Постанова

від 10.12.2024 по справі 501/3200/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3430/24

Справа № 501/3200/22

Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Лозко Ю.П., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ»

третя особа - незалежна профспілка працівників МТП «Чорноморськ»

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Пушкарського Д.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»» (третя особа незалежна профспілка працівників МТП «Чорноморськ») про визнання наказів частково недійсними, стягнення невиплаченої заробітної плати, визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з вказаним позовом (а.с.1-9) в якому просить:

- поновити строк для звернення до суду з позовною вимогою про визнання наказу в.о. директора Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» №103/О-90 від 28.04.2022 року про звільнення незаконним, скасування наказу та поновленні на роботі;

- визнати незаконним та скасувати накази в.о. директора Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» №414 від 30.12.2020 року, №27 від 28.01.2021 року, №65 від 25.02.2021 року, №112 від 29.03.2021 року, №160 від 28.04.2021 року, №244 від 25.06.2021 року, №300 від 09.08.2021 року, №353 від 11.10.2021 року, №419 від 29.11.2021 року, №22 від 31.01.2022 року, №43 від 28.02.2022 року, №58 від 04.04.2022 року в частині встановлення ОСОБА_1 оплати праці з 01.01.2021 року по 30.04.2022 року;

- стягнути з Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» (Код ЄДРПОУ 01125672) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) різницю між 100% годинною тарифною ставкою, встановленою ОСОБА_1 , та фактично виплаченими коштами за цей період з розрахунку 2/3 середньо річної годинної ставок за час простою не з вини працівника, починаючи з 01.01.2021 року по 30.04.2022 року;

- скасувати наказ в.о. директора Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» №103/О-90 від 28.04.2022 року про звільнення з ДП «МТП «Чорноморськ»» ОСОБА_1 за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України;

- поновити ОСОБА_1 на роботі в Державному підприємстві Морський торговельний порт «Чорноморськ» на посаді слюсаря з ремонту та обслуговування перевантажувальних машин 6 розряду 1 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ»»;

- стягнути з Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» (Код ЄДРПОУ 01125672) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 01.05.2022 року по час набрання рішення про поновлення на роботі законної сили;

- допустити негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірні накази є незаконними оскільки: оскаржуваними наказами, необхідність присутності або відсутності працівника на роботі не обумовлена і обмежено оплату праці; до роботодавця із заявою (згодою) у відповідності до п.3.3.27 діючого Колективного договору про знаходження вдома на період простою встановленими наказами в ДП «МТП «Чорноморськ» не звертався; звільнення відбулося з порушенням встановленого порядку визначеного ст.43 КЗпП України без попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої він є.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» (третя особа незалежна профспілка працівників МТП «Чорноморськ») про визнання наказів частково недійсними, стягнення невиплаченої заробітної плати, визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовною вимогою про визнання незаконним наказу в.о. директора Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» №103/О-90 від 28.04.2022 року про звільнення, скасування наказу та поновленні на роботі.

Скасовано наказ в.о. директора Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» №103/О-90 від 28.04.2022 року про звільнення з ДП «МТП «Чорноморськ»» ОСОБА_1 за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Державному підприємстві Морський торговельний порт «Чорноморськ» на посаді слюсаря з ремонту та обслуговування перевантажувальних машин 6 розряду 1 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ»».

Стягнуто з Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» (Код ЄДРПОУ 01125672) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.05.2022 по 31.10.2023, в розмірі 214202,35 грн.

Стягнуто з Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь держави судовий збір в розмірі 4126,82 грн.

В іншій частині вимог позову - відмовлено.

Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що накази в.о директора Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» за №414 від 30.12.2020 року, №27 від 28.01.2021 року, №65 від 25.02.2021 року, №112 від 29.03.2021 року, №160 від 28.04.2021 року, №244 від 25.06.2021 року, №300 від 09.08.2021 року, №353 від 11.10.2021 року, №419 від 29.11.2021 року, №22 від 31.01.2022 року, №43 від 28.02.2022 року, №58 від 04.04.2022 року в частині встановлення позивачу 2/3 оплати праці середньорічної годинної ставки працівника за період з 01.01.2021 року по 30.04.2022 року є незаконним, але у зв`язку з тим, що позивачем не ставиться вимога про поновлення пропущеного строку на оскарження вище зазначених наказів то в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вказав, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника.

Таку правову позицію, висловив Верховний Суд України в Постанові від 01 липня 2015 року по цивільній справі № 6-119цс15, яка у відповідності до ч. 4 ст.263 ЦПК України є обов`язкова до виконання

Таким чином, виходячи з вище зазначених норм матеріального права та правової позиції Верховного Суду України, об`єм аргументації з правовим обґрунтуванням незаконності звільнення працівника немає значення, звільнення працівника без згоди виборного органу профспілкової організації допускається тільки в разі відсутності в рішенні виборного органу аргументації з посиланням на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника.

Відповідно до протоколу №6 позачергового засідання Президії Незалежної профспілки працівників МТП «Чорноморськ» від 24.10.2023 профспілковий орган не надав згоду на звільнення позивача (а.с.190-193).

Таке рішення профспілковий орган з посиланням на норми матеріального права обґрунтував, в тому числі, і тим, що звільнення без проходження встановлених процедур та попередньої згоди профспілкового органу є незаконним та свідомим порушенням встановленого порядку вивільнення працівників обраних до складу виборних органів профспілки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обґрунтування відмови профспілкового органу на звільнення позивача, містять не тільки правове обґрунтування незаконності його звільнення, але містить достатньо чітку аргументацію даної відмови.

Відповідно до п.15 Постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.92 зі змінами, відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Зазначив, що позивач немає юридичної освіти і в правовому плані є необізнаною людиною, а відповідач ознайомлюючи його з наказом №103/О-90 від 30.04.2022 року про його звільнення не виконав свій обов`язок та не роз`яснив в зазначеному наказі його право, строки та порядок на оскарження наказу вразі його незгоди з цими наказом (а.с.21).

Тому, суд прийшов до висновку, що позивачем строк на оскарження наказу директора Державного підприємства «МТП «Чорноморськ»» від 28.04.2022 року №103/О-90 «Про звільнення позивача» пропущено з поважних причин і цей строк підлягає поновленню.

Так, відповідно до бухгалтерських довідок Форми 2 за березень та квітень місяці 2022 року, час вимушеного прогулу складає: в березні 2022р. з/п 7541,92 грн., в квітні 2022р. з/п. 18604,05 грн.

Середньомісячна заробітна плата складає: (7541,92+18604,05):2= 13072,98 грн.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 214202,35 грн.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31.10.2023 та ухвалити нове рішення по даній справі, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП МТП «Чорноморськ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, абсолютно необґрунтованим, невмотивованим, ухваленим із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, не з`ясуванням обставин по справі, що, відповідно, є підставами для його скасування та ухвалення нового рішення суду по даній справі.

Вказує, що позивача звільнено 30.04.2022, в цей же день проведено всі належні розрахунки. 05.05.2022 Позивача ознайомлено з наказом про його звільнення та вручено копію наказу про звільнення та трудову книжку, що підтверджується його підписом у наказі про припинення трудового договору та в журналі отримання копії наказу про звільнення (а.с. 142-144). Отже, строк, протягом якого Позивач мав право звернутися до суду з вимогою про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу має обчислюватися із 05.05.2022, перебіг якого відповідно закінчився 05.06.2022 року, а позовну заяву подано лише 10.11.2022 року, тобто через п`ять місяців після спливу позовної давності.

Проте, зазначаючи в позовній заяві про причину пропуску строку для звернення до суду для оскарження наказу про звільнення - введення воєнного стану в Україні, Позивач не навів конкретних причин пропуску місячного строку для звернення до суду (залучення його до лав ЗСУ, ТРО, або участь у інших роботах, пов`язаних з обороною держави, робота або допомога волонтерам, тощо), а обмежився лише посиланнями на введення в Україні воєнного стану внаслідок чого він був змушений знаходитись в іншій місцевості. Крім того, навіть будь-яких доказів перебування в інші місцевості Позивачем не надано.

При цьому Позивач не зазначив яким чином введення воєнного стану перешкоджало йому звернутись до суду засобами поштового зв`язку, або онлайн через «Електронний кабінет», або особисто направити заяву до суду, враховуючи, що 05.05.2022 р. він знаходився у м. Чорноморськ, оскільки особисто прибув у відділ кадрів ДП «МТП «Чорноморськ» та отримав копію наказу про звільнення та трудову книжку. Звертаємо увагу, що на території Одеської області не велись та не ведуться активні бойові дії, що зумовлюють припинення роботи державних органів, підприємств та установ, в т.ч. й Іллічівського міського суду.

На даний час воєнний стан в України триває, проте, це не завадило Позивачу зараз направити до суду позовну заяву.

Отже, позивачем всупереч ст. 81 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами факт того, що він дійсно виїжджав в іншу місцевість починаючи з 05.05.2022. (дата ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки), а також не підтвердив дату повернення до свого місця проживання (м.Чорноморськ).

Наведені заперечення ДП «МТП «Чорноморськ» суд першої інстанції не врахував. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не навів мотивів з яких він відхилив твердження ДП «МТП «Чорноморськ» щодо відсутності об`єктивних та обґрунтованих підстав для поновлення Позивачу строку на оскарження наказу про звільнення.

При ухваленні оскаржуваного рішення Іллічівський міський суд не врахував актуальну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, що призвело до неправильного вирішення даного спору по суті та неправильного застосування положень ст. 233,234 КЗпП України у даній спірній ситуації.

По-перше, в постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 по цивільній справі №6-64цс11 суд навів висновки щодо застосування положень чч. З, 4 ст. 22 Закону України від 14 жовтня 1992 року «Про охорону праці», п. 38 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року, а не положень ст. 233 чи 234 КЗпП України.

В зазначеній постанові не йдеться про «обов`язок роботодавця» роз`яснювати працівникові його права на оскарження наказу про звільнення, оскільки в цивільній справі №6-64цс11 абсолютно інший предмет справи - про визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, та зобов`язання вчинити певні дії.

По-друге, поновлюючи строк на звернення до суду та зазначаючи таку підставу як «юридична необізнаність» Позивача, суддя Іллічівського міського суду не врахував, що в Україні діє презумпція знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.

Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду. Про таке Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх ухвалах, якими відмовляв у відкритті касаційного провадження.

Також слід зазначити, що звернення Позивача до суду з метою оскарження наказу про його звільнення через 6 місяців після ознайомлення з ним та отримання його копії і трудової книжки є зловживанням Позивачем своїми трудовими правами.

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором.

Зазначає, що після того як всі можливі заходи щодо працевлаштування Позивача були вичерпані, а причини необхідності скорочення чисельності працівників не відпали, Позивача наказом № 103/0-90 від 28.04.2022 р. було звільнено 30.04.2022 р.

У даному випадку Позивача своєчасно та належним чином повідомлено про майбутнє вивільнення та неодноразово запропоновано переведення на одну з наявних вакантних посад на підприємстві, які з`являлись на підприємстві протягом всієї процедури вивільнення, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи та свідчить про законність дій Порту і повне виконання обов`язку, передбаченого ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. Будь-які докази наявності вакантних посад в ДП «МТП «Чорноморську які були наявні та не були запропоновані Позивачу протягом процедури вивільнення, в матеріалах справи відсутні.

Інформація щодо того, що Позивач є обраним членом до виборних профспілкових органів, під час процедури вивільнення Позивача в ДП «МТП «Чорноморськ» була відсутня.

Саме тому, ДП «МТП «Чорноморськ» не звертався до профспілки, членом якої є Позивач, із поданням на звільнення.

13.04.2023 Незалежна профспілка працівників МТПЧ скористалась своїм правом, передбаченим ст.43 ЦПК України, та надала свої пояснення, які знаходяться в матеріалах справи, в яких вона зазначила, що підтримує позовні вимоги ОСОБА_1 з огляду на те, що ДП «МТП «Чорноморськ» не дотримано процедуру вирішення переважного права Позивача на залишенні на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. При цьому, в поясненнях не зазначалось про те, що ДП «МТП «Чорноморськ» не звертався до профспілки з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , а також не зазначалось, що Профспілка планує розглянути це питання та протягом якого строку. Тобто, профспілка не виконала свій обов`язок, передбачений ч.4 ст.83 ЦПК України та не повідомила суд про неможливість подання до суду свого рішення (витягу з протоколу) про розгляд питання про надання згоди на звільнення Позивача.

Через шість місяців після надання своїх пояснень та одинадцять місяців після відкриття провадження у справі. 31.10.2023 р. клопотанням від 27.10.2023 р. № НП70/40 Незалежна профспілка працівників МТПЧ надала до суду Витяг з протоколу № 6 позачергового засідання Президії Незалежної профспілки працівників МТП «Чорноморськ» від 24.10.2023 р., якою відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 . У згаданому Клопотанні не зазначено підстав та причин пропуску строків для подання такого доказу, як відмова профспілки у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Також в зазначеному клопотанні профспілкою не порушується питання про поновлення строків для подання такого доказу.

В порушення вимог ч. 9 ст. 83 ЦПК України, Незалежна профспілка працівників МТПЧ не направляла копію Витягу з протоколу № 6 від 24.10.2023 р. сторонам по справі, докази направлення в матеріалах справи відсутні. ДП «МТП «Чорноморськ» дізнався про подання профспілкою даного доказу лише з оскаржуваного рішення.

Таким чином, оскільки Незалежною профспілкою не було заявлено клопотання про поновлення строків для подання доказу по справі, то Іллічівський міський суд позбавлений можливості розглянути таке клопотання та вирішити його по суті. Крім того, поновити строк на подання доказів неможливо ще й тому, що строки подання доказів та випадки неможливості подати їх у встановлений строк врегульовані положеннями ст. 83 ЦПК України, які є спеціальними по відношенню до норм, якими врегульовані питання поновлення та продовження процесуальних строків (ст. 127 ЦПК України), які є загальними.

Отже, з урахуванням положень ст. 78 та 83 ЦПК України Іллічівський міський суд під час ухвалення оскаржуваного рішення не мав права приймати до розгляду та брати до уваги Витяг з протоколу № 6 від 24.10.2023 р., поданий Незалежною профспілкою працівників МТПЧ.

Також наголошуємо, що у Витязі з протоколу № 6 від 24.10.2023 р. не зазначено розгляд якого подання ДП «МТП «Чорноморськ» здійснюється профспілкою, або на виконання якої ухвали Іллічівського міського суду здійснюється розгляд питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 . Натомість просто зазначено, що в Іллічівському міському суді розглядається справа № 501/3200/22 за позовом ОСОБА_1 до ДП «МТП «Чорноморськ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У даному випадку з дати відкриття провадження у справі - 14.11.2022 р., Іллічівський міський суд, встановивши, що звільнення Позивача відбулось без звернення до Незалежної профспілки працівників МТПЧ, виборним членом якої був Позивач, не зупиняв провадження у справі і не запитував згоду профспілки на звільнення Позивача. Більш того, як вже зазначалось вище, ухвалою від 24.04.2023 р. Іллічівський міський суд закрив підготовче провадження по справі та призначив справу до розгляду по суті.

Натомість в оскаржуваному рішенні, Іллічівський міський суд посилається на Витяг з протоколу № 6 від 24.10.2023 р. як на підставу для задоволення позову про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Наголошуємо, що в оскаржуваному рішення Іллічівського міського суду від 31.10.2023р. відсутня інформація про процесуальне вирішення судом питання про залучення даного доказу до матеріалів справи. Так само відсутній і окремий процесуальний документ - ухвала, яким залучено згаданий Витяг до матеріалів справи.

Таким чином, даний Витяг з протоколу № 6 від 24.10.2023 р. є недопустимим доказом, оскільки він отриманий судом з порушенням визначеної ст. 83 ЦПК України та ст. 43 КЗпП України процедури його отримання судом, а відтак оскаржуване рішення Іллічівського міського суду від 31.10.2023 р., прийняте на його підставі, є незаконним та підлягає скасуванню.

Єдиною підставою для відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 профспілка зазначила те, що ДП «МТП «Чорномосрьк» не звертався до профспілки з поданням про отримання згоди на звільнення Позивача, і те що саме відмова профспілки у наданні згоди на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі. Така «обґрунтованість» Незалежною профспілкою працівників МТПЧ є відвертим зловживанням профспілкою своїми правами та повноваженнями та не може прийматись як обґрунтоване рішення.

Звертаємо увагу, що згідно усталеної практики Верховного Суду відсутність рішення Профспілки про надання/відмову у наданні згоди на звільнення працівника під час звільнення сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду в постанові від 05.09.2019 р. по справі № 336/5828/16-ц відійшла від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 333/5300/17-ц, згідно з яким позивач, як член виборного органу (заступник керівника первинної профспілкової організації), може бути звільнений з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке профспілки, членом виборного органу якої є вивільнюваний працівник, а тому, за відсутності такої згоди, він підлягає обов`язковому поновленню на роботі, тобто без врахування вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України.

Натомість у постанові від 05.09.2019 р. по справі № 336/5828/16-ц Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду дійшла до висновку, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення при час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції здійснив розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу Позивача з порушенням положень Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 р. «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок).

Так,відповідно доабзацу 4п.2розділу IIПорядку увсіх іншихвипадках середнязаробітна платаобчислюється виходячиз виплатза останнідва календарнімісяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

У даному випадку Позивача звільнено 30.04.2022 р. наказом № 103/0-90 від

28.04.2022р. Тобто, для обчислення середньої заробітної плати Позивача повинні бути враховані виплати за лютий та березень 2022 р., а не березень та квітень 2022 р., оскільки звільнення відбулось у квітні 2022 р., а для обчислення повинні братись два календарні місяці, що передували звільненню.

Згідно довідок про заробітну плату Позивача, які він надав до суду та наявні в матеріалах справи, заробітна плата ОСОБА_1 у лютому 2022 р. становить 5 369,15 гривень, а у березні - 7 541,92 гривень.

Отже, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 станом на дату звільнення становить 6 455,54 гривні (5 369,15 + 7 541,82 / 2).

В лютому 2022 р. було 20 робочих днів (160 годин), а в березні 2022 р. - 22 робочих дні (175,4 годин). Отже, середня кількість робочих днів становить 21 день (20 +22 / 2).

Середньоденний заробіток Позивача становить 307,41 гривень (6 455,54 гривень /21 робочий день).

Загальна кількість робочих днів за час вимушеного прогулу становить 392 дні (травень 2022 - 22 дні; червень 2022 - 22 дні; липень 2022 - 21 день; серпень 2022 - 23 дні; вересень 2022 - 22 дні; жовтень 2022 - 21 день; листопад 2022 - 22 дні; грудень 2022

-22 дні; січень 2023 - 22 дні; лютий 2023 - 20 днів; березень 2023 - 23 дні; квітень 2023 - 20 днів; травень 2023 - 23 дні; червень 2023 - 22 дні; липень 2023 - 21 день; серпень 2023

-23 дні; вересень 2023 - 21 день; жовтень 2023 - 22 дні).

Середній заробіток за весь час вимушеного прогулу становить 120 504, 72 гривень (307,41 гривень * 392 робочих дні).

Поряд з цим зазначаємо, що в порушення в порушення вимог ч. 9 ст. 83 ЦПК України Позивач не направляв Відповідачу свій розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, докази направлення в матеріалах справи відсутні. Позивач надав його до суду 31.10.2023 р.. тобто в день ухвалення оскаржуваного рішення. Такі дії Позивача та Іллічівського міського суду позбавили можливості Відповідача обґрунтовано заперечувати проти такого розрахунку, що є порушенням ст. 12 ЦПК України згідно якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Про виявлені недоліки позовної заяви представник ДП «МТП «Чорноморськ» повідомив Іллічівський міський суд заявою від 16.01.2023 р. № 27/06-23, яка знаходиться в матеріалах справи. А саме було повідомлено суд про відсутність в самому позові, і в додатках до нього розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу Позивача, тобто відсутності обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються чи оспорюються, що є порушенням положень ст.175 ЦПК України та є підставою для залишення позову без руху до моменту усунення недоліків (ч.П ст.187 ЦПК). Зазначена заява ДП «МТП «Чорноморськ» залишилась без розгляду судом з невідомих причин та підстав, що також є порушенням положень ст. 175 ЦПК України та ч.11 ст. 187 ЦПК України.

Вказує, що представник відповідача не подавав письмової згоди про розгляд даної справи за відсутності представника ДП «МТП «Чорноморська

Судове засідання по розгляду даної справи призначене на 11.30 год 31.10.2023 р.

Проте, 31.10.2023 р. в Одеській області було оголошено повітряну тривогу з 10.50 год. до 11.39 год., що підтверджується скрін-шотом з телеграм каналу «Сирена Одесса» за 31.10.2023 р., що, відповідно, унеможливило присутність представника ДП «МТП «Чорноморськ» у судовому засіданні призначеному на 11.30 годину.

Після оголошення сигналу «Повітряна тривога» громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, суди зобов`язані припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки, тобто припинити судові засідання, а всі присутні зобов`язані пройти до найближчого укриття. Отже, оголошення повітряної тривоги 31.10.2023 р. з 10.50 год. до 11.39 год. в Одеській області та, зокрема, в м.Чорноморськ, зробило неможливим участь представника ДП «МТП «Чорноморськ» у судовому засіданні по розгляду даної справи.

Після закінчення повітряної тривоги, представник ДП «МТП «Чорноморськ» О.М. Марченко з`явилася до Іллічівського міського суду, проте секретар судді Іллічівського міського суду Пушкарського Д.В. повідомила, що справа№ 501/3200/22 не розглядалась внаслідок оголошеної повітряної тривоги, а наразі слухається інша справа. Про наступну дату судового засідання по справі № 501/3200/22 Відповідача буде сповіщено судовою повісткою.

В подальшому ДП «МТП «Чорноморськ» стало відомо про розгляд справи за відсутності представника Відповідача та ухвалення оскаржуваного рішення.

Оскільки Іллічівський міський суд ухвалив оскаржуване рішення 31.10.2023 р. за результатом розгляду даної справи 31.10.2023 р., то фактично розгляд даної справи відбувся в інший час без повідомлення учасників справи, що беззаперечно є порушенням ст.ст. 7,8 ,12, 17, 43 ЦПК України.

Щодо явки сторін.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, клопотань про відкладення розгляду не надходило, що не заважає у відповідності до ст.372 ЦПК України до апеляційного перегляду справи на підставі наявних достатніх матеріалів справи.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджуєжться, що відповідно до запису у трудовій книжці позивача за №44 від 16.10.2017 року, позивач працював в ДП «МТП «Чорноморськ»» на посаді слюсаря з ремонту та обслуговування перевантажувальних машин 6 розряду 1 терміналу (а.с.13).

22 лютого 20219 року рішенням Конференції профорганізації працівників Механізації морського торговельного порту «Чорноморськ» членів Незалежної профспілки працівників МТП «Чорноморськ» позивач був обраний профорганізатором незалежної профспілки працівників Механізації МТП «Чорноморськ» - членом Ради, членом Президії у відповідності до Статуту незалежної профспілки (а.с.14).

09.11.2020 року рішенням за №1 Конференції первинної профспілкової організації Механізації МТП «Чорноморськ» членів Незалежної профспілки працівників ІМТП, позивач був обраний головою первинної профспілкової організації Механізації МТП «Чорноморськ» членів Незалежної профспілки працівників ІМТП (а.с.15-16).

У зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби та введенням карантинних заходів на підприємстві, в.о. директора Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» видавалася низка наказів (№414 від 30.12.2020 року, №27 від 28.01.2021 року, №65 від 25.02.2021 року, №112 від 29.03.2021 року, №160 від 28.04.2021 року, №244 від 25.06.2021 року, №300 від 09.08.2021 року, №353 від 11.10.2021 року, №419 від 29.11.2021 року, №22 від 31.01.2022 року, №43 від 28.02.2022 року, №58 від 04.04.2022 року в частині встановлення позивачу оплати праці з 01.01.2021 року по 30.04.2022 року) відповідно до яких працівникам об`явлено простій з находження вдома з оплатою 2/3 середньорічної годинної ставки працівника (а.с.1, 22-40, 106-109).

24.03.2020 року в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ»» було видано наказ за № 96 «Про зміни в організації виробництва і праці», відповідно до якого робоче місце позивача підлягало скороченню з 01.06.2020 (а.с.17).

28.04.2022 року на підставі наказу в.о. директора підприємства «Про припинення трудового договору» за №103/О-90 від 30.04.2022 позивач був звільнений у зв`язку з скороченням чисельності працівників за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.13, 21).

Відповідно до статті 43 Конституції України, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.

Статтею 5-1 КЗпП України забезпечено правовий захист громадян від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» продовжено на всій території України дію карантину.

Державне підприємство морський торговельний порт «Чорноморськ» є одним з найбільших портів України, є підприємством транспортної системи.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про морські порти України», у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.

Отже, діяльність підприємства безпосередньо пов`язана з обслуговуванням суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов`язаних з цим видів господарської діяльності.

Відповідно до ст.34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Однак, аналіз статті 34 КЗпП України свідчить про те, що зупинення роботи (простій) - це наслідок дії невідворотної сили або інших обставин. Тобто мають існувати обставини, які стали причиною неможливості виконання працівниками роботи.

Наказами в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» за (№414 від 30.12.2020 року, №27 від 28.01.2021 року, №65 від 25.02.2021 року, №112 від 29.03.2021 року, №160 від 28.04.2021 року, №244 від 25.06.2021 року, №300 від 09.08.2021 року, №353 від 11.10.2021 року, №419 від 29.11.2021 року, №22 від 31.01.2022 року, №43 від 28.02.2022 року, №58 від 04.04.2022 року в частині встановлення позивачу оплати праці з 01.01.2021 року по 30.04.2022 року.

Позивачу оголошено простій з оплатою з розрахунку 2/3 середньорічної годинної ставки відповідно до вимог ст.113 КЗпП України.

Відповідно до п.3.3.27 Колективного договору Порту, за час простою не з вини працівника, працівникам структурних підрозділів (окрім докерів-механізаторів), яких відпустили до дому з їхньої письмової згоди, зберігається оплата у розмірі 2/3 годинної ставки без доплати за роботу у нічний та вечірній час.

Суд дає оцінку обґрунтованості та законності оскаржуваних наказів відповідно до їх змісту.

Так, накази не містять положень про введення обмежень щодо присутності працівників на підприємстві, або ж інших заходів, що свідчили б про заходи на запобігання поширенню коронавірусної інфекції.

Також, в оскаржуваних наказах не зазначено про те, що зупинення роботи переліку працівників, зокрема позивача, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи.

Крім того, діяльність Державного підприємства морський торговельний порт «Чорноморськ» не пов`язана з культурно-масовою діяльністю, так само як і обов`язки за посадою, яку обіймає позивач та чинним законодавством в сфері запобігання поширенню коронавірусної інфекції не передбачена заборона діяльності ДП «МТП «Чорноморськ».

Відповідно до ч.2 ст.34 КЗпП України, у разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця. Тому простій не може бути використаний як інструмент запобігання поширенню коронавірусної інфекції.

Таким чином, можливість для працівників бути присутніми на робочому місці, а також можливість переведення їх на іншу роботу на тому ж підприємстві свідчить про невідповідність оголошення простою зазначеній в наказах меті прийняття такого рішення.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за обставинами даної справи відсутні підстави для оголошення простою, не з вини працівників для певної категорії працівників Державного підприємства морський торговельний порт «Чорноморськ», у зв`язку з урядовою забороною проведення масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, а тому є підстави для визнання незаконними та скасування наказів про оголошення простою позивачу.

За змістом ст.2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Стаття 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За положеннями ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що накази в.о директора Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» за №414 від 30.12.2020 року, №27 від 28.01.2021 року, №65 від 25.02.2021 року, №112 від 29.03.2021 року, №160 від 28.04.2021 року, №244 від 25.06.2021 року, №300 від 09.08.2021 року, №353 від 11.10.2021 року, №419 від 29.11.2021 року, №22 від 31.01.2022 року, №43 від 28.02.2022 року, №58 від 04.04.2022 року в частині встановлення позивачу 2/3 оплати праці середньорічної годинної ставки працівника за період з 01.01.2021 року по 30.04.2022 року хоча і є незаконним, але у зв`язку з тим, що позивачем не ставиться вимога про поновлення пропущеного строку на оскарження вище зазначених наказів то в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядникові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Між сторонами існували трудові правовідносини, проти чого сторони не заперечували.

24.03.2020 в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ»» було видано наказ за №96 «Про зміни в організації виробництва і праці» відповідно до якого робоче місце позивача підлягало скороченню з 01.06.2020 (а.с.17).

28.04.2022 на підставі наказу в.о. директора підприємства «Про припинення трудового договору» за №103/О-90 30.04.2022 року позивач був звільнений у зв`язку з скороченням чисельності працівників за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.13, 21).

Відповідно до вимог ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 ст.40 і пунктами 2 і 3 ст.41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч.3 ст.252 КЗпП України, ч.3 ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки, крім додержання загального порядку), допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються, крім дотримання загальних норм.

22 лютого 20219 року рішенням Конференції профорганізації працівників Механізації морського торговельного порту «Чорноморськ» членів Незалежної профспілки працівників МТП «Чорноморськ» позивач був обраний профорганізатором незалежної профспілки працівників Механізації МТП «Чорноморськ» - членом Ради, членом Президії у відповідності до Статуту незалежної профспілки (а.с.14).

09.11.2020 рішенням №1 Конференції первинної профспілкової організації Механізації МТП «Чорноморськ» членів Незалежної профспілки працівників ІМТП, позивач був обраний головою первинної профспілкової організації Механізації МТП «Чорноморськ» членів Незалежної профспілки працівників ІМТП (а.с.15-16).

Таким чином, позивач є членом виборного органу Незалежної профспілки працівників порту, що не заперечується відповідачем, тому для його звільнення за п.1 ст.40 у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці відповідач повинен був отримати попередню згоду виборного органу первинної профспілкової організації та вищестоящого виборного органу цієї профспілки.

Відповідно до ч.7 ст.43 КЗпП України, рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника.

Таку правову позицію, висловив Верховний Суд України в Постанові від 01 липня 2015 року по цивільній справі № 6-119цс15, яка у відповідності до ч. 4 ст.263 ЦПК України є обов`язкова до виконання.

Таким чином, виходячи з вище зазначених норм матеріального права та правової позиції Верховного Суду України, об`єм аргументації з правовим обґрунтуванням незаконності звільнення працівника немає значення, звільнення працівника без згоди виборного органу профспілкової організації допускається тільки в разі відсутності в рішенні виборного органу аргументації з посиланням на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника.

Відповідно до протоколу №6 позачергового засідання Президії Незалежної профспілки працівників МТП «Чорноморськ» від 24.10.2023 профспілковий орган не надав згоду на звільнення позивача (а.с.190-193).

Таке рішення профспілковий орган з посиланням на норми матеріального права обґрунтував, в тому числі, і тим, що звільнення без проходження встановлених процедур та попередньої згоди профспілкового органу є незаконним та свідомим порушенням встановленого порядку вивільнення працівників обраних до складу виборних органів профспілки.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що обґрунтування відмови профспілкового органу на звільнення позивача, містять не тільки правове обґрунтування незаконності його звільнення, але містить достатньо чітку аргументацію даної відмови.

Відповідно до п.15 Постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.92 зі змінами, відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Відповідно ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього кодексу, суд може поновити ці строки.

Відповідно до ст.57 Конституції України, кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку встановленому законом.

Закони та нормативно-правові акти що визначають права і обов`язки громадян, недоведені до відома населення у порядку встановленому законом, є не чинними.

Таким чином виходячи з зазначеної норми, обов`язок стосовно роз`яснення працівникові його права на оскарження наказу в строки та порядку встановленому трудовим законодавством покладається виключно на роботодавця.

Саме таку правову позицію підтримав Верховний Суд України в Постанові від 28.11.2011 по цивільній справі №6-64цс11 та Вищий Спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Ухвалі від 28.12.2011 по цивільній справі за №6-46864ск11, залишаючи в силі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 28.02.2011 по цивільній справі №2-215/11 де відповідач був учасником процесу і саме ця правова позиція в силу ч.4 ст.263 ЦПК України є обов`язковою в даній категорії справ при вирішенні питань пов`язаних з поновленням строку позовної давності.

Позивач немає юридичної освіти і в правовому плані є необізнаною людиною, а відповідач ознайомлюючи його з наказом №103/О-90 від 30.04.2022 року про його звільнення не виконав свій обов`язок та не роз`яснив в зазначеному наказі його право, строки та порядок на оскарження наказу вразі його незгоди з цими наказом (а.с.21).

Тому, суд приходить до висновку, що позивачем строк на оскарження наказу директора Державного підприємства «МТП «Чорноморськ»» від 28.04.2022 року №103/О-90 «Про звільнення позивача» пропущено з поважних причин і цей строк підлягає поновленню.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява №26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів апеляційної скарги, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких дійшов суд першої інстанції по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

Відповідно до ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч.3 п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.92 зі змінами, У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно п.5 Постанови КМ України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» за №100 від 08.1995 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вищезазначеної Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно до пп. б) п.4 Постанови КМ України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» за №100 від 08.1995р. до розрахунку не входять одноразові виплати які носять компенсаційний характер та які нараховуються з метою відшкодування працівникам матеріальних витрат пов`язаних з виконанням трудових чи інших передбачених законом обов`язків, та характер допомоги (за невикористану відпустку, вихідна допомога, матеріальна допомога тощо) ст. ст. 44, 83, 120, 121,125 КЗпП України.

Премії, винагороди та інші заохочувальні виплати, які пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій відповідно до п.3 даної Постанови включаються до розрахунку.

Тобто, всі виплати, в тому числі одноразові, які пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (високі досягнення в праці; високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою та інші, виробничі премії; одноразова винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо), включаються до розрахунку.

Відповідно пп.а) п.4 Постанови КМ України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» до розрахунку не включаються виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника.

Так, відповідно до бухгалтерських довідок Форми 2 за березень та квітень місяці 2022 року, час вимушеного прогулу складає: в березні 2022р. з/п 7541,92 грн., в квітні 2022р. з/п. 18604,05 грн.

Середньо місячна заробітна плата складає: (7541,92+18604,05):2= 13072,98 грн.

В березні 2022 року було 21,925 р/з, в квітні 2021 р. було 21 р/з, загальна кількість р/з складає: 42,952 р/з. (21,925+21). Середня кількість робочих змін складає: 21,476 р/з. (42,952:2). Середньоденний заробіток працівника складає: 13072,98: 21,476 = 608,72 грн.

Загальна кількість робочих змін за час вимушеного прогулу з 01.05.2022р. по 31.10.2023р. складає 360,6 р/з. ((21,476 х 16) + 17).

Середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.05.2022р. по 31.10.2023р. складає: 608,72 х 360,6 = 219504,43 - 5302,08 (компенсація відпустки) = 214202,35 грн.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 214202,35 грн.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповіача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, з огляду на досліджені докази, суд дійшов висновку, що апелянтом в ході розгляду справи не було доведено обставин на які він посилався, як на підставу для задоволення позовних вимог, доводи позивача спростовані матеріалами справи у зв`язку з цим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно строків позовної давності апеляційний суд зазначає, що питання поновлення строку на подання позову при наявності поважних причин є виключно правом суду , який на власний розсуд оцінює обставини та докази в процесі прийняття відповідного рішення.

Крім того, суд першої вірно врахував, що роботодавець не роз`яснив працівнику його право на оскарження наказу в строки та порядку встановленому трудовим законодавством, що покладається виключно на роботодавця. Також позивач немає юридичної освіти і в правовому плані є необізнаною людиною, а відповідач ознайомлюючи його з наказом №103/О-90 від 30.04.2022 року про його звільнення не виконав свій обов`язок та не роз`яснив в зазначеному наказі його право, строки та порядок на оскарження наказу вразі його незгоди з цими наказом.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині апеляційний суд визнає помилковими враховуючи вищевикладене.

Щодо доводів відповідача та його незгоди з обґрунтованості рішення профспілкового органу, то вони не спростовують висновків суду першої інстанції та носять суб`єктивний характер, адже відповідач не заперечує факт наявності обґрунтування, а лише висловлює свою суб`єктивну оцінку, яка зводиться до незгоди з викладеним профспілкою обґрунтуванням відмови.

Таким чином, суд правильно прийшов до висновку, що обґрунтування відмови профспілкового органу на звільнення позивача, міститься не тільки правове обґрунтування незаконності його звільнення, але містить достатньо чітку аргументацію даної відмови.

Посилання апелянта на невірний розрахунок стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу є помилковим, враховуючи, що позивач фактично було звільнено 30.04.2022 є останнім днем місяця та період розрахунку стягнення за час вимушеного прогулу розраховується з 01.05.2022.

Інші доводи апеляційної скарги щодо процесуальних порушень не є такими, що призвели б до скасування по суті вірно рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» - залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10 грудня 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді Ю.П. Лозко

В.А. Коновалова