Рішення

від 12.12.2024 по справі 724/2706/24

ХОТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 724/2706/24 Провадження № 2/724/646/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2024 року м. Хотин

Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Скрипника С.М.

за участю секретаря судового засідання: Філіпчука Д.В.

за участі сторін: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Хотин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Хотинської міської ради про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Боднарюк Віталій Іванович, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Хотинської міської ради про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 14 лютого 2014 року у виконавчому комітеті Пашковецької сільської ради Хотинського району, він зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 . Від шлюбних відносин у них народилася донька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спочатку їхнє спільне життя складалося добре, однак починаючи із початку 2019 року вони проживають окремо, шлюбних відносин не підтримують і відповідачка самоусунулася від виконання батьківських обов`язків. Причиною розпаду сім`ї стали суперечки та різного роду непорозуміння, між ними повністю втрачено кохання та взаєморозуміння щодо багатьох життєвих позицій, в тому числі ведення спільного господарства та виховання малолітньої дитини, їхній шлюб набув формального характеру, тому просить його розірвати оскільки примирення між ним не можливе.

Зазначає, що за інформацією від спільних знайомих, йому стало відомо, що на початку 2022 року відповідачка виїхала на постійне місце проживання за межі України, де і знаходиться на даний час. Починаючи із 2019 року відповідачка не проживає з їхньою малолітньою донькою, зовсім із нею не спілкується, в той час як малолітня донька ОСОБА_6 перебуває на повному його утриманні, що підтверджується відповідними доказами доданими до позовної заяви. Таким чином малолітня донька фактично перебуває на утриманні свого батька, проживає разом із ним, в той час як матір дитини самоусунулася від виконання батьківських обов`язків по відношенню до дитини та тривали час перебуває за кордоном і така її свідома поведінка свідчить про фактичну відмову від своєї малолітньої доньки ОСОБА_7 .

Також вказує, що через тривалий час окремого проживання між відповідачкою та малолітньою донькою втрачено родинні зв`язки та розуміння їх вікових психологічних особливостей, мати зовсім не цікавиться не піклується про її фізичний і духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, не виявляє інтересу, що слід розцінювати як свідоме нехтування своїх батьківських обов`язків та фактичне самоусунення від їх виконання.

Враховуючи те, що шлюб між сторонами існує формально, сімейних стосунків тривалий час не підтримують, відповідачка не бере жодної участі у вихованні доньки, просив прийняти рішення суду, яким розірвати їхній шлюб, зареєстрований 14.02.2014 року виконавчим комітетом Пашковецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області та позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 15 серпня 2024 року відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено провести за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04 вересня 2024 року.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 30.09.2024 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Боднарюка В.І. витребувано із Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину державного кордону ОСОБА_3 за період з 01.01.2022 року по даний час.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 28 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

12 листопада 2024 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_3 апостильована державним нотаріусом Сполученого Королівства Великої Британії, про визнання позовних вимог та проханням розгляд справи проводити у її відсутності, у зв`язку із далеким місцем проживання.

22 листопада 2024 року на адресу суду надійшла відповідь від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо перетину державного кордону ОСОБА_3 за період з 01.01.2022 року по 21.11.2024 року.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги, та надав суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив розірвати їхній шлюб та позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_6 19 лютого 2017 року, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачкою своїх батьківських обов`язків. Також пояснив суду з 2019 року відповідачка поїхала, коли дитині було 2 рочки, сказала, що в селі жити не може, це життя не для неї. Кошти дитині не висилає, телефонувала коли дізналась що є справа в суді, взагалі до неї важко додзвонитись, приблизна раз на місяць він до неї телефонує.

Представник позивача ОСОБА_8 - адвокат Боднарюк В.І. в судовому засідання підтримав заявлені позовні вимоги, та просив задовольнити їх в повному обсязі, зазначив, що відповідачка тривалий час перебуває за кордоном, шлюбних відносин із позивачем не підтримують, життям та здоров`ям доньки не цікавиться, взагалі самоусунулася від виконання покладених неї батьківських обов`язків, в матеріалах справи наявні всі докази неналежного виконання матір`ю своїх обов`язків по відношенню до малолітньої доньки, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, від неї на адресу суду надійшла заява про визнання заявлених позовних вимог, справу просить слухати у її відсутності, у зв`язку із перебування за кордоном.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування в особі Хотинської міської ради в судове засідання не з`явився, хоча належним чином були повідомлені про день час та місце розгляду справи, причини своєї неявки суду не повідомили.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засідання будучи попередженою про кримінальну відповідальність за ст.ст.384 КК України, пояснила суду, що ОСОБА_3 її дочка, і вона надала письмовий та усний дозвіл на те, щоб її позбавили батьківських прав, оскільки повідомила, що буде влаштовувати своє особисте життя закордоном. Поїхала за межі України ще коли дитина була мала. Після війни 1 раз приїжджала, до дитини не ходила. Якщо вона перетинала кордон, то це не означає, що вона приїздила додому, в неї можливо є інший чоловік, з ним вона могла їхати туди-сюди. Чи висилала кошти на утримання доньки їй не відомо. Вячеслав не перешкоджає спілкуванню мами і дитини. ОСОБА_10 добре піклується про дитину, вона постійно нагодована, та охайна. На питання головуючого, чи є на її думку підстави позбавляти ОСОБА_11 материнських прав вказує, що остання дочкою не цікавиться, їй не відомо чи ОСОБА_11 дзвонить до внучки. Про існування матері дитині відомо. Коли ОСОБА_11 востаннє бачилася з дитиною точно не пам`ятає, можливо і з 2019 року.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засідання будучи попередженою про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України, пояснила суду, що являється матір`ю позивача. Вказує, що вона сидить з дитиною, коли це потрібно. Невістка закордоном. ОСОБА_10 самостійно виховує дитину, всім забезпечує, а я допомагаю чим можу. Перешкод у спілкуванні мами і дитини позивач не чинить, не каже дитині, що мама погана. Коли я маю час, тоді сиджу з онукою. Коли останній раз мати з дитиною бачились не знає, чи надсилає кошти мати дитині їй не відомо.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засідання будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України, пояснив суду, що являється чоловіком матері позивача. Вказував, що бачив відповідачку лиш на фотографії, ОСОБА_10 постійно з дитиною, привозить її також до нас, і ми приїжджаємо до них десь 3-4 рази на місяць, коли ОСОБА_10 на роботі ми сидимо з дитиною. За маму з ОСОБА_6 не спілкуємось. ОСОБА_10 робить все для дитини, готує, в будинку чисто.

Фактичні обставини встановлені судом.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, які наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, покази свідків, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

У частинах 1, 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

У справі про позбавлення батьківських прав визнання позову порушує інтереси дитини.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22.

Визнання матір`ю позову про позбавлення її батьківських прав не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Наявна в матеріалах справи заява ОСОБА_3 від 12.11.2024 про визнання позову про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову в цій частині, за відсутності інших обґрунтованих підстав для його задоволення.

Так, судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який між ними зареєстрований 14 лютого 2014 року у виконавчому комітеті Пашковецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області, за актовим записом № 01, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 14.02.2014 року (а.с.10).

Від шлюбних відносин у сторін народилася донька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 16.03.2017 року (а.с.11).

Фактично шлюбні відносини між сторонами припинені, на примирення позивач не згідний, тривалий час проживають окремо, тому наполягає на розірванні шлюбу, оскільки його збереження суперечитиме його інтересам та інтересам дітей, відповідач позовні вимоги визнала, на розірвання шлюбу згідна.

З матеріалів справи вбачається, що довідкою за №341 від 12.07.2024 року виданої виконкомом Хотинської міської ради підтверджено, що до складу сім`ї ОСОБА_1 входять дружина ОСОБА_3 , яка у с.Пашківці не проживає, зареєстрована у с. Анадоли Дністровського району, дитина ОСОБА_5 2017 р.н., яка проживає з батьком у АДРЕСА_1 зареєстрована в с.Анадоли Дністровського району Чернівецької області (а.с.12).

Копією акту обстеження житлово-побутових умов проживання малолітньої дитини від 02.08.2024 року встановлено, що на момент перевірки, зі слів батька, донька ОСОБА_6 перебуває у літньому таборі, а мати ОСОБА_11 за кордоном. В будинку чисто, в наявності чиста постільна білизна, чисті речі повсякденного вжитку, гарний запас продуктів харчування, наявне місце для відпочинку та навчання доньки. Створені всі необхідні умови для виховання, навчання та зростання дитини (а.с.13).

З характеристики Пашковецького навчально-виховного комплексу Хотинської міської ради за №69 від 16.07.2024 року вбачається, що ОСОБА_5 навчається у Пашковецькому НВК з 01.09.2023 року, за час навчання зарекомендувала себе як здібна, розумна дитина. Батько ОСОБА_1 бере активну участь у житті класу, регулярно відвідує батьківські збори, мати ОСОБА_3 із дитиною не спілкується, з сім`єю не проживає, у вихованні дитини участі не бере, з класним керівником на зв`язок не виходила, на батьківські збори не з`являлася (а.с.14).

З характеристики Пашковецького навчально-виховного комплексу дошкільний навчальний заклад вбачається, що ОСОБА_5 відвідувала дитячий садок з серпня 2019 по лютий 2022 року, за час занять зарекомендувала себе як дитина, яка добре вступає в контакт з дорослиим та ровесниками. Батько ОСОБА_1 регулярно відвідував батьківські збори, мати ОСОБА_3 із дитиною не спілкується, з сім`єю не проживає, у вихованні дитини участі не бере, з вихователем на зв`язок не виходила, на батьківські збори не з`являлася (а.с.15).

З висновку про доцільність позбавлення батьківських прав за №02-13-16-1316 від 28.08.2024 року виданим Хотинською міською радою Чернівецької області, вбачається, що комісією з питань захисту прав дитини Хотинської міської ради встановлені підстави доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , яка свідомо нехтує батьківськими обов`язками по відношення до малолітньої дитини, тобто фактично самоусунулася від їх виконання (а.с.28-29).

Як вбачається із відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо перетину державного кордону ОСОБА_3 за період з 01.01.2022 року по 21.11.2024 року неодноразово здійснювала перетин державного кордону, а саме за період з 31.05.2022 року по 16.09.2024 року ОСОБА_3 11 разів здійснювала перетин кордону у різних пунктах пропуску.

Застосовані норми права.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Згідно ч. 1 ст. 110 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Як вбачається із п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Так, Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Згідно з ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Так, ст. 164 СК України визначено підстави для позбавлення батьківських прав батьків, а саме: якщо мати, батько не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

При цьому відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. п. 16, 18 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Таким чином, відповідно до положень п. 2 ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України однією з підстав для позбавлення мати, батька батьківських прав в судовому порядку є їх ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав тягне за собою правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або, у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Згідно ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При цьому суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч.6 ст.19 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків (абз.2 п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3).

Ухвалюючи рішення, суд враховує, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Мотиви та висновки суду.

Суд вважає, що збереження сім`ї неможливе, оскільки сім`я сторін розпалася остаточно, на даний час їх шлюб носить формальний характер. Шлюбні відносини між ними фактично припинені і сторони не бажають зберегти сім`ю.

Оцінюючи у сукупності досліджені докази, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу між ними суперечить інтересам сторін, а тому шлюб має бути розірваний.

Суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить висновку, що шлюбно-сімейні відносини сторонами не підтримуються, шлюб між сторонами фактично розпався, носить формальний характер, рішення про звернення до суду із даним позовом є виваженим та відповідає волевиявленню позивача, а тому позовну вимогу про розірвання шлюбу слід задовольнити.

Щодо позовної вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав, то суд зазначає що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Суд зазначає, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки, змінити її в кращу сторону не бажає, нехтуючи при цьому найкращими інтересами дитини, внаслідок чого її фізичний, психічний і моральний розвиток піддаються небезпеці.

За встановлених у справі обставин суд приходить до висновку що позивач та його представник не довели та не надали суду належних доказів, в чому полягає захист інтересів малолітньої дитини, шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків, а також, що неналежне виконання нею батьківських обов`язків створює загрозу життю та здоров`ю дитини.

Наявні в матеріалах справи довідки з навчальних закладів в яких зазначено, що відповідачка не з`являлася на батьківські збори та те, що мати не виходила на зв`язок із вихователем та класним керівником не є достовірним підтвердженням невиконання матір`ю своїх обов`язків, які б беззаперечно підтвердили, що мати свідомо самоусунулася від виконання материнських обов`язків.

Також суд критично відноситься до наданих пояснень свідків, які були допитані в судовому засідання, оскільки такі являються близькими родичами позивача, та не надали чітких відповідей про наявність свідомої неналежної поведінки відповідачки по відношенню до її малолітньої дитини, а також те, що така поведінка відповідачки негативно впливає на фізичний та моральний розвиток дитини, як складову виховання.

Крім того у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, що відповідачка починаючи з 2022 року виїхала на постійне місце проживання за кордон, оскільки відповіддю з ДПС підтверджено, що ОСОБА_3 неодноразово перетинала державний кордон України з інтервалом постійного перебування в Україні декілька місяців.

Також як вбачається, із пояснень позивача наданих в судовому засіданні, відповідачка телефонувала до доньки та спілкувалася з нею. Періодичний виїзд матері за кордон, та не проживання разом з донькою за місцем проживання позивача, не свідчить про злісне ухилення матері від виконання нею батьківських обов`язків.

Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Суд враховує, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки ОСОБА_3 відносно малолітньої доньки, суд вважає, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України, для застосування до ОСОБА_3 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав відсутні.

При цьому колегія суддів враховує, що розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається позивач, не підтверджує факт ухилення матері від виконання батьківських обов`язків, а лише свідчить про належне виконання таких обов`язків позивачем відносно дитини.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання одного з батьків до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Чинне законодавство зазначає, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Також при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

У справі відсутні докази застосування до відповідачки ОСОБА_3 заходів впливу у вигляді попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Також з матеріалів справи не можливо встановити наявність свідомої винної протиправної поведінки відповідачки по відношенню до своєї малолітньої доньки, наявність виняткових та виключних обставин, що унеможливлює суд здійснити попередження відповідачки про необхідність належного ставлення до виховання дитини, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконання матір`ю батьківських обов`язків.

Доказів, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і доказів неможливості змінити поведінку матері на краще та наявності в її діях вини, позивач не надав, що є його процесуальним обов`язком.

При вирішенні такої категорії спорів судом враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Жодних характеризуючих даних щодо відповідачки, щодо її негативного відношення до дитини, жодних доказів які б підтвердили, що дії відповідачки шкідливо впливають на дитину своєю аморальною, антигромадською поведінкою не надано, тому відсутні підстави для попередження ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої доньки.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

На підставі вищенаведеного суд вказує на те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

В даній конкретній справі, суд не погоджується з висновком наданим комісією з питань захисту прав дитини Хотинської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , що це є заходом крайнього пливу на батьків, оскільки з даного висновку не вбачається наведених обґрунтованих підстав для застосування такого крайнього заходу та суперечить інтересам малолітньої дитини.

Суд приходить до висновку щодо неприйняття до уваги вказаного висновку оскільки такий є недостатньо обґрунтованим, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов`язками.

Вказаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Отже, якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них, а також повно і всебічно досліджувати обставини справи, оскільки, позбавлення батьківських прав - це крайній захід впливу на недобросовісних батьків.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні і зазначені вище фактичні обставини в контексті наведених норм законодавства, які є обов`язковими для виконання сторонами спору, виходячи з виключного переліку правових підстав для позбавлення батьківських прав, суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про позбавлення відповідачки батьківських прав є передчасними, недоведеними, а отже не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно ст.141 ЦПК України, оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати компенсуються за рахунок позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 141, 150, 155, 164, 165, 166, 169, 180, 181, 182, 184, 199 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Хотинської міської ради про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав - задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 14 лютого 2014 року Виконавчим комітетом Пашковецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області, актовий запис №01 - розірвати.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , місце реєстрації якої: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , місце реєстрації якої: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування в особі Хотинської міської ради Дністровського району, Чернівецької області місце знаходження: Чернівецька область, Дністровський район, м.Хотин, вул.О.Кобилянської,2А, ідентифікаційний код юридичної особи 04062205.

Повний текст рішення складено 12 грудня 2024 року.

Суддя: Сергій Миколайович СКРИПНИК