Постанова

від 02.12.2024 по справі 926/2023/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2024 р. Справа № 926/2023/22

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників сторін:

від позивача Генцарюк М.-Д. Д. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)

від відповідача (скаржника) Підгорна Л.Є. (в режимі відеоконференції у Господарському суді Чернівецької області)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Цецино Скайлайн від 19 серпня 2024 року

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 23 липня 2024 року (підписане 30.07.2024), суддя Проскурняк О.Г.

у справі №926/2023/22

за позовом Чернівецької міської ради, м. Чернівці

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Цецино Скайлайн», м. Чернівці

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 273 348,44 грн

в с т а н о в и в :

06 червня 2022 року Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Цецино Скайлайн» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 273 348,44 грн.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 23 липня 2024 року у справі №926/2023/22 позов задоволено в повному обсязі: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цецино Скайлайн» на користь Чернівецької міської ради 273 348,44 грн безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю та 4 100,23 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що 14 листопада 2018 року за відповідачем зареєстровано право власності на будівлю літ. Л за адресою: вул. Іванківська, 37 у м. Чернівці, що знаходиться на земельній ділянці, площею 0,4099 га, кадастровий номер 7310136300:22:002:0237. Разом з тим, відповідачем не оформлено права на вказану земельну ділянку. Одночасно, суд відхилив твердження відповідача про користування меншою площею земельної ділянки, а саме: земельною ділянкою площею 0,0268 га, на якій розташоване його майно, з тих підстав, що спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, при цьому, відповідачем не надано доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої площі для експлуатації та обслуговування належної йому нежитлової будівлі, відтак, суд визнав, що розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Цецино Скайлайн» звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 23 липня 2024 року у справі №926/2023/22 та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову, судом не враховано, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. При цьому, оскільки позивачем не надано до матеріалів справи доказів існування протягом заявленого у позові періоді (з 16 листопада 2018 року по 15 листопада 2021 року) земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, а тому стягнення безпідставно збережених коштів можливе виключно з моменту державної реєстрації права власності. Крім того, вказує, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано, що відповідач не користується всією площею спірної земельної ділянки, на яку вказує позивач (площею 0,4099 га) з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю, оскільки вказана земельна ділянка немає жодних загороджень від суцільного масиву земельних ділянок, що її оточують, при цьому, нежитлові будівлі знаходяться на частині земельної ділянки площею 0,0268 га, а тому стягнення коштів за користування всією земельною ділянкою вважає безпідставним.

Відзив Чернівецької міської ради на апеляційну скаргу відповідача повернуто без розгляду ухвалою суду від 02 жовтня 2024 року.

У додаткових поясненнях від 18 жовтня 2024 року відповідач зазначає, що позивачем не надано допустимих і належних доказів про нормативну грошову вартість землі кадастровий номер 7310136300:22:002:0237 станом на 01 січня календарного року, з якої необхідно визначати розмір безпідставно збережених коштів, що унеможливлює задоволення позову. Також вказує, що у період, за який позивачем проведено розрахунок безпідставно збережених коштів за земельну ділянку кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, орендарем вказаної землі була особа Томнюк Ю.І., про що свідчить інформація, яка зазначена у витягу з ДЗК НВ-7302852932018 від 07 листопада 2018 року, у якому за ним відображено факт Державної реєстрації права оренди землі. Поряд з тим, зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд не задовольнив клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, чим позбавив останнього права надати пояснення по суті спору та подати заяву про сплив позовної давності.

У письмових поясненнях від 22 жовтня 2024 року позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що право комунальної власності на спірну земельну ділянку виникло безпосередньо з ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», а спірна земельна ділянка є сформованою з 2008 року.

29 листопада 2024 року від відповідача до апеляційного суду надійшла заява про застосування строку позовної давності, в якій відповідач просить застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення безпідставно збережених коштів за період з 06 листопада 2018 року по 06 червня 2019 року та відмовити в цій частині позову.

Поряд з тим, 29 листопада 2024 року від відповідача до апеляційного суду надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: копій матеріалів реєстраційної справи щодо земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:22:002:0237. Про існування вказаного доказу відповідачу стало відомо під час розгляду іншої справи за №926/2156/24, відтак, такий доказ не був долучений під час розгляду справи судом першої інстанції.

02 грудня 2024 року від відповідача до суду надійшли письмові пояснення.

Поряд з цим, 02 грудня 2024 рок від позивача до суду надійшли заперечення на заяву про застосування строку позовної давності, в якій позивач зазначає, що позовна давність продовжилася на строк дії карантину, відтак, ним така не пропущена.

Судові засідання з розгляду справи в апеляційному суді, на підставі відповідних ухвал суду, проводилися в режимі відеоконференції за клопотанням представника позивача поза межами приміщення суду та за клопотанням представника відповідача з Господарським судом Чернівецької області.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав раніше подане клопотання про долучення до матеріалів справи доказів: копій матеріалів реєстраційної справи щодо земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:22:002:0237.

Представник позивача проти долучення вказаних доказів заперечив.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, колегія суддів відмовила у його задоволенні, з огляду на наступне:

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, та визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку відповідача).

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Слід зазначити, що апелянтом у клопотанні про долучення доказів не наведено наявності будь-яких об`єктивних обставин, які унеможливили своєчасне подання таких доказів до суду першої інстанції разом з іншими доказами, які були подані відповідачем. Поряд з тим, скаржником не наведено обставин щодо неможливості отримання таких доказів (копій матеріалів реєстраційної справи) під час розгляду справи судом першої інстанції, ним не подано доказів звернення до позивача з метою отримання вказаного доказу, а лише зазначено про те, що позивач надав такий доказ під час розгляду іншої справи. Наведені обставини не підтверджують неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції. Поряд з тим, колегія суддів бере до уваги те, що розгляд справи в суді першої інстанції неодноразово відкладався, в тому числі і за клопотаннями представника відповідача, провадження у справі також було зупинене ухвалою суду від 11 липня 2022 року, відтак, у останнього була об`єктивна можливість отримати та подати суду такі докази.

Крім цього, представник відповідача в судовому засіданні підтримав раніше подану заяву про застосування строку позовної давності.

Представник позивача проти такої заперечив.

Щодо заяви скаржника про застосування строку позовної давності, колегія суддів таку відхилила, з огляду на недоведеність відповідачем неможливості подання такої заяви до суду першої інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі №200/11343/14-ц дійшла висновку про те, що той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції. Отже, умовою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції, є неналежне (без дотримання вимог процесуального законодавства) повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 911/4923/14).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи в суді першої інстанції, ним подано до місцевого господарського суду відзив на позовну заяву, разом з тим, розгляд справи неодноразово відкладався, в тому числі і за клопотаннями представника відповідача, з огляду на що, колегія суддів не вбачає порушення прав відповідача, які б позбавили його можливості подання заяви про сплив позовної давності до суду першої інстанції. Відхилення місцевим господарським судом чергового клопотання представника відповідача від 12 липня 2024 року про відкладення судового засідання, не свідчить про порушення прав відповідача та не є обставиною щодо неможливості подання заяви про сплив позовної давності до суду першої інстанції.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 23 липня 2024 року у справі №926/2023/22 та прийняти нове про відмову в задоволенні позову, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 04 січня 2022 року, номер інформаційної довідки 293631669 щодо об`єкта нерухомого майна за ТОВ Цецино Скайлайн 14 листопада 2018 року зареєстровано право власності на будівлю літ. Л за адресою: вул. Іванківська, 37, м. Чернівці.

Вказане нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 0,4099 га кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, за адресою: м. Чернівці, вул. Іванківська, 37.

Зазначена земельна ділянка, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що належить ТОВ Цецино Скайлайн, сформована 30 грудня 2008 року (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.

Так, згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7302852932018 від 07 листопада 2018 року, земельна ділянка кадастровий номер 7310136300:22:002:0237 за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Іванківська, 37 відноситься до комунальної власності, цільове призначення: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Рішенням Чернівецької міської ради №1595 від 22 грудня 2018 року «Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб щодо продажу земельних ділянок власникам об`єктів нерухомого майна, що розташоване на них» затверджено перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення, щодо яких проводитиметься експертна грошова оцінка з метою продажу власникам об`єктів нерухомого майна, що розташоване на них, згідно з додатком. У вказаному переліку (Додатку до рішення) під номером 4 зазначено земельну ділянку площею 0,4099, кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, що розташована за адресою: вул. Іванківська, 37 у м. Чернівці; покупець ТОВ «Цецино Скайлайн»; підстава зокрема, заява ТОВ «Цецино Скайлайн» від 19.11.2018 року.

Докази оформлення відповідачем права власності/оренди на вказану земельну ділянку у матеріалах справи відсутні.

Як вбачається з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №576 від 03 листопада 2021 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,4099 га, кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, що розташована по вулиці Іванківській, 37 в м. Чернівці, становить 3 125 447 грн.

Згідно з Розрахунком безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за період з 16 листопада 2018 року по 15 листопада 2021 року сума таких щодо використання відповідачем земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, становить 273 348,44 грн.

Листом від 18 листопада 2021 року Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради звернувся до ТОВ «Цецино Скайлайн» з вимогою щодо сплати, зокрема, безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 273 348,44 грн.

У червні 2022 року Чернівецька міська рада звернулася до суду з цим позовом про стягнення з ТОВ «Цецино Скайлайн» безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 273 348,44 грн.

Відповідно до ч.2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Згідно з ст.80 ЗК України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

В силу положень частин 1 статей 122, 123, 124 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Статтею 206 ЗК України установлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).

Судом встановлено, що з 14 листопада 2018 року за ТОВ «Цецино Скайлайн» зареєстровано право власності на будівлю літ. Л за адресою: вул. Іванківська, 37, м. Чернівці; вказане нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 0,4099 га кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, за адресою: м. Чернівці, вул. Іванківська, 37.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.120 ЗК України (в редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлові приміщення, розташовані на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі) має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.

Відтак, відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна, у спірний період з 16 листопада 2018 року по 15 листопада 2021 року користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, тому є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, відтак, зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Згідно із частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що належить ТОВ Цецино Скайлайн, сформована 30 грудня 2008 року (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру. Так, згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7302852932018 від 07 листопада 2018 року, земельна ділянка кадастровий номер 7310136300:22:002:0237 за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Іванківська, 37 відноситься до комунальної власності, цільове призначення: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Відтак, спірна земельна ділянка сформована та набула статусу об`єкта цивільних прав.

При цьому, судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача про те, що стягнення безпідставно збережених коштів можливе виключно з моменту державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.

Так, відповідно до ст.2 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В той же час, державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає. (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №917/553/17.)

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05 серпня 2022 року у справі №922/2060/20 зазначає, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01 січня 2013 року не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Наведене повністю спростовує твердження відповідача про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права.

У цій справі, право комунальної власності підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки у межах м. Чернівці, чого не заперечували та не спростовували сторони справи. Доказом того, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності, є витяг із Державного земельного кадастру від 07 листопада 2018 року №НВ-7302852932018, за змістом якого земельна ділянка (кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Іванківська, 37) відноситься до комунальної власності, цільове призначення: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Враховуючи те, що у спірних правовідносинах, Чернівецька міська рада є власником земельної ділянки (кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Іванківська, 37), позивач має повноваження на захист свого права на землю (спірну земельну ділянку), тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Щодо посилань апелянта на користування земельною ділянкою значно меншої площі, аніж визначена позивачем, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не надав суду будь яких доказів оформлення права користування земельною ділянкою меншої площі для обслуговування належного йому нерухомого майна. Як встановлено судом вище, спірна земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно відповідача, сформована 30 грудня 2008 року, їй присвоєно кадастровий номер та відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.

Крім цього, відповідно до п.289.1, 289.2 ст.289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України. Відповідного правового висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №635/4233/19.

При цьому, статтею 12 Закону України "Про оцінку земель" регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 Закону України "Про оцінку земель"); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Відповідно до ст.20 ЗУ "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями ч.3 ст.23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Так, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

З огляду на те, що земельне законодавство і ПК України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Так, у матеріалах справи міститься витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №576 від 03 листопада 2021 року, виданий Відділом №1 (м. Чернівці) Управління у Чернівецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, з якого вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:22:002:0237, площею 0,4099 га, що розташована по вулиці Іванківській, 37 в м. Чернівці, становить 3 125 447 грн.

Слід зазначити, що відповідачем не спростовано даних вказаного витягу, який сформований у відповідності до норм чинного на час його формування законодавства.

Сума безпідставно збережених коштів підтверджується Розрахунком безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю, згідно з яким сума безпідставно збережених коштів щодо користування відповідачем земельною ділянкою кадастровий номер 7310136300:22:002:0237, за період з 16 листопада 2018 року по 15 листопада 2021 року становить 273 348,44 грн. Розрахунок орендної плати здійснювався позивачем в розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який встановлений положенням про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, та з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки. Поряд з цим, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки у 2018-2020 роках, оскільки як зазначено судом вище, витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період. Відповідачем протилежного не доведено, у матеріалах справи відсутні докази іншого розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у 2018-2020 роках, відтак, колегія суддів вважає правильним розрахунок позивача.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цецино Скайлайн» на користь Чернівецької міської ради 273 348,44 грн безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю за період з 16 листопада 2018 року по 15 листопада 2021 року.

Доводи скаржника про скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (ч.1 ст.275 ГПК України).

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 23 липня 2024 року у справі №926/2023/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цецино Скайлайн» без задоволення.

Матеріали справи №926/2023/22 повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 09 грудня 2024 року

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.