Постанова

від 16.12.2024 по справі 619/2153/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 619/2153/24 Головуючий суддя І інстанції Нечипоренко І. М.

Провадження № 22-ц/818/3283/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: визнання права власності на земельну ділянку

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

розглянувши упорядку письмовогопровадження безповідомлення учасниківсправи апеляційнускаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ходаковського Юрія Васильовича на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27червня2024року,усправі№619/2153/24за позовом ОСОБА_1 до Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, ПАТ «Агрофірма імені Г.С. Сковороди» про визнання права на земельну частку (пай),

встановив:

ОСОБА_1 уберезні 2024року звернуласядо судуз позовом до Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, ПАТ «Агрофірма імені Г.С. Сковороди» про визнання права на земельну частку (пай),

Позовна заява мотивована тим, що з 14.03.1988 по 21.05.1996 вона працювала (була членом) колгоспу ім Г.С. Сковороди Золочівського району Харківської області, перетвореному надалі в КСП імені Г.С. Сковороди, а згодом в ЗАТ «Агрофірма імені Г.С. Сковороди», правонаступником якого на теперішній час є ПАТ «Агрофірма Г.С. Сковороди». Наприкінці 2021 року, звернувшись до Великорогозянської сільської ради та посадовців товариства, вона дізналася про те, що її не включено у список осіб, що мають право на земельну ділянку (пай) з числа земель, переданих у колективну власність членам КСП ім. Г.С. Сковороди, на її ім`я не видано відповідний сертифікат, так як при складанні списку її помилково було пропущено. Листом ГУ ДГК у Харківській області від 26.06.23 повідомлено про те, що у додатку 1 списку громадян - членів КСП до державного акту про право колективної власності на землю, який видано КСП ім. Г.С. Сковороди вона не зазначена. Наведені обставини змушують її звертатися з позовом до суду, оскільки її право не визнається і вона не може розпорядитися своєю власністю.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на земельну частку (пай) загальною площею 6,99 умовних кадастрових гектарів за рахунок нерозподілених (не витребуваних) паїв КСП ім. Г.С. Сковороди або земель запасу чи резерву сільськогосподарського призначення Золочівської селищної ради та розподілити судові витрати.

У письмовому відзиві на позовну заяву представникЗолочівської селищної ради Коваленко В.М. просить відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог, посилаючись нач. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV (далі Закон), у якому зазначено, що право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Тобто Закон передбачає, що наявність сертифікату є обов`язковою умовою для набуття особою права на земельну частку (пай). Але в даному випадку на ім`я позивачки сертифікат не виготовлявся, про що вона сама вказує у позовній заяві. Крім того, позивачка вказує на той факт, що її не було включено до списку осіб, який додається до державного акта на право колективної власності на землю КСП ім. Сковороди. Визначальним моментом набуття права власності на земельну частку (пай) відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», є членство особи у колективному сільськогосподарському підприємстві, кооперативі, акціонерному товаристві на момент розпаювання земель. Право на земельну частку (пай) також мають пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю. Отже, з аналізу вищезазначених норм випливає, що право на земельну частку (пай) особа набуває за наявності трьох умов перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства, отримання цим підприємством державного акту на право колективної власності на землю, включення до списку осіб, доданого до цього акту. З копії трудової книжки колгоспника, доданої до позовної заяви, вбачається, що Позивач була звільнена 21.05.1996. Тоді як, за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 26.06.2023 № 29-20-11-2991/0/19-23, Державний акт на право колективної власності на землю КСП ім. Г.С. Сковороди було видано 20.01.1997, тобто після звільнення Позивача. При цьому, невідомо чи залишалася Позивач членом колгоспу після звільнення та на момент розпаювання земель КСГІ ім. Г.С. Сковороди. В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на своє членство в колгоспі. Але додані до позовної заяви матеріали не підтверджують ці обставини. Тому Золочівська селищна рада не погоджується з твердженням Позивача про те, що на момент розпаювання земель вона була членом КСП ім. Г.С. Сковороди та вважає недоведеними обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх позовних вимог. Разом з тим позовні вимоги у даній справі не підлягають задоволенню через сплив строку позовної давності.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 27 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду адвокат Ходаковський Ю.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити ОСОБА_1 позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що до червня 2023 року вона не знала про паювання земель у колгоспі, про існування державного акту про право колективної власності на землю та списку членів до нього. Інформація про паювання земель у колгоспі мала бути доведена до його членів, однак її не повідомляли про це.

Зазначила, що як вбачається з копії паспорту вона 13.05.1997 була виписана з Дніпропетровської області та 10.11.1997 прописана на території Херсонської області, де і проживала до повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ, і вже наприкінці 2022 року переселилася на територію Хмельницької області. Що відбувалося на території Золочівського району Харківської області, зокрема щодо подальших подій, які відбувалися в КСП «імені Г.С.Сковороди», де вона працювала раніше, вона не знала та не могла знати. Право на отримання земельного паю не передбачає обов`язку з`ясовувати вірогідність виникнення такого права та вживати дії щодо недопущення можливих порушень. Про те, що вона відсутня у списку громадян членів колгоспу, вона дізналася лише з листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 26 червня 2023 року. Не знаючи про ці обставини вона не могла знати й про порушення своїх прав. Однак суд ототожнив обізнаність про право та обізнаність про порушення права.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбаченихстаттею 369цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухала суддю-доповідача, відповідно до ст. 367 ЦПК України дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги, та вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті263ЦПК Українивизначено,що судоверішення повинноґрунтуватися назасадах верховенстваправа,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 мала правона отриманняземельної частки(паю),право напозов упозивачки виниклоіз 20.01.1997,після видачіКСП ім.Г.С.Сковороди державногоакту наземлю,однак безповажних причинзвернулася досуду зіспливом трирічногостроку позовноїдавності.

Отже, позивачка про порушення своїх прав повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колгоспників. Проте вона звернулася до суду лише у березні 2024 року, що свідчить про те, що позивачка пропустила установлений законодавством строк звернення до суду із цим позовом.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 не навела обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду із позовом, у зв`язку з чим у позові слід відмовити.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №637/53/18, від 17 червня 2020 року у справі №600/528/16.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановленота підтверджуєтьсяматеріалами справи,що згідно довідки ПрАТ «Агрофірма ім. Г.С. Сковороди» від 15.03.2023 ОСОБА_1 з14.03.1988 по 21.05.1996 працювала (була членом) колгоспу ім Г.С. Сковороди Золочівського району Харківської області (а.с. 19).

За відомостями довідкиПрАТ «Агрофірма ім Г.С. Сковороди» від 15.03.2023№ 2, колгосп імені Г.С. Сковороди Золочівського району Харківської області реорганізований в КСП ім. Г.С. Сковороди, протокол № 2 від 10.11.1993 зборів уповноважений та є правонаступником КСП ім. Г.С. Сковороди в СТОВ ім. Г.С. Сковороди, протокол № 1 від 06.03.2000 загальних зборів та є правонаступником; СТОВ ім. Г.С. Сковороди в ЗАТ «Агрофірма ім. Г.С. Сковороди», протокол № 1 від 10.12.2007 зборів засновників та є правонаступником; ЗАТ «Агрофірма ім. Г.С. Сковороди» в ПрАТ «Агрофірма ім. Г.С. Сковороди», протокол № 1 від 27.04.2012 зборів засновників та є правонаступником (а.с. 18).

З витягу із Протоколу № 6 від 30.04.1988 вбачається, що засідання правління колгоспу ім. Г.С. Сковороди, було постановлено рекомендувати зібранню уповноважених прийняти ОСОБА_1 в члени колгоспу та наділити земельною ділянкою (а.с. 20).

З копії трудової книжки, ОСОБА_1 21.05.1996 звільнена із колгоспу імені Г.С. Сковороди за рішенням правління ( а.с. 21-23).

20 січня 1997 року Велико-Рогозянською сільською радою було видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ХР № 13-00-000524, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 10, відповідно до рішення виконавчого комітету Велико-Рогозянської сільської ради народних депутатів від 29.11.1995 за № 26 колективному сільськогосподарському підприємству ім. Сковороди Золочівського району Харківської області передано у колективну власність 4979,4 гектарів землі в межах згідно з планом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, до якого додано Список громадян членів колективного сільськогосподарського підприємства (а.с. 6-17).

Зі списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, що є додатком 1 до Державного акту ХР № 13-00-000524 вбачається, що ОСОБА_1 до нього не включена (а. с. 6-17).

Як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області№ 29-20-11-2992/0/19-23 від 26.06.23 зазначено, що у додатку 1 списку громадян - членів КСП до державного акту про право колективної власності на землю, який видано КСП ім. Г.С. Сковороди ОСОБА_1 не зазначена.

У Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) членів КСП ім. Г.С. Сковороди, відсутні записи про виготовлення та видачу сертифікатів на право на земельну частку (пай) ОСОБА_1 . Розмір земельної частки (паю) по КСП ім. Г.С. Сковороди становить 6,99 умовних кадастрових гектара, вартість 25 702,00 грн. (а.с. 5).

Частиною другоїстатті 14 Конституції Українивизначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно достатті 1Закону Українивід 05червня 2003року №899-ІV«Про порядоквиділення внатурі (намісцевості)земельних діляноквласникам земельнихчасток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

Відповідно до пункту 1Указу Президента України № 720/95 від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Згідно з пунктом 2Указу Президента України № 720/95 від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Згідно із частиною9 статті 5 ЗК України 1990 року(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами 6 і 7статті 6 цього Кодексу.

Згідно із частиною першоюстатті 22 ЗК України 1990 року(у редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

У частині другійстатті 23 ЗК України 1990 року(у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акту додається список цих громадян.

Отже, згідно з вимогами статей22,23 ЗК Українита зазначеногоУказу Президента Україниособа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов:1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня2004 року «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом Колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акту на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в Колективному сільськогосподарському підприємстві.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 на момент початку паювання та ухвалення рішення Велико-Рогозянською сільською радою 29 листопада 1995 року про передачу у колективну власність землі, ще була членом колгоспу ім. Г.С. Сковороди, який у 1993 році був реорганізований у КСП ім. Г.С. Сковороди, але після цього була звільнена звідти у 1996 році, тобто - до видачі державного акту про право колективної власності на землю та складання списків у січні 1997 року, внаслідок чого помилково (безпідставно) не була включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Не внесення позивача, який був членом Колективного сільськогосподарського підприємства до списку, що додається до державного акту на право власності на землю, не може позбавляти його права на земельну ділянку.

Позивачка у скарзі заперечує проти висновків суду про те, коли їй стало відомо про порушення її права, вважає, що суд помилково ототожнює ототожнив обізнаність про право та обізнаність про порушення права.

Як вбачається з копії паспорту позивачка 13.05.1997 була виписана з Дніпропетровської області та 10.11.1997 прописана на території Херсонської області, де і проживала до повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ, і вже наприкінці 2022 року переселилася на територію Хмельницької області. Що відбувалося на території Золочівського району Харківської області, зокрема щодо подальших подій, які відбувалися в КСП «імені Г.С. Сковороди», де вона працювала раніше, вона не знала та не могла знати. Право на отримання земельного паю не передбачає обов`язку з`ясовувати вірогідність виникнення такого права та вживати дії щодо недопущення можливих порушень. Про те, що вона відсутня у списку громадян членів колгоспу, вона дізналася лише з листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 26 червня 2023 року. Не знаючи про ці обставини вона не могла знати й про порушення своїх прав.

Колегія суддів відхиляє ці доводи скарги, оскільки внаслідок публікації у 1995 році Указу Президента України № 720/95 від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», згідно якому позивачка набула право на земельний пай при розпаюванні земель КСП ім. Г.С. Сковороди, в якому вона тоді ще працювала, вважається, що позивачка знає про таке право. Її заява про те, що порушення свого права вона дізналась лише з листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 26 червня 2023 року не відповідають загальним принципам цивільного законодавства, справедливість, добросовісність та розумність, які визначені у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до статті 5 ЦК України, який набув чинності з 01.01.2004, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і Перехідних положеньЦКУкраїни правила цьогоКодексущодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбаченіЦК УРСР 1963 року.

Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогамистатті 76 ЦК Української РСРперебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК Української РСР).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює у неї цю можливість знати про посягання на права.

Наведене свідчить, що доводи скарги є безпідставними, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно виходив із того, що право на позов у ОСОБА_1 виникло з 1997 року, після одержання колективним сільськогосподарським підприємством імені Г.С. Сковороди Державного акту на право колективної власності на землю та складання списку, до якого вона не була помилково включена. Діючи як добросовісний власник, позивачка під розпаювання земель КСП, де вона працювала, не могла не зацікавиться реалізацією свого права на земельний пай. До суду вона звернулась зі значним пропуском трирічного строком позовної давності, встановленогостаттею 71 ЦК Української РСР, який сплив ще до набрання чинностіЦК України 2003 року.

Про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників Колективного сільськогосподарського підприємства «імені Г.С.Сковороди», враховуючи, що розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитись з 1993 року, є загальновідомим фактом, та вона працювала там до 21.05.1996 року.

Отже, ОСОБА_1 мала реальну можливість дізнатися про порушення свого права на земельну частку (пай) ще з часу видачі Державного акту на землю зі списком громадян, які мали право на земельну частку (пай) у 1997 році. З моменту порушення прав позивача пройшло понад 27 років, а доказів, які вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності, нею не наведено, тому висновок суду про відмову у задоволенні позову відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Суд був зобов`язаний застосувати наслідки спливу позовної давності без подання відповідної заяви іншими сторонами спору. Крім того, представник відповідач у письмовому відзиві заявляв про сплив позовної давності під час розгляду справи.

Таким чином, суд першої інстанції, відповідно до ст.ст. 89, 265 ЦПК України належним чином оцінивши доводи позивача та докази у справі, правильно визначився із застосуванням положень статей71,75,80 ЦК Української РСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таке рішення суду відповідає правовим висновкам касаційного суду, які є сталими та послідовними. Верховний Суд неодноразово висловлював подібну правову позицію, зокрема у постановах від 12 червня 2019 року справі № 702/962/17 (провадження № 61-40068св18), від 03 листопада 2020 року справі № 530/1367/18 (провадження № 61-19378св19), від 22 грудня 2021 року у справі № 662/1660/18 (провадження № 61-6204св19), від 10 лютого 2022 року у справі № 132/1038/21 (провадження № 61-19793св21), від 30 червня 2022 року у справі № 143/849/20 (провадження № 61-1089св21), від 26квітня 2022 року у справі № 376/1220/20 (провадження № 61-19536св21), від 01 лютого 2023 року у справі № 289/624/21 (провадження № 61-21014св21), від 19 квітня 2023 року у справі № 188/1842/21 (провадження № 61-10530св22).

Доводи апеляційної скарги адвоката Ходаковського Ю.В. щодо необізнаності ОСОБА_1 про існування державного акту про право колективної власності на землю, про свою відсутність у списку членів колгоспу судовою колегією не приймаються, оскільки позивач не довів той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права у межах строку позовної давності.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився зхарактером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат апеляційним судом немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ходаковського Юрія Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27червня2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Повний текст судового рішення складений 16 грудня 2024 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді Ю.М.Мальований.

О.В.Маміна.