Ухвала

від 12.12.2024 по справі 553/3007/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 553/3007/23

провадження № 61-16221ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротуна В. М. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,на рішення Ленінського районного суду

м. Полтави від 11 червня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Управління Державної інспекції архітектури та містобудування в Полтавській області, Департамент земельних і водних ресурсів та земельного кадастру Полтавської міської ради, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, Управління з питань містобудування та архітектури Полтавської міської ради, про узаконення самочинного будівництва,

ВСТАНОВИВ:

02 грудня2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2,подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду

м. Полтави від 11 червня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року.

Касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки надіслана заявниками до суду касаційної інстанції після закінчення строку на касаційне оскарження.

Представник заявника зазначає, що строк не пропущено, оскільки повний текст оскаржуваної постанови складено 31 жовтня 2024 року та отримано ним 01 листопада 2024 року.

Проте, у постанові Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року не зазаначено коли був складений її повний текст, а доказів на підтвердження отримання представником заявника оскаржуваного судового рішення не надано.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушенням принципу стабільності судового рішення, що суперечить статті 124 Конституції України та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.

Отже, представнику заявника необхідно звернутися із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження та надати докази на підтвердження вказаних обставин, оскільки безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки заявнику, відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, необхідно зазначити у касаційній скарзі підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.

Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень представник заявника посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, разом з тим, зазначає постанови Верховного Суду.

Верховний Суд роз`яснює заявнику, що посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок виклав апеляційний суд з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.

Саме лише посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, без його обґрунтування, не свідчить про невиконання заявником вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо належного обґрунтування у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Відсутність такої конкретизації у касаційній скарзі свідчить про неналежне виконання вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

Також, представник заявника зазначає підставу касаційного оскарження пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Проте, такий довід Верховний Суд не приймає, оскільки за правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд має бути таке порушення норм процесуального права, на які посилається представник заявника у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Тобто, обов`язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є визначення, наведення та обґрунтування заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

Таким чином, представнику заявника необхідно надати суду нову редакцію касаційної скарги разом із копіями скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, оформлену відповідно до положень статті 392 ЦПК України з урахуванням вимог цієї ухвали та уточненням обґрунтування касаційної скарги, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав).

У разі подання уточненої касаційної скарги шляхом формування документа

у системі «Електронний суд» представнику заявника також необхідно надати суду докази надсилання уточненої касаційної скарги на адреси інших учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення вказаного недоліку.

Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,на рішення Ленінського районного суду м. Полтави

від 11 червня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 22 жовтня 2024 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк до 13 січня 2025 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Коротун