Ухвала

від 12.12.2024 по справі 910/1561/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1561/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.

за участю секретаря судового засідання - Швидак С.В.,

представників учасників справи:

позивача - комунального підприємства "Київський метрополітен" - адвоката Кравченко Т.В., ордер серії АІ № 1730376 від 21.10.2024,

відповідача - акціонерного товариства "Київметробуд" - не з`явились,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Київський метрополітен" (далі - Підприємство)на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 (головуючий суддя Андрієнко В.В., судді: Шапран В.В. і Буравльов С.І.)

у справі № 910/1561/24

за позовом Підприємства

до акціонерного товариства "Київметробуд" (далі - Товариство)

про стягнення 5 981 268,74 грн збитків.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до суду з позовом до Товариства про стягнення 5 981 268,74 грн збитків (упущеної вигоди).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 744-ДБМ-18 від 20.11.2018 (далі - Договір) в частині надання позивачу банківської гарантії на суму позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024, в позові відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не доведено господарсько-правового правопорушення відповідача та наявність у позивача збитків у визначеному ним грошовому еквіваленті.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статей 22, 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України ), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 10.11.2022 у справі № 910/7511/20, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20 та від 13.12.2018 у справі № 923/700/17.

Просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Від Товариства відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Підприємство (замовник) та Товариство (підрядник) 20.11.2018 уклали Договір, за умовами якого підрядник зобов`язався виконати будівельні роботи загальною вартістю 5 981 268 736,07 грн.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що забезпечення виконання підрядником зобов`язань за цим договором здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства шляхом надання банківської гарантії. Розмір та порядок надання забезпечення визначається умовами банківської гарантії.

За інформацією електронної системи публічних закупівель Prozorro (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-09-10-000597-b) серед вимог замовника до підрядника було оприлюднено: "Замовник вимагає надання забезпечення виконання Договору про закупівлю переможцем торгів у вигляді банківської гарантії, у розмірі 0,1% від вартості Договору. Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, а також, у разі визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсними та у випадках, передбачених статтею 37 Закону, а також, згідно з умовами, зазначеними в договорі, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин. Форма та зміст банківської гарантії повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. Примірна форма банківської гарантії наведена в Додатку 6 до тендерної документації. Кошти, що надійшли як забезпечення виконання договору (у разі якщо вони не повертаються), підлягають перерахуванню до відповідного бюджету. Всі витрати щодо забезпечення виконання договору несе Учасник-переможець. У разі, якщо Учасник не надав забезпечення виконання договору, його тендерна пропозиція відхиляється відповідно до частини першої статті 30 Закону".

Таким чином, умовами тендерної документації за публічною закупівлею UA-2018-09-10-000597-b встановлювалася вимога до учасника торгів про надання переможцем торгів банківської гарантії у розмірі 0,1% суми договору з правовим наслідком невиконання цієї вимоги - відхилення тендерної пропозиції.

За доводами Підприємства норма пункту 5.1 Договору зобов`язує Товариство надати забезпечення виконання своїх зобов`язань у розмірі 5 981 268,74 грн на весь час дії Договору з урахуванням його продовження за згодою сторін та за судовим рішенням.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарське зобов`язання учасника (переможця) процедури публічної закупівлі визначається укладеним за результатом проведеного тендеру господарським договором.

Укладений сторонами у справі Договір не містить зобов`язання Товариства надати або продовжувати строк банківської гарантії саме у розмірі 5 981 268,74 грн.

За таких обставин суди визнали необґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача саме юридичного зобов`язання вжити заходи, спрямовані на внесення змін до банківської гарантії № 10492/4 від 16.11.2018, та про порушення відповідачем пункту 5.1 Договору.

При цьому, за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (стаття 560 ЦК України).

Тобто, за умовою банківської гарантії, право на отримання грошових коштів виникає виключно у разі порушення зобов`язання другою стороною. Істотною же обставиною отримання права на відшкодування втраченої вигоди за приписами статті 225 ГК України є доведення можливості отримати прибуток "у разі належного виконання зобов`язання другою стороною".

При вирішенні спору про стягнення збитків позивач має процесуальний обов`язок довести суду факт порушення відповідачем господарського зобов`язання, наявність збитків у певному грошовому еквіваленті та причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням та виникненням збитків. В свою чергу, з огляду на встановлену законодавством презумпцію, доведення відсутності вини у вчиненому правопорушенні є процесуальним обов`язком відповідача.

Однак, за висновками судів, позивачем не доведено як самого факту господарсько-правового правопорушення відповідача, так і наявності у нього збитків у зазначеному грошовому еквіваленті.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Обґрунтовуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування статей 22, 623 ЦК України та статей 224, 225 ГК України у цій справі суперечать висновкам Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, наведеним у постановах від 10.11.2022 у справі № 910/7511/20, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20 та від 13.12.2018 у справі № 923/700/17.

Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Так, у справі № 910/7511/20 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до акціонерного товариства про стягнення збитків у розмірі 6 449 446,00 грн, з них: витрати за видачу банківської гарантії по лотах № 1 в сумі 2 042,89 грн та по лоту № 3 в сумі 1 340,36 грн; витрати за участь у тендері у сумі 11 700,00 грн; витрати за підготовку документів щодо участі у тендері - 150 000,00 грн; упущена вигода (недоотриманий дохід) по банківському вкладу в разі розміщення коштів у сумі 126 769,85 грн; упущена вигода (недотриманий дохід) від послуг з охорони стаціонарних об`єктів та автопатруля в сумі 6 157 593,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що судовими рішеннями у справах № 910/353/19 та № 910/10649/19 скасовано рішення тендерного комітету про відхилення пропозиції позивача та протоколи про вибір переможців відносно процедури закупівлі робіт та послуг: 79710000-4 охоронні послуги (послуги з охорони за об`єктами відповідача), чим, на його думку, підтверджено законність його пропозиції як учасника з найнижчою запропонованою ціною в частині надання послуг, що надавало право на укладення відповідного договору та, відповідно, отримання коштів за надання послуг, у випадку, якби такі договори були укладені.

У справі № 922/3928/20 адвокатське бюро звернулося до суду із позовом до товариства про 2 990 000,00 грн збитків (упущеної вигоди), мотивованим заподіянням позивачу збитків у сумі вартості послуг з юридичного консультування та представництва за договором на укладення якого з відповідачем та отримання відповідного доходу позивач мав законні очікування, однак внаслідок відмови відповідача від виконання своїх обов`язків за результатами відкритих торгів, а саме неправомірної відміни торгів, такий дохід ним не отримано.

У справі № 923/700/17 товариство звернулося до суду з позовом до товариства про стягнення 264 885,42 грн збитків у формі упущеної вигоди, обґрунтованим тим, що позивач на підставі договорів оренди, укладених у травні та у листопаді 2009 року із власниками земельних ділянок, користується земельними ділянками сільськогосподарського призначення, зокрема земельними ділянками, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1,77 га, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 1,93 га; кадастровий номер НОМЕР_3, площею 2,0 га; загальною площею 5,7 га, для вирощування товарної сільськогосподарської продукції. Проте відповідач самовільно зайняв ці ділянки та у квітні 2016 року посіяв на них рис, а згодом зібрав урожай. Позивач вважав, що внаслідок таких протиправних дій відповідача йому заподіяно збитки у виді неодержаного доходу (упущена вигода) у заявленій до стягнення сумі, які має бути відшкодовано відповідачем у повному обсязі.

Отже, висновки у зазначених скаржником справах № 910/7511/20, № 922/3928/20, № 923/700/17 та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 та міркування викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже вони відрізняються за підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, і тому застосування норм права, наведених скаржником, за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення хоча і містять посилання на означені скаржником норми права, втім не свідчить, що суд в наведених скаржником постановах в інший спосіб, або не так їх витлумачив, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Підприємства.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою комунального підприємства "Київський метрополітен" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 у справі № 910/1561/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова