування земельних ділянок, що належать такому органу місцевого самоврядування. Крім того, прокурор у позовній заяві просив витребувати земельну ділянку та інші спірні землі на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство», тобто, прокурор діяв не в інтересах держави в особі державного органу, а в інтересах державного підприємства, а суд першої інстанції задовольнив таку позовну вимогу. Зазначене свідчить про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції грубо порушив норми статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК України. Також, відповідач зазначає, що прокуратурі Обухівського району, а згодом і реформованій в Києво-Святошинські місцевій прокуратурі, було відомо про Рішення 56 сесії ще в травні 2010 року. Строк позовної давності потрібно було обраховувати саме з травня 2010 року. За таких обставин, на дату подання прокурором позовної заяви сплив строк позовної давності. В матеріалах справи наявні численні заяви відповідачів про застосування наслідків спливу строків позовної давності. Однак, суд першої інстанції, при задоволенні незаконних позовних вимог прокурора порушив ще й норми, що стосуються застосування строків позовної давності та наслідків спливу таких строків.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач ОСОБА_3 вказує про те, що задовольняючи позов прокурора та складаючи оспорюване рішення суд першої інстанції порушив ч. 1 ст. 13 ЦПК, згідно якої розгляд справ у суді здійснюється виключно в межах заявлених позовних вимог. Адже, залишивши заяву прокурора про зміну предмету позову без задоволення, у тексті оскаржуваного рішення суд першої інстанції всупереч ЦПК України вийшов за межі позовних вимог та самостійно й незаконно відійшов від способу захисту, первісно заявленого прокурором, вирішивши позов в зміненій редакції. Відповідач вказує, що належним способом захисту може виступати примусовий викуп державою такої земельної ділянки у добросовісного покупця з мотивів суспільної необхідності. Однак, виключно на оплатній основі. Саме такий належний, по відношенню до земельної ділянки ОСОБА_3 , спосіб захисту передбачений ст. 350 ЦК України і Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Відповідно, встановивши застосування прокурором неналежного способу захисту, суд мав відповідно до сталої практики судів і закону, та диспозитивності й змагальності цивільного судочинства, відмовити прокурору в задоволенні позову. При цьому, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні навіть не посилається на практику ЄСПЛ і не аналізує наведені відповідачем рішення ЄСПЛ, що становить окремий факт недотримання судом вимог ст. 265 ЦПК України, в частині належного обґрунтування судового рішення, наведення в ньому мотивів відхилення основних доводів відповідача й обов`язковому врахуванні судом при вирішенні спору практики ЄСПЛ. Більше того, у даному випадку в рамках кримінального провадження №42018111200000721, на яке посилається прокурор, жодна посадова особа не була притягнута до кримінальної відповідальності за свої дії, що додатково вказує на явну непропорційність вилучення в ОСОБА_3 його земельної ділянки. Відповідно, підсумовуючи, враховуючи практику ЄСПЛ зі спірних правовідносин, суд мав відмовити в задоволенні позову прокурору як неналежно обраному ним способі захисту інтересів держави. За ст. 81 ЦПК України кожен зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Основоположним доказом прокурора є лише твердження позивача по справі ДП «Київське лісове господарство», ніби то земельна ділянка кадастровий номер №3223151000:01:018:0061 за уточненими даними відноситься до земель лісового фонду (лист ДП «Київське лісове господарство» від 19 лютого 2020 року №09-181). Однак, вказане твердження не є офіційним документом. Тим більше, необхідно враховувати той факт, який визнається всіма сторонами і тому за ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, що раніше в установленому законом порядку ДП «Київське лісове господарство» при землевідведенні відповідної земельної ділянки листом №02-116 від 09 березня 2010 року зазначало, що вказані землі не відносяться до земель лісового фонду та надало відповідне погодження на відведення земель у приватну власність. За написання вказаного листа-погодження проекту землеустрою на даний час жодна посадова особа до відповідальності не притягнута, а тому вказаний офіційний лист-погодження проекту землеустрою чинним. Посилання прокурора на кримінальне провадження №42018111200000721 від 16 жовтня 2018 року за ч. 1 ст. 364 КК України не містить жодних фактів протиправної поведінки. Адже саме по собі внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вказує навіть на наявність відповідної події злочину. Тим більше, не йде в позові прокурора мова про недобросовісну чи обманну діяльність громадян, які отримали відповідні земельні ділянки. Відповідно, навіть якщо спірна земельна ділянка й відносилася в 2010 році до земель лісового фонду, що не доведено прокурором, то й в такому випадку немає законних підстав до витребування в добросовісного набувача відповідної земельної ділянки. Адже відведення вказаної земельної ділянки відбувалося з дотриманням всіх належних процедур, у тому числі за згодою позивача в даній справі ДП «Київське лісове господарство». Жодних нових істотних фактів у відповідних правовідносинах прокурором не наведено. Більше того, ОСОБА_3 набув вказану земельну ділянку оплатно й добросовісно, відповідно спірна земельна ділянка не може бути витребувана чи вилучена в нього в силу положень ст. 388 ЦК України. Також, відповідач зазначає, що прокурор оскаржив рішення Української міської ради Обухівського району Київської області від 13 травня 2010 року в квітні 2020 року, тобто, з істотним пропуском трирічного строку позовної давності. У своїй позовній заяві прокурор взагалі обходить питання пропуску строків давності звернення до суду та/або не ставить питання про поновлення таких строків, лише формально посилаючись на кримінальне провадження № 42018111200000721 від 16 жовтня 2018 року за ч. 1 ст. 364 КК України. Проте, таке формальне посилання прокурора на кримінальне провадження №42018111200000721 не можна вважати достатнім. У той же час, жодних реальних підстав до поновлення прокурору істотно пропущених строків давності звернення до суду не вбачається.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач ОК «ЖБК «ПАРИТЕТ» вказує про те, що прокурор неправильно обрав спосіб захисту, а суд неправильно кваліфікував спірні правовідносини щодо витребування земельних ділянок і як наслідок неправильно застосував статті 387 і 388 ЦК України, які незалежно від оцінки обставин справи не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі. Також, вирішуючи питання про незастосування до позовних вимог строку позовної давності суд дійшов висновку про те, що перебіг позовної давності слід обчислювати з часу, коли прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто у зв`язку з досудовим розслідуванням кримінального провадження (відомості до ЄДРДР внесено 16 жовтня 2018 року за № 42018111200000721) за зверненням народного депутата України ОСОБА_12 . При цьому, суд першої інстанції не надав оцінку тому факту, що листом від 18 травня 2010 року № 1050/0/3/-10 міський голова м. Українка П. Г. Козирєв на запит прокурора Обухівського району проінформував останнього про те, що 13 травня 2010 року на черговій сесії Української міської ради розглядались питання у сфері землекористування. До цього листа додавалось, зокрема, рішення Української міської ради від 13 травня 2010 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам, що оскаржується прокуратурою у цьому рішенні. Зважаючи на це, органам прокуратури як єдиній системі державних органів було відомо про оскаржуване рішення ще з травня 2010 року і саме з цього моменту слід обраховувати строк позовної давності у цій справі. Про вищевказану обставину відповідачі - ОК «ЖБК «Паритет» і Українська міська рада Обухівського району Київської області повідомили суд в своїх відзивах на позов. Проте, суд першої інстанції не надав оцінку цій обставині та відповідним письмовим доказам, що свідчить про неповне з`ясування ним обставин, що мають значення для справи. Також, відповідач вказує, що суд першої інстанції, необґрунтовано взяв до уваги лише надану ДП «Київське лісове господарство» у 2020 році інформацію фактично про те, що спірні ділянки повністю чи частково розташовані на землях лісогосподарського призначення. Таким чином, ДП «Київське лісове господарство», користуючись одними і тими ж планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993 і 2003 років, надало в 2010 і 2020 роках абсолютно протилежну інформацію щодо віднесення відповідних земельних ділянок до земель лісового фонду (лісогосподарського призначення). При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які матеріали щодо проведення після 2010 року будь-яких інструментальних вимірювань спірних земельних ділянок в натурі (на місцевості) для визначення їх співвідношення з лісогосподарськими земельними ділянками, закріплених за ДП «Київське лісове господарство» (їх «накладок»). Відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не спростував відповідні твердження відповідачів про те, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель лісогосподарського призначення. Це свідчить про те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_5 вказує про те, що ДП «Київське лісове господарство» не має повноважень щодо віднесення земельних ділянок до тієї чи іншої категорії земель, згідно зі ст. 9 ЗУ «Про Державний земельний кадастр»: «Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин». Отже, в матеріалах справи відсутні докази, які б доводили, що земельна ділянка площею 0,2000 га з кадастровим номером № 3223151000:01:018:0064, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Земельна ділянка), відноситься до земель лісового фонду, а це питання має важливе значення для справи. Також, відповідач вказує, що всі державні контролюючі органи, які приймали участь у виділені земельної ділянки ОСОБА_11 та надавали дозволи та довідки для відчуження земельної ділянки за договором купівлі-продажу стверджували, що земельна ділянка має цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства і не має жодних перешкод для її використання за цим призначенням. Більше того, позивач по справі: ДП «Київське лісове господарство» в своєму листі № 02-116 від 09 березня 2010 року та доданій до нього карті зазначив, що земельні ділянки не відносяться до земель лісового фонду ДП «Київський лісове господарство». Зазначене суд не прийняв до уваги, оскільки на його думку висновки компетентних державних органів можуть бути спростовані інформацією ДП «Київське лісове господарство», та інформацією УДПЛВО «Укрдержліспроект». Однак, зазначений висновок не відповідає наявним у матеріалах справи доказам. Відповідач вказує, що якщо аналізувати не тільки п. 5 Прикінцевих положень ЛК України, а інші норми ЛК України, які регламентують право постійного користування спеціалізованими державними лісогосподарськими підприємствами, то можна дійти до наступного висновку: державному підприємству для отримання в користування земельної ділянки лісового фонду необхідно отримати рішення компетентного органу виконавчої влади, погоджене з іншими уповноваженими органами, та належним чином зареєструвати це право шляхом отримання державного акту на право постійного користування та його реєстрації. У випадку коли є рішення компетентного органу з усіма погодженнями, але державне підприємство не оформило державний акт на право постійного користування земельною ділянкою та не зареєструвало його, то в цьому випадку для підтвердження свого права користування державне підприємство має право посилатись на п. 5 Прикінцевих положень ЛК України та підтверджувати своє право на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Але в даному випадку не має рішення компетентного органу про передачу ДП «Київське лісове господарство» земельної ділянки та інших земель, відведеними згідно Рішення, не має рішення про віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, не має необхідних погоджень компетентних органів на це рішення, не має навіть планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування на земельну ділянку. З огляду на ці обставини, висновок суду, що ДП «Київське лісове господарство» правомірно користується земельною ділянкою на підставі п. 5 Прикінцевих положень ЛК України не відповідає нормам чинного законодавства та реальній ситуації.

У відзиві на апеляційні скарги керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області вказує про те, що безпідставними є твердження відповідачів щодо порушення судом норм матеріального права у зв`язку з тим, що вказаний позов судом розглянуто як віндикаційний враховуючи наступне. Зокрема, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, судом фактично враховано подану прокурором заяву про зміну предмету позову та задоволено вимогу прокурора, спрямовану на усунення перешкод у здійсненні державою права користування та розпорядження спірними земельними ділянками лісового фонду шляхом їх повернення на користь держави з незаконного володіння відповідачів. Тобто, у даному випадку не вірно трактовано зміст оскаржуваного судового рішення та застосований судом спосіб захисту порушених прав власника на спірні земельні ділянки лісового фонду. Зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду. Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 80-81 постанови від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, окрім цього до аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в пункті 71 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також в пункті 96 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, у пункті 49 постанови від 07 квітня 2020 року у справі №372/1684/14-ц. Законний володілець земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права користування на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц). Враховуючи викладене, звернення до суду з негаторним позовом є ефективним способом захисту права власності держави на спірні земельні ділянки лісового фонду. Таким чином, судом даний позов розглянуто саме як негаторний, а не віндикаційний. Прокурор звертає увагу на те, що позиція з приводу обов`язку суду застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм висловлена, серед іншого, у постанові Верховного суду від 21 вересня 2022 у справі 369/1872/18. В частині тверджень відповідачів про незастосування судом строку позовної давності. Так, питання застосування позовної давності до правовідносин, що виникли у сфері порушення лісового законодавства було предметом розгляду Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у цивільній справі № 366/3242/17. Так, у зазначеній постанові від 10 червня 2020 року зазначено, що зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням ЗК України та ЛK України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісогосподарського призначення. Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Тобто, положення Закону щодо загальних строків позовної давності у даному випадку застосуванню не підлягають. В частині тверджень відповідачів про не доведення обставин щодо приналежності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду зазначає, що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції враховано, що за статтями 45, 47, 48, 54 ЛК України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Отже, ДП «Київське лісове господарство» не надавало відомості у 2010 році, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель лісогосподарського призначення. Тобто, рішенням міської ради передано у власність земельну ділянку лісового фонду всупереч вимогам ч. 5 ст. 116, ч. 1, 5 ст. 149 ЗК України. Враховуючи викладене, прокурор обґрунтовує порушене право держави на раціональне використання земель лісового фонду належними та допустимими доказами, з чим і погодився суд першої інстанції. Щодо позиції відповідачів про порушення судом норм процесуального права в частині не залишення позовної заяви прокурора без розгляду, то в даному випадку суд погодився з відсутністю підстав для залишення без розгляду позову прокурора в частині представництва останнім інтересів держави в особі Київського обласного та по місту Києві управління лісового та мисливського господарства, у зв`язку з чим порушень вимог ст. 257 ЦПК України у даному випадку, не вбачається. Також, прокурор зазначає, що звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок лісового фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 3018 року у справі 368/1158/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц та Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510ц15.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням 52 сесії Української міської ради 5 скликання від 24 грудня 2009 року ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 0,1 га у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

Рішенням 53 сесії Української міської ради 5 скликання від 11 лютого 2010 року ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 0,1 га у приватну власність для будівництва та обслуговуванні житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,2 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 .

Рішенням 56 сесії Української міської ради 5 скликання від 13 травня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,847 га у власність 19-ти громадян для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в м. Українка та с. Плюти у межах Української міської ради Обухівського району Київської області та передано земельні ділянки у приватну власність громадян. ОСОБА_10 передано земельну ділянку площею 0,1 обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061; ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0062; ОСОБА_7 земельні ділянки: площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063 та площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069; ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064; ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065; ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та Обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0071.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 262 від 04 липня 2016 року ОСОБА_10 відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_3 . Вказане підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 199742078 від 11 лютого 2020 року та інформацією з Державного земельного кадастру.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки № 14 від 14 січня 2020 року ОСОБА_11 відчужив земельну ділянку у спільну часткову власність по 0,1 га на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , вказане підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 199742263 від 11 лютого 2020 року та інформацією з Державного земельного кадастру.

ОСОБА_8 на підставі договору від 19 грудня 2017 року пайового внеску асоційованим членом ОК «ЖБК «Паритет» внесла земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065 до ОК «ЖБК «Паритет», що підтверджується актом приймання-передачі майна пайового внеску від 19 грудня 2017 року, а також інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 199742330 від 11 лютого 2020 року та інформацією з Державного земельного кадастру.

З інформаційних довідок з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та за інформацією з Державного земельного кадастру ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 є власниками земельних ділянок на час розгляду справи.

Відповідно інформації ДП «Київське лісове господарство» від 19 листопада 2018 року №02-02/883 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0061, 3223151000:01:018:0062, 3223151000:01:018:0063, 3223151000:01:018:0064, 3223151000:01:018:0065 повністю розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 85 виділа 5, 8, а земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0069, 3223151000:01:018:0071 частково розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 85, виділ 8 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003, що також підтверджується листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» № 567 від 23.11.2018 року та фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 85 Козинського лісництва.

Факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993, 2003, в тому числі проектами організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» та ДП «Київське лісове господарство», таксаціними описами, планами лісонасаджень, протоколами лісовпорядних нарад.

Згідно інформації ДП «Київське лісове господарство» № 09-181 від 19 лютого 2020 року земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0061, 3223151000:01:018:0062, 3223151000:01:018:0063, 3223151000:01:018:0064, 3223151000:01:018:0065, 3223151000:01:018:0069, 3223151000:01:018:0071 розташовані на землях лісогосподарського призначення в кварталі 85 Козинського лісництва, вони дійсно відведені за рахунок земель Козинського лісництва, погодження на їх вилучення не надавалось. Станом на 2010 рік відображення земельних ділянок на кадастровій карті або на ортофотопланах відповідного масштабу було неможливе, тому надавалась інформація відповідно до наданого викопіювання земельних ділянок на схемах формування територій рад по угіддям в масштабі 1:10000, які були основою формування меж всіх землекористувачів розташованих територіально на окремій сільській, міській раді. Довідки надавались відповідно до викопіювання земельних ділянок на схемах формування територій рад в масштабі 1:10000, які чітко розташовані по межі земель лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва.

Згідно інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 лютого 2020 року №04-48/315 останнє погодження на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок не надавало.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення міської ради є таким, що не відповідає положенням чинного законодавства, а відтак прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині повернення земельних ділянок. Крім того, відповідачами належними та допустимими доказами не спростовано розташування земельних ділянок на землях лісогосподарського призначення Козинського лісництва. При вирішенні даного спору суд врахував, що виключність випадку звернення прокурора з даною позовною заявою зумовлена потребою захистити інтереси держави.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОК «ЖБК «Паритет» з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор просить, серед іншого, усунути перешкоди у здійсненні державою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави з незаконного володіння ОК «ЖБК «Паритет» земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065.

Статтею 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Спір у цій справі в частині наведених позовних вимог є спором про стверджуване порушення права та законного інтересу позивача, як власника землі з боку юридичних осіб, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, державної реєстрації таких прав.

З огляду на суб`єктний склад сторін, справа в частині наведених позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

За приписами пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України, частини першої, другої статті 377 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку щодо закриття провадження у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «ПАРИТЕТ» про усунення перешкод у здійсненні Державним підприємством «Київське лісове господарство» права користування та розпорядження земельною ділянкою.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , зазначеними сторонами не оскаржується, а, відтак, апеляційним судом не переглядається.

Щодо висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні державою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 земельних ділянок, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Ухвалюючи рішення в межах заявлених, з урахуванням заяви про зміну предмету позову вимог, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор, підтримав свої вимоги, викладені в заяві про зміну предмету позову та вказував, що фактично зазначеною заявою прокурор змінив лише спосіб захисту порушеного права, залишивши без змін його предмет. Відтак, суд першої інстанції правильно вирішував спір в межах заявлених вимог, які прокурор підтримує і в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, апеляційний суд переглядає справу в межах заявлених та підтримуваних прокурором вимог, які були предметом розгляду та розглянуті судом першої інстанції.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України (тут і далі норми матеріального права наводяться в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що спірні земельні ділянки є землями з обмеженим оборотом - лісового фонду, ДП «Київське лісове господарство» не надавало відомості у 2010 році, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель лісогосподарського призначення, а Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок не надавало.

Тобто, оспорюване рішення Української міської ради від 13 травня 2010 року про передачу у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення прийняте поза межами компетенції, суперечить положенням ст. 20, ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 56 ЗК України.

Відтак, на підставі досліджених доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент прийняття оспорюваного рішення 56 сесії Української міської ради 5 скликання від 13 травня 2010 року та передачі у приватну власність відповідачам спірні земельні ділянки перебували у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходились у кварталі № 85, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України, а тому надання спірних земельних ділянок у власність відповідачам є незаконним.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині застосування строку позовної давності, відповідачі вказували, що суд в цій частині безпідставно не застосував строки позовної давності, оскільки прокурор звернувся до суду з позовом з істотним порушенням вказаних строків.

Разом з тим, у постанові ВП ВС від 04 грудня 2018 року по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) зазначено, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними. Застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції про обрання прокурором належного способу правового захисту, в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 27 жовтня 2021 року в справі № 127/6686/21 (провадження № 61-12983св21)).

Вирішуючи питання про ефективність обраного прокурором способу захисту цивільного права, суд першої інстанції встановив, що у справі, яка розглядається, позивач просив, зокрема, визнати недійсним рішення 56 сесії Української міської ради 5 скликання від 13 травня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства в м. Українка та с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області», а саме в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у приватну власність земельних ділянок на користь ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі№ 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов не обґрунтованого висновку, з яким не може погодитись апеляційний суд, що заявлені в цій справі прокурором вимоги про визнання недійсним рішення ради є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах, а тому такі вимоги підлягали задоволенню.

Отже, підстав до задоволення позовних вимог прокурора до Української міської ради Обухівського району Київської області немає.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Вирішуючи вимоги негаторного позову прокурора про зобов`язання відповідачів повернути на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» спірні земельні ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що за відповідачами зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки.

При цьому негаторний позов (ст. 391 ЦК України) - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Натомість, предметом віндикаційного позову (ст. 387 ЦК України) є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц викладено правовий висновок про те, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Оскільки у справі, що переглядається, прокурором пред`явлено негаторний позов про зобов`язання відповідачів повернути земельні ділянки, а не віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов не правомірного висновку, з яким не може погодитись апеляційний суд, про обрання прокурором ефективного способу захисту у спірних правовідносинах, оскільки спірні земельні ділянки зареєстровані за кожним із відповідачів.

Також, апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в п. 100 - 101 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), в якій Великою Палатою Верховного Суду надавалася оцінка ефективному способу захисту при порушенні інтересів держави як власника земель лісогосподарського призначення, а саме, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)). Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) викладено висновок про те, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 зроблено висновки про те, що заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникало (п. 59).

Апеляційний суд зауважує, що рішення суду першої інстанції суперечить вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16, з огляду на те, що в п. 146, 147 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду зроблено висновки щодо ефективного способу захисту в зазначеному випадку, яким визнано віндикацію, а саме, що «набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам)»; «Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України)».

Доводи прокурора про правильність обраного ним способу захисту права у вигляді негаторного позову, адже спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, будь-яких рішень про їх вилучення з державного лісового фонду та постійного користування лісогосподарського підприємства не приймалось, є помилковими та не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, з огляду на встановлений судом першої інстанції факт реєстрації права власності відповідачів на спірні земельні ділянки.

Апеляційний суд не погоджується з посиланнями прокурора на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у пунктах 80-81 постанови від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, в пункті 71 постанови від 28 листопада 2018 у справі № 504/2864/13-ц, а також в пункті 96 постанови від 04 липня 2018 у справі № 653/1096/16-ц, у пункті 49 постанови від 07 квітня 2020 року у справі №372/1684/14-ц, як нерелевантні, оскільки вони не узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 та від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).

Апеляційний суд враховує, що відмова в позові через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає повторному зверненню до суду з вимогами, які відповідають змісту порушеного права, характеру правопорушення, та спроможні забезпечити поновлення порушеного права.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав до задоволення позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення в цій частині нового рішення по суті вимог позивача.

З зазначених підстав не можуть бути задоволені вимоги позивачів про застосування строку позовної давності, які такі які заявлені до застосування до не обґрунтованих вимог.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви за вимоги майнового характеру сплаті підлягав судовий збір у розмірі 26 277 грн. 75 коп. (1 751 850*1,5%) та 2102 грн. за вимогу немайнового характеру, що в загальному розмірі складає 28 379 грн. 75 коп.

При подачі апеляційної скарги відповідачам необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 42 569 грн. 63 коп. (28 379,75*150 %).

При подачі апеляційної скарги за одну вимогу немайнового характеру та за вимоги майнового характеру відповідач ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 42 569 грн. 63 коп.

При подачі апеляційної скарги за одну вимогу немайнового характеру та за вимогу майнового характеру відносно нього особисто ОСОБА_3 сплатив судовий збір у розмірі 6 496 грн. 50 коп.

Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг, а саме в частині усунення перешкод у здійсненні державою права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 земельних ділянок, то сплачений відповідачами судовий збір в зазначеній частині, підлягає стягненню з позивача на користь відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 3 583 грн. 33 коп. на користь кожного (26 277,75*150%)/11).

При цьому, при подачі апеляційної скарги, оскаржуючи рішення повністю ОСОБА_5 сплатила судовий збір у розмірі 3 750 грн., замість визначеного 42 569 грн. 63 коп., тобто, недоплатила 38 819 грн. 63 коп. судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року за клопотанням ОСОБА_5 сплату судового збору відстрочено до ухвалення апеляційним судом рішення.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зокрема за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, матеріальний стан відповідача не дозволяє їй сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги. Так, розмір судового збору (42 569 грн. 63 коп.), який підлягає сплаті за подачу апеляційної скарги, значно перевищує 5 % річного доходу (3 211 грн. 69 коп.) відповідача, який складає 64 233 грн. 86 коп., що підтверджується довідкою про доходи № 6055 0105 4593 1061 від 15 березня 2023 року (а.с. 108, т.4).

Вказані обставини свідчать про неплатоспроможність ОСОБА_5 що фактично є перешкодою для доступу до правосуддя та позбавляє особу можливості реалізувати гарантоване право на апеляційне оскарження судового рішення. Зазначена сума є для неї надмірним тягарем. Відтак, керуючись ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» апеляційний суд вважає за необхідне зменшити ОСОБА_5 розмір судового збору до 3 750 грн., які остання сплатила при подачі апеляційної скарги та які підлягають зарахуванню в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись статтями 255, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ПАРИТЕТ» задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року в частині позовних вимог прокурора до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «ПАРИТЕТ», скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення.

Закрити провадження у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «ПАРИТЕТ» про усунення перешкод у здійсненні Державним підприємством «Київське лісове господарство» права користування та розпорядження земельною ділянкою.

У задоволенні позову першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Української міської ради Обухівського району Київської області,ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні Державним підприємством «Київське лісове господарство права користування та розпорядження земельними ділянками площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061 та площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064, шляхом повернення зазначених земельних ділянок в постійне користування ДП «Київське лісове господарство» відмовити.

В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року залишити без змін.

Роз`яснити першому заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Стягнути з Київської обласної прокуратури, на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 3 583 (три тисячі п`ятсот вісімдесят три) гривні 33 копійки.

Стягнути з Київської обласної прокуратури, на користь ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 3 583 (три тисячі п`ятсот вісімдесят три) гривні 33 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 21 липня 2023 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.