Постанова

від 12.12.2024 по справі 754/14814/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03680

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 754/14814/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/18264/2024Головуючий у суді першої інстанції - Коваленко І.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21.10.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с.28-30).

В апеляційній скарзі позивач просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, вказуючи, що суд безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі в частині вимог до Печерського районного суду міста Києва, адже процесуальним законом передбачено, що суд або суддя можуть бути стороною у справі і судом апеляційної інстанції було визначено підсудність даної справи Деснянському районному суду міста Києва (а.с.41-50).

28.10.2024 апеляційна скарга разом з додатками надійшла безпосередньо до Київського апеляційного суду засобами поштового зв`язку (а.с.40-54).

29.10.2024 матеріали справи витребувано з Деснянського районного суду міста Києва (а.с.56,57).

12.11.2024 справа надійшла до Київського апеляційного суду (а.с.58).

Ухвалами Київського апеляційного суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду в судовому засіданні (а.с.59-61).

Відзивів на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не подано.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не сповістили, а відтак суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 23.09.2024 до Київського апеляційного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, разом з заявою про визначення підсудності справи, у порядку визначеному ст. 26 ЦПК України (а.с.1-23).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27.09.2024 підсудність справи визначено Деснянському районному суду міста Києва (а.с.24).

Оскаржуваною ухвалою місцевий суд відмовив у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та одночасно відкрив провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути держава, а не суди, оскільки суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя, а відтак позовні вимоги до Печерського районного суду міста Києва не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.

Указаний висновок суду є законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Стаття 4 ЦПК України закріплює, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, вбачається, що предметом спору у цій справі є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу ухваленим суддею Печерського районного суду міста Києва процесуальними рішеннями, а саме, незгода з процесуальними рішеннями у справі № 757/3345/22-к, яким у задоволенні його скарги на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, відмовлено.

Частинами 1, 11 статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII закріплено, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини 1, 3 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі пункт 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.

Указана правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.11.2019 у справі № 454/3208/16.

Отже, встановивши, що позовна заява містить вимоги до Печерського районного суду м. Києва, які не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а отже не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Так, визначення підсудності справи судом апеляційної інстанції є реалізацією вимог частини 1 статті 26 ЦПК України, натомість вирішення питання відкриття провадження у справі (відмови у відкритті провадження у справі) віднесено процесуальним законом до компетенції суду першої інстанції, а отже таке визначення підсудності не зобов`язує суд першої інстанції автоматично відкрити провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду, без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту, може бути оскаржена до Верховного Суду.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова