Постанова

від 12.12.2024 по справі 922/2141/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року м. Харків Справа №922/2141/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача (в режимі відеоконференції) Колток О.М., довіреність №470 від 24.07.2023 року;

відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (вх.№2711Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 року у справі №922/2141/24,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (адреса: 03065, м. Київ, вул. Любомира Гузара, буд. 44; код ЄДРПОУ 42795490),

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Бізнес» (адреса: 61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-А; код ЄДРПОУ 33288667),

про стягнення 432849,94 грн,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Бізнес» 432849,94 грн, з яких: 305158,35 грн - пені; 127691,59 грн - штрафу.

Позов обґрунтовано з посиланням на прострочення відповідачем виконання взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару за укладеним між сторонами договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних) ресурсів №4600007776 від 24.07.2023 року за що умовами цього договору передбачено відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій.

Відповідач у письмових поясненнях (вх.№21859/24 від 02.09.2024 року) просив суд зменшити розмір стягнення з відповідача пені та штрафу до 90%.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 року у справі №922/2141/24 (повний текст складено 01.11.2024 року, суддя Байбак О.І.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Бізнес» (адреса: 61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-А; код ЄДРПОУ: 33288667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (адреса: 03065, м. Київ, вул. Любомира Гузара, буд. 44; код ЄДРПОУ 42795490): 91547,50 грн - пені; 38307,50 грн - штрафу; 1947,82 грн - судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Позивач з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Оператор ГТС України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Бізнес» про стягнення 302994,94 грн;

- прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі;

- розподілити судовий збір відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків Верховного суду.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення надав пріоритет саме доказам та доводам відповідача, не надавши при цьому відповідної (належної) правової оцінки доказам (доводам) позивача. Крім того, суд порахував, що лише відповідач потерпає від наслідків повномасштабного вторгнення армії РФ в Україні після 24.02.2022 року, не врахувавши, що позивач так само зазнає втрат.

ТОВ «Оператор ГТС України» вважає, що місцевим господарським судом прийнято до уваги лише стан господарських справ відповідача та не враховано стан господарських справ позивача.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції проігнорував профіль діяльності позивача, його соціальну та економічну значущість для суспільства та держави, а також майновий стан позивача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 року у справі №922/2141/24. Встановлено відповідачу строк на протязі якого він має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2141/24.

Вказана ухвала направлена сторонам до електронних кабінетів користувачів та доставлена їм 18.11.2024 року.

20.11.2024 року матеріали справи №922/2141/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

02.12.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№15392), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

11.12.2014 року від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№15840), в якому зазначає, що він бажає прийняти участь у розгляді справи та надати суду особисті пояснення, однак, керівник підприємства не має можливості бути присутнім у судовому засіданні у зв`язку із відрядженням, а представник відповідача, адвокат Кривошеєнко О.Ю., яка приймала участь при розгляді справи судом першої інстанції не в змозі з`явитися в судове засідання через перебування на лікарняному. Таким чином відповідач просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Представник позивача в судовому засіданні заперечує проти задоволення вказаного клопотання.

Розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне:

1) в силу приписів Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні;

2) згідно ухвали суду від 18.11.2024 року явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а відповідачем у своєму клопотанні не обґрунтовано мотивів, з яких його участь слід вважати обов`язковою;

3) колегією суддів надавався час учасникам судового провадження для надання усіх необхідних на їх думку документів та пояснень у справі; з моменту отримання 18.11.2024 року та до дати засідання 12.12.2024 року відповідач не був обмежений у праві надати свої заперечення, зокрема ним надано відзив на апеляційну скаргу, в якому викладено позицію по справі;

4) бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, не зумовлює необхідність перенесення розгляду справи в силу положень чинного Господарського процесуального кодексу України;

5) судом апеляційної інстанції враховується принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

Зважаючи на те, що відповідно до ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а явка сторін обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги у даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 12.12.2024 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі і наполягав на її задоволенні.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення представників сторін, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача та розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріали справи вбачається, що 24.07.2023 року між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, укладено договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних) ресурсів №4600007776 (далі за текстом договір), за умовами якого постачальник зобов`язався у визначений цим договором строк передати у власність покупця деревину (лісоматеріали круглі) код ДК 021-2015 03410000-7 (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору (далі - специфікація), а покупець зобов`язався прийняти і оплатити такі товари.

Відповідно до п. 1.2 договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації.

Відповідно до пункту 3.1. договору ціна цього договору становить: 1683000,00 грн (один мільйон шістсот вісімдесят три тисячі гривень 00 коп), крім того ПДВ 336600,00 (триста тридцять шість тисяч шістсот гривень 00 коп). Ціна Договору, в тому числі ПДВ, становить 2019600,00 грн (два мільйони дев`ятнадцять тисяч шістсот гривень 00 коп).

Відповідно до п. 3.3. договору ціна за одиницю товару наведена у специфікації.

За змістом п. 5.1 договору постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації.

До моменту поставки товару покупець уточнює конкретне місце поставки (адресу) у межах населеного(их) пункту(ів), зазначеного(их) у додатку 1 до договору шляхом направлення листа на адресу постачальника, вказану в розділі 15 договору та/або електронну адресу постачальника, вказану в п. 14.12 цього договору.

Постачальник повідомляє покупця про дату та час поставки товару не пізніше, ніж за 3 (три) робочі дні до дати поставки.

Покупець залишає за собою право змінити місце поставки товару, про що сторони складають додаткову угоду.

Згідно з п. 5.7 договору приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів за цим договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п. 5.8 договору датою поставки товарів за цим договором є дата підписання покупцем акта приймання товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.14 цього договору та передачі постачальником покупцю в повному обсязі наведених нижче документів:

5.8.1 видаткової накладної;

5.8.2 документу про підтвердження якості товарів на кожну одиницю (або партію) товару: паспорт якості;

5.8.3 документу про підтвердження гарантійних зобов`язань виробника на товар;

5.8.4 товарно-транспортної накладної;

5.8.5 рахунку-фактури.

Пунктом 5.14. договору передбачено, що приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акту приймання товарів за кількістю та якістю.

Відповідно до пп. 6.3.1 договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Згідно з пунктом 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Відповідно до п. 7.4. договору за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено.

Згідно зі специфікацією (яка одночасно є додатком №1 до договору), сторони узгодили, що до поставки в рамках договору підлягає наступний товар: найменування товарів скруглі лісоматеріали сосна /С 20-24, довжина 6 (м); виробник ТОВ «ПриватБизнес»; країна походження Україна; технічні та якісні характеристики товарів згідно додатку №2 цього договору; одиниці виміру м.куб.; кількість 450; ціна за одиницю без ПДВ 3740,00; загальна вартість без ПДВ 1683000,00; строк поставки (зазначається кількість календарних днів з дати укладення договору) 60; Місце поставки* (конкретне місце поставки (адреса) у межах зазначеного(их) пункту(ів) уточнюється покупцем відповідно до п. 5.1 договору): 77716, Івано-Франківська обл., с. Оболоння, Калуський р.-н, Івано-Франківська обл.; гарантійний строк 12 місяців з дати поставки.

Додатком №2 узгоджено технічні та якісні характеристики товару, зокрема: Найменування: сКруглі лісоматеріали Сосна/С 20 - 24, довжина 6 (м); Кількість 450 м.куб.; Характеристики: відповідність ДСТУ EN 1927-2:2019, ДСТУ Е1М 1316-1:2019. ДСТУ EN 1315-1-2001, ТУУ-00994207-003:2018.; серединний діаметр без кори, см.: 20-24 довжина, м: 6; клас якості: С і краще; вологість не більше 22%. Товар повинен бути новим та таким, що не був у використанні.

У серпні 2023 року відповідач звернувся до позивача з листом №22/08-001 з проханням надати адресу та контактну особу для можливості відвантаження деревини та просили прискорити приймання товару за договором.

06.09.2023 року відповідач повторно звернувся до позивача з листом №06/09-002 з проханням забезпечити прийняття товару та надання даних відповідальної за прийняття товару особи.

Згідно з додатковою угодою №1 від 05.09.2023 року до договору сторони домовились додаток №1 «Специфікація» до договору викласти в редакції додатка №1 цієї додаткової угоди.

За змістом додатку №1 найменування товарів скруглі лісоматеріали сосна /С 20-24, довжина 6 (м); виробник ТОВ «ПриватБизнес»; країна походження Україна; технічні та якісні характеристики товарів згідно додатку №2 цього договору; одиниці виміру м.куб.; кількість 450; ціна за одиницю без ПДВ 3740,00; загальна вартість без ПДВ 1683000,00; строк поставки (зазначається кількість календарних днів з дати укладення договору) 60; місце поставки* * - конкретне місце поставки (адреса) у межах зазначеного(их) пункту(ів) уточнюється покупцем відповідно до п. 5.1 договору): 77716, Івано-Франківська обл., с. Похівка, урочище У гаю, 1 або с. Оболоння, Калуський р.-н, Івано-Франківська обл.; гарантійний строк 12 місяців з дати поставки.

21.09.2023 року відповідач знов звернувся до позивача з листом щодо внесення змін до договору в частині строків постачання товару (оскільки 43 дні із 60 в які відповідач мав поставити товар в рамках договору було витрачено на очікування погодження місця постачання, що було узгоджено тільки з укладанням додаткової угоди №1 від 05.09.2023 року до договору) та направив на адресу позивача додаткову угоду №2 та специфікацію в новій редакції, зокрема зі зміною строку постачання до 06.10.2023 року та з 01.03.2024 року по 31.03.2024 року.

Однак, зазначена додаткова угода позивачем підписана не була.

Відповідач у суді першої інстанції стверджував, що в процесі виконання умов договору ним було виявлено, що вказані в специфікації до договору технічні характеристики суперечать один одному і унеможливлюють виконання однієї умови в обмін на іншу, в частині класу якості С і вологості не більше 22%, оскільки відповідно до ТУ У 16.1-00994207-004:2018 вологість лісоматеріалу не нормується, а за класом С, лісоматеріал має бути свіжоспиляним, тобто мати природну вологість.

27.09.2023 року відповідачем було поставлено товар до місця, визначеного договором та додатковою угодою №1 та специфікацією в редакції цієї додаткової угоди.

05.10.2023 року після перевірки товарів, що надійшли від постачальника, представниками покупця було виявлено, що передані товари не відповідають технічним характеристикам предмету закупівлі, що відображено в актах приймання товарів за кількістю та якістю №113 від 05.10.2023 року та №114 від 05.10.2023 року. Також в п.15 зазначених актів вказано про недотримання строку поставки постачальником.

16.10.2023 року після перевірки товарів, що надійшли від постачальника, представниками покупця виявлено, що передані товари не відповідають технічним характеристикам предмету закупівлі, що відображено у акті невідповідності ТМЦ №121-H від 16.10.2023 року.

Мотивуючи свою позицію по справі, відповідач стверджував, що вказані в специфікації до договору технічні характеристики суперечать один одному і унеможливлюють виконання однієї умови в обмін на іншу, в частині класу якості С і вологості не більше 22%. Так, наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №621 від 27.09.2023 року про затвердження інструкції з ведення електронного обігу деревини (пункт 32 інструкції) визначено, що після розкряжування здійснюється маркування одержаних асортиментів відповідно до ТУ У 16.1-00994207-004:2018 «Лісоматеріали круглі. Маркування, сортування, транспортування, приймання, облік та зберігання». Дані щодо їх якісних та кількісних характеристик заносяться до КПК, де формується щоденник приймання деревини від розкряжування довгомірних лісоматеріалів.

Відповідно до ТУ У 16.1-00994207-004:2018 «Лісоматеріали круглі. Маркування, сортування, транспортування, приймання, облік та зберігання», а саме підрозділу Лісоматеріали круглі хвойних та листяних порід. Правила класифікації:

- клас якості С Лісоматеріал нижче середнього класу якості, дозволяються всі якісні особливості, які не значно знижують природні властивості деревини.

- клас якості Л Лісоматеріал, що не задовольняє жодному з класів якості А, В та С і який може бути розпиляно на товарну продукцію (пиломатеріали), придатні для подальшого використання.

Зі всіма допустимими візуальними характеристиками, до класу якості Л слід відносити лісоматеріал, в якому більше 40% об`єму деревини придатні для використання у лісопилянні. До класу якості Л можуть бути частково віднесені сухостійні лісоматеріали (ТУУ-00994207-001:2018).

Відповідач вказував, що лісове господарство, що є виробником продукції керується в більшості правилами контракту при виконанні лісозаготівлі, і за для забезпечення обсягів відвантаження що, лімітуються внутрішніми правилами лісового господарства деякий сортамент мають право прийняти як клас якості О, але лісоматеріал що, був відвантажений в адресу відповідача є чітко відібраним та відповідає всім необхідним нормам класу якості С або більше, що відповідає умовам договору.

Щодо вологості деревини, відповідач зазначав, що лісозаготівельні роботи за заготівлею класу якості С, виконуються шляхом розробки лісосік та відбору лісопродукції природної вологості, природня вологість лісу сосни складає 40-50%, умови зберігання та транспортування деревини дуже специфічні і безпосередньо впливають на вологість та вади деревини. Тому у зв`язку з класифікацією сортаменту категорії С, неможливо чітко витримати показник 18% при постачанні такого виду продукції, проте при правильних умовах зберігання що, забезпечені підприємстві, показник вологості сягне відмітки >18, за дуже короткий проміжок часу.

Листами №10.10-002 від 10.10.2023 року та №24/10-002 від 24.10.2023 року відповідач звертався до позивача стосовно зміни технічних характеристик товару.

Позивачем листом від 16.11.2023 року була надана відповідь якою запропоновано пропорційно зменшити вартість товару. Щодо звернення відповідача про внесення змін до договору - позивач відмовив.

У подальшому, на підставі акту №4 від 19.02.2024 року позивачем прийнято поставлений відповідачем товар в обсязі 217,73 куб.м на суму 781737,79 з ПДВ.

У розділі акту №4 від 19.02.2024 року «Загальні зауваження. При наявності» вказано, що поставлена лісо продукція має показник вологості 41,7 62,6 тоді як в специфікації до договору вказано що такий показник має бути не вищим 22%. Однак, показник вологості не нормується жодним зі стандартів, що визначають вимоги до якості лісоматеріалів круглих хвойних порід. Вимоги щодо низької вологості застосовуються для інших видів сировини та матеріалів, як приклад, для пиломатеріалів та в деяких випадках до деревини дров`яної, що обумовлено напрямками використання таких матеріалів, відмінними від напрямку використання предмету закупівлі (лісоматеріали круглі). Вологість 22% для хвойних порід круглих лісоматеріалів є дуже низьким показником, що майже не зустрічається в нормальних умовах підготовки та зберігання. Покупцю пропонується застосувати умови п. 5.9. договору.

Відповідач звернуся до позивача з листом від 21.02.2024 року в якому повідомив, що у зв`язку з помилкою в технічних умовах договору він не може виконати зобов`язання з поставки лісопродукції за вказаним в договорі показником вологості 22%. Враховуючи викладене, відповідач просив розірвати укладений між сторонами договір

22.03.2024 року між сторонами було укладено угоду про припинення зобов`язань за договором №4600007776 від 24.07.2023 року.

Відповідно до специфікації строк поставки товару за договором визначається кількістю календарних днів та становить 60 календарних днів з дати укладання договору. Тобто, період, протягом якого мав бути поставлений товар, 24.07.2023-22.09.2023.

Однак, за актом №4 товар відповідачем поставлено 19.02.2024 року, тобто з простроченням на 149 календарних дні.

Крім того, станом на 21.03.2024 року відповідачем не здійснено поставку товару в обсязі 232,27 куб.м на суму 1042427,76 грн з ПДВ, тобто прострочення складає 181 календарний день.

За допущені порушення позивач на підставі п. 7.1., 7.4. договору нараховано відповідачу 305158,35 грн пені та 127691,59 грн - штрафу.

Обставини щодо стягнення пені та штрафу в зазначених сумах стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором, що полягало у порушенні строку поставки товару в установлений договором строк та у непоставці товару, а відтак позивачем правомірно нараховано пеню та штраф. Крім того, суд перевіривши розрахунок пені та штрафу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 305158,35 грн та штрафу у розмірі 127691,59 грн є обґрунтованими та правомірними.

Водночас, місцевий суд частково задовольнив клопотання відповідача і зменшив визнаний судом обґрунтованим розмір пені та штрафу на 70%.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 у справі №922/2141/24 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, які зводяться до незгоди апелянта із судовим рішенням в частині відмови у стягненні неустойки.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідачем до суду першої інстанції подавалось клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідачем зазначено, що наразі товариство відповідача знаходиться у скрутному становищі, намагається працювати в умовах війни та постійних обстрілах, вважає, що помилка в технічних умовах договору і неможливість внесення змін до договору призвело до неможливості своєчасного виконання договору та стало підставою для його припинення. Вказані обставини, як зазначав відповідач не призвели до безповоротних негативних наслідків для позивача. За твердженням відповідача загальна сума штрафних санкцій є непомірно великою для відповідача та її стягнення у цій сумі спотворить призначення та мету застосування штрафної санкції та вважає, що надання до матеріалів справи позивачем довідки про наявність збитків жодним чином не стосується даного конкретного договору, тобто такі збитки на думку відповідача виникли не від прострочення зобов`язання відповідачем за договором, укладеним між позивачем та відповідачем у даній справі.

Суд першої інстанції задовольнив частково клопотання відповідача та зменшив розмір штрафних санкцій на 70%.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що в силу приписів статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

У постанові від 23.03.2021 року у справі №921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі №902/538/18).

Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

У постанові від 16.03.2021 року у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що судова практика щодо застосування вказаних норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України).

Такий висновок міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі №916/878/20.

В даному випадку договір укладено під час дії воєнного стану, що вказує на обізнаність сторін з ризиками, які можуть виникнути під час виконання договору.

Судом першої інстанції враховано, що фактично 43 календарних дні з моменту підписання договору було витрачено на очікування погодження місця постачання. При цьому ці 43 дні погодження мали місце саме з боку позивача, а не відповідача, який двічі звертався в листами. При цьому, відповідач розуміючи сплин часу та відповідальність, звертався до позивача з проханням продовжити на ці 43 дні строк постачання на що отримав відмову.

Істотним є те, що після укладання договору було встановлено, що вказані в специфікації до договору технічні характеристики суперечать один одному і унеможливлюють виконання однієї умови в обмін на іншу, в частині класу якості С і вологості не більше 22 %, оскільки відповідно до ТУ У 16.1-00994207-004:2018 вологість лісоматеріалу не нормується, а за класом С, лісоматеріал має бути свіжоспиляним, тобто мати природну вологість.

Разом з тим, не дивлячись на зазначені обставини, відповідач намагався виконати умови договору та 27.09.2023 року (тобто з незначним простроченням та з урахуванням того, що тривалий час сторони узгоджували місце поставки) поставив позивачу лісоматеріал до місця, визначеного договором та додатковою угодою № 1 та специфікацією в редакції цієї додаткової угоди.

Дійсно, 05.10.2023 року після перевірки лісоматеріалів, що надійшли від постачальника, представниками покупця було виявлено, що передані лісоматеріали не відповідають технічним характеристикам предмету закупівлі (зокрема щодо вологості), що відображено в актах приймання товарів за кількістю та якістю №113 від 05.10.2023 та №114 від 05.10.2023, також в п. 15 зазначених актів вказано про недотримання строку поставки постачальником. У подальшому, після численних перемовин, сторони узгодили, що товар з відповідними характеристиками (тобто з відхиленням щодо показника вологості) може бути прийнятий позивачем з пропорційним зменшенням ціни на нього, та за актом № 4 від 19.02.2024 року поставлені відповідачем лісоматеріали були прийняті.

У даному акті представниками позивача фактично визнано, що вказані в специфікації до договору технічні характеристики суперечать один одному і унеможливлюють виконання однієї умови в обмін на іншу, в частині класу якості С і вологості не більше 22%, оскільки відповідно до ТУ У 16.1-00994207-004:2018 вологість лісоматеріалу не нормується, а за класом С, лісоматеріал має бути свіжоспиляним, тобто мати природну вологість (яка в даному випадку становила при прийнятті лісоматеріалів за актом № 4 від 19.02.2024 року становила 41,7 62,6%).

Відповідач не поставив решту лісоматеріалів за договором саме у зв`язку з неможливістю виконання відповідних умов щодо поставки товару за вказаними в специфікації технічними характеристиками, що в свою чергу і стало підставою для укладання між сторонами додаткової угоди про припинення зобов`язання.

При цьому, відповідач звертався до позивача з листом, в якому вказував про помилку в технічних характеристиках, їх суперечність і пропонував внести зміни до договору у відповідній частині. Однак така пропозиція була відхилена.

Таким чином, судом враховано ступінь вини відповідача в простроченні виконання зобов`язання за договором.

Як свідчать матеріали справи, місцем реєстрації підприємства відповідача є м. Харків, яке з початку збройної агресії РФ проти України фактично перетворилося на прифронтове місто, потерпаючи від негативних наслідків ведення воєнних дій. При цьому, незважаючи на зазначені обставини, постійні обстріли м. Харкова, систематичні вимкнення електроенергії, інші негативні обставини, підприємство відповідача не припиняло господарську діяльність, а тому відповідно забезпечує роботою населення, сплачує до місцевого та державного бюджетів відповідні податки і збори, в той час коли більшість підприємств міста призупинили свою господарську діяльність, а деякі і зовсім зупинилися. При цьому, як зазначає відповідач, факт збройної агресії проти Україні, пов`язані з воєнним станом обмеження негативним чином вплинули на його фінансову спроможність та ведення господарської діяльності.

Позивач не надав суду жодних доказів понесення будь-яких збитків внаслідок прострочення виконання відповідачем свої зобов`язань щодо поставки товару за вказаним договором.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Як зазначено вище, у постанові від 16.03.2021 року у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її саме компенсаторний характер; заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені, колегія суддів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків, саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру нарахованої у даній справі пені та штрафу на 70%.

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції проігнорував профіль діяльності позивача, його соціальну та економічну значущість для суспільства та держави, а також майновий стан позивача.

Однак, суд зазначає, що надані позивачем докази фінансового становища не пов`язані зі строками поставки за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних) ресурсів № 4600007776 від 24.07.2023; інформація стосовно зупинення ГРС Сохранівка не стосується предмета спору; підстави позову не містять обґрунтування наявності та розміру збитків у позивача через прострочення виконання відповідачем робіт за вказаним договором.

При цьому, судова колегія зазначає, що зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення штрафних санкцій має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.

Нараховані відповідачем штрафні санкції є великими та становить більше ніж 20% від суми договору, що є непропорційним наслідкам допущеного порушення в контексті встановлених судом обставин, та несправедливим по відношенню до відповідача, тоді як, як вже було зазначено вище, неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для нього і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у спірних правовідносинах підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 70%.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення та не є підставою для його скасування.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Харківської області від 21.10.2024 року у справі №922/2141/24 в оскаржуваній частині слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення. Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі №902/339/16, від 04.05.2018 року у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 року у справі №917/1006/16.

Проте, суд першої інстанції відповідного не врахував та здійснюючи розподіл судових витрат, помилково врахував зменшення неустойки, у зв`язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 року у справі №922/2141/24 підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, а саме розміру витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, вирішуючи питання розподілу судових витрат у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» залишити без змін.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 року у справі №922/2141/24 змінити в частині розміру судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Викласти абз. 2 резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Бізнес» (адреса: 61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-А; код ЄДРПОУ: 33288667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (адреса: 03065, м. Київ, вул. Любомира Гузара, буд. 44; код ЄДРПОУ 42795490):

91547,50 грн - пені;

38307,50 грн - штрафу;

6492,75 грн - судового збору».

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 року у справі №922/2141/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 12.12.2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов