Постанова

від 10.12.2024 по справі 916/1907/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/1907/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Принцевської Н.М., Діброви Г.І.

секретар судового засідання - Кияшко Р.О.

за участю представників:

від прокуратури: Шептіліс О.І.,

від Білгород-Дністровської районної державної адміністрації: не з`явився

від Кілійського міжрайонного управління водного господарства: не з`явився

від Фізичної особи-підприємця Бянової Аліни Іванівни: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 року, суддя в І інстанції Д`яченко Т.Г., повний текст якого складено 20.03.2023 в м. Одесі

у справі: №916/1907/22

за позовом: Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області

в інтересах держави в особі: Білгород-Дністровської районної державної адміністрації

до відповідачів:

1. Кілійського міжрайонного управління водного господарства;

2. Фізичної особи-підприємця Бянової Аліни Іванівни

про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Кілійського міжрайонного управління водного господарства та Фізичної особи-підприємця Бянової Аліни Іванівни про визнання недійсним договору №356 про біологічному очищенню (біомеліорації) Кагачського водосховища від 03.07.2020р., укладеного між відповідачами та зобов`язання Фізичну особу-підприємця Бянову Аліну Іванівну звільнити штучну водойму Кагачського водосховища площею 105 га, яка знаходиться на території Татарбунарської об`єднаної громади Білгород-Дністровського району Одеської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що укладений між Кілійським МУВГ та ФОП Бянової А.І. договір від 03.07.2020 № 356 по біологічному очищенню (біомеліорації) Кагачського водосховища за своєю природою є прихованим договором позички державного майна - земельної ділянки з розташованим на ній водним об?єктом. Під виглядом діяльності з "біологічного очищення штучної водойми" ФОП Бяновою А.І. фактично отримало у безкоштовне користування строком до 2040 року (з можливістю пролонгації договору на 15 років) штучну водойму Кагачське водосховище площею водного дзеркала 105 га для здійснення аквакультури, тому наявні підстави для визнання судом недійсним договору та зобов`язання ФОП Бянову Аліну Іванівну звільнити штучну водойму.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 у справі №916/1907/22 відмовлено у задоволенні позовних вимог Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації до Кілійського міжрайонного управління водного господарства та Фізичної особи-підприємця Бянової Аліни Іванівни про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити штучну водойму.

Вказане рішення обгрунтоване тим, що оспорюваний правочин не відповідає ознакам договору позички, а є змішаним договором та містить елементи договору про спільну діяльність та договору про надання послуг/робіт, в даному випадку по біологічному очищенню (біомеліорації). Жодних прав та обов?язків щодо земельної ділянки з розташованим на ній водним об?єктом не передавалось, а Кілійське міжрайонне управління водного господарства продовжує володіти та користуватися водосховищем. Не визначення ціни договору не суперечить чинному законодавству, оскільки конструкція ст. ст. 843, 903 ЦК України передбачає можливість її не встановлення. Крім того, Господарський суд Одеської області дійшов висновку про недоведеність прокурором можливості ФОП Бяновою А.І. здійснювати щорічний вилов водних біоресурсів в обсягах, що відповідають показникам самостійного господарства із вирощування рибних ресурсів.

Місцевий господарський суд також вказав, що оскільки позовна вимога про зобов`язання Фізичну особу-підприємця Бянову Аліну Іванівну звільнити штучну водойму Кагачського водосховища площею 105 га, яка знаходиться на території Татарбунарської об`єднаної громади Білгород-Дністровського району Одеської області є похідною від вимоги про визнання недійсним договору №356 про біологічному очищенню (біомеліорації) Кагачського водосховища від 03.07.2020р., укладеного між відповідачами, судом в даній частині позовних вимог також відмовляється.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокуратури задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що ФОП Бянової А.І. надано безкоштовно у користування на тривалий строку штучну водойму - Кагачське водосховище, яке останньою буде використовуватись для риборозведення, внаслідок чого між відповідачами фактично виникли правовідносини із позички державного майна, оскільки за своїм змістом спірний Договір є відповідає вимогам ст. 827 ЦК України в частині визначення істотних умов договору позички. Зокрема, в Договорі визначено об`єкт позички (Кагачське водосховище), строк дії договору (до 31.12.2040) та умови його продовження, містить відомості про безоплатність договору (на ФОП Бянову А.І. не покладено обов`язків із внесення плати за користування водоймою).

Також, як зазначає скаржник, сторонами не надано, а судом першої інстанції взагалі не досліджувалось питання чи відбувалась очистка водойми від водної рослинності за період дії договору, що є головною метою вказаного договору, отже, вказане свідчить про відсутність наміру здійснювати зариблення водойми саме з метою її очищення та незацікавленність Кілійського МУВГ при укладанні оспорюваного договору в отриманні якісних та своєчасних робіт, метою яких мало б бути покращення стану водойми та підтверджує наявність між відповідачами відносин із позички державного майна - Кагачського водосховища.

У відзиві на апеляційну скаргу Кілійське міжрайонне управління водного господарства зазначає, що прокурором не надано до суду жодних доказів, які могли б засвідчити факт перебування сторін оспорюваного договору в правовідносинах позички, а не в правовідносинах надання послуг з біологічного очищення. 3 урахуванням змін, внесених до оспорюваного правочину угодою №1 від 30.09.2022 року є очевидним, що між сторонами відсутні правовідносини з позички, оскільки Кагачське водосховище, з моменту укладення спірного договору до цього часу не вибувало з користування КМУВГ, приймаючи до уваги здійснення забору і водопостачання води з водосховища водокористувачами на зрошення. Отже, на думку КМУВГ, є хибна позиція прокурора щодо оспорюваний договір є удаваним (договором позички) з підстав безоплатної передачі КМУВГ в користування ФОП Бянової A.I. Кагачського водосховища.

Також КМУВГ зазначає, що проведення робіт по біологічному очищенню Кагачському водосховищу не свідчить про те, що КМУВГ передано, а ФОП Бяновою А.І. отримано у користування земельну ділянку з розташованим на ній водосховищем, так як право постійного користування земельною ділянкою належить нам, незалежно від того які роботи з очистки цього водосховища виконуються ФОП Бяновою А.І., КМУВГ продовжує користуватися земельною ділянкою та Нерушайським водосховищем.

Додатково КМУВГ вказує, що прокурором не надано жодних доказів, що спірний договір був укладений з метою отримання КМУВГ або ФОП Бяновою А.І. вищевказаної аквапродукції та її подальшої реалізації (товарна аквакультура). Будь - яких доказів підтверджень реалізації нами або ФОП Бяновою А.І. риб-меліораторів та раків третім особам до матеріалів справи не надано.

22.05.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення, в якому останній просив суд врахувати правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 19.04.2023 у справі №916/1731/22.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 у справі у справі №916/1907/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2023 та призначено справу до розгляду на 30.05.2023 об 12:00.

Розгляд даної справи неодноразово відкладався.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 призначено розгляд справи №916/1907/22 за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 на 07.11.2023 о 12:00.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 клопотання Кілійського міжрайонного управління водного господарства про зупинення провадження у справі №916/1907/22 задоволено; зупинено апеляційне провадження у справі №916/1907/22 за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 у справі №916/1907/22 до закінчення розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №916/1719/22.

04.11.2024 до суду апеляційної інстанції від керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №916/1907/22.

Ухвалою суду від 06.11.2024 поновлено провадження у справі №916/1907/22 та призначено розгляд справи на 10.12.2024 о 10:30.

В судовому засіданні 03.12.2024 прийняв участь прокурор, інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, Кілійського міжрайонного управління водного господарства та Фізичної особи-підприємця Бянової Аліни Іванівни за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду заяви по суті.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Татарбунарської районної ради народних депутатів від 23.11.2001 №221-XXIII Татарбунарському управлінню зрошувальних систем передано в постійне користування земельну ділянку площею 1159,4 та для будівництва та експлуатації міжгосподарських мереж, об`єктів та споруд водного господарства, на підставі якого видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 000555 від 07.04.2003, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 39.

На вказаній земельній ділянці розташоване Кагачське водосховище, яке має площу водного дзеркала 105 га, об`ємом (по проекту 1972р./по зйомці 1992 р.) 3,7/1,05 млн. м3, довжиною 2,5 м, шириною макс/серед - 0,60/0,44 км/ 2,5 км, шириною прибережної захисної смуги 50 м, створене гідровузлом в складі наступних гідроспоруд: споруда, яка утворює водосховище, водоскид, водовипуск, водотранспортуючий канал, водозабірні споруди. Водосховище розміщене на території Татарбунарського (на даний час - Білгород- Дністровського) району Одеської області Одеської області, за межами населених пунктів на р. Кагач, в 7,0 км на північний захід від смт. Татарбунари Одеської області. Тип водосховища - русловий-наливний, одержує воду з р. Дунай через канали «Міжколгоспний», «Дунайський» і через канали МК-6 і Т-І. Водосховище збудоване за проектом інституту «Укрдіпроводгосп» в 1974 році, прийнято до експлуатації у 1976 році. Призначення водосховища за проектом - зрошення, водопостачання, фактично - зрошення, водопостачання. Кагачське водосховище є ланкою в каскаді водосховищ Татарбунарського тракту, виконуючи функції кінцевого пункту доставки води.

03.07.2020р. між Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Бяновою Аліною Іванівною було укладено Договір №356 по біологічному очищенню (біомеліорації) Кагачського водосховища.

Відповідно до п. 1.1. Договору, за завданням замовника виконавець зобов`язується на свій ризик виконати та здати замовнику в установлений Договором строк роботи, а замовник зобов`язується надати виконавцю у часткове користування для цілей цього Договору штучну водойму Кагачського водосховища Кілійського міжрайонного управління водного господарства (фронт робіт) і прийняти від виконавця роботи.

Роботи вказані у п. 1.1. Договору - це роботи з біомеліорації (біологічного очищення від водної рослинності та біоперешкод) Кагачського водосховища загальною площею водного дзеркала 105 га, шляхом забезпечення вселення, відтворення і життєдіяльності рослиноїдних риб-меліораторів, раків, іншої іхтіофлори і іхтіофауни, поліпшення умов їх існування та регулювання їх чисельності шляхом добування (вилову) для досягнення мети договору.

При виконанні робіт сторони керуються Програмою "Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об`єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства", розробленого на підставі Патенту на корисну модель № НОМЕР_1, зареєстрованого в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 12.10.2015.

Риби-меліоратори, раки та інша іхтіофлора і іхтіофауна в даному Договорі є власністю виконавця і виступають інструментом (матеріально-товарними цінностями (МТЦ) виконання робіт по досягненню мети договору.

Згідно з п. 1.2. Договору метою договору є максимальна можлива очистка каналу від надлишкової кількості водної рослинності, фіто- та зоопланктону, інших домішок біологічного походження з метою зменшення витрат при його експлуатації та витрат на подачу води водокористувачам, а також формування води високої якості і збереження об`ємів води.

Відповідно до п. 1.3. Договору, склад, обсяги і строки робіт, що доручаються до виконання виконавцю, визначені календарним графіком робіт (Додаток до Договору №1).

Строки виконання робіт можуть змінюватись у разі виникнення обставин, які можуть бути взяті сторонами до уваги щодо перегляду строків виконання робіт (п. 1.5. договору).

Умовами п.1.6. Договору сторони погодили, що біоресурси не знаходяться у водосховищі в умовах природної волі та не підпадають під дію Закону України "Про рибне господарство", Закону України "Про аквакультуру".

Відповідно до п.1.7. Договору, у виконавця не виникає прав власності на водний об`єкт, ця угода не приховує передачу його в оренду виконацю.

Згідно до п. 2.1. Договору, наслідком виконання робіт за даним Договором є біологічне очищення водойми від надлишкової рослинності та біоперешкод, пригнічення розвитку різних груп гідробіонтів та зниження трофності водойми.

Пунктом 2.2. Договору сторони погодили, що кількісним та якісним показником предмету договору - є доведення (зниження) заростання макрофітами до 15% площі акваторії водойми (зменшення кількісних показників розвитку фітопланктону на 50%), і інші показники, в строки, передбачені календарним планом показників ефективної експлуатації природно-штучного біомеліоративного комплексу (надалі іменується ПШБК).

У пункті 2.3. Договору сторони погодили, що по закінченню кожного п`ятирічного циклу проведення біомеліоративних заходів виконавець надає замовнику висновок спеціалізованої наукової установи про результати проведених робіт з біологічного очищення водойми.

Відповідно до пунктів 4.1.- 4.3. Договору визначено, що виконавець розпочне виконання робіт протягом 10 днів з дня надання замовником водойми (фронту робіт). Невід`ємною частиною договору є календарний графік робіт, в якому визначаються дати початку та завершення етапів робіт, обумовлених договором. Датою завершення робіт вважається дата закінчення договору. Виконавець може достроково завершити деякі етапи виконання робіт і здати їх замовнику, якщо це не знизить якість робіт і не матиме негативного впливу на кінцевий результат ефективної експлуатації Природно-штучного біомеліоративного комплексу.

Водойма надається виконавцю в порядку, передбаченому Договором, і оформлюється відповідним актом приймання-передачі (п. 6.1. Договору).

Відповідно до п. 6.5. Договору, виконавець здійснює оновлення популяції біомеліораторів (вилучення старшовікових видів риб та раків). Терміни, обсяги, порядок вилучення, а також вселення риб-меліораторів, раків та їх результати оформлюються актами.

Згідно п. 7.1. Договору, приймання-передача робіт проводиться в порядку, встановленому чинним законодавством України та Договором, і оформлюється актом приймання-передачі.

За умовами п. 7.6. Договору, роботи приймаються щороку, до 29 грудня року, в якому виконувались роботи.

У відповідності до п. 8.2.1. Договору замовник зобов`язаний забезпечити своєчасну, згідно календарного графіка робіт, передачу виконавцю фронту робіт, передати у той же час інші необхідні для виконання договору вихідні дані відповідно до Договору.

Згідно до п. 8.4.1., п. 8.4.3. та п. 8.4.17 Договору, виконавець зобов`язаний у строк, згідно з умовами договору, Програми, вимогами чинного законодавства та іншими вимогами, що звичайно ставляться до такого виду робіт, виконати передбачені договором роботи; забезпечити охорону майнової цілісності ПШБК; протягом дії договору відповідно до вимог Програми здійснювати вилов, з урахуванням біологічних показників для рослиноїдних риб та раків. А також при необхідності проводити вилов хижих та малоцінних видів риби, відповідно до вимог Програми.

Відповідно до п. 11.1. Договору сторонами було узгоджено, що цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2040, у разі якщо до 01.05.2040 жодна із сторін письмово не заявить про намір закінчити Договір, він вважається продовженим (пролонгованим) строком на 15 років на тих самих умовах (п. 11.1. Договору).

Сторонами було підписано додатки до договору, зокрема, додаток №1 "Календарний графік робіт Графік формування ПШБК на Кагачському водосховищі", в якому в тому числі погоджено вид біомеліоранта, кількість, наважка, термін вселення та ін.; додаток №5 "Акт прийому-передачі фронту робіт", за змістом якого замовник передає, а виконавець приймає водойму, площею водного дзеркала 105 га Кагачськоого водосховища (фронт робіт) для виконання робіт відповідно до договору; додаток №6 "Календарний план показників ефективної експлуатації ПШБК на 2020-2023 роки".

Додатком №7 до вказаного договору є витяг з Програми „Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об`єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства", що стосується Кагачського водосховища. Призначенням вказаного водосховища, відповідно Додатку № 7 до договору - є зрошення, ширина прибрежної захисної смуги - 50м. Також Додатком №7 передбачено, що Кагачське водосховище утворюється гідровузлом в складі наступних споруд: гребля (підпірна дамба), паводковий водоскид, донний водоспуск, водотранспортуючий канал, водозабірна споруд, огороджувальні дамби.

Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора визнати недійсним договір та зобов`язати Фізичну особу-підприємця Бянову Аліну Іванівну звільнити штучну водойму Кагачського водосховища площею 105 га, яка знаходиться на території Татарбунарської об`єднаної громади Білгород-Дністровського району Одеської області..

Підставами позову зазначено, що укладений між відповідачами договір за своєю природою є прихованим договором позички державного майна - земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом, оскільки під виглядом діяльності з біологічного очищення штучної водойми, ФОП Бянова Аліна Іванівна фактично отримала у безкоштовне користування штучну водойму каналу для здійснення аквакультури з метою здійснення підприємницької діяльності.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з його необґрунтованості та недоведеності. Зокрема, суд зазначив, що оспорюваний договір є змішаним, містить елементи підряду та надання послуг, він не суперечить положенням законодавства і є волевиявленням сторін, які під час його укладення керувались принципом свободи договору, власними інтересами, а сам правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені - очищення каналу та води.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог прокурора про визнання недійсним оспорюваного договору та зобов`язання звільнити штучну водойму, з огляду на наступне.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст.. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Заявляючи позов в інтересах Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, прокурор зазначав, що остання є суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено повноваження на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді окружною прокуратурою до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації направлено лист від 12.07.2022 №55-3043вих-22, яким повідомлено про обставини порушення інтересів держави при укладенні Кілійським МУВГ договору №356 від 03.07.2020 з ФОП Бяновою А.І. по біологічному очищенню (біомеліорації) Кагачського водосховища.

Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією листом від 14.07.2022 №2905/01-33/22/2011 будь-якої інформації щодо вжитих заходів реагування не надано

та повідомлено, що через брак коштів райдержадміністрація наразі не має можливості звернутись до суду з відповідним позовом.

Таким чином, Білгород-Дністровська районна державна адміністрація обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного суб?єкта владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації.

Щодо суті спору.

За умовами спірного договору, який сторони самостійно визначили як договір з біологічного очищення (біомеліорації) каналу, за завданням Замовника (Кілійського МУВГ) Виконавець (ФОП Бянова А.І.) зобов`язався на свій ризик виконати та здати Замовнику в установлений договором строк роботи, а Замовник зобов`язався надати Виконавцю у часткове користування для цілей цього договору штучну водойму Кагачського водосховища Кілійського МУВГ (фронт робіт) і прийняти від Виконавця роботи.

При цьому зазначені роботи - це роботи з біомеліорації (біологічного очищення від водної рослинності та біоперешкод) каналу "Тупіковий" загальною площею водного дзеркала 6 га шляхом забезпечення вселення, відтворення і життєдіяльності рослиноїдних риб-меліораторів, раків, іншої іхтіофлори і іхтіофауни, поліпшення умов їх існування та регулювання їх чисельності шляхом добування (вилову) для досягнення мети договору.

Таким чином, між сторонами договору склалися договірні відносини щодо використання штучної водойми Кагачського водосховища Кілійського МУВГ для виконання ФОП Бянової А.І. робіт, які є предметом спірного договору.

Принцип свободи договору є однією зі загальних засад цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) та полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У свою чергу, за змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Як вже зазначалось, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції погодився з доводами відповідачів про те, що оспорюваний договір є змішаним, містить елементи підряду та надання послуг, а невизначення у ньому ціни не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відтак, встановлення ціни у договорах підряду та надання послуг є обов`язковим і такі договори не можуть бути безоплатними, оскільки це прямо спростовується положеннями вищевказаних норм ЦК України.

За умовами оспорюваного договору сторонами під "комерційною вигодою" передбачено плату у вигляді вилову старшовікових особин риб-вселенців з водного об`єкту.

У контексті зазначеного судова колегія враховує, що принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру" (тут і далі норми Закону наводяться у редакції, діючій на дату укладення спірного договору 03.07.2020).

Статтею 2 Закону України "Про аквакультуру" передбачено, що законодавство України про аквакультуру ґрунтується на нормах Конституції України і складається з цього Закону, законів України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", "Про тваринний світ", інших законодавчих актів, міжнародних договорів України, які застосовуються в Україні в порядку, передбаченому Законом України "Про міжнародні договори України", та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

При цьому статтею 1 цього Закону України "Про аквакультуру" визначено основні терміни та їх значення, зокрема, рибогосподарської меліорації як комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію показників гідрологічного, гідрохімічного, гідробіологічного режимів та підвищення біологічної продуктивності водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм, поліпшення умов природного відтворення та якісного складу гідробіонтів з метою їх збереження та раціонального використання.

У статті 18 Закону України "Про аквакультуру" зазначено, що рибогосподарська меліорація водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм здійснюється з метою цілеспрямованого підвищення їх біологічної продуктивності, поліпшення умов існування об`єктів аквакультури, поліпшення їх кількісних та якісних характеристик, регулювання чисельності малоцінних для товарного виробництва гідробіонтів.

Рибогосподарська меліорація здійснюється за такими основними напрямами: проведення днопоглиблювальних робіт та/або робіт з видалення донних відкладень; видалення зайвої водної рослинності; вселення об`єктів аквакультури, створення штучних донних ландшафтів з метою поліпшення екологічного стану водного об`єкта та умов природного відтворення водних біоресурсів; вилучення хижих і малоцінних видів водних біоресурсів з метою запобігання їх негативного впливу на об`єкти аквакультури; запобігання масовій загибелі гідробіонтів та ліквідація її наслідків.

Порядок здійснення рибогосподарської меліорації водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства.

В такий спосіб рибогосподарська меліорація є одним із різновидів діяльності в сфері аквакультури.

Водночас системний аналіз Закону України "Про аквакультуру" дозволяє зробити висновок про те, що як на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду справи судами, у ньому не було передбачено необхідності укладення будь-яких договорів у сфері аквакультури, крім тих, що пов`язані з: користуванням частиною рибогосподарського водного об`єкта, акваторією (водним простором) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України для цілей аквакультури; користуванням гідротехнічними спорудами для цілей аквакультури; орендою частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України.

Так, статтею 14 Закону України "Про аквакультуру" "Особливості умов здійснення аквакультури та надання рибогосподарського водного об`єкта (його частини), рибогосподарської технологічної водойми, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також акваторії (водного простору) виключної (морської) економічної зони України в користування на умовах оренди для цілей аквакультури" закріплено, що:

1. Рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до ВК України.

Частини рибогосподарського водного об`єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до ЗК України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об`єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються.

2. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до ЗК України, за договором оренди землі (земель водного фонду).

При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди.

Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми.

Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства.

3. Об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі.

Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.

4. Надання в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, визначення їх меж (координат) для цілей аквакультури (марикультури) здійснюється Кабінетом Міністрів України.

При наданні Кабінетом Міністрів України юридичній чи фізичній особі в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також виключної (морської) економічної зони України органи, що відповідно до ЗК України здійснюють розпорядження земельними ділянками, можуть надавати юридичній чи фізичній особі в користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення.

При наданні Кабінетом Міністрів України в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також виключної (морської) економічної зони України відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюється.

5. Методика визначення розміру плати за використання на умовах оренди акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Методика визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства.

6. Договір оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, що визначаються за згодою сторін, є: об`єкт оренди; строк дії договору; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України; умови і строки передачі об`єкта оренди суб`єкту аквакультури; умови збереження стану об`єкта оренди; умови повернення суб`єктом аквакультури об`єкта оренди; встановлені обмеження (обтяження) щодо використання об`єкта оренди; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

За згодою сторін у договорі оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України можуть конкретизуватися його умови.

7. Передача орендарем права на оренду частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України іншим суб`єктам господарювання забороняється.

8. У договорі оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України визначаються зобов`язання орендаря щодо здійснення ним заходів з охорони та недопущення погіршення екологічного стану рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, проведення меліоративних робіт тощо.

9. Державна реєстрація права оренди здійснюється відповідно до закону.

Як зазначалося вище, за умовами спірного договору було передбачено, що Водойма надається Виконавцю в порядку, передбаченому договором, і оформлюється відповідним актом приймання-передачі (пункт 6.1 договору).

Таким чином, за умовами спірного договору Кілійським МУВГ було надано ФОП Бяновій А.І, саме право здійснювати діяльність з рибогосподарської меліорації у частині водного об`єкта з визначеними межами, без дотримання вимог статті 14 Закону України "Про аквакультуру".

Отже, за таких встановлених обставин договором №356 з біологічного очищення (біомеліорації) також були врегульовані питання, пов`язані із використанням водного об`єкта та земельної ділянки під ним.

Відповідно до частини другої статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

У такий спосіб відповідач-2 користується земельною ділянкою з водоймою для здійснення власної підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у статті 1 Закону України "Про оренду землі". Аналогічно користування земельною ділянкою для здійснення власної підприємницької діяльності відповідає й меті зобов`язального договору тимчасового користування нею.

Водночас Кілійське МУВГ є лише постійним користувачем земельної ділянки та відповідно до приписів статей 122-124 ЗК України, статті 51 ВК України, статті 14 Закону України "Про аквакультуру" не наділено повноваженнями на розпорядження такою земельною ділянкою та передачу її в користування в т. ч. на умовах оренди, тобто не є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій.

Зазначене цілком узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, відповідно до якої державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право постійному користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений виключно відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Подібні правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21, від 21.03.2023 у справі № 917/1550/21.

Так само до повноважень Кілійського МУВГ не віднесено й право на надання дозволу щодо добування (вилову) риби та водних безхребетних (у тому числі старшовікових туводних хижих видів риб - окуня, щуки, судака, сома тощо).

При цьому, оцінюючи обсяг переданих прав, судом першої інстанції не враховано принцип nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet, який означає, що «ніхто не може передати більше прав, ніж має сам».

Таким чином, судова колегія не погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що у даному випадку за умовами договору жодних прав та обов`язків щодо земельної ділянки разом з розташованим на ній водним об`єктом відповідачу-2 передано не було, а Кілійське МУВГ продовжує володіти та користуватися каналом, який виконує, в тому числі, функції з постачання води, роботи з очищення якої проводяться відповідачем-2 на виконання умов договору, оскільки у цій справі відповідач-1 користується каналом для забору води, а відповідач-2 - для розведення і вилову риби. При цьому вид діяльності відповідача-2 зумовлює для нього необхідність оформлення користування земельною ділянкою разом з розташованим на ній водним об`єктом.

Отже, спірний договір відповідає визначенню удаваного правочину, який вчинено для приховання іншого правочину з користування земельною ділянкою з розташованою не ній водоймою.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін мають регулюватися (?) правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно із зазначеними нормами права сам факт вчинення удаваного правочину не є підставою для визнання його недійсним. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Такий висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 916/1714/22. Водночас може бути визнано недійсним правочин, який сторони насправді вчинили, за наявності для цього підстав, якщо такий правочин є оспорюваним.

Суд критично оцінює в даному випадку посилання відповідачів на принцип свободи договору в тому числі з огляду на існування й іншого принципу ius publicum privatorum pactis mutari non potest (публічне право не може бути змінено приватними угодами).

Використання принципу свободи договору за наявності чіткого правового регулювання конкретних правовідносин не може бути використано для уникнення необхідності його дотримання, а приватно-правові інструменти не повинні створювати ілюзію дотримання законодавства та добросовісності дій учасників договірних відносин.

Суд виходить з усталеної позиції про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Подібна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/22, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 15.05.2018 у справі № 906/854/17, постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16.

Умови спірного договору про досягнення певних кількісних та якісних показників водойми та подальше їх підтримання, зокрема у строки відповідно до календарного плану, не спростовують правову природу спірного договору як такого, що спрямований на тимчасове користування земельною ділянкою з розташованою на ній водоймою.

Саме по собі досягнення певних кількісних та якісних показників водойми та подальше їх підтримання шляхом належного користування водоймою для риборозведення не може розцінюватися як благо, яке надається іншій стороні в обмін на право тимчасового користування земельною ділянкою.

Сутність договору визначається за його дійсною спрямованістю та спільною правовою метою для обох сторін, а не лише його формальними положеннями. Штучне диференціювання мети правочину для кожної зі сторін з акцентуванням її у тексті договору може додатково свідчити про його удаваність та орієнтованість на приховування іншого правочину, який насправді вчиняється.

Так, відповідно до пункту 1.6. договору біоресурси не знаходяться у водосховищі у стані природної волі.

Зазначене підтверджує, що сторони спірного договору, укладаючи його, не могли не усвідомлювати, що мають місце відносини, за яких: 1) у водосховище запускаються риба та раки, які є власністю Виконавця (пункт 1.1.договору); 2) зазначені ресурси перебувають у напіввільних умовах чи в неволі, (що випливає зі змісту п.1.6. договору), що вимагає індивідуалізації (закріплення) за особою природного об`єкта або його частини; 3) зазначений об`єкт не є власністю ані Замовника, ані Виконавця (що випливає зі змісту п.2.1. договору); 4) водойма передається Замовником Виконавцю (пункт 6.1 договору); 5) виконавець має право на вилучення риб та раків, як запущених ним, так і інших, які знаходяться у водному об`єкті (пункти 6.5., 6.6., 8.4.17. договору); 7) строк дії договору визначено до 01.05.2040 з можливістю його подальшої пролонгації (п.11.1. договору).

Таким чином, за своєю суттю щонайменше для Виконавця зазначений договір і є саме договором оренди водного об`єкта та відповідає основним таким ознакам: 1) водосховище передається у володіння та користування; 2) метою є здійснення господарської діяльності (рибогосподарських потреб); 3) надання у користування повинно здійснюватися за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України.

За умовами спірного договору відповідач-1 надає відповідачу-2 можливість користування водоймою для зариблення і подальшого вилову старшовікових риб та раків, тобто відповідач-2 за умовами договору вчиняє дії на власну користь з метою отримання прибутку від господарської діяльності з риборозведення.

Тому та обставина, що й відповідач-1 може отримати вигоду від такої діяльності відповідача-2 у вигляді покращення якості води, не є підставою для кваліфікації спірного договору як договору підряду чи надання послуг, оскільки така вигода є природним наслідком користування відповідачем-2 спірним об`єктом.

Іншими словами, потенційне отримання орендодавцем земельної ділянки корисного ефекту, зокрема через знищення шкідливої рослинності під час випасу худоби або сінокосіння, не змінює порядку надання земельних ділянок державної та комунальної форми власності у користування для відповідної мети, зокрема щодо укладення договору оренди.

Статтею 203 ЦК України передбачено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 216 ЦК України врегульовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому, оскільки без користування водоймою із земельною ділянкою у встановленому законом порядку для сторін унеможливлюється виконання спірного договору в частині рибогосподарської меліорації, то в даному випадку не можуть бути застосовані правові наслідки недійсності окремих частин правочину, передбачені статтею 217 ЦК України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку щодо застосування норм матеріального права, викладеного в постановах Верховного Суду від 07.06.2024 по справі № 420/25804/23, від 13.06.2024 по справі № 120/14637/23; від 20.06.2024 по справі № 420/23990/23; від 25.06.2024 по справі № 420/25467/23 та від 31.07.2024 по справі 380/27728/23, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Так, судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглянула справу № 916/1719/22, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, про визнання недійсним договору з біологічного очищення (біомеліорації) каналу та зобов`язання звільнити штучну водойму.

У постанові від 12.09.2024 судова палата вказала про те, що системний аналіз Закону України "Про аквакультуру" дозволяє зробити висновок про те, що як на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду справи судами, у ньому не було передбачено необхідності укладення будь-яких договорів у сфері аквакультури, крім тих, що пов`язані з: користуванням частиною рибогосподарського водного об`єкта, акваторією (водним простором) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України для цілей аквакультури; користуванням гідротехнічними спорудами для цілей аквакультури; орендою частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України. Водночас за умовами договору Управлінням було надано Товариству саме право здійснювати діяльність з рибогосподарської меліорації у частині водного об`єкта з визначеними межами, тобто без дотримання вимог статті 14 Закону України "Про аквакультуру", а договором також були врегульовані питання, пов`язані із використанням водного об`єкта та земельної ділянки під ним.

Судова палата зазначила, що у такий спосіб Товариство користується земельною ділянкою з водоймою для здійснення власної підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у статті 1 Закону України "Про оренду землі". Аналогічно користування земельною ділянкою для здійснення власної підприємницької діяльності відповідає й меті зобов`язального договору тимчасового користування нею. Водночас Управління є лише постійним користувачем земельної ділянки та відповідно до приписів статей 122-124 ЗК України, статті 51 ВК України, статті 14 Закону України "Про аквакультуру" не наділено повноваженнями на розпорядження такою земельною ділянкою та передачу її в користування в т. ч. на умовах оренди, тобто не є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій. Так само до повноважень Управління не віднесено й право на надання дозволу щодо добування (вилову) риби та водних безхребетних (у тому числі старшовікових туводних хижих видів риб - окуня, щуки, судака, сома тощо).

Таким чином, Управління користується каналом для забору води, а Товариство - для розведення і вилову риби. При цьому вид діяльності Товариства зумовлює для нього необхідність оформлення користування земельною ділянкою разом з розташованим на ній водним об`єктом. Отже, спірний договір відповідає визначенню удаваного правочину, який вчинено для приховання іншого правочину з користування земельною ділянкою з розташованою на ній водоймою.

Колегія суддів враховує вищезазначені висновки Верховного Суду відповідно до положень частини 4 статті 236 ГПК України, а також обставин того, що правовідносини у справах є подібними за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З урахуванням вищевикладеного, а також висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22 судова колегія дійшла висновку, що договір №356 про біологічному очищенню (біомеліорації) Кагачського водосховища від 03.07.2020 за своєю правовою природою є договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, а отже, відповідає визначенню удаваного правочину, оскільки його вчинено для приховання правочину з надання у користування земельної ділянки з розташованою на ній водоймою для рибогосподарських потреб.

Зазначене зумовлює його недійсність з огляду на відсутність у Кілійського МУВГ повноважень на його укладення, а сам договір підлягає визнанню недійсним з урахуванням наведених мотивів.

Тому, оскільки судова колегія дійшла висновку про те, що спірний договір є недійсним, то відповідно до частини першої статті 216 ЦК України такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, відповідач-2 повинен звільнити водойму шляхом припинення користування нею, яке він здійснює на підставі недійсного правочину, тобто без передбачених законом підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Тому, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги згідно ст. 129 ГПК України покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 у справі №916/1907/22 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 у справі №916/1907/22 - скасувати.

Позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури - задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір №356 про біологічному очищенню (біомеліорації) Кагачського водосховища від 03.07.2020р., укладений між Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства та Фізичною особою-підприємцем Бяновою Аліною Іванівною.

Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Бянову Аліну Іванівну звільнити штучну водойму Кагачського водосховища площею 105 га, яка знаходиться на території Татарбунарської об`єднаної громади Білгород-Дністровського району Одеської області.

Стягнути з Кілійського міжрайонного управління водного господарства на користь Одеської обласної прокуратури 2481 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову та 3721,50 грн - за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бянової Аліни Іванівни на користь Одеської обласної прокуратури 2481 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову та 3721,50 грн - за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.12.2024.

Головуючий суддя: А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська