Рішення

від 10.12.2024 по справі 922/856/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/856/23 (922/1537/24)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Міньковського С.В.

при секретарі судового засідання Черновій В.О.

розглянувши позов

за заявою Багатопрофільне підприємство "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю в особі ліквідатора , 3-тя особа - АТ "Укрексімбанк" до 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вілліс Груп" , 2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс" про визнання недійсним правочину та витребування майна за участю сторін:

позивач - ліквідатор Різник О.Ю.,

пр-к ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс" - Свінцов С.В. (ордер серії АА №1444404 від 16.05.24),

пр-к АТ "Укрексімбанк" - Головіна О.І. (дов. №ДП24701/24-0198 від 17.05.2024, свідоцтво адвоката КС №10470/10 від 07.02.2022),

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ ТА ДОВОДИ УЧАСНИКІВ.

До Господарського суду Харківської області звернувся ліквідатор БП "Солідарність" у формі ТОВ з позовом до ТОВ "Вілліс Груп" (відповідач - 1), ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс" (відповідач - 2), в якому позивач просить суд:

1) визнати недійсним договір іпотеки серія та номер: 6828, виданий 05.07.2012, посвідчений Приватним нотаріусом Некриловим К.Ю., що підписаний між БП "Солідарність" у формі ТОВ (код 13670050) та ТОВ "Вілліс Груп" (код 35962884).

2) витребувати у ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс" (код 35364545, Україна, 04211, місто Київ, вул. Йорданська, будинок 6) на користь власника Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі ТОВ (61201, м. Харків, пр. Перемоги, буд. 55-Е, код 13670050), з поновленням державної реєстрації за БП "Солідарність" у формі ТОВ, нерухоме майно згідно наведеного нижче переліку:

- нежиле приміщення №1 (в літ.А) загальною площею 112 кв.м., адреса нерухомого майна: м. Київ, вулиця Гавро Лайоша (наразі вулиця Йорданська), будинок 6, реєстраційний номер 20432580000;

- нежиле приміщення, №1 (групи приміщень №8), МЗК (в літ.А) загальною площею 45,60 кв.м., адреса нерухомого майна: м. Київ, вулиця Гавро Лайоша (наразі вулиця Йорданська), будинок 6, приміщення 1, реєстраційний номер 42260080000;

3) судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою від 14.05.2024 прийнято позовну заяву ліквідатора БП "Солідарність" у формі ТОВ до розгляду та відкрито провадження за заявою №922/1537/24 в межах справи № 922/856/23 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи,зобов`язавши відповідачів та позивача вчинити певні дії.

Ухвалою від 09.07.2024 суд задовольнив клопотання позивача про розгляд позову в загальному провадженні та перейшов до розгляду справи № 922/856/23 (922/1537/24) за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 13.08.2024.

Ухвалою суду від 17.09.2024 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 09 жовтня 2024 р. та витребував у ТОВ "Вілліс Груп" (відповідач-1) належним чином посвідчені копії наступних документів:

- договору іпотеки серія та номер 6828, виданий 05.07.2012, посвідчений Приватним нотаріусом Некриловим К.Ю., що був підписаний між БП "Солідарність" у формі ТОВ (код 13670050) та ТОВ "Вілліс Груп" (код 35962884);

- документи про правові підстави набуття у власність нежитлового приміщення №1 (в літ.А) загальною площею 112 кв.м. та нежитлового приміщення, літера А, №1 (групи приміщень №8), МЗК загальною площею 45,60кв.м., що розташовані за адресою м. Київ, вулиця Гавро Лайоша (наразі вулиця Йорданська), будинок 6: документи про підтвердження заборгованості БП "Солідарність" у формі ТОВ перед іпотекодержателем ТОВ "Вілліс Груп", про заходи для стягнення заборгованості, письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору із доказами направлення, довідку іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням, повідомлення іпотекодавцеві про звернення стягнення на предмет іпотеки із доказами направлення та отримання;

- докази отримання оплати ТОВ "Вілліс Груп" від ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс" (код 35364545) за договором купівлі-продажу, серія та номер: 50, виданий 31.01.2019 та договором купівлі-продажу 31.01.2019, що зареєстрований за №54, що були укладені між ТОВ "Вілліс Груп" та ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс".

Витребувано у Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином посвідчені копії документів, на підставі яких 19.02.2013 проведена державним реєстратором Криловою Галиною Анатоліївною державна реєстрація права власності за ТОВ "Вілліс Груп" (код: 35962884) на нежитлове приміщення №1 (в літ.А) загальною площею 112 кв.м. за адресою: м. Київ, вулиця Гавро Лайоша (наразі вулиця Йорданська), будинок 6, а саме:

- належним чином посвідчену копію договору іпотеки серія та номер: 6828, виданий 05.07.2012, посвідчений Приватним нотаріусом Некриловим К.Ю., що був підписаний між БП "Солідарність" у формі ТОВ (код 13670050) та ТОВ "Вілліс Груп" (код 35962884);

- правоустановчі документи ТОВ "Вілліс Груп" (код: 35962884) на нежитлове приміщення №1 (в літ.А) загальною площею 112 кв.м. за адресою: м. Київ, вулиця Гавро Лайоша (наразі вулиця Йорданська), будинок 6: документи про підтвердження заборгованості БП "Солідарність" у формі ТОВ перед іпотекодержателем ТОВ "Вілліс Груп", про заходи для стягнення заборгованості із БП "Солідарності" у формі ТОВ, письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору із доказами направлення, довідку іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки із доказами направлення.

На виконання вимог ухвали суду, Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надало суду належним чином посвідчені копії документів, а саме: іпотечного договору від 05.07.2012, що був укладений між ТОВ "Вілліс Груп" (відповідач - 1) та позивачем БП "Солідарність" у формі ТОВ, довідка директора ТОВ "Вілліс Груп" за № 12/24-12 від 18.02.2013 про суму боргу БП "Солідарність" у формі ТОВ, бухгалтерська довідка за № 210 від 18.10.2012 БП "Солідарність" у формі ТОВ, договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Диво-Світ" від 15.12.2010, що був укладений між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Солідарність" та ТОВ "Солсервіс", додаткова угода від 12.01.2011 до договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Диво-Світ" від 15.12.2010, що був укладений між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Солідарність" та БП "Солідарність" у формі ТОВ, договір № 13/15-12/11В про відступлення права вимоги від 15.12.2011, що був укладений між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Солідарність" та ТОВ "Вілліс Груп", акт приймання-передачі документів від 15.12.2011, угода про розстрочення заборгованості від 17.04.2012, повідомлення про набуття права власності на нерухоме майно від 03.09.2012 ТОВ "Вілліс Груп", лист ТОВ "Вілліс Груп" від 24.07.2012 за № 12/24-07.

Перший відповідач ТОВ "Вілліс Груп" вимоги ухвали суду 17.09.2024 не виконав, поважні причини невиконання вимог суду відповідач суду не представив, відповідач у судові засідання не з`являвся.

Відповідно до ст.165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

До суду від представника другого відповідача ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс" надійшов відзив на позовну заяву (вх.14006 від 30.05.2024), в якому відповідач заперечує проти вимог позивача в повному обсязі.

Крім того від представника відповідача ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс" (далі по тексту - ТОВ "ЮДС") надійшла заява про застосування строку позовної давності (вх. № 14010 від 30.05.2024 р.), в якому він просить застосувати строк позовної давності в частині визнання недійсим іпотечного договору та відмовити в задоволенні позову.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.

Судом було встановлено, що за позивачем, банкрутом, було зареєстроване нерухоме майно, що було розташоване за адресою: м. Київ, вулиця Гавро Лайоша (наразі вулиця Йорданська), будинок 6, яке було виведено із власності БП "Солідарність" на користь першого відповідача ТОВ "Вілліс Груп".

Підстава виведення і перереєстрації нерухомості, що належало позивачу був договір іпотеки від 05.07.2012 за №6828, що був укладений між позивачеи БП "Солідарність" (іпотекодавець) та відповідачем ТОВ "Вілліс Груп" (іпотекодержатель) та іпотечне застереження.

Згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно за позивачем БП "Солідарність" у формі ТОВ до 2013-го року було зареєстроване наступне нерухоме майно:

- нежиле приміщення №1 (в літ.А) загальною площею 112 кв.м., адреса нерухомого майна: м. Київ, вулиця Гавро Лайоша (наразі вулиця Йорданська), будинок 6 (далі - приміщення №1);

- нежиле приміщення, літера А, №1 (групи приміщень №8), МЗК загальною площею 45,60 кв.м., адреса нерухомого майна: м. Київ, вулиця Гавро Лайоша (наразі вулиця Йорданська), будинок 6 (далі - приміщення №2).

Приміщення №№1,2 були перереєстровані 19.02.2013 і 13.03.2013 на ТОВ "Вілліс Груп".

В подальшому вказане вище майно було 31.01.2019 відповідачем-1 ТОВ "Вілліс Груп" продано за договором купівлі-продажу другому відповідачу - ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс".

Досліджуючи вищевказані договора, суд вважає за необхідне звернутись до загальних положень, що регуюють визнання недійсним договорів в межах справи про банкрутствою

Так, у позовній заяві ліквідатор БП "Солідарність" у формі ТОВ вказує на фраудаторність оспорюваного правочину (іпотечого договору від 05.07.2012), тобто правочину, який був укладений з метою виведення частини активів БП "Солідарність" у формі ТОВ боржника на шкоду його кредиторів без будь-якої економічної доцільності та без наміру виконати зобов`язання за договором купівлі-прдажу від 15.12.2010.

Суд зазначає, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямовано на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б (910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).

Зокрема, у правовідносинах банкрутства такий інститут було врегульовано спеціальними нормами статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), що був чинний до 21.10.2019, та Кодексом Украни з процедур банкрутства, що було врегульовано статтею 42 КУзПБ. Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Втім, укладення оспорюваного вищенаведеного іпотечного договору між позивачем та відповідачем-1 було здійснено поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися між сторонами до вступу в дію КУзПБ, що приводить до висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин сторін, як приписів статті 20 Закону про банкрутство так і приписів статті 42 КУзПБ.

Разом з тим, суд враховує, що за правовою позицією Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, з метою недопустимості зловживання правом, і такий відповідний спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та інтересів боржника (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

Тобто, у разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

В цій справі, вимоги заявника-позивача ґрунтуються на аргументах, які з-поміж іншого обґрунтовані з посиланням на приписи статей 13, 16, 203, 215 ЦК України щодо наявності в оспорювану правочину ознак фраудаторного правочину.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: по-перше, особа (особи) "використовувала/використовували право на зло; по-друге, наявність негативних наслідків (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; в-третє, цей стан не задовольняє інших суб`єктів; в-четверте, для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; в-п`яте, настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; в-шосте, інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають; в-сьоме, враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення); в-восьме, особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Слід наголосити, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності має бути пов`язаним із негативними наслідками (відмова у захисті права, визнання правочину недійсним, визнання недійсними окремих умов договору тощо).

Застосування принципу правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника при дослідженні угод боржника, що мають сумнівний характер з точки зору відповідності їх чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є обов`язковим (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17).

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Суд також, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо виявлення ознак фраудаторного правочину у справі:

- порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину (пункт 10.5 цієї Постанови ВСУ);

- фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору (пункт 10.26 цієї Постанови ВСУ);

- У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах (пункт 10.27 цієї Постанови ВСУ);

- правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (пункт 10.34 цієї Постанови ВСУ);

- метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства (пункт 10.36 цієї Постанови ВСУ);

- договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155);

- учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів (пункт 10.39);

- КУзПБ є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).

Отже, можливо констатувати, що звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника можливе як на підставі загальних засад цивільного законодавства (в силу недопустимості зловживання правом) так і на підставі спеціальних норм, передбачених у ст.20 Закону про банкрутство та ст.42 КУзПБ. Зазначені способи є належними способами захисту, які, з урахуванням обставин справи, гарантують практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Як про це вже було зазначено вище та встановлено судом, позивач вказує на фраудаторність оспорюваного правочину, на підставі загальних засад цивільного законодавства, тобто правочину, який укладено на шкоду кредиторам та зазначав, що відповідач-1 ТОВ "Вілліс Груп" звернув стягнення (іпотечний договір від 05.07.2012) на нерухоме майно позивача БП "Солідарність" у формі ТОВ в рахунок погашення боргу у розмірі 1 638 000,00 грн, який нібито виник за договором купівлі-продажу від 15.12.2010 частки у статутному капіталі ТОВ "Диво-Світ" із змінами до договору від 12.01.2011, за договором № 13/15-12/11В від 15.12.2011 про відступлення права вимоги та угодою про рострочення заборгованості від 17.04.2012.( п.1.5. іпотечного договіру).

Разом з тим, суд зазначає, що договором купівлі-продажу від 15.12.2010 частки у статутному капіталі ТОВ "Диво-Світ", сторонами є продавець ПАТ "СК "Солідарність", покупець ТОВ "Солсервіс" (код 35847183), а не БП "Солідарність" у формі ТОВ. Отже, саме ТОВ "Солсервіс" є покупцем за договором купівлі-продажу від 15.12.2010 частки у статутному капіталі ТОВ "Диво-Світ" і, як наслідок, боржником за основним забов`язанням з оплати частки у статутному капіталі ТОВ "Диво-Світ" у розмірі 23,3 % або 8 111 289,47 грн (п.3.1.договору купівлі-продажу від 15.12.2010).

Наявність додаткової угоди від 12.01.2011 до договору купівлі-продажу від 15.12.2010 частки у статутному капіталі ТОВ "Диво-Світ", за якою покупцем частки стає БП "Солідарність" у формі ТОВ (позивач), який зобов`язується сплатити вже 10 443 720,35 грн не може бути прийнято до уваги судом, оскільки за вказаним договором покупцем залишається ТОВ "Солсервіс". Натомість, перший відповідач не надав будь-яких документальних підтверджень щодо зміни сторони (покупця) за договором купівлі-продажу від 15.12.2010 частки у статутному капіталі ТОВ "Диво-Світ" з ТОВ "Солсервіс" на БП "Солідарність" у формі ТОВ і матеріали позову не містять таких змін.

Вказане вище, створює правові підставі відсутності прав вимоги ТОВ "Вілліс Груп" (новий кредитор) за договором відступлення права вимоги від 15.12.2011 до позивача БП "Солідарність" у формі ТОВ у розмірі 1 638 000,00 грн, за яким ПАТ "СК "Солідарність" (первісний кредитор) передав ТОВ "Вілліс Груп" (новий кредитор) частину прав у зобов`язаннях, що виникли з договору купівлі-продажу від 15.12.2010 частки у статутному капіталі ТОВ "Диво-Світ", оскільки вказаний договір був укладений між ПАТ "СК "Солідарність" та ТОВ "Солсервіс" (боржник), а ні з БП "Солідарність" у формі ТОВ. Саме цьому сенсі можливо говорити про відсутність у ТОВ "Вілліс Груп" (новий кредитор) права на стягнення будь-якої грошової суми з БП "Солідарність" у формі ТОВ в зв`язку з відсутністю у БП "Солідарність" у формі ТОВ зобов`язань за договором купівлі-продажу від 15.12.2010.

Суд звертає увагу, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК).

Поняття правочину, різновидом якого є договір, і поняття правовідносин, різновидом яких є зобов`язання, нетотожні: правочином є дії, спрямовані на створення юридичних наслідків, а правовідносини - це урегульовані суспільні відносини, змістом яких є права й обов`язки учасників цих відносин (суб`єктів правовідносин). Договірні правовідносини виникають на підставі договору. Останній є юридичним фактом (домовленістю, взаємопов`язаними діями), із яким пов`язане виникнення зобов`язання. Отже, виникнення правовідношення, зокрема зобов`язання, не є тотожним укладенню договору. Такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України і ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, відповідно до ст.651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно до ст. 604 ЦК встановлено, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Матеріали позову не містять доказів вибуття, заміни покупця ТОВ "Солсервіс" на іншого відповідно до п.1.1. договору купівлі-продажу від 15.12.2010 (предмет договору та сторони) та зміни ціни договору між ПАТ "СК "Солідарність" та ТОВ "Солсервіс" (п.3.1.договору) з 8111 279,65 грн на 10 443720,25 грн.

Також, як встановив суд, учасники правовідносин, іпотекодавець та іпотекодержатель оскаржуваного договору іпотеки від 05.07.2012р. є пов`язаними між собою та заінтересованими особами стосовно БП "Солідарність". Так, ОСОБА_1 - Президент та учасник БП "Солідарність" та кінцевий бенефіціарний власник ТОВ "Вілліс Груп"; БП "Солідарність" та ТОВ "Вілліс Груп" мали спільну адресу реєстрації; спільна адреса реєстрації учасників БП "Солідарність" та ТОВ "Вілліс Груп" - ТОВ "Арсол" (учасник БП "Солідарність"), ТОВ "Інтелсіс" (учасник БП "Солідарність") та ТОВ "Рембудексплуатація-Інвест" (учасник ТОВ "Вілліс Груп"); Компанія з обмеженою відповідальністю "Пантел Ел.Ел.Пі" володіла частками у статутному капіталі учасників БП "Солідарність" та ТОВ "Вілліс Груп" - ТОВ "Арсол" (учасник БП "Солідарність"), ТОВ "Інтелсіс" (учасник БП "Солідарність") та ТОВ "Рембудексплуатація-Інвест" (учасник ТОВ "Вілліс Груп").

Зазначені обставини підтверджуються наданими позивачем до матеріалів справи відповідними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Щодо цих обставин суд вважає необхідним зазначити наступне.

За приписами ст.1 Закону України "Про відновлення платспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакціїї до 19.10.2019, яка кореспондується зі статті 1 КУзПБ визначено, що заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Згідно статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Крім того, відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов`язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п.14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Отже, з огляду на зазначене вище та наявне у законодавстві України тлумачення понять "заінтересовані особи" та "пов`язані особи", за встановлених обставин, суд дійшов висновку, що укладення іпотечого договору від 05.07.2012р. між відповідачем-1 ТОВ "Вілліс Груп" (іпотекодержатель) та позивачем Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі ТОВ (іпотекодавець) відбулось під впливом фізичної особи ОСОБА_1 (президент та один з учасників БП "Солідарність" у формі ТОВ та кінцевий беніфіціарний власник ТОВ "Вілліс Груп"), який незалежно від формального володіння, мав можливість здійснювати вирішальний або опосередковий вплив на управління або господарську діяльність обох вищевказаних юридичних осіб безпосередньо або через інших керівних осіб (органів управління) цих підприємств, що здійснювалось за статутами чи засновницькими договорами товариств шляхом надання остатнім вказівок як в реалізації права володіння або користування всіма активами товариств чи їх значною часткою, так і у вчинення правочинів, що надають можливість визначати та здійснювати господарську діяльність цих суб`єктів господарювання.

За загальним правилом, не може вважатися добросовісною особою, яка набула майно всупереч закону, зокрема "заінтересована особа" та "пов`язана особа".

Згідно до правової позиції Верховним Судом, що висвітлена у Постанові від 02.04.2024 у справі № 910/5477/23 визначено, що вже саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою є самостійним наслідком його недійсності.

Згідно із частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно зі статтею 572 та частиною 1 статті 576 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

За частиною 1 статті 579 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частини четверта, п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Вищевказане та системний аналіз положень статті 572, частини 1 статті 576 ЦК України, статті 1, частини 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" свідчить, що за своє правовою природою іпотека має похідний (акцесорний) характер від основного зобов`язання, з урахуванням чого не може існувати самостійно без основного зобов`язання, а укладення договору іпотеки, як похідного від договору основного зобов`язання, не є підставою для виникнення майнових зобов`язань до моменту порушення виконання стороною (боржником )основного договору зобов`язання.

Натомість, як було зазначено вище, сторонами за основним зобов`язанням за договором купівлі-продажу від 15.12.2010 частки у статутному капіталі ТОВ "Диво-Світ" є продавець ПАТ "СК "Солідарність", покупець (боржник) ТОВ "Солсервіс" (код 35847183), а не боржник БП "Солідарність" у формі ТОВ, яке передало майно (нерухомість), що належало товариству на праві власності за іпотечним договором від 05.07.2010 в рахунок штучно створеного частини боргу у розмір 1 638 000 грн, що виник за договором про відступлення права вимоги від 15.12.2011 за № 13/15-12/11В, який був укладений між ПАТ "СК "Солідарність" (первісний кредитор) та ТОВ "Вілліс Груп" (новий кредитор). За вказаним договором про відступлення права вимоги від 15.12.2011, позивач прийняв на себе частину прав в зобов`язаннях за договором купівлі-продажу від 15.12.2010 частки у статутному капіталі ТОВ "Диво-Світ", який був укладений між ПАТ "СК "Солідарність" та ТОВ "Солсервіс".

Тобто, похідне зобов`язання за вищенаведеним іпотечним договором між ТОВ "Вілліс Груп" та БП "Солідарність" у формі ТОВ виникло за відсутності у БП "Солідарність" у формі ТОВ зобов`язань за основним договором купівлі-продажу від 15.12.2010.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сторони (позивач та відповідач-1), укладаючи договір іпотеки від 05.07.2012, діяли недобросовісно, а оспорюваний договір був спрямований на позбавлення позивача в майбутньому законних прав на майно (нерухомість) через створення штучної заборгованості перед першим відповідачем, в зв`язку з чим такий договір, враховуючи загальні засади цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, підлягає судом визнанню недійсним.

Щодо заяви відповідача-2 ТОВ "ЮДС" про застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсним іпотечного договору від 05.07.2012, суд зазначає наступне.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності,

Отже, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану проінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Отже, посилання позивача в особі ліквідатора на те, що йому стало відомо наявність нерухомості у банкрута, яка на його думку була незаконо відчужена у 2012р., лише у 2023р, не може судом бути взято до уваги, оскільки існує презумпція можливості та обов`язку особи знати про стан майнових прав юридичної особи.

В заяві про застосування судом строку позовної давності другий відповідач, зазначає, що оскаржуваний правочин - договір іпотеки було укладено 05.07.2012. Між укладенням договору та відкриттям провадження у справі пройшло 10 років і 268 днів.

Разом з тим, в пункті 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц був сформульований наступний висновок:

Для цілей застосування частин 3 та 4 статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Отже, у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів.

Аналогічні висновки викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц.

Натомість, як встановлено судом та вбачається з матеріалів позову, другий відповідач ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс" не є стороною договіру іпотеки, який був укладений 05.07.2012 між ТОВ "Вілліс Груп" (іпотекодержатель) та позивачем Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі ТОВ (іпотекодавець). Тобто відповідні позовні вимоги про визнання недійсним договіру іпотеки, звернуто до першого відповідача ТОВ "Вілліс Груп", а не до ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс", що є обгрунтованою підставою для відмови судом другому відповідачу у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності.

В зв`язку з чим, суд відмовляє ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс" у застосуванні строку позовної давності.

ЩОДО витребування майна.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі статтею 400 Цивільного кодексу України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

У постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.

У спорах про витребування майна суд встановлює обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності та добросовісності такого набуття.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на рухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Виходячи із загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на нерухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати. Подібні висновки щодо набуття прав на нерухоме майно сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16.

Також, вирішуючи питання про можливість витребування спірного майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 Цивільного кодексу України, слід перевіряти, оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.04.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

Позивач у письмових поясненнях стверджує, що втручання у право власності кінцевого набувача нерухомості ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс" є заходом пропорційним легітимній меті, оскільки виправдане метою позову - задоволення боргів перед державною установою та державними органами (АТ "Укрексімбанк", ДПС), поновлення порушених прав банкрута на майно, прав кредиторів на отримання заборгованості, забезпечення дотриманння принципів справедливості, добросовісності ведення господарської діяльності суб`єктами господарювання. Крім того позивач стверджує, що відповідач-2 мав змогу перевірити документи, на підставі яких ТОВ "Вілліс Груп" безоплатно набуло нерухомість у БП "Солідарність" у формі ТОВ та проявити більшу обачність щодо правового статусу приміщень № №1,2, які набувалися у власність.

ТОВ "Юкрейніан Дівелопмент Сервіс" у відзиві на заяву позивача зазначає, що відповідач-2 не має відношення до іпотечного договору та повного доступу до інформації стосовно ходу виконання судового рішення про стягнення з БП "Солідарність" у формі ТОВ боргів на користь АТ "Укрексімбанк", відповідач не мав та не міг мати на момент укладення вищевказних договорів купівлі-продажу нерухомого майна інформації про правовідносини минулих власників приміщень між собою, окрім цього, не мав такого доступу і на поточні дати, що не може бути прийнято до уваги, як докази, у розумінні норм ГПК України.

Щодо добросовісності і обачності особи, яка отримує майно за договором купівлі-продажу, суд звертає увагу на наступне .

Добросовісність у правовому аспекті передбачає вчинення особою дій, які відповідають розумним і законним очікуванням, характеризуються чесністю, відкритістю та відсутністю наміру ввести в оману іншу сторону. Однак, обачність особи щодо потенційних ризиків під час набуття права власності на спірне майно (нерухомість) не є самостійним доказом її добросовісної чи недобросовісної поведінки, а є лише елементом, що може свідчити про відповідальне ставлення особи до своїх обов`язків.

Отже, самі по собі категорії добросовісності: обізнаності, проінформованості або обачності особи щодо майна(нерухомості) не є достатнім доказом для того, щоб кваліфікувати дії особи як недобросовісні. Оцінка добросовісності має базуватися лише на всебічному аналізі конкретних обставин справи при здійсненні судового розгляду.

В цьому контексті, суд зазначає, що відповідно до матеріалів позову та представлених доказів у цій справі, 31.01.2019 року між ТОВ "Вілліс Груп" (відповідач-1) та ТОВ "ЮДС" (відповідач-2) був укладений договор купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 54, а саме: нежилого приміщення № 1 (групи приміщень № 8), МЗК (в літ. А), що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Йорданська (до перейменування вулиця Гавро Лайоша), будинок 6, загально площа 45,6 кв.м. Сума продажу склала 120000,00 грн.

Крім того, 31.01.2019 року між ТОВ "Вілліс Груп"(відповідач-1) та ТОВ "ЮДС" (відповідач-2) був укладений договор купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 50, а саме: нежилого приміщення (в літ. А), що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Йорданська (до перейменування вулиця Гавро Лайоша), будинок 6, загальною площею 112,0 кв.м. Сума продажу склала 710 000,00 грн, що дорівнює розміру грошової оцінки.

ТОВ "ЮДС" (відповідач-2) надав суду докази оплати за договором, а саме: платіжні доручення №71 від 31.01.2019 на суму 710 000,00 грн та №72 від 31.01.2019 на суму 120 000,00 грн (додані до відзиву).

Враховуючи, що договір іпотеки, який був укладений 05.07.2012 між ТОВ "Вілліс Груп" (іпотекодержатель) та позивачем Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі ТОВ (іпотекодавець) судом визнаний недійсним, витребувати вищевказану нерухомість у ТОВ "ЮДС" (другий відповідач) - як добросовісного покупця на користь позивача можливо лише на підставі ч.1 статті 388 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Проте, жодна з законодавчих підстав, що визначені у ст.388 ЦК України для витребування вищевказаної нерухомості у відповідача-2 позивачем не може бути прийнята до уваги судом, оскільки майно не було загублено позивачем (власником) або викрадено у позивача, не вибуло з володіння власника (позивача) не з його волі. Навпаки, вищевказана нерухомість вибула повністю за згодою позивача (власника) на підставі, укладеного договору іпотеки від 05.07.2012. Наявність в діях власника Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі ТОВ незаконих дій щодо передачі вищевказаної нерухомості відповідачу-1 у власність, не свідчить про відсутність волі у позивача на передачу вищевказного майна ТОВ "Вілліс Груп" (відповідач-1).

Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.

Крім того, позивачем не було доведено недобросовісність набувача майна та неоплатність при відчуженні вищенаведеної спірної нерухомості.

В зв`язку з чим, позов в цій частині не підлягає судом задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України", яке відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави або мотиви, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторін. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Отже, судом досліджені всі обставини та доводи заявників в їх сукупності та надано відповідну правову оцінку, з урахуванням принципів, викладених у рішенні Європейського суду.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими в частині визнання недійсним договору іпотеки та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позовних вимог суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні.

ЩОДО розподілу судових витрат.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України та покладає на ТОВ "Вілліс Груп" витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн зі стягненням вказаної суми судового збору на користь позивача (за немайнову вимогу). В іншій частині позовних вимог (за майнову вимогу) витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 16, 203, 215, 388 ЦК України, ст.1 Закону України "Про відновлення платспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакціїї до 19.10.2019, ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", ст.ст. 2, 4, 11, 14, 20, 74, 76, 79, 86, 129, 236, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір іпотеки серія та номер: 6828, виданий 05.07.2012, посвідчений Приватним нотаріусом Некриловим К.Ю., що підписаний між БП "Солідарність" у формі ТОВ (код 13670050) та ТОВ "Вілліс Груп" (код 35962884).

3. Стягнути з ТОВ "Вілліс Груп" (код 35962884, адреса: 65048, Одеська обл., місто Одеса, вул. Троїцька, буд. 31) на користь Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код 13670050, адреса: 61201, м. Харків, пр. Перемоги, буд. 55-Е) судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Рішення направити учасникам справи.

Рішення суду може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено "13" грудня 2024 р.

Суддя С.В. Міньковський