Ухвала

від 13.01.2025 по справі 754/14814/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

13 січня 2025 року

м. Київ

справа № 754/14814/24

провадження № 61-17160ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного суду з клопотанням про визначення підсудності цивільної справи за позовом

ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2024 року забезпечення розгляду цієї позовної заяви визначено Деснянському районному суду

м. Києва.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог

ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, позовна заява містить вимоги до Печерського районного суду м. Києва, які не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.

24 грудня 2024 року до Верховного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди порушили норми матеріального та процесуального права і Конституції України та безпідставно відмовили у відкритті провадження у справі, чим перешкодили заявнику в доступі до правосуддя.

За змістом частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, що підтверджено, зокрема, висновками Верховного Суду у постановах від 03 червня 2021 року в справі № 2-1210/11, від 08 червня 2021 року в справі № 2-1207/2011.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову

у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (частини перша, друга статті 124 Конституції України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини одинадцятої статті 49 Закону України

«Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Тлумачення вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду та суддів, який за своєю суттю, є засобом, що гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини з питання імунітету суддів зауважував, що такий імунітет має законну мету, оскільки є засобом забезпечення належного здійснення правосуддя (рішення у справах «Ернст та інші проти Бельгії», N 33400/96, § 47-57, від 15 липня 2003 року, «Плахтєєв та Плахтєєва проти України № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року в справі

№ 6-3139цс16 зазначав, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц дійшла наступних висновків:

«Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року).

Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з

15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року)».

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 листопада 2018 року в справі

№ 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року в справі № 462/32/17,

від 20 листопада 2019 року в справі № 454/3208/16-ц.

Встановивши, що позовна заява містить вимоги до Печерського районного суду м. Києва, які не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження в частині цих вимог на підставі пункту 1 частини другої статті 186 ЦПК України.

При цьому в частині вимог ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, Деснянський районний суд міста Києва ухвалою від 21 жовтня 2024 року відкрив провадження у цивільній справі.

Результат аналізу змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від

19 грудня 1997 року).

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувана ухвала апеляційної інстанцій є законною, постановленою з додержанням норм права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду

від 12 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді:М. Є. Червинська Є. В. Коротенко В. М. Коротун