Ухвала

від 27.01.2025 по справі 922/2141/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/2141/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Кролевець О. А., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 (колегія суддів: Хачатрян В. С., Гетьман Р. А., Россолов В. В.) і рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 (суддя Байбак О. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Бізнес"</a>, про стягнення 432 849,94 грн,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Бізнес"</a> 432 849,94 грн, з яких: 305 158,35 грн - пені; 127 691,59 грн - штрафу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Бізнес"</a> на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" 91 547,50 грн - пені; 38 307,50 грн - штрафу; 1 947,82 грн - судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 рішення місцевого господарського суду змінено в частині розміру судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Викладено абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції: "Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Бізнес"</a> (адреса: 61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-А; код ЄДРПОУ: 33288667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (адреса: 03065, м. Київ, вул. Любомира Гузара, буд. 44; код ЄДРПОУ 42795490): 91 547,50 грн - пені; 38 307,50 грн - штрафу; 6 492,75 грн - судового збору". В решті рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ці судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 302 994,94 грн та ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Кролевець О. А.

23.01.2025 до Верховного Суду надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Бізнес"</a> проти відкриття касаційної скарги, в яких зазначено, що касатором не наведені наявні, передбачені законом випадки для відкриття касаційного провадження. Відповідач вважає, що у касаційній скарзі скаржник не наводить жодних обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 у розмірі 3 028 грн.

Позов у цій справі подано у 2024 році, а його предметом є стягнення збитків у розмірі 460 027 грн, що становило менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.

Отже, з огляду на наведене постанова апеляційного господарського суду у цій справі не підлягає касаційному оскарженню як така, що ухвалена у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, вказаних у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.

Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження постанови у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржник посилається на підпункти "а" та "в" частини третьої статті 287 ГПК України.

Скаржник зазначив, що кількість аналогічних та подібних спорів (стосовно зменшення заявленого до стягнення розміру пені), які перебувають на розгляді у судах України, є дуже значною. Як наслідок, ця касаційна скарга (в частині стосовно стягнення пені) стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для суб`єктів господарювання (в тому числі й Оператора ГТС).

Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).

Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Стверджуючи про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник передусім висловлює свою незгоду із висновками судів щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 70 %, а також з оцінкою судами наданих відповідачем доказів на підтвердження наявності підстав для такого зменшення, проте не вказує на існування суперечливої судової практики з цього питання або на її відсутність.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що питання застосування статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, зокрема, щодо підстав для зменшення розміру неустойки, неодноразово вирішувалось Верховним Судом, яким сформовано сталу та послідовну практику з цього питання, що свідчить про відсутність потреби у вирішені виключної правової проблеми.

Так, зокрема, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20).

У свою чергу, касаційна скарга не обґрунтована підставами, які б могли свідчити про мотивовану необхідність для відступу від наведених правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права (статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України), які були застосовані судами попередніх інстанцій у спірних правовідносинах.

У той же час, такі доводи позивача не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правових висновків, які містяться у наведених скаржником постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23 та інших.

У поданій касаційній скарзі скаржник хоча й послався на випадок передбачений підпунктом "а" підпункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, який передбачає випадок як виключення із загального правила для відкриття касаційного провадження у справі, з огляду на те, що ціна позову у цій справі менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, скаржник вважає, що дана касаційна скарга має виняткове значення для нього як для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки суб`єкти ринку природного газу (в тому числі й Оператор ГТС) перебувають в однаково рівних умовах, з огляду на запровадження в державі воєнного стану та перебування як і Оператора ГТС, так і контрагента у скрутному фінансовому становищі, тобто в обставинах, які стосуються обох сторін договору. На переконання скаржника необґрунтоване та безпідставне зменшення судами штрафних санкцій призводить до сталого та постійного нехтування контрагентами необхідності виконання належним чином умов укладених договорів.

Колегія суддів виходить з того, що у випадку посилання на "виняткове значення" справи для його учасника оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Що ж стосується посилань Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на виняткове значення для нього справи, то вони по своїй суті зводяться до незгоди із результатом вирішення цього спору та не містять обставин, які б свідчили дійсну винятковість цієї справи для скаржника.

У касаційній скарзі скаржник фактично заперечує встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, висловлює незгоду із оцінкою цими судами доказів у справі.

Слід звернути увагу на те, що алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони її обґрунтовують. Оцінка доказів відбувається у порядку статті 86 ГПК України за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак у контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову в цьому спорі, колегія суддів вважає, що скаржник не дотримався умов допуску цієї справи до касаційного оскарження.

Верховний Суд, аналізуючи доводи та аргументи касаційної скарги, взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та сталу судову практику щодо застосування норм права.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями ГПК України могли вимагати касаційного розгляду справи.

Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Отже, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з огляду зазначені мотиви не наведено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, врахувавши заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Бізнес"</a> проти відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 922/2141/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 і рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя О. А. Кролевець

Суддя Л. І. Рогач