Постанова

від 13.12.2024 по справі 520/12262/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 р. Справа № 520/12262/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2024, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 16.09.24 по справі № 520/12262/24

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації (далі по тексту -УСЗН Харківської РДА, відповідач), у якому просив суд:

- визнати неправомірною повторну відмову Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації від 31.01.2024р. № 464ВС щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової компенсації за встановлення ІІІ групи інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) в розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент виплати, та різницю в сумах одноразових компенсацій між II та III групами інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕ) в розмірі 15 мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову компенсацію 30 мінімальних заробітних плат (1118х30 = 33540грн), встановлених на момент встановлення ІІІ групи інвалідності (03.10.2012), захворювання пов`язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, з урахуванням раніше виплачених сум (189,60грн), в розмірі 33350,40 (тридцять три тисячі триста п`ятдесят грн 40 коп);

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 15 мінімальних заробітних плат (1218х15 = 18270 грн), як різницю в одноразовій компенсації між виплатами за встановлення ІІ та ІІІ групами інвалідності у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, захворювання пов`язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС станом на 16.10.2014, з урахуванням раніше виплачених сум (94,80грн), в розмірі 18175,20 грн. (Вісімнадцять тисяч сто сімдесят п`ять грн. 20 коп.);

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації надати звіт про виконання судового рішення протягом 50 днів з дати набрання законної сили рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після встановлення 03.10.2012 ОСОБА_1 ІІІ групи інвалідності по захворюванню пов`язаному з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС відповідачем протиправно не виплачено одноразову компенсацію за встановлення такої групи інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) в розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент виплати, а також після встановлення ІІ групи інвалідності 16.10.2014 не виплачено різницю в сумах одноразових компенсацій між II та III групами інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) в розмірі 15 мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі № 520/12262/24 адміністративний позов - залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відповідно до статті 48 Закону № 796-ХІІ, в редакції чинній на дату встановлення 3 та 2 груп інвалідності, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат. У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. А відтак, при визначенні розміру спірної компенсації, відповідач мав керуватись приписами статті 48 Закону № 796-ХІІ, а не положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 836), що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Також стверджував, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2021 по справі 520/17966/21 вже було встановлено, що відповідач порушив право позивача у 2012 та 2014 роках на отримання одноразової компенсації за встановлення ІІІ групи інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) в розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент виплати, та різницю в сумах одноразових компенсацій між II та III групами інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕ) у розмірі 15 мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до статті 48 Закону № 796-ХІІ, однак і вказані обставини не були належним чином оцінені судом першої інстанції.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 - без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу зазначив, що при визначенні розміру одноразової компенсації у зв`язку із встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи у 2012 році та ІІ групи у 2014 році застосовувалися розміри компенсацій, визначені Постановою № 836, а тому, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначена та виплачена позивачу відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, підстави для її перерахунку та виплати в іншому розмірі у відповідача відсутні.

У надісланій до суду апеляційної інстанції відповіді на відзив на апеляційну скаргу, позивач підтримав власні доводи, викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі, та окремо зазначив, що відповідач погодився з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2021 року по справі 520/17966/21, яким було визнано його дії протиправними, і апеляційну скаргу не подавав, тому будь-які його аргументи при повторній відмові є нікчемними і є нічим іншим ніж відмова від виконання законів України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 категорія 1, виданим 29.03.2019 відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

03.10.2012 ОСОБА_1 встановлена 3-я група інвалідності з захворюванням пов`язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

16.10.2014 ОСОБА_1 встановлена 2-а група інвалідності з захворюванням пов`язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

05.11.2012 ОСОБА_1 призначена та виплачена одноразова компенсація, як особі з інвалідністю 3-ї групи (захворювання пов`язаним з ліквідацією наслідків аварії на АЕС) у розмірі 189,60 грн.

02.12.2014 у зв`язку з встановленням 2-ї інвалідності (захворювання пов`язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) позивачу призначена та виплачена різниця у одноразових компенсаціях, як особі з інвалідністю 2-ї групи (захворювання пов`язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) у розмірі 94,80 грн.

Позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою та документами про нарахування і виплату одноразової компенсації за встановлення групи інвалідності як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Листом відповідач відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової компенсації за встановлення групи інвалідності як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2021 року у справі № 520/17966/21, позивач 17.01.2024 повторно звернувся до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації з заявою про нарахування та виплати одноразової компенсації за встановлення ІІІ групи інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) у розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент виплати, та різниці в сумах одноразових компенсацій між II та III групами інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕ) у розмірі 15 мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до статті 48 Закону № 796-ХІІ.

Відповідач повторно відмовив ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової компенсації за встановлення ІІІ групи інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) в розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент виплати, та різниці в сумах одноразових компенсацій між II та III групами інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕ) в розмірі 15 мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності відмови відповідача у задоволенні заяви позивача, оскільки спірні виплати здійснені відповідачем у належних розмірах, визначених Постановою № 836 з урахуванням приписів статті 48 Закону № 796-ХІІ в редакції, чинній станом на момент їх проведення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає таке.

Так, спірні правовідносини у цій справі виникли внаслідок застосування відповідачем приписів статті 48 Закону № 496-ХІІ (в редакції Закону № 2532-XII (2532-12) від 01.07.92; із змінами, внесеними згідно із Законами N 230/96-ВР від 06.06.96, № 563-XIV (563-14) від 25.03.99, № 2638-III (2638-14) від 11.07.2001; в редакції Закону №107-VI (107-17)) та пункту 1 Постанови № 836 при обрахунку ОСОБА_1 компенсації за встановлення ІІ групи інвалідності та різниці в сумах одноразових компенсацій між II та III групами інвалідності, а не статті 48 Закону № 496-ХІІ у редакції Закону № 2532-XII від 01.07.1992 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 230/96-ВР від 06.06.1996, відповідно до яких, компенсація визначалась інвалідам II групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Конституційний принцип незворотності дії закону у часі неодноразово був предметом вивчення, проте у правозастосовній практиці проблема щодо особливостей його практичної реалізації залишається невирішеною.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".

На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.

Так, з дослідженого Експертного висновку Харківської міжвідомчої Експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 20.09.2012 № 13488 (а.с. 21) колегією суддів встановлено, що отримане позивачем захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується учасниками справи, що 05.11.2012 позивачу призначена та після надходження бюджетних коштів виплачена одноразова компенсація, як особі з інвалідністю ІІІ групи (захворювання пов`язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС) у розмірі 189 грн 60 коп.

02.12.2014 у зв`язку зі встановленням позивачу інвалідності ІІ групи, йому призначена та після надходження бюджетних коштів виплачена відповідачем різниця у компенсаціях, як особі з інвалідністю II групи (захворювання пов`язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС) у розмірі 94 грн 80 коп (284,40 грн - 189,60 грн).

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 796-ХІІ (у редакції Закону № 2352-ХІІ (235-12) від 01.07.92; із змінами, внесеними згідно із Законами № 230/96-ВР від 06.06.96, № 563-ХІV (563-14) від 25.03.99, № 2638-ІІІ від 11.07.2001; в редакції Закону № 107-VI (107-17) від 28.12.2007), чинній на момент встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи - 03.10.2012 та ІІ групи - 16.10.2014, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення повинна виплачуватися в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Отже, станом на дати призначення позивачу компенсацій, як особі з інвалідністю ІІІ та ІІ групи (05.11.2024 та 02.12.2014 відповідно), визначення розміру одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС було делеговано Кабінету Міністрів України.

За приписами статті 62 Закону № 796-ХІІ роз`яснення порядку застосування цього Закону проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов`язковим для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади, всіма суб`єктами господарювання незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості та форм власності.

Так, повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої та третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року № 3рп/2012 встановлено, що нормативно - правові акти Кабінету міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України.

За приписами статті 87 Бюджетного Кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України належать, зокрема, видатки на програми соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з пунктом 3 «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» норми і положення статей 20.21.22.23.30.31.37.39.48.50.5 та 54 Закону №796-ХІІ застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Пунктами 6, 7 «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачено, що норми і положення статей 20.21.22.23.30.31.37.39.48.50.5 та 54 Закону 796-ХІІ застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що положення статті 48 Закону № 496-ХІІ, в редакції, чинній станом на 05.11.2024 та 02.12.2014 узгоджувались з нормами «Прикінцевих положень» Законів України «Про державний бюджет України на 2012 рік» та «Про Державний бюджет України на 2014 рік», відповідно до яких саме Кабінет Міністрів України є повноважним органом на визначення порядку та розмірів компенсаційних виплат учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

На виконання вищезазначених повноважень, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 836, яка була чинною до 14.05.2015, підпунктом «е» пункту 1 якої, встановлено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, виплачуються в таких розмірах:

інвалідам І групи - 37930 тис. карбованців;

інвалідам II групи - 28440 тис. карбованців;

інвалідам III групи - 18960 тис. карбованців.

Учасниками справи не заперечується, що одноразова компенсація позивачу фактично призначена та виплачена у 2012 та 2014 роках, відповідно до приписів статті 48 Закону № 796-ХІІ, пунктів 6-7 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та підпункту «е» пункту 1 Постанови № 836.

Обставини отримання одноразової компенсації у сумі 189,60 грн та різниці після встановлення ІІ групи - 94,80 грн позивачем не заперечуються.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2011 по справі № 2-а-114/07 визнано нечинними абзаци 2, 3, 4 підпункту «е» пункту 1 Постанови № 836 (836-96-п) Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Отже, з 19.01.2011 постанова Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 не містила положень про регулювання розмірів одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки відповідні положення були визнані нечинними.

Разом з цим, виплата спірних сум компенсацій здійснена відповідачем у розмірах, які були встановлені вищезазначеною Постановою № 836 до 18.01.2011 включно.

Незгода позивача з такими діями відповідача слугувала підставою для звернення ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації з заявами про виплату одноразової компенсації за встановлення ІІІ та ІІ груп інвалідності, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС від 31.05.2021 та від 17.01.2024, відмова у задоволенні останньої з них є предметом розгляду в межах цієї справи.

Так, відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 р. №76-VIII (далі - Закон №76-VIII) внесені зміни, зокрема, до статті 48 Закону №796-ХІІ та викладено її у такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 76-VIII, цей Закон набирає чинності з 01 січня 2015 р., крім пункту 42 розділу I цього Закону (щодо Закону України від 14 жовтня 2014р. «Про прокуратуру»), який набирає чинності з 25 квітня 2015р.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї» від 21 квітня 2016р. №1339-VIII (далі - Закон №1339-VIII), який набрав чинності з 22 травня 2016 року, статтю 48 Закону №796-ХІІ викладено в новій редакції:

«одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали інвалідами внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім`ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Законом України «Про внесення зміни до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06.06.2017 № 2082-VIII ( далі - Закон № 2082-VIII), який набрав чинності з 28.06.2017, статтю 48 Закону № 496-ХІІ викладено в такій редакції:

Компенсації за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, сім`ям у зв`язку із втратою годувальника та щорічна допомога на оздоровлення

Одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали інвалідами внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім`ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України".

На виконання зазначених повноважень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 14 травня 2015 № 285 (далі - Постанова № 285).

Підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 285 визначено розміри одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів і виконанні на них регламентних робіт, які стали особами з інвалідністю внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів і виконанні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів і виконанні на них регламентних робіт, сім`ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, дітям з інвалідністю, пов`язаною з наслідками Чорнобильської катастрофи:

особам з інвалідністю I групи - 379,3 гривні;

особам з інвалідністю II групи - 284,4 гривні;

особам з інвалідністю III групи - 189,6 гривні;

дітям з інвалідністю - 1264 гривні;

сім`ям, які втратили годувальника, - 7586 гривень;

батькам померлого - 3792 гривні;

Пунктом 2 Постанови № 285 визнано такою, що втратила чинність, зокрема, постанову Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що оскільки Закон № 2082-VIII, яким статтю 48 Закону №796-ХІІ викладено у новій редакції, за змістом якої повноваження щодо визначення порядку виплати і розміру одноразової грошової компенсації за шкоду здоров`ю та щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення були делеговані Кабінету Міністрів України та Постанова № 285 неконституційними не визнавались, підстави для виплати позивачеві зазначеної компенсації у розмірі, що відрізняється від встановлених у Постанові № 285 відсутні.

З огляду на те, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової компенсації як громадянину, який віднесений до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, 17.01.2024, то і розмір такої компенсації повинен визначатися відповідно до законодавства, чинного на момент звернення заінтересованої особи із такою заявою, а не законодавства, чинного на момент виникнення у особи такого права, як помилково вважає позивач.

Подібний правовий підхід щодо застосування норм права, які регулюють спірні правовідносини, було викладено у постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 127/10438/16-а, від 16 липня 2020 року у справі №225/1562/17 та від 11.08.2021 по справі № 212/4242/16-а.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з цим, за такого правового регулювання та обставин встановлених судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин в частині виплати позивачу одноразової компенсації мали б застосовуватися положення постанови Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 № 285 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», а не положення Постанови № 836, на які послався відповідач у наданій ОСОБА_1 відмові, що свідчить про її невідповідність нормам діючого законодавства.

Таким чином, з наведеного слідує, що відповідачем при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 від 17.01.2024 не надана оцінка фактичним обставинам та не застосовано нормативно-правові акти чинні на момент звернення позивача із заявою.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що відмова Управління соціального захисту населення Харківської районної ради від 31.01.2024 № 464ВС щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової компенсації за встановлення ІІІ групи інвалідності (захворювання, пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) та різниці в сумах одноразових компенсацій між ІІ та ІІІ групами інвалідності (захворювання, пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з огляду на застосування відповідачем до спірних правовідносин приписів Постанови № 836 є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Разом з цим, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини у цій справі позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити спірні виплати у бажаних позивачем розмірах є передчасними, з огляду на таке.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

За наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Разом з тим, у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх дискреційних повноважень, оскільки при прийнятті спірного рішення не застосував приписи законодавства, чинного на момент звернення позивача із заявою, та відповідно, не встановив наявності або відсутності підстав для виплати позивачу спірних виплат у інших розмірах, ніж вже були здійснені.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності таких підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача здійснити виплати, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для їх проведення, в даному випадку, є необґрунтованим та може призвести до їх виплати з порушенням закону.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової компенсації за встановлення ІІІ групи інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) в розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент виплати, та різницю в сумах одноразових компенсацій між II та III групами інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕ) в розмірі 15 мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням висновків апеляційного суду, викладених в цій постанові.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 317 КАС України порушення норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 по справі № 520/12262/24 підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 по справі № 520/12262/24 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Управління соціального захисту населення Харківської районної ради від 31.01.2024 № 464ВС щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової компенсації за встановлення ІІІ групи інвалідності (захворювання, пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) та різниці в сумах одноразових компенсацій між ІІ та ІІІ групами інвалідності (захворювання, пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Незалежності 3, код ЄДРПОУ 03196541) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової компенсації за встановлення ІІІ групи інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС) в розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент виплати, та різницю в сумах одноразових компенсацій між II та III групами інвалідності (захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕ) в розмірі 15 мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням висновків апеляційного суду, викладених в цій постанові.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова