Постанова

від 12.12.2024 по справі 295/12371/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/12371/24 Головуючий у 1-й інст. Татуйко Є. О.

Категорія 84 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 295/12371/24 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвокатаНіколенко АнниГеннадіївнина ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2024 року, постановлену під головуванням судді Татуйка Є.О. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась із скаргою, в якій просила визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) і зобов`язати останнього зняти арешт, застосований постановою від 09 червня 2008 року.

Скаргу мотивувала тим, що на виконання судового наказу від 21 квітня 2008 року, виданого Житомирським районним судом Житомирської області про стягнення з неї на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитом в сумі 2098,19 грн, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на все належне їй майно з метою забезпечення позову.

Зазначала, що наданою АТ «КБ «ПриватБанк» інформацією підтверджується відсутність боргових зобов`язань перед банком за відповідним договором кредиту, при цьому, при закінченні виконавчого провадження державний виконавець не вжив заходів на скасування арешту на майно.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2024 року скаргу повернуто без розгляду на підставі частини 4 статті 183 ЦПК України.

У поданій апеляційній скарзі, представник скаржника адвокат Ніконенко А.Г. просить її скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті ухвали допустив порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначає, що судом розглянуто дану справу при неповному з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що в свою чергу призвело до невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

За правилом пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені впунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участісторін.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Повертаючи без розгляду скаргу ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того, що вона в порушення вимог частини 2 статт1183 ЦПК України не надала належних доказів про надсилання скарги іншим учасникам справи.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками мотивуючи таким.

Згідно із частиною 1статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставістатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини 5 статті 12 ЦПКУкраїни, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які єконституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,ратифікованої Україною 17 липня 1997року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположнихсвобод, необхідно розглядати як право на доступ доправосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Крім того, у пункті 13 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» зазначено, що скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, а у разі їх не відповідності таким вимогам застосовуються положення про залишення заяви без руху із наданням строку на усунення недоліків.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Враховуючи вказане, вимоги частини другої статті 183 параграфу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.

При цьому розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.

А тому, до скарг, якими ініціюється початок провадження у справі на дії виконавця, застосовуються загальні положення позовного провадження, у тому числі, залишення скарги без руху, якщо є для цього підстави, а не її повернення без розгляду відповідно до згаданої статті ЦПК України, що застосовується до інших заяв з процесуальних питань.

Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520св20); від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20 (провадження № 61-15478св20), від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц (провадження № 61-1124св21).

Таким чином, суд першої інстанції повертаючи скаргу без розгляду, помилково застосувавположення частини 2 статті 183 ЦПК України.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена із порушенням вимог процесуального закону, тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про прийняття скарги до розгляду.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвокатаНіколенко АнниГеннадіївнизадовольнити.

Ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2024 року скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Судді