Постанова

від 12.12.2024 по справі 910/19547/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/19547/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Скісна-78 Б» - Рябошапка Р.А., у порядку самопредставництва,

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - Лисенко В.О., адвокат (дов. від 29.12.2023),

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

Акціонерного товариства «Одесагаз» - не з'явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Скісна-78 Б»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 (головуючий суддя Буравльов С.І., судді: Шапран В.В., Сітайло Л.Г.)

у справі № 910/19547/23

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Скісна-78 Б» (далі - ОСББ, позивач, скаржник)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз України», Компанія, відповідач),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

Акціонерне товариство «Одесагаз» (далі - АТ «Одесагаз»);

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор ГТС України»),

про зобов'язання вчинити дії.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСББ «Скісна-78 Б2» звернулося до суду з позовом до ТОВ «ГК «Нафтогаз України» про зобов'язання відповідача виключити позивача з Реєстру постачальника «останньої надії».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем ініційовано розірвання Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», починаючи з 05.11.2023, проте відповідачем не вчинено дій щодо припинення постачання позивачу природного газу та виключення позивача з Реєстру постачальника «останньої надії».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/19547/23 (суддя Удалова О.Г.), позов задоволено. Зобов'язано відповідача виключити позивача з Реєстру постачальника «останньої надії».

Рішення суду мотивовано тим, що ОСББ використало своє право на розірвання Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі - Типовий договір) в односторонньому порядку, тому відсутні підстави для перебування позивача у Реєстрі споживачів «останньої надії». Оскільки Компанія ігнорує свій обов'язок щодо виключення ОСББ з Реєстру споживачів «останньої надії», наявні підстави для задоволення позову про зобов'язання вчинити дії щодо виключення позивача з Реєстру постачальника «останньої надії» в судовому порядку.

За результатом апеляційного розгляду, постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 рішення місцевого господарського суду скасовано. Прийнято по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСББ до Компанії про зобов'язання вчинити дії шляхом виключення позивача з Реєстру постачальника «останньої надії» відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування норм права, а саме: - пунктів 2, 7, 8 глави 5 розділу IV, пункту 4 глави 1 розділу XXII Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС); - абзацу 2 частини першої та частини другої статті 15 Закону України «Про ринок природного газу»; пункту 3 розділу ІІ, пункту 1, абзацу 2 пункту 2, пункту 3, пункту 9 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила постачання природного газу) та пунктів 1.3, 11.1., 11.3. Типового договору. При цьому доводи касаційної скарги узагальнено зводяться до того, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, неправильно застосував зазначені норми права, стосовно: - часу, з якого публічний договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» вважається укладеним та починається відлік 60-денного строку його дії, а також початку моменту фактичного постачання природного газу; - зобов'язання постачальника «останньої надії» припинити постачання природного газу споживачу після закінчення граничного строку дії (60 діб) публічного договору постачання природного газу; - безумовного права споживача на дострокове розірвання публічного договору постачання природного газу; - можливості укладення публічного договору раз на календарний рік на строк, який не може перевищувати 60 діб; - строку реєстрації споживача в Реєстрі постачальника «останньої надії» на строк, що не перевищує граничний строк постачання, визначений Закону України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу (тобто, на строк дії Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії») та неможливості знаходження споживача в Реєстрі постачальника «останньої надії» поза граничним строком, визначеного Законом, Правилами та публічним договором; - можливості постачальника «останньої надії» вчиняти дії щодо внесення змін до інформаційної платформи оператора ГТС.

Також позивач посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи залишив поза увагою докази ініціювання позивачем припинення розподілу природного газу та не дослідив умов знаходження позивача у Реєстрі постачальника «останньої надії» протягом 2023 року за обставин припинення розподілу природного газу ще у 2022 році, що за своїм змістом відповідає пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Доводи інших учасників справи

Компанія у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечила, з посиланням, зокрема, на дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, та просила у задоволенні касаційної скарги ОСББ відмовити, а постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

Від ОСББ надійшли заперечення на відзив Компанії, в яких позивач, зокрема, підтримує доводи касаційної скарги та просить її задовольнити.

Розгляд клопотань учасників справи

Згідно з ухвалою Суду від 25.11.2024 зі справи задоволено заяву ОСББ про участь у судовому засіданні, призначеному на 12.12.2024, у справі № 910/19547/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:

- ОСББ «Скісна-78Б» є суб'єктом ринку природного газу та відноситься до категорії ТКЕ (виробник теплової енергії, йому присвоєно індивідуальний код - ЕІС код 56XQ00010PL4300К), що підтверджується даними інформаційної платформи;

- ОСББ «Скісна-78Б» 28.09.2023 направило на адресу Компанії лист з повідомленням про відмову від договору постачання газу постачальником «останньої надії», в якому зазначено, що Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», який діяв між сторонами з 02.03.2023 строком 60 діб, закінчив свою дію, проте споживач не виключений з Реєстру постачальника «останньої надії» станом на дату звернення;

- ОСББ «Скісна-78Б» 14.10.2023 направило на адресу Компанії вимогу про виключення споживача з Реєстру постачальника «останньої надії»;

- Компанія у відповідь направила на адресу ОСББ лист (б/н і б/д) про те, що з 02.11.2023 відповідач є постачальником «останньої надії». Також у листі зазначено, що постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на умовах Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 30.09.2015 № 2501 та з урахуванням положень Правил постачання природного газу;

- ОСББ 02.11.2023 направило на адресу Компанії повідомлення про розірвання договору постачання газу з постачальником «останньої надії». При цьому постачальника повідомлено про ненадання споживачем згоди на реєстрацію ОСББ у власному Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» у розрахунковому періоді до кінця 2023 року та просило вважати розірваним Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» починаючи з 05.11.2023. Крім того, ОСББ запропонувало Компанії у строк не пізніше 06.11.2023 проінформувати оператора газотранспортної системи (ТОВ «Оператор ГТС України») та оператора газорозподільної системи (АТ «Одесагаз») про припинення постачання природного газу за Типовим договором постачальника «останньої надії» у зв'язку з розірванням договору за ініціативою ОСББ в односторонньому порядку;

- у відповідь листом від 06.11.2023 «Щодо перебування в ПОН» Компанія повідомила, що не має права самостійно включати та виключати споживачів до/з Реєстру постачальника «останньої надії» та укладати з ними договори з власної ініціативи чи з ініціативи споживачів, а договір не потребує двостороннього підписання.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, безпідставно проігнорував повідомлення ОСББ про розірвання публічного Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» з 05.11.2023 та відмовився вчинити дії з виключення позивача з Реєстру постачальника «останньої надії», чим порушив право останнього на вільне розірвання договору.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для вчинення Компанією дій з виключення ОСББ з Реєстру постачальника «останньої надії».

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

ГПК України та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів слід звертатися до правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, які вказані скаржником у касаційній скарзі у подібних правовідносинах, відсутні. А визначені скаржниками питання мають загальний характер без урахування фактичних встановлених обставин у цій справі. При цьому переважна частина доводів стосується оцінки доказів, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, зважаючи на викладене, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судом апеляційної інстанції вказаних скаржником норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Що ж до наведеного, Верховний Суд зазначає таке.

Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501 затверджено Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», за умовами якого: - ЕІС-код - персональний код ідентифікації споживача як суб'єкта ринку природного газу, присвоєний йому в установленому порядку Оператором ГРМ та Оператором ГТС (для прямих споживачів), до газових мереж якого підключений об'єкт споживача; Оператор ГРМ - оператор газорозподільної системи, до газових мереж якого підключений об'єкт споживача; постачальник «останньої надії» (далі за договором - постачальник) - визначений Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу - ТОВ «ГК «Нафтогаз України»; споживач - фізична особа, або юридична особа, або фізична особа-підприємець, щодо якої виконані передбачені законодавством умови для постачання природного газу (пункт 1.4. Типового договору).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСББ «Скісна-78Б» є суб'єктом ринку природного газу, який зареєстрований на Інформаційній платформі (керування якою забезпечується оператором ГТС, відповідно до статті 1 Кодексу ГТС) та відноситься до категорії ТКЕ (виробник теплової енергії, йому присвоєно індивідуальний код - ЕІС код 56XQ00010PL4300К), що підтверджується даними Інформаційної платформи.

Інформаційна платформа створена оператором ГТС, який має підтримувати її функціонування для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у т.ч. для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ (абзац 1 пункту 1 Глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Для здійснення діяльності постачальника «останньої надії» на Інформаційній платформі забезпечується функціонування окремого Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» (пункт 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС).

ТОВ «ГК «Нафтогаз України» відповідно до постанови НКРЕКП від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України. При цьому розпорядженням КМУ від 12.09.2023 № 793-р ТОВ «ГК «Нафтогаз України» повторно обрано постачальником «останньої надії» на період воєнного стану та протягом шести місяців після його закінчення.

Частинами першою та другою статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» унормовано право споживача, зокрема, на: вільний вибір постачальника; безоплатну зміну постачальника, отримання інформації про загальні умови постачання (у т.ч. ціни), права та обов'язки постачальника та споживача, зазначення актів законодавства, якими регулюються відносини між постачальником і споживачем, наявні способи досудового вирішення спорів з постачальником; отримання природного газу належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладених договорів, крім випадків припинення (обмеження) постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів; безоплатне отримання інформації про обсяги та інші показники власного споживання природного газу; дострокове розірвання договору постачання, якщо постачальник повідомив споживача про намір внесення змін до договору постачання в частині умов постачання та нові умови постачання виявилися для нього неприйнятними. При цьому споживач зобов'язаний, зокрема: укласти договір про постачання природного газу.

Згідно з пунктом 11 розділу II Правил постачання природного газу споживач самостійно контролює власне газоспоживання.

Отже, не укладення позивачем договору з діючим постачальником природного газу протягом 2023 року на виконання частини другої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу», хоча позивач мав можливість в будь-який момент змінити постачальника, оскільки самостійно контролює власне газоспоживання, призвело до реєстрації ОСББ Інформаційною платформою в автоматичному режимі в Реєстрі постачальника «останньої надії».

У відповідності до пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори ГРС, оператор ГТС (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику «останньої надії» через Інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформації скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператор ГРС/оператора ГТС (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача.

З огляду на викладене, постачальник «останньої надії» самостійно не вчиняє жодних дій щодо реєстрації в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» споживачів, які не мають укладеного договору із іншим діючим постачальником, як і дій щодо виключення споживачів з цього Реєстру, а лише по факту такої реєстрації протягом 3 діб отримує інформацію від оператора оператор ГРС/оператора ГТС (щодо прямих споживачів) стосовно реєстрації цих споживачів у Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії». Відповідач як постачальник «останньої надії» не є адміністратором інформаційної платформи, а є лише її користувачем, тому не може вчиняти дії щодо внесення змін на Інформаційній платформі оператора ГТС, адміністратором якої є ТОВ «Оператор ГТС України».

Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі договору, який має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії", що затверджується Регулятором. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним (частина перша статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» та пункту 1 розділу І Правил постачання природного газу).

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на Інформаційній платформі оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу ГТС (пункт 1.3. Типового договору).

Згідно з пунктом 11.1. Типового договору він набирає чинності з дня, визначеного Інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу КТС.

Відповідно частини другої статті 15 Закону України «Про ринок природного газу» та пунктів 3.1., 3.3. Типового договору, постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного Інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу ГТС.

Верховний Суд бере до уваги встановлені судом апеляційної інстанції обставини, за яких у 2023 році позивач не споживав газ із ресурсу постачальника «останньої надії», отже не було укладено жодного Типового договору протягом 2023 року, що підтверджується відповіддю оператора ГТС від 11.01.2024 № ТОВВИХ-24-479 та роздруківкою з платформи оператора ГТС щодо споживання природного газу у 2023 році.

Верховний Суд зазначає, що договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу, якого за встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі не мало місця, оскільки фактичного постачання природного газу не було. А перебування споживача, який не має укладеного договору із діючим постачальником (з іншим альтернативним постачальником), у Реєстрі постачальника «останньої надії», не передбачає обов'язковості укладення Типового договору, а, отже, не зобов'язує постачальника «останньої надії» припинити дію такого договору.

Згідно з абзацом 2 пункту 2 розділу VI Правил постачання природного газу максимальна тривалість постачання природного газу постачальником «останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником «останньої надії». А відповідно до пункту 11.1 Типового договору постачання природного газу, дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником.

Верховний Суд у постанові від 16.08.2023 у справі № 640/15656/20 та у постанові від 20.11.2024 у справі № 917/1297/23 зазначив, що аналіз положення щодо встановлення постачання природного газу споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб, дає підстави для висновку, що завданням постачальника «останньої надії» є страхування побутових та непобутових споживачів на певний період від раптового припинення газопостачання, якщо постачальник газу не зможе виконувати свої обов'язки перед споживачем. Постачальник «останньої надії» не конкурує за клієнта, не рекламує свої послуги, не змагається за споживача. Він підтримує клієнтів, які опинилися у скрутному становищі не з власної волі. Постачальник «останньої надії» не є суб'єктом, орієнтованим на довгострокове обслуговування споживачів, а виконує виключно функцію тимчасового страхування для забезпечення безперервності газопостачання у разі виникнення кризових ситуацій. Таке обмеження стимулює споживачів до активного пошуку нового постачальника і перешкоджає залежності від послуг постачальника «останньої надії». Зазначене відповідає принципу забезпечення конкуренції на ринку природного газу, оскільки надмірно тривалий строк може створити монопольні умови для постачальника «останньої надії».

Тобто, обмеження строку до 60 днів на рік обґрунтовано тимчасовим характером функцій постачальника «останньої надії», фінансовою безпекою цього механізму, стимулюванням ринкових відносин і необхідністю забезпечення ефективності роботи енергетичного ринку.

При цьому згідно зі частиною другою статті 15 Закону України «Про ринок природного газу» постачальник «останньої надії» постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії». Договір між постачальником «останньої надії» та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником «останньої надії», крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії, і оператор газорозподільної системи.

Враховуючи вимоги частини другої статті 15 Закону України «Про ринок природного газу», відповідач є споживачем, який здійснює виробництво теплової енергії, та кваліфікується таким, що належить до категорії осіб, на яких поширюються виключення, передбачені вказаною нормою Закону.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд зазначає, що вказаною нормою передбачена можливість укладення нового договору між постачальником «останньої надії» та споживачем, що здійснює виробництво теплової енергії, поза межами строку, визначеного положеннями вказаної норми (навіть за умов можливої заборгованості перед постачальником «останньої надії» за минулий період постачання природного газу, а також зважаючи, що за 2023 рік у позивача відсутній борг за споживання природного газу, за умов відсутності його постачання споживачу), а, отже, у відповідача наявні правові підстави для подальшого постачання природного газу ОСББ, як і автоматичний режим перебування позивача в Реєстрі постачальника «останньої надії».

Згідно зі частиною першою статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Так, відповідно до пункту 11.3. Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» споживач має право розірвати його без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику шляхом надання постачальнику одностороннього повідомлення щонайменше за три дні до дати його розірвання.

Разом з тим, зміст пункту 11.3. Типового договору передбачає, що є лише право на розірвання Типового договору, а не право вимагати від відповідача вчиняти дії щодо виключення споживача з Реєстру постачальника «останньої надії» на Інформаційній платформі, з урахуванням також того, що відповідач як постачальник «останньої надії» не є адміністратором Інформаційної платформи, а є лише її користувачем (з урахуванням змісту пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС), тому не може вчиняти дії щодо внесення змін на Інформаційній платформі оператора ГТС, адміністратором якої є ТОВ «Оператор ГТС України».

Отже, з урахуванням предмета та підстав заявленого позову, відповідач в силу закону не наділений повноваженнями для вчинення дій щодо виключення споживача із Реєстру постачальника «останньої надії». При цьому позивач, будучи суб'єктом ринку природного газу зі статусом виробника теплової енергії, який зареєстрований на Інформаційній платформі (керування якою забезпечується оператором ГТС, відповідно до статті 1 Кодексу ГТС, а не постачальником «останньої надії»), та який зобов'язаний укласти договір про постачання природного газу, вказаного не вчинив. Такі обставини призвели до автоматичної реєстрації вказаного суб'єкта ринку природного газу на Інформаційній платформі у Реєстрі постачальника «останньої надії». І оскільки за спірний період постачання природного газу позивачу не здійснювалося відповідачем, про що матеріали справи містять відповідні докази, а статус у позивача виробника теплової енергії в силу закону передбачає зобов'язання відповідача, як постачальника «останньої надії», постачати природний газ й відповідно укласти Типовий договір поза межами граничного строку визначеного положеннями Кодексу ГТС, Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, що автоматично впливає на продовження перебування ОСББ у Реєстрі постачальника «останньої надії», на вчинення дій в якому Компанія не уповноважена. А тому вимога позивача про зобов'язання відповідача виключити позивача з Реєстру постачальника «останньої надії» є необґрунтованою, недоведеною та не підлягає задоволенню.

Таким чином, враховуючи наведене вище, висновки суду апеляційної інстанції зроблено з урахуванням положень Кодексу ГТС; Закону України «Про ринок природного газу», Правил постачання природного газу та Типового договору і не суперечать їм, у зв'язку з чим підстави для зміни або скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду відсутні, а доводи касаційної скарги, обґрунтовані з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали свого підтвердження.

Крім того, ОСББ зазначає, що судом апеляційної інстанції не досліджено належним чином всіх наявних у матеріалах справи обставин докази ініціювання позивачем припинення розподілу природного газу та не досліджено умов знаходження позивача у Реєстрі постачальника «останньої надії» протягом 2023 року за обставин припинення розподілу природного газу ще у 2022 році (зазначене підстава за своїм змістом відповідає пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Водночас, у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що в ухваленні цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у т.ч. касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Водночас, Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві відповідача на касаційну скаргу у тій частині, в якій вони не суперечать викладеному у цій постанові.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу ОСББ без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Скісна-78 Б» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 у справі № 910/19547/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок