Рішення

від 28.10.2024 по справі 369/7719/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/7719/22

Провадження № 2/369/577/24

РІШЕННЯ

Іменем України

28.10.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Осіпова В.І.

за участі

представника позивача Лук`янчука А.В.,

представників відповідачів ОСОБА_1 , Тетерського В.Ю.,

представника третьої особи Заверюхи К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 треті особи ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Державне підприємство «Ліси України», Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельних ділянок

в с т а н о в и в :

У серпні 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа Державне підприємство «Київське лісове господарство» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельних ділянок. Позовні вимоги обґрунтовані наступними доводами. На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16 липня 2010 року № 3304 «Про передачу у власність земельної ділянки 4-ом громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради» ОСОБА_9 було передано у власність земельну ділянку площею 1,3300 га, кадастровий номер 3222481600:02:010:0417.

У подальшому названа земельна ділянка була відчужена на користь ОСОБА_3 , потому, у свою чергу, поділена, а новостворені земельні ділянки були відчужені ОСОБА_3 ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

В силу положень ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

За інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 22.02.2022 р. № 176, ДП Київське лісове господарство» від 21.02.2022 р. № 02-185 спірні земельні ділянки відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, додані до матеріалів позову, відносяться до земель лісогосподарського призначення, зокрема, кварталу 2 виділів 3, 4 Васильківського лісництва.

Вказані матеріали лісовпорядкування відповідно до ч. 5 Розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують це право на раніше надані землі.

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 22.02.2022 р. № 176 земельні ділянки, які перебувають у власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 розташовані у кварталі 2 Васильківського лісництва, є земельними ділянками лісового фонду. Згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київське лісове господарство» 2003 року спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення (кварталу 2 виділів 3, 4 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), а за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2014 р. ДП «Київське лісове господарство» на землі лісогосподарського призначення (квартал 2 виділ 6 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство»).

Відповідно до проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 р. спірні земельні ділянки, розташовані у кварталі 2 виділ НОМЕР_1 Васильківського лісництва, вкриті лісовою рослинністю та мають відповідні таксаційні характеристики: площа 3,4 га; склад 10 дерев сосни звичайної та 1 дерево дуба звичайного; запас деревини 340 метрів кубічних.

Зазначено, що розпорядженням від 16 липня 2010 року № 3304 «Про передачу у власність земельної ділянки 4-ом громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради» Києво-Святошинська районна державна адміністрація «фактично вилучила та змінила цільове призначення земель лісового фонду у вигляді єдиного масиву земельну ділянку площею, яка значно перевищує 1 га, що свідчить про перевищення районною державною адміністрацією передбачених законом повноважень». Тобто, спірні земельні ділянки «фактично вибули з державної власності». Одночасно, у зв`язку з реєстрацією права власності на спірні земельні ділянки дійсний власник і землекористувач позбавлені можливості розпоряджатися і користуватися ними відповідно до вимог чинного законодавства.

Зроблено висновок, що рішення про державну реєстрацію спірних земельних ділянок за відповідачами має бути скасоване в судовому порядку з одночасним припиненням речових прав відповідачів на спірні земельні ділянки, а самі ділянки мають бути повернуті Фастівській районній державній адміністрації відповідно до приписів ст.ст. 16, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Також, як на преюдиційне, позивач послався на рішення Києво-Святошинського районного суду від 30.06.2015 р. у цивільній справі № 2-3835/12, яким задоволено позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_10 та визнано незаконним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16.07.2010 р. № 3304 в частині передачі у власність ОСОБА_10 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,9300 га в адміністративних межах Гатненської сільської ради; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку та витребувано на користь ДП «Київське лісове господарство» спірну земельну ділянку.

Просив суд на підставі ст. ст. 16, 21, 321 і 387 Цивільного кодексу України, а також ст. ст. 5, 17, 152, 153, 155 Земельного кодексу України:

усунути перешкоди у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,4 га з кадастровим номером 32222481600:02:010:0529, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.07.2014 р. за індексним номером 14477910, з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,4 га з кадастровим номером 32222481600:02:010:0529;

усунути перешкоди у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1767 га з кадастровим номером 32222481600:02:010:0530, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.07.2015 р. за індексним номером 22853126, з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,1767 га з кадастровим номером 32222481600:02:010:0530;

усунути перешкоди у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1766 га з кадастровим номером 32222481600:02:010:0527, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.10.2021 р. за індексним номером 61013086, з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1766 га з кадастровим номером 32222481600:02:010:0527;

усунути перешкоди у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1767 га з кадастровим номером 32222481600:02:010:0531, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.07.2015 р. за індексним номером 22853939, з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,1767 га з кадастровим номером 32222481600:02:010:0531;

усунути перешкоди у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,3600 га з кадастровим номером 32222481600:02:010:0543, шляхом скасування державного акту серії ЯЛ № 987311, виданого 11.05.2011 р., з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,3600 га з кадастровим номером 32222481600:02:010:0543;

усунути перешкоди у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,04 га з кадастровим номером 32222481600:02:010:0544, шляхом скасування державного акту серії ЯЛ № 987312, виданого 11.05.2011 р., з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,04 га з кадастровим номером 32222481600:02:010:0544;

усунути перешкоди у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, поіменованими вище.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2022 року позов залишено без руху та зобов`язано позивача доплатити судовий збір у розмірі 39696,00 грн і подати суду оригінали платіжних документів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2022 року провадження у справі було відкрито, вирішено слухати справу за правилами загального позовного провадження, призначено дату і час підготовчого провадження.

У підготовчому судовому засіданні 26 січня 2023 року до участі у справі залучено Гатненську сільську раду Фастівського району Київської області у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У підготовчому судовому засіданні ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року повернуто позивачу матеріали заяв про заміну неналежних відповідачів та про зміну предмету позову.

28 листопада 2022 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову, представник ОСОБА_8 адвокат Заверюха К.О. вказав, що прокурор не надав належних доказів на підтвердження можливості звернення до суду в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації Київської області. Також позивач не надав доказів приналежності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, що перебувають на праві постійного користування. Прокурор не правильно обрав спосіб захисту порушеного права. Просив врахувати інші справи щодо даних земель та відмовити у задоволенні позову.

У підготовчому судовому засіданні 04 вересня 2023 року задоволено заяву позивача про зміну предмету позову та залучення співвідповідачів (на виконання ухвали суду від 18.08.2023 р.). Дану заяву прокурор обґрунтував наступним.

ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 21.07.2022 р. № 6358 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222481600:02:010:0530 на користь ОСОБА_2 ОСОБА_2 , у свою чергу, відчужив названу земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 26.08.2022 р. № 449 (після подання позовної заяви до суду) на користь ОСОБА_4 ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 09.08.2023 р. № 8622 ОСОБА_6

ОСОБА_8 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222481600:02:010:0531 (після подання позовної заяви до суду) на підставі договору купівлі-продажу від 18.08.2022 р. № 7741 на користь ОСОБА_2 . У подальшому ОСОБА_2 на підставі заяви від 09.09.2022 р. № 491 здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222481600:02:010:0531 на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481600:02:010:0600 та 3222481600:02:010:0601.

Земельну ділянку з кадастровим номером 3222481600:02:010:0600 ОСОБА_2 відчужив на підставі договору купівлі-продажу від 01.02.2023 р. № 33 на користь ОСОБА_4 ОСОБА_4 , у свою чергу, відчужив названу земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 12.08.2023 р. № 8759 на користь ОСОБА_5 .

Визначено актуальний на час розгляду справи суб`єктний склад відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .. Змінено статус ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , їх визнано третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

На підставі даної заяви позивач просив суд:

усунути перешкод у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 32222481600:02:010:0527, 32222481600:02:010:0529, 32222481600:02:010:0530, 32222481600:02:010:0543, 32222481600:02:010:0544, 32222481600:02:010:0600, 32222481600:02:010:0601 шляхом їх повернення на користь Фастівської районної державної адміністрації Київської області від фізичних осіб-відповідачів;

усунути перешкод у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 32222481600:02:010:0527, 32222481600:02:010:0529, 32222481600:02:010:0530, 32222481600:02:010:0543, 32222481600:02:010:0544, 32222481600:02:010:0600, 32222481600:02:010:0601 шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за відповідними індексними номерами щодо зазначених земельних ділянок.

29 жовтня 2023 року надійшов до суду відзив, поданий представником ОСОБА_3 - адвокатом Тетерським В.Ю.. Просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Відзив обґрунтував відсутністю у позивача матеріального права, а, відтак, права на позов. Зазначав, що спірні земельні ділянки вже були об`єктом судового перегляду (у цивільній справі № 369/7054/17), тому новий судовий перегляд вважатиметься порушенням принципу res judicata. Обґрунтував довід, що за правовою природою поданий заступником керівника Київської обласної прокуратури позов в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації Київської області є віндикаційним. Одночасно подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності.

09 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву про зміну предмету позову. Представник ОСОБА_2 - адвокат Шмарьова Т.О. просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Представник вказала, що за правовою природою даний позов є віндикаційним. Тому, при розгляді судової справи необхідно врахувати факти, встановлені постановою Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 р. у цивільній справі № 369/7054/17, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 14 березня 2019р., як преюдиційні для осіб, які брали участь при розгляді справи № 369/7054/17 та беруть участь у даній справі. А також врахувати той факт, що подальші відчуження на користь актуальних відповідачів здійснювались вже після набуття судового рішення у цивільній справі № 369/7054/17 статусу остаточного. Зазначила, що повторний перегляд судової справи щодо одного й того самого майна при використанні віндикаційного способу захисту є порушенням принципу res judicata. Загалом, третє звернення позивачем до суду з приводу одного й того ж майна є порушенням принципу venire contra factum proprium, що є самостійною підставою для відмови у позові. Одночасно подала заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2023 року закрито підготовче засідання у справі, призначено справу для розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірні земельні ділянки та заборони вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 32222481600:02:010:0530, 3222481600:02:010:0600, 3222481600:02:010:0601, 32222481600:02:010:0529, 32222481600:02:010:0527, 32222481600:02:010:0543, 32222481600:02:010:0544.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2024 р. ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.12.2023 р. про відмову у забезпеченні позову було скасовано, у справі ухвалено нове рішення про задоволення заяви першого заступника прокурора Київської області Грабця Ігоря Несторовича. Постановлено забезпечити позов шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки та заборони вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 32222481600:02:010:0530, 3222481600:02:010:0600, 3222481600:02:010:0601, 32222481600:02:010:0529, 32222481600:02:010:0527, 32222481600:02:010:0543, 32222481600:02:010:0544.

У судовому засіданні 15 жовтня 2024 року протокольною ухвалою судом третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці позивача Державне підприємство «Київське лісове господарство», у зв`язку з припиненням, замінено правонаступником: Державним підприємством «Ліси України».

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені як доказами, зібраними у даній справі, так і тими, які були досліджені в цивільних справах № 2-3836/12 та № 369/7054/17 (витребуваних для огляду судом на вимогу відповідачів), дійшов до наступних висновків.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 р. № 2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 р. у справі «Христов проти України» (Khristovv.Ukraine),заява N24465/04 Суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France), заява № 23805/94 Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2537 від 06.10.2011 р. у власність ОСОБА_9 передано земельну ділянку площею 1,3300 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

На етапі підготовчого засідання у справі з`ясовано коло належних відповідачів актуальних власників спірних земельних ділянок, які утворено внаслідок поділу земельної ділянки площею 1,3300 га, переданої ОСОБА_9 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2537 від 06.10.2011 р.

Відповідно до п. 56 постанови ВП ВС від 29.05.2019 р. у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18 «формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб». Отже, об`єктом правового захисту є земельна ділянка площею й конфігурацією, які склались на момент її вибуття з володіння попереднього власника поза залежністю від процесів поділу та/або об`єднання, з присвоєнням нових кадастрових номерів.

З матеріалів справи встановлено, що земельна ділянка площею 1,3300 га, передана на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2537 від 06.10.2011 р. ОСОБА_9 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, вже двічі була об`єктом судового розгляду, а саме.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2012р. у цивільній справі № 2-3836/12 у задоволенні позову заступника прокурора Києво-Святошинського району в інтересах держави, в особі Київського обласного управління лісового господарства та мисливського господарства Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської РДА, ОСОБА_9 , ОСОБА_3 про визнання недійсним, протиправним та скасування розпорядження районної державної адміністрації, недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки у державну власність відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 лютого 2013 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішенням Києво-Святошинського суду Київської області від 21 вересня 2017 р. у цивільній справі № 369/7054/17 у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , треті особи Державне підприємство «Київське лісове господарство», ОСОБА_9 про визнання недійсними розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 р., залишеною в силі постановою Верховного Суду від 14 березня 2019 р., рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 21 вересня 2017 р. у цивільній справі №369/7054/17 скасоване та ухвалене нове рішення про відмову у позові з підстав пропуску строків позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Нормою ч. 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Така позиція сформульована Верховним Судом у справі №761/29966/16-ц, провадження № 61-5327св19: «положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені» (п.п. 40, 41, 47 постанови Верховного Суду від 18.12.2019 р.).

«Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.

77. Недотримання хоча б однієї умови робить неможливим для суду застосування преюдиції, що особливо важливо, коли у справі беруть участь нові сторони.

78.Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного законуУкраїни), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

79.Упунктах 60,63 РішенняЄвропейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбаченепунктом 1 статті 6 Конвенціїта розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95,п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

84.Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов`язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень.

85.Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є «правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)».

87.Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

88.Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення умотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17.

96.Преюдиційні обставини це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

97.Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:

ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі;

ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту);

ці обставини міститься умотивувальній частині рішеннята відповідають вимогампункту першого частини четвертої статті 246 КАС України, згідно з яким умотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

судове рішення набрало законної сили;

у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні, ухваленому відповідно до глава 6Цивільного процесуальногокодексу України "Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення").

98.Аналогічні підходи застосовані Верховним Судом у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №822/1468/17, від 24 квітня 2018 року у справі №825/705/17, від 28 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 14 серпня 2018 року у справі №823/1097/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №2а-6859/10/1570, від 22 січня 2019 року у справі №816/1481/17, від 6 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а, від 14 травня 2019 року у справі №824/234/16-а, від 10 липня 2019 року у справі №826/6063/18, від 18 липня 2019 року у справі №464/2262/17, від 15 серпня 2019 року у справі №823/782/16, від 21 серпня 2019 року у справі №465/5960/14-а, від 6 вересня 2019 року у справі №804/10237/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 15 листопада 2019 року у справі №463/3704/15-а, від 21 листопада 2019 року у справі №344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі №826/6222/15, від 29 листопада 2019 року у справі №826/6222/15, від 13 серпня 2020 року у справі № 344/9283/16-а, від 10 вересня 2020 року у справі № 591/245/17, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 27 листопада 2020 року у справі № 440/525/19, від 20 квітня 2021 року у справі №817/1269/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/1581/18 та від 30 вересня 2021 року у справі №826/7424/17» (постанова Верховного Суду від 31.08.2023 р. у справі № 400/4063/22, адміністративне провадження №К/990/13730/23).

Постановою Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 р. рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 21 вересня 2017 р. у цивільній справі №369/7054/17, яка набула законної сили у день її ухвалення, встановлені наступні обставини.

« Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16 липня 2010 року №3304 «Про передачу у власність земельної ділянки 4-ом громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 4-ом громадянам та передано у власність земельні ділянки, загальною площею 4,7 га, в тому числі і ОСОБА_9 , площею 1,3300 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району.

На підставі вищевказаного розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації №3304 від 16 липня 2010 року, управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі ОСОБА_9 03 жовтня 2010 року видано державний акт на право власності на земельнуділянку серії ЯЛ №364221, на площу 1,3300 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0417.

ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 листопада 2010 року №4157 відчужила земельну ділянку, площею 1,3300 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0417 на користь ОСОБА_3 .

На підставі заяви ОСОБА_3 від 22 лютого 2011року №883 проведено розподіл земельної ділянки, площею 1,3300 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0417 на 5 окремих ділянок, а саме:

площею 0,4000 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0529 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району та видано 07 квітня 2011 року державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №351160;

площею 0,1766 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0527 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району та видано 07 квітня 2011 року державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №351158;

площею 0,1767 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0531 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району та видано 07 квітня 2011 року державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №351162;

площею 0,1767 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0530 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району та видано 07 квітня 2011 року державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №351161;

площею 0,4000 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0528 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району та видано 07 квітня 2011 року державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №351159.

Пізніше, на підставі заяви ОСОБА_3 від 11 квітня 2011 року за №883 проведено розподіл земельної ділянки, площею 0,4000 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0528 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №351159 на 2 окремі земельні ділянки, а саме:

площею 0,3600 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0543 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району та видано 11 травня 2011 року державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 987311;

площею 0,0400 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0544 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району та видано 11 травня 2011 року державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 987312.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 липня 2015 №213 ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку, площею 0,1766 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0527 для ведення особистого селянського господарства на користь ОСОБА_11 , про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу зроблено запис про реєстрацію права власності за №10408722.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 липня 2015 року №212 ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку, площею 0,1767 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0530 для ведення особистого селянського господарства на користь ОСОБА_7 , про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу зроблено запис про реєстрацію права власності за №10408682.

Таким же чином, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 липня 2015 року №214 ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку, площею 0,1767 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0531 для ведення особистого селянського господарства на користь ОСОБА_8 , про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу зроблено запис про реєстрацію права власності за №10408759.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №№85814649, 85814904, 85815068, 85813783 станом на 25 квітня 2017 року:

земельна ділянка площею 0.1766 га, кадастровий номер 3222481600:02:010:0527, цільове призначення для індивідуального садівництва за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Гатненська, належить на праві приватної власності ОСОБА_11 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, виданого 14 липня 2015 року ОСОБА_7, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виноградовою Н.О.,

земельна ділянка, площею 0,1767 га, кадастровий номер 3222481600:02:010:0530, цільове призначення для індивідуального садівництва за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Гатненська, належить на праві приватної власності ОСОБА_7 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, виданого 14 липня 2015 року Виноградовою Н.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу,

земельна ділянка, площею 0.1767 га, кадастровий номер 3222481600:02:010:0531, цільове призначення для індивідуального садівництва за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Гатненська, належить на праві приватної власності ОСОБА_8 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, виданого 14 липня 2015 року Виноградовою Н.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

земельна ділянка, площею 0.4 га, кадастровий номер 3222481600:02:010:0529, цільове призначення для індивідуального садівництва за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Гатненська, належить на праві приватної власності ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ 351160».

Крім того, при розгляді справи Апеляційний суд Київської області встановлено суб`єктний склад власників новосформованих земельних ділянок, які було утворено внаслідок поділу первісної земельної ділянки площею 1,3300 га, через подальші відчуження: ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 ; належність суб`єкту звернення держава, в особі Кабінету Міністрів України; факт «незаконного вибуття із власності держави спірного майна» та «набуття відповідачами права володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, на переконання апеляційного суду, знайшли своє підтвердження»; факт пропуску строку позовної давності для захисту речового права держави права власності на земельну ділянку площею 1,3300 га, передану у власність ОСОБА_9 на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16 липня 2010 року №3304 «Про передачу у власність земельної ділянки 4-ом громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради». Земельну ділянку, яка у подальшому зазнала поділу, а новосформовані земельні ділянки відчужено іншим особам відповідачам у цивільній справі № 369/7054/17.

При цьому встановлення судом факту пропуску строку позовної давності стало самостійною підставою для відмови у позові.

Дослідивши доводи осіб, які беруть участь у справі, подані ними докази, а також матеріали судових справ № 2-3836/12 та № 369/7054/17, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Також рішенням у справі № 369/7054/17 щодо відповідача ОСОБА_3 , а також третіх осіб ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 встановлено преюдиційні наступні обставини.

Так, розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16 липня 2010 року №3304 «Про передачу у власність земельної ділянки 4-ом громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 4-ом громадянам та передано у власність земельні ділянки, загальною площею 4,7 га, в тому числі і ОСОБА_9 , площею 1,3300 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району.

На підставі вищевказаного розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації №3304 від 16 липня 2010 року, управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі ОСОБА_9 03 жовтня 2010 року видано державний акт на право власності на земельнуділянку серії ЯЛ №364221, на площу 1,3300 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0417.

ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 листопада 2010 року №4157 відчужила земельну ділянку, площею 1,3300 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0417 на користь ОСОБА_3 (постанова Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 р. рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 21 вересня 2017 р. у цивільній справі №369/7054/17).

Судом встановлено, що зазначені в позові спірні земельні ділянки були складовими земельної ділянки площею 1,3300 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0417, переданої ОСОБА_9 на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16 липня 2010 року № 3304 «Про передачу у власність земельної ділянки 4-ом громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради». Зазначена земельна ділянка була відчужена ОСОБА_3 , а у подальшому поділена на більш дрібні земельні ділянки. Які, у свою чергу, були відчужені відповідачам у даній справі.

Факт законності відчуження земельної ділянки площею 1,3300 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0417, переданої ОСОБА_9 на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16 липня 2010 року № 3304 «Про передачу у власність земельної ділянки 4-ом громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради» після її відчуження ОСОБА_3 , а після її поділу також ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , був предметом судового перегляду. В задоволенні віндикаційного позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України було відмовлено.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Оскільки прокурору було відмовлено в задоволенні позову власника держави, вказує на відсутність підстав для спростування презумпції легітимності правочинів з відчуження належних їм земельних ділянок та/або їхнього поділу. Отже, дає підстави стверджувати правомірність цих правочинів, що виключає підставність будь-якого подальшого їх оспорювання.

Одночасно факти переходу прав володіння, користування й розпорядження спірними земельними ділянками до нових власників, а також пропуску строку позовної давності як самостійну підставу для відмови у позові попереднього власника стосовно захисту його речового права є преюдиційними для осіб, які брали участь у розгляді справи №369/7054/17: ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 і ОСОБА_7 .

Матеріали позову не спростовують преюдицію й не містять доказів того, що спірні земельні ділянки не вибували та/або були повернуті у фактичне володіння попереднього власника, чиє речове право було припинено внаслідок незаконного вибуття об`єкта такого права поза волею власника і відмови в захисті такого речового права з підстав сплину строку позовної давності (ч.2 ст. 346 ЦК України).

Натомість, спираючись на наведені вище правові позиції Верховного Суду і Великої Палати Верховного Суду, суд не визнає преюдиційними обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду від 30.06.2015 р. у цивільній справі № 2-3835/12, яким задоволено позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_10 та визнано незаконним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16.07.2010 р. №3304 в частині передачі у власність ОСОБА_10 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,9300 га в адміністративних межах Гатненської сільської ради; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку та витребувано на користь ДП «Київське лісове господарство» спірну земельну ділянку. Йдеться про інший об`єкт речового права й інших осіб, які брали участь у справі. Той факт, що первісно, розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16.07.2010 р. №3304 земельні ділянки передавались одночасно, розташовані разом і межують між собою не дає підстав визнавати рішення Києво-Святошинського районного суду від 30.06.2015 р. у цивільній справі № 2-3835/12 преюдиційним для осіб і обставин даної справи.

Позивач, стверджуючи, що звернувся до суду з вимогами, які за своєю правовою природою є негаторними, через що до них не застосовується строк позовної давності, звернувся до суду з вимогами, уточнивши їх у такій редакції:

усунути перешкоди у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення […] шляхом її повернення на користь Фастівської районної державної адміністрації Київської області;

усунути перешкоди у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення […] шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Практика щодо застосування віндикаційного і негаторного позовів, а також їх розмежування є сталою та уніфікованою: Так, зокрема, відповідно до постанови Верховного Суду від 10 квітня 2024 р. у цивільній справі №496/1059/18, провадження № 14-209цс21 «8.24. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

8.25. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

8.26. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у пункті 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та пункті 100 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».

При визначенні дійсної правової природи заявленого позову як віндикаційного, здійсненому судом на підставі застосування релевантних та актуальних правових позицій Верховного Суду, судом також враховано:

при розгляді справи № 369/7054/17 стосовно земельної ділянки 1,3300 га, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0417, переданої ОСОБА_9 на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16 липня 2010 року № 3304 «Про передачу у власність земельної ділянки 4-ом громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради» щодо незаконного її вибуття з володіння попереднього власника держави, в особі належного позивача Кабінету Міністрів України, судом було встановлено факт заявлення саме віндикаційного позову. Право позивача мало бути захищеним на підставі приписів, передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України. У задоволенні заявленого позову відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності. Названа обставина перешкоджає перекваліфікації ефективного способу захисту з віндикаційного на негаторний, оскільки його ефективність (визнання таким заявленого віндикаційного позову) щодо конкретного нерухомого майна вже встановлена судом у справі, рішення у якій набуло законної сили. Після його ухвалення всі подальші набувачі земельних ділянок, які є наслідком виділу, об`єднання тощо земельної ділянки, вже «очищеної» судовим рішенням, в реалізацію принципу res judicata не мають відповідати за будь-яким позовом особи, право якої не було захищене при попередньому судовому розгляді щодо спірного майна з підстав не вчинення названою особою процесуальних дій у встановлений законом строк без поважних підстав;

правовий висновок фахівця у галузі права, д.ю.н., професора О.В.Дзери (а.с. 117-206, т.3);

факт визнання обставини вибуття спірних земельних ділянок з фактичного володіння попереднього власника, чиє речове право на них не було захищено внаслідок неефективних дій самого позивача, і цей факт було визнано в самому тексті позовної заяви. У подальшому позивач не зміг переконливим чином сформулювати й довести свою позицію щодо факту вибуття та/або не вибуття чи введення у володіння позивача спірними земельними ділянками у будь-який час, від дати ухвалення розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 2537 від 06.10.2011 р. про передачу у власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 1,3300 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

окрім того, довід позивача про відсутність певної події вибуття з його фактичного володіння спірних земельних ділянок, не було доведено належними, допустимими і достатніми доказами при зобов`язанні довести цю обставину, що, відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України, дозволяє суду вважати факт вибуття спірних ділянок з фактичного володіння позивача доведеним;

одночасно факт перебування спірних земельних ділянок у фактичному володінні відповідачів по справі доводиться (присвоєння адрес, фото, фото будівництва тощо). Саме на обставину освоєння спірних земельних ділянок та ведення на них будівництва звернув увагу суд апеляційної інстанції у постанові від 15 квітня 2024 р., скасовуючи ухвалу суду першої інстанції від 04 грудня 2023 р. та задовольняючи клопотання позивача про забезпечення позову.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Факт переходу права власності на спірні земельні ділянки, включаючи суб`єктивні правоможності власника володіти, користуватись та розпоряджатись ними, до ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , підтверджено постановою Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 р. у цивільній справі №369/7054/17, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 14 березня 2019р.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який з-поміж іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набуло законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), No. 28342/95).

В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке набуло законної сили, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Базове тлумачення принципу res judicata міститься в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 р. у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykhv.Russia),заява №52854/99 , від 09.11.2004 р. у справі «Науменко проти України» (Naumenko v. Ukraine), заява N 41984/98, від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», (Khristov v. Ukraine), заява N 24465/04, від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України», (Ustimenko v. Ukraine), заява №32053/13).

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Відповідно до п.5.2.3. постанови Верховного Суду від 06.03.2019 р. у справі №910/20412/15 відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини. Тягар доведення таких обставин покладається саме на позивача.

Верховним Судом у постанові від 28.01.2020 р. у справі № 917/1335/18 сформульовано висновок: «Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. Відповідно до пункту 72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» (заява№ 48553/99): «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів». Коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду (справи Європейського суду з прав людини «Брумареску проти Румунії», «Салов проти України».

Верховним судом у постанові від 04.03.2020 р. у справі №910/2605/19 зазначено (п.п. 8.11-8.12): «Як наголошує Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Христов проти України» (Заява №24465/04), принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу resjudicata (див. там же, пункт 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. За цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Отже перегляд оскаржуваних судових рішень не повинен переходити в спробу скаржника домогтися їх перегляду тільки через те, що він дотримується іншої думки щодо фактів спірних правовідносин. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі 916/1283/17».

Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить будь-яких інших обставин для перегляду постанови Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018р. у цивільній справі №369/7054/17, залишеної в силі постановою Верховного Суду від 14 березня 2019р. Одночасно, відсутні також підстави піддавати сумніву правомірність подальшого поділу й відчуження спірних земельних ділянок на користь інших осіб відповідачів у цій справі: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 та ОСОБА_5 .

На цій підставі суд констатує, що речове право (право власності) на спірні земельні ділянки у ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 та ОСОБА_5 виникло з передбаченої ч. 1 ст. 328 ЦК України підстави відповідних правочинів, правомірність яких презюмується й доводиться аналізованими вище судовими рішеннями.

Одночасно судом встановлено, що позивач скористався неефективним способом судового захисту. Безсумнівно віндикаційна за правовою природою, звернута до суду вимога, суперечить правозастосовчій практиці:

Вимога «усунути перешкоди у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення […] шляхом її повернення на користь Фастівської районної державної адміністрації Київської області» суперечить правозастосовчій практиці Верховного Суду/Великої Палати Верховного Суду. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 провадження № № 14-208 цс 18 (п. 146) сформульовано позицію щодо неефективності будь-якої іншої вимоги при заявленні віндикаційного позову, окрім вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння: «задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними».

Вимога «усунути перешкоди у здійсненні Фастівською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення […] шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» апріорно не призводить до досягнення мети звернення до суду захисту порушеного права позивача.

Так, відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на момент звернення до суду) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

На необхідність застосування положень закону на момент звернення до суду із позовом, а також урахування наслідків задоволення вимоги про скасування державної реєстрації вказує Верховний Суд: «здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить» (постанова Верховного Суду від 22.03.2023р., провадження № 61-11707св22).

На підставі аналізованої норми законодавства та правових позицій Верховного Суду суд доходить висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки задоволення вимоги про скасування державної реєстрації після низки зареєстрованих переходів спірних земельних ділянок та їхнього поділу від одного власника до іншого не призвело би до захисту прав позивача, оскільки актуальним записом про реєстрацію права власності після скасування записів щодо відповідачів актуальних власників земельних ділянок, залишився би попередній запис щодо прав попередніх власників, а не позивача.

Верховний Суд у постанові від 31.10.2024 р. у справі № 463/3730/18, провадження №61-4546св24 вчергове підтвердив свою позицію щодо необхідності при зверненні до суду застосовувати ефективні способи захисту, а також, що слід вважати ефективними способами при захисті речових прав: «серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173 ЦК України).

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту.

Коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту» (постанова Верховного Суду від 31.10.2024 р. у справі № 463/3730/18, провадження № 61-4546св24).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд зазначає, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 треті особи ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Державне підприємство «Ліси України», Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельних ділянок - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 10 грудня 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ