Рішення

від 03.12.2024 по справі 205/5908/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

03.12.2024 Єдиний унікальний номер 205/5908/23

Справа № 205/5908/23

Провадження № 2/205/241/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федотової В.М.,

при секретарі Киричок Л.А.,

за участю представника позивача прокурора Костенко О.В., представника відповідача Дніпровської міської ради Риженко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Західної окружної прокуратури міста Дніпра до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації прав,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра Риженко О.В. звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Дніпровської міської ради № 180/48 25.09.2019 року затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового призначення землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Вищезазначеним рішенням міської ради земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0036) віднесено за основним цільовим призначенням до категорії «Землі житлової та громадської забудови». Разом з цим, згідно технічного звіту з топографо-геодезичних робіт по об`єкту «обстеження р. Дніпро за адресою: м. Дніпро, вул. Мостова, в районі буд. № 75-В», земельна ділянка з кадастровим номом 1210100000:08:650:0036 по АДРЕСА_1 розташована на відстані 12 м від урізу води в р. Дніпро, тобто в межах прибережної захисної смуги, тому відповідно до чинного законодавства не може передаватися у власність громадян.

Враховуючи викладене, представник позивача в особі керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра, звертається до суду із вказаним позовом та просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради № 180/48 від 25.09.2019 року про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового використання землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

- усунути перешкоди у здійсненні Дніпровською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, шляхом її повернення на користь Дніпровської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_1

- скасувати державну реєстрацію прав на земельну ділянку площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, що розташована по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2190232512101, за ОСОБА_1 від 05.10.2020 року, номер запису про право власності: 38598429, вчинену державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Коноваленко А.В.

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, у Державному земельному кадастрі.

- стягнути із відповідачів судові витрати по справі у загальному розмірі 9 662,40 грн.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2023 року заяву Західної окружної прокуратури міста Дніпра про забезпечення позову було задоволено, накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, що розташована по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2190232512101 та заборонено ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо земельної ділянки площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, що розташована по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2190232512101, у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, передачі в оренду, поділу об`єкта тощо.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.07.2023 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.11.2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача ДМР ОСОБА_2 про витребування доказів було відмовлено, клопотання представника відповідача ДМР ОСОБА_2 про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача було задоволено, залучено у цивільній справі № 205/5908/23 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області та Департамент по роботі з активами ДМР.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.08.2024 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Від представникавідповідача ДМРРиженко М.С.до судунадійшов відзивна позовнузаяву,а такождодаткові письмовіпояснення,у якихвона просилавідмовити узадоволенні позовнихвимог уповному обсязі.В обґрунтуваннязаперечень посилаласяна те,що ОСОБА_1 звернувся доДніпровської міськоїради, як до розпорядника землі на території міста Дніпра, з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,1 га в районі вулиці Мостової (від 13.06.2018 року вх. № 36/3638). Розглянувши відповідне клопотання та додані до нього матеріали, враховуючи положення ст. 22 Закону України «Про землеустрій», було підготовлено та прийнято рішення міської ради від 25.07.2018 року № 370/34 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків та господарських будівель 1 споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (15 осіб)». Відповідно до п. 2 зазначеного рішення міської ради гр. ОСОБА_3 було зобов`язано замовити у суб`єктів господарювання, що є розробниками документації із землеустрою, згідно з вимогами, передбаченими чинним законодавством, розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок тa після ix погодження подати ці проекти до міської ради для організації робіт щодо його погодження і підготовки відповідного проекту рішення. Враховуючи, відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства, міською радою було прийнято рішення від 25.09.2019 року № 180/48 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», яким вирішено затвердити проект землеустрою відведення земельної ділянки, розроблений ТОВ «ІНФІНІТ ЛЕНД», та умови передачі щодо земельної ділянки, визначені під час його погодження, і передати земельну ділянку, площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0036), у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код виду цільового призначення (КВЦП3) 02.01 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Крім того, в проекті землеустрою міститься висновок Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 08.04.2019 року № 722/11-19 «Про надання рекомендацій», в якому зазначено «Розглянувши надані матеріали встановлено, запитувана земельна ділянка площею 0;0959 га, розташована на відстані 20..30 м. від урізу води в річці, тобто земельна ділянка розташована за межами земель водного фонду, що визначені проектом «Проект землеустрою щодо організації встановлення меж земельного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпро вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою. Таким чином, на думку представника відповідача, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відповідає вимогам земельного законодавства та нормативно-правовим актам, в тому числі ст. 60 Земельного кодексу України. Також звертає увагу суду, що згідно частини4статті 23Закону України«Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обгрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб єктом владних повноважень. Так, керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра у позовній заяві зазначає, що підставою його звернення до суду стало те, що Дніпровська міська рада не вживала жодних заходів, спрямованих на відновлення, нібито, порушеного права та інтересу шляхом передачі земельних ділянок з комунальної у приватну власність. Також, Західною окружною прокуратурою міста Дніпра на адресу ДМР неодноразово було направлено листи, однак, зі слів позивача, відповідь Дніпровська міська рада надала лише на запит від 17.10.2022 року. Проте, будь-яких доказів направлення на адресу Дніпровської міської ради вказаних листів-запитів матеріали справи не містять, що в свою чергу нівелює посилання позивача стосовно бездіяльності міської ради у ненаданні відповідей на численні запити Західної окружної прокуратури міста Дніпра. Позивачем долучено до матеріалів позовної заяви повідомлення від 05.06.2023 року № 04/51-2904ВИХ-23 про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позову в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до зазначеного, позивачем було повідомлено Дніпровську міську раду, що прокуратурою вирішується питання про вжиття заходів представницького характеру у суді (лист віл 05.06.2023 № 04/51-2904 ВИХ-23), яке згідно трекінгу відправлення було отримане міської радою 08.06.2023 року, а позовна заява надійшла до суду 09.06.2023 року, що свідчить про те, що у міської ради не було достатнього часу для звернення з позовом до суду самостійно, а отже вона була позбавлена такого права. Крім того, у зв`язку із стислими термінами, у міської ради також був відсутній час на оскарження підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді. Таким чином, на думку представника відповідача, прокурором не підтверджені обставини дотримання процедури, визначеної статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави. Прокурор неможе вважатисяальтернативним суб`єктомзвернення досуду і замінювати належного суб єкта владних повноважень для захисту інтересів держави, а саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 911/1497/18. Окрім того, позовна заява подана в інтересах держави, але зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач діє в інтересах органу місцевого самоврядування, а саме Територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, однак позов пред`явлено до Дніпровської міської ради. Звертає увагу суду, що позивачем до матеріалів справи долучено єдиний доказ, який, на його думку, містить інформацію стосовно перебування спірної земельної ділянки у межах земель водного фонду та прибережної смуги річки, а саме Технічний звіт з топографо-геодезичних робіт по об`єкту, що виготовлений ФОП ОСОБА_4 . При перевірці інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб. фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ФОП ОСОБА_4 встановлено, що адресою його місцезнаходження є: АДРЕСА_3 , а місцезнаходження реєстраційної справи - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради. Крім того, підставою для виконання топографо-геодезичних робіт є постанова слідчого СВ ВП № З ДРУП ГУНП у Дніпропетровській області від 12.05.2023 року про залучення ФОП ОСОБА_4 в якості спеціаліста у кримінальному проваджені. Жодної інформації про кримінальне провадження та яким чином залучено у якості спеціаліста мешканця Львівської області для виконання топографо-геодезичних робіт щодо земельних ділянок, розташованих на території міста Дніпра, та яким чином вони здійснювались, хто надавав необхідні для цього документи матеріали справи не містять, а тому наданий технічний звіт викликає сумніви з приводу його достовірності. Інші позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки вони є похідними від оскаржуваного рішення.

Від керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Риженка О.В. до суду надійшла відповідь на відзив у якій він із доводами представника відповідача Дніпровської міської ради у відзиві не погодився, вважає їх необґрунтованими та такими, що не можуть бути взяті судом до уваги. В обґрунтування заперечень на відзив вказав, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_1 мала місце з порушенням норм Земельного кодексу України, Водного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування». Так, Західною окружною прокуратурою міста Дніпра встановлено, що рішенням Дніпровської міської ради від 25.07.2018 року № 370/34 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) по АДРЕСА_1 . Рішенням Дніпровської міської ради від 25.09.2019 року №180/48 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0036) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код виду цільового призначення землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Листом від 08.04.2019 року № 722/11-19 Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області лише надав рекомендації ОСОБА_1 щодо поліпшення стану р. Дніпро та прилеглих територій в районі земельної ділянки, що йому надається для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), і яка розташована в районі АДРЕСА_1 . Слід зазначити, що Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області не складав висновок та не погоджував надання земельної ділянки, а надав виключно рекомендації щодо поліпшення стану р. Дніпро та прилеглих територій в районі земельної ділянки, що надається ОСОБА_1 . У вказаному листі також зазначено, що земельна ділянка площею 0,0959 га по АДРЕСА_1 розташована на відстані 20…30 м від урізу води в річці. При цьому вказано, що земельна ділянка розташована за межею земель водного фонду, що визначені проектом «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)». Таким чином, в своєму листі Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області самостійно визначає відстань земельної ділянки від урізу води в річці та робить висновок, що земельна ділянка розташована за межею земель водного фонду виключно через її встановлення проектом «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)». Проте, згідно інформації Дніпровської міської ради «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)» не затверджено рішенням Дніпровської міської ради. Тобто, на момент винесення Дніпровською міською радою спірного рішення та на теперішній час «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)» не затверджений. Звертає увагу суду, що в матеріалах землеустрою міститься довідка містобудівного кадастру, з якої вбачається, що в генеральному плані міста Дніпра відсутні відомості про встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони, прибережно захисної смуги р. Дніпро в районі вул. Мостової, що також свідчить про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України. Приймаючи рішення від 25.09.2019 року № 180/48 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0036), Дніпровська міська рада володіла необхідною інформацією, яка вказує на відсутність чинних документів, згідно яких встановлено межі земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро в районі земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:08:650:0036 та належність вказаної земельної ділянки до земель водного фонду. Чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, а також кому та для яких цілей можуть надаватись землі водного фонду. Цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах є законодавчо обмеженим. На думку позивача, навіть якби проект землеустрою мав всі необхідні погодження, Дніпровська міська рада не мала права передавати у приватну власність фізичній особі земельну ділянку, що знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро у місті Дніпрі та визначати їй цільове призначення «землі житлової та громадської забудови», оскільки це призначення прямо суперечить однозначно встановленому законом цільовому призначенню земельних ділянок прибережних захисних смуг - «землі водного фонду». Далі зазначив, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 року по справі № 923/833/20, від 20.07.2021 року у справі № 908/2153/20. Прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати. Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР). Позовна заява прокурора є єдиним ефективним засобом захисту інтересів держави, територіальної громади та суспільства, оскільки лише прокуратура є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість звернутися до суду з даним позовом в інтересах держави з метою реального відновлення її порушених прав та інтересів. Таким чином, оскільки у даній справі Дніпровська міська рада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передачі земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що у даному випадку свідчить про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим прокурор має підстави для представництва інтересів держави у цій справі як самостійний позивач. В даному випадку орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах відсутній, оскільки рішення, що є предметом спору приймала Дніпровська міська рада, яка в свою чергу не може звернутись до суду з позовом про визнання незаконними своїх власних актів, оскільки позивач і відповідач будуть співпадати в одній особі. Водночас, у даному випадку міська рада позбавлена повноважень самостійно скасувати вищевказані рішення у зв`язку із їх реалізацією шляхом реєстрації права власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зважаючи на викладене, прокурор відповідно до положень ч. 5 ст. 56 ЦПК України набуває статусу позивача. У своєму відзиві представник відповідача посилається на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 304/185/19, у якій зазначено, що у випадку встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого. Проте, з даною позицією відповідача неможливо погодитись, оскільки у вказаній постанові сторонами були фізичні особи, а саме ОСОБА_1 пред`явив до своєї доньки - ОСОБА_2 та онука - ОСОБА_3 позов про усунення перешкод у здійсненні права власності. Після подачі позову позивач Особа 1 помер, натомість суд визнав правонаступником у даній справі ОСОБА_2, яка вже є учасником справи, відповідачем. Таким чином, обставини, на які посилається представник відповідача, викладені у Постанові Верховного Суду, не є тотожними із даною справою. Органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада, як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав. Разом з цим, враховуючи, що прокурором оскаржується рішення Дніпровської міської ради від 25.09.2019 року № 180/48 та остання є відповідачем у справі, то прокурор у даній справі виступає як самостійний позивач. Право власності Дніпровської територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, проте Дніпровською міською радою жодних заходів, спрямованих на захист та відновлення порушеного права вжито не було, про що свідчить листування прокуратури із зазначеним органом місцевого самоврядування, зміст якого підтверджує факт неналежного здійснення уповноваженим органом наданих повноважень. Так, Західною окружною прокуратурою міста Дніпра 31.08.2022 року направлено перший запит до Дніпровської міської ради про надання інформації відносно вказаної земельної ділянки та її розташування в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро, а також про надання документації із землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро в районі земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:08:650:0036. Дніпровською міською радою надано відповідь, в якій зазначено, що згідно з листом Дніпропетровського обласного управління водних ресурсів та Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області запитувана земельна ділянка розташована за межами земель водного фонду або прибережної захисної смуги річки Дніпро. На повторний запит окружної прокуратури від 17.10.2022 року додаткових відомостей Дніпровською міською радою не надано. В подальшому, 31.10.2022 року Західною окружною прокуратурою міста Дніпра направлено черговий запит до Дніпровської міської ради в якому прокуратура просила надати «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)», на який посилається Дніпровська міська рада та Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області. Проте, згідно інформації Дніпровської міської ради «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)» не затверджено рішенням Дніпровської міської ради. На запит Західної окружної прокуратури міста від 03.05.2023 № 04/51-2258 вих-23 Дніпровською міською радою повідомлено, що рішення про припинення права власності земельною ділянкою кадастровий номер 1210100000:08:650:0036 не приймалось, заходи, спрямовані на поновлення інтересів Дніпровської міської територіальної громади та повернення земельної ділянки не здійснювались. В подальшому, Західною окружною прокуратурою міста Дніпра, на виконання вимог ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», направлено до Дніпровської міської ради повідомлення за № 04/51- 2904вих-23 від 05.06.2023 року про звернення до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом в інтересах держави до Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:08:650:0036) шляхом її повернення, скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки. Враховуючи вищевикладене, Дніпровська міська рада була повідомлена про порушення чинного законодавства та майже рік не вживала відповідних заходів для поновлення інтересів Дніпровської міської територіальної громади та повернення земельної ділянки. Щодо сумнівів представника відповідача з приводу достовірності технічного звіту з топографо-геодезичних робіт по об`єкту «обстеження р. Дніпро за адресою: м. Дніпро, вул. Мостова, в районі буд. № 75-В» зазначив, що ФОП ОСОБА_4 є кваліфікованим інженером-геодезистом, що підтверджується кваліфікаційним сертифікатом інженера-геодезиста № 011181 від 21.06.2013 року, та має право проводити топографо-геодезичні і картографічні роботи на всій території України, що не заборонено чинним законодавством. Свою господарську діяльність ФОП ОСОБА_4 здійснює на території міста Дніпра. Місце провадження діяльності може не збігатись з адресою реєстрації, а тому посилання Дніпровської міської ради на реєстрацію ФОП ОСОБА_4 у м. Львів, не свідчить про неможливість проведення ним топографо-геодезичних робіт на території міста Дніпра. Окрім того, технічний звіт з топографо-геодезичних робіт по об`єкту «обстеження р. Дніпро за адресою: м. Дніпро, вул. Мостова, в районі буд. № 75-В» не є єдиним доказом перебування спірної земельної ділянки в межах земель водного фонду та прибережної захисної смуги. Вказаний технічний звіт підтверджує інформацію, яка міститься в рекомендаціях Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 08.04.2019 року № 722/11-19, де зазначено, що земельна ділянка розташована на відстані 20…30 м від урізу води в річці. Підсумовуючи викладене зазначив, що Західною окружною прокуратурою міста Дніпра, на підтвердження позовних вимог, надано суду належні та допустимі докази, які містять інформацію про предмет доказування та зібрані в порядку, встановленому законом, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Представник позивача прокурор Костенко О.В. у судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Зазначила, що земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:08:650:0036 по АДРЕСА_1 розташована в межах прибережної захисної смуги, тому відповідно до чинного законодавства не може передаватися у власність громадян.

Представник відповідача Дніпровської міської ради у судовому засіданні надала заперечення, аналогічні викладеним нею у відзиві на позов та додаткових письмових поясненнях, проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовезасідання повторноне з`явився,про дату,час тамісце розглядусправи повідомлявсяналежним чином,що підтверджуєтьсясудовим повідомленнямпро врученнявідповідачу судовихдокументів,яке повернулосяна адресусуду ізпідписом відповідача(том1а.с.146,215,216). Окрім того, виклик до суду відповідача було здійснено шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно приписів ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, а тому він вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, відзив не подав, будь-яких заяв від нього в процесі розгляду справи до суду не надходило.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області та Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили, будь-яких заяв в процесі розгляду справи до суду від них не надходило.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду вказаної цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та всі додані до неї документи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується цивільний позов, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Стосовно правомірності звернення керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра з даним позовом до суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст. ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Територіальна громада в особі Дніпровської міської ради, як розпорядник земельних ділянок та суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території громади, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Положеннями ст. 131-1 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді.

Згідно із ч. 3 ст.56ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 4 ст.56ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104 цс19).

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 року по справі № 923/833/20, від 20.07.2021року у справі № 908/2153/20.

Позовна заява прокурора є єдиним ефективним засобом захисту інтересів держави, територіальної громади та суспільства, оскільки лише прокуратура є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість звернутися до суду з даним позовом в інтересах держави з метою реального відновлення її порушених прав та інтересів. Таким чином, оскільки у даній справі Дніпровська міська рада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передачі земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що у даному випадку свідчить про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим прокурор має підстави для представництва інтересів держави у цій справі як самостійний позивач.

Аналогічні правові позиції викладені і у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18.

Конституційний Суд України визначив, що оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося, чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах

Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна позиція щодо повноважень прокурора під час здійснення захисту інтересів держави у суді викладена у постановах Верховного Суду України від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц та від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17. Незаконне надання органом місцевого самоврядування земельної ділянки у власність фізичної особи порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, суперечить державній політиці у сфері земельних відносин, що є підставою для здійснення окружною прокуратурою захисту інтересів держави в суді.

Так, матеріалами справи підтверджено, що Західною окружною прокуратурою міста Дніпра 31.08.2022 року направлено перший запит до Дніпровської міської ради про надання інформації відносно спірної земельної ділянки та її розташування в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро, а також про надання документації із землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро в районі земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:08:650:0036 (том 1 а.с. 58). У своєму запиті прокуратурою зазначено в чому вбачаються порушення земельного законодавства. 24.10.2022 року Дніпровською міською радою надано відповідь, в якій зазначено, що згідно з листом Дніпропетровського обласного управління водних ресурсів та Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області запитувана земельна ділянка розташована за межами земель водного фонду або прибережної захисної смуги річки Дніпро (том 1 а.с. 59). На повторний запит Західною окружною прокуратурою міста Дніпра від 17.10.2022 року (том 1 а.с. 60), додаткових відомостей Дніпровською міською радою у відповіді від 08.11.2022 року не надано (том 1 а.с. 63). 31.10.2022 року Західною окружною прокуратурою міста Дніпра направлено черговий запит до Дніпровської міської ради в якому прокуратура просила надати «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)», на який посилається Дніпровська міська рада та Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області (том 1 а.с. 62). Проте, згідно інформації Дніпровської міської ради «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)» не затверджено рішенням Дніпровської міської ради (том 1 а.с. 65). На запит Західної окружної прокуратури міста Дніпра від 03.05.2023 року № 04/51-2258 вих-23 (том 1 а.с. 66-67) Дніпровською міською радою повідомлено, що рішення про припинення права власності земельною ділянкою кадастровий номер 1210100000:08:650:0036 не приймалось, заходи, спрямовані на поновлення інтересів Дніпровської міської територіальної громади та повернення земельної ділянки не здійснювались (том 1 а.с. 68). 05.06.2023 року Західною окружною прокуратурою міста Дніпра, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», направлено лист до Дніпровської міської ради про звернення до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом в інтересах держави до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:08:650:0036) шляхом її повернення, скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки (том 1 а.с. 77).

Таким чином, на думку суду, Дніпровська міська рада з 17.10.2022 року була повідомлена про порушення чинного законодавства та тривалий час не вживала відповідних заходів для поновлення інтересів Дніпровської міської територіальної громади та повернення земельної ділянки.

Виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Західною окружною прокуратурою міста Дніпра у вказаній справі дотримано.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18, сам факт незвернення до суду відповідного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім цього, в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 року у справі № 920/839/20 визначено, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом 1 частини 3 статті 23 ЗУ «Про прокуратуру».

В даному випадку орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах відсутній, оскільки рішення, що є предметом спору приймала Дніпровська міська рада, яка в свою чергу не може звернутись до суду з позовом про визнання незаконними своїх власних актів, оскільки позивач і відповідач будуть співпадати в одній особі. Водночас, у даному випадку міська рада позбавлена повноважень самостійно скасувати вищевказані рішення у зв`язку із їх реалізацією шляхом реєстрації права власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зважаючи на вищевикладене, на думку суду, прокурор, відповідно до положень ч. 5 ст. 56 ЦПК України, набув статусу позивача у вказаній справі

Суд зазначає, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Також, у відзиві на позовну заяву представник відповідача посилається на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2022 року у справі № 304/185/19, у якій зазначено, що у випадку встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого.

Разом з тим, суд не приймає до уваги такі посилання представника відповідача, оскільки у вищевикладеній постанові Верховного Суду сторонами були фізичні особи, а саме ОСОБА_1 пред`явив до своєї доньки - ОСОБА_2 та онука - ОСОБА_3 позов про усунення перешкод у здійсненні права власності. Після подачі позову позивач Особа 1 помер, натомість суд визнав правонаступником у даній справі ОСОБА_2, яка вже є учасником справи, відповідачем. Верховний Суд у своїй Постанові звертає увагу, що суди попередніх інстанцій, залучаючи до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , залишили поза увагою те, що позов пов`язаний, насамперед, з особистими правами самого позивача, оскільки ОСОБА_1 звертався до суду з вимогами про усунення перешкод, які чинились відповідачами саме йому, а не його правонаступникові. Тобто суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Суди, залучаючи до участі у справі правонаступника позивача - ОСОБА_1 - ОСОБА_2, створили ситуацію, за якої позивачем та одним із відповідачів у справі є одна і та сама особа - ОСОБА_2.

Таким чином, обставини, на які посилається представник відповідача у відзиві на позовну заяяву, не є тотожними із обставинами у даній справі, а тому не можуть застосовуватись під час розгляду зазначеної справи.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно рішення Дніпровської міської ради № 370/34 від 25.07.2018 року «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні дідянки) громадянам у м. Дніпрі (15 осіб), Дніпровською міською радою було вирішено надати громадянам у м. Дніпрі, згідно додатку, дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні дідянки) (том 1 а.с. 19, 20).

Відповідно до п. 2 зазначеного рішення міської ради ОСОБА_3 було зобов`язано замовити у суб`єктів господарювання, що є розробниками документації із землеустрою, згідно з вимогами, передбаченими чинним законодавством, розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок тa після ix погодження подати ці проекти до міської ради для організації робіт щодо його погодження і підготовки відповідного проекту рішення

ОСОБА_1 23.07.2019 року звернувся до міського голови Дніпровської міської ради з клопотанням, у якому просив надати доручення відповідним службам підготувати проект рішення міської ради щодо затвердження зазначеного проекту землеустрою та передачі земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). До вказаного клопотання ОСОБА_1 також додав проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виготовлений ТОВ «Інфініт Ленд» (том 1 а.с. 23-45).

Рішенням Дніпровської міської ради від 25.09.2019 № 180/48 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_2 у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0036) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) 02.01 (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (том 1 а.с. 21-22).

Вищезазначеним рішенням Дніпровської міської ради земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0036) віднесено за основним цільовим призначенням до категорії «Землі житлової та громадської забудови».

У листі Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області № 722/11-19 від 08.04.2019 року зазначено, що земельна ділянка площею 0,0959 га по АДРЕСА_1 розташована на відстані 20…30 м від урізу води в річці. При цьому вказано, що земельна ділянка розташована за межею земель водного фонду, що визначені проектом «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)» (том 1 а.с. 46).

Як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 16.07.2019 року, Відділом у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 16.07.2019 року земельну ділянку площею 0,0959 га із кадастровим номером 1210100000:08:650:0036, по АДРЕСА_1 , код цільового використання землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 (том 1 а.с. 52).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 07.06.2023 року, відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0959 га із кадастровим номером 1210100000:08:650:0036, на підставі рішення органу місцевого самоврядування № 180/48, виданого 25.09.2019 року, видавник: Дніпровська міська рада (том 1 а.с. 56).

Згідно копії технічного звіту з топографо-геодезичних робіт по об`єкту «обстеження р. Дніпро за адресою: м. Дніпро, вул. Мостова, в районі буд. № 75-В», земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:08:650:0036 по АДРЕСА_1 розташована на відстані 12 м від урізу води в р. Дніпро (том 1 а.с. 71-76).

Матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_4 є кваліфікованим інженером-геодезистом, що підтверджується кваліфікаційним сертифікатом інженера-геодезиста № 011181 від 21.06.2013 року, має право проводити топографо-геодезичні і картографічні роботи на всій території України.

На запит Західної окружної прокуратури м. Дніпра, Регіональним офісом водних ресурсів у Дніпропетровській області листом від 07.11.2023 року повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:08:650:0036 розташована поблизу річки Дніпро. Окрім того зазначено, що Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області не є ні замовником, ні розробником «Проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)», згаданий проект в офісі відсутній (том 2 а.с. 30).

На думку представника позивача, спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, тому відповідно до чинного законодавства не може передаватися у власність громадян.

До правовідносин, що склались між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми законодавства України.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей та, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Положеннями ст. 5 Конституції України передбачено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Положенням ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України визначено, що усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Статтею 2Закону України«Про охоронуземель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі, на землі сільськогосподарського призначення, землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадячн чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. (стаття 19 Земельного кодексу України)

Я визначено ч.ч. 1, 2 ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Статтею 118 ЗК України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, згідно з яким громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно із ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Положеннями ст.58Земельного кодексуУкраїни та ст.4Водного кодексуУкраїни передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60, 62Земельного кодексуУкраїни та ст.ст. 88, 89, 90 Водного кодексу України.

Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Відповідно до статі 60 Земельного кодексу України, статі 88Водного кодексуУкраїни прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених Водним кодексом України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та режим обмеженої господарської діяльності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Згідно із статтею 61 Земельного кодексу України та статтею 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини 2 статті 59 Земельного кодексу України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 Земельного кодексу України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 Земельного кодексу України).

Тобто, законом чітко визначено кому та для яких цілей можуть надаватись землі водного фонду.

Згідно із частинами першою, другою, пунктом «ґ» частини 3 статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України та ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як З гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Відповідно до статті 152Земельного кодексуУкраїни держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Земельним кодексом України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації.

Присвоєння кадастрового номера це обов`язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності за заявою особи, яка оформлює технічну документацію на відповідну земельну ділянку.

Відповідно до положень ст.ст. 193, 195, 202, 203Земельного кодексуУкраїни Державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Процедура державної реєстрації земельної ділянки передбачена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КабінетуМіністрів України№ 1051від 17.10.2012року (далі Порядок № 1051).

Відповідно до п. 107 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (п. 109 Порядку № 1051).

Пункт 110 Порядку № 1051 передбачає, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ.

Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

До поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (п. 112 Порядку № 1051).

Пунктом 113 Порядку № 1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

Відповідно до ст. 186 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку Відділом у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 16.07.2019 року земельну ділянку площею 0,0959 га із кадастровим номером 1210100000:08:650:0036, по АДРЕСА_1 , код цільового використання землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 (том 1 а.с. 52).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять документів, згідно яких було встановлено межі земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро в районі земельної ділянки із кадастровим номером 1210100000:08:650:0036.

На момент винесення Дніпровською міською радою спірного рішення, проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2) не затверджений.

Водночас, не визначення відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування на місцевості меж прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватись як відсутність такої прибережної захисної смуги загалом та можливість передавати до її встановлення у приватну власність ділянок, що входять до нормативно визначеної прибережної захисної смуги.

Таким чином, при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об`єктів, незалежно від того чи вони є природними або ж штучно створеними, необхідно забезпечувати дотримання положень щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України і ст. 60 Земельного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 року у справі № 372/2180/15-ц та Верховний Суд України в постановах від 21.05.2014 у справі № 6-14сц 14 та від 22.04.2015 року у справі № 6-52цс15.

Суд звертає увагу, що Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області не складав висновок та не погоджував надання земельної ділянки, а надав виключно рекомендації щодо поліпшення стану водного об`єкту і прилеглих територій в районі земельної ділянки, що надається ОСОБА_1 , та не заперечує щодо відведення означеної земельної ділянки за умови виконання певних вимог, зокрема, дотримання вимог природоохоронного законодавства, що підтверджується копією листа від від 08.04.2019 року № 722/11-19.

У вищезгаданому листі також зазначено, що земельна ділянка площею 0,0959 га по АДРЕСА_1 розташована на відстані 20…30 м від урізу води в річці. При цьому вказано, що земельна ділянка розташована за межею земель водного фонду, що визначені проектом «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)».

У матеріалах землеустрою міститься довідка містобудівного кадастру (том 1 а.с. 30), з якої вбачається, що в генеральному плані міста Дніпра відсутні відомості про встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони, прибережнозахисної смуги р. Дніпро в районі вул. Мостової, що також свідчить про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, яка передбачає, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною для великих річок 100 метрів.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особадобросовісний набувачвнаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Положеннями ч. 1 ст.316ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 317ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями статті 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

За змістом статті 325ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Згідно зі статтею 328цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлено упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, а також в поставної Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 545/1847/20.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

Частиною другою статті 90Земельного кодексуУкраїни передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України).

Як встановлено судом в ході судового розгляду, згідно технічного звіту з топографо-геодезичних робіт по об`єкту «обстеження р. Дніпро за адресою: м. Дніпро, вул. Мостова, в районі буд. № 75-В», земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:08:650:0036 по АДРЕСА_1 розташована на відстані 12 м від урізу води в р. Дніпро, тобто в межах прибережної захисної смуги.

Місце провадження діяльності може не збігатись з адресою реєстрації, а тому посилання Дніпровської міської ради на реєстрацію ФОП ОСОБА_4 у м. Львів, не свідчить про неможливість проведення ним топографо-геодезичних робіт на території міста Дніпра, за наявності відповідних документів.

Окрім того, вказаний технічний звіт підтверджує інформацію, яка міститься в рекомендаціях Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області у листі від 08.04.2019 року № 722/11-19, у якому зазначено, що спірна земельна ділянка розташована на відстані 20…30 м від урізу води в річці.

Як було встановлено судом, рішенням Дніпровської міської ради № 180/48 від 25.09.2019 року затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового призначення землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Вищезазначеним рішенням міської ради земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0036) віднесено за основним цільовим призначенням до категорії «Землі житлової та громадської забудови».

Разом з цим, у судовому засіданні та за сукупності долучених до матеріалів справи доказів, які були у повному обсязі досліджені судом в ході розгяду цивільної справи, прокурором доведено, що вказана земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, тому відповідно до чинного законодавства не може передаватися у власність громадян.

Таким чином, при винесенні рішення № 180/48 від 25.09.2019 року Дніпровська міська рада не врахувала, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:08:650:0036 відноситься до земель водного фонду, що розташовані у прибережній захисній смузі, на які поширюється особливий порядок використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених Земельним кодексомУкраїни та Водним кодексом України.

Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об`єкту зокрема.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Дніпровської міської ради є визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради № 180/48 від 25.09.2019 року про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового використання землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», усунення перешкод у здійсненні Дніпровською міською радою права користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою із зобов`язанням повернути земельну ділянку на користь Дніпровської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 із скасуванням відповідних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Згідно із ст.76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Стаття 129Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, заволодіння громадянами та юридичними особами землями, стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування всупереч вимог Земельного кодексу України, є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу (вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14- 71цс18).

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 11.08.2020 року по справі № 821/837/17 (адміністративне провадження № К/9901/43694/18, К/9901/43698/18) щодо затвердження проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної зони, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисних смуг. Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у власність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.02.2022 року в справі № 707/2357/17 (провадження №61-5391св21) з посиланням на пункти 51, 52, 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №469/1044/17 (провадження №14-317цс19) зроблено висновок, що: «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц (провадження №14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (провадження №14-740цс19, пункт 45); від 22 червня 2022 у справі №676/1795/20 (провадження №61-21233св21).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, приймаючи до уваги те, що спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які, як було встановлено судом, в даному випадку було порушено, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог керівника Західної окружної прокуратури м. Дніпра у повному обсязі.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги було задоволено у повному обсязі, тому судові витрати по справі у вигляді судового збору у загальному розмірі 9 662,40 грн. слід стягнути у рівних частках із відповідачів по справі, тобто по 4 831,20 грн. з кожного, на користь позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 13, 14, 19, 129, 131, 140 Конституції України, Законом України «Про місцеве самоврядування», Законом України «Про прокуратуру», ст.ст. 21, 58, 59, 60, 61, 62, 90, 116, 152, 153 ЗК України, ст.ст. 3, 4, 88, 89 ВК України, ст.ст. 15-16, 21, 316, 317, 324, 325, 328, 373, 374 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 56, 76-81, 89, 141, 223, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Західної окружної прокуратури міста Дніпра до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації прав задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради № 180/48 від 25.09.2019 року про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового використання землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

Усунути перешкоди у здійсненні Дніпровською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, шляхом її повернення на користь Дніпровської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514) з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Скасувати державну реєстрацію прав на земельну ділянку площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, що розташована по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2190232512101, за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 05.10.2020 року, номер запису про право власності: 38598429, вчинену державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Коноваленко Анатолієм Володимировичем.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0036, у Державному земельному кадастрі.

Стягнути в рівних частках із Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ: 26510514), ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користьЗахідної окружноїпрокуратури містаДніпра (ЄДРПОУ: 02909938) судові витрати по справі у вигляді судового збору у загальному розмірі 9 662 (дев`ять тисяч шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок, тобто по 4 831,20 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач Західна окружна прокуратура міста Дніпра, ЄДРПОУ: 02909938, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Робоча, 24а;

відповідач Дніпровська міська рада, ЄДРПОУ: 26510514, місцезнаходження: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ;

третя особа Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, ЄДРПОУ: 01038699, місцезнаходження: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 39а;

третя особа Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ: 37454258, місцезнаходження: м. Дніпро, проспект ДмитраЯворницького,буд. 75.

Повний текст рішення складено 13 грудня 2024 року.

Суддя: Федотова В.М.