Постанова

від 05.12.2024 по справі 308/10618/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/10618/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 грудня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.

за участю секретаря судового засідання: Голубєвої Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вакула Юрій Ігорович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2023 року, ухвалене головуючим суддею Деметрадзе Т.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Служби у справах дітей Баранинської сільської ради Ужгородського району про позбавлення батьківських прав

встановив:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третьої особи Служби у справах дітей Баранинської сільської ради Ужгородського району про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що з 11 листопада 2017 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. ІНФОРМАЦІЯ_1 від даного шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 . Зазначає, що протягом останніх декількох років стосунки подружжя розладились та фактично сім`я припинила своє існування, відповідачка перебуває за межами України з липня 2021 року, залишивши малолітнього сина ОСОБА_4 проживати з ним. З моменту припинення між ним та відповідачкою подружніх стосунків, остання перестала проявляти належне піклування про сина і не бере участі у його вихованні, надаючи перевагу власним інтересам.

Зауважує, що малолітній син проживає разом з ним та перебуває на його повному утриманні. Також, обставини того, що він сам виховує сина, підтверджується висновком органу опіки і піклування Баранинської сільської ради №437 від 07.07.2022 року. Також органом опіки стверджено і те, що під час інтернет зв`язку з відповідачкою остання повідомила, що не проти проживання малолітнього сина з позивачем та що найближчим часом повертатися в Україну не планує.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вакула Ю.І., подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що відповідачка у 2021 року виїхала за кордон, залишивши позивача разом з неповнолітнім сином. Тривалий час відповідачка не цікавилась дитиною та не допомагала матеріально. Можна припустити, що поведінка відповідачки, зміна країни проживання, свідчить про її ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків у розумінні ст. 164 СК України, а тому може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Крім того зазначає, що позивач отримав документи для проживання в США, а тому має можливість влаштувати належний спосіб життя сина за кордоном, надати йому освіту та належне матеріальне забезпечення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 03.04.2018, виданого виконавчим комітетом Баранинської сільськрї ради Ужгородського району, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.10.2022 шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, та залишено проживати разом батьком дитину ОСОБА_3 .

Відповідно до наявного у матеріалах справи висновку органу опіки та піклування Баранинської сільської ради №180 від 06.03.2023, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав громадянку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції констатував, що позивачем не доведено того, що поведінка відповідача свідчить про свідоме нехтування та ухилення нею від батьківських обов`язків відносно сина.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем, крім висновку органу опіки і піклування не надано доказів щодо неналежного виконання батьківських обов`язків відповідачкою ОСОБА_2 .

Крім того слід врахувати заперечення ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 . У відзиві на позовну заяву відповідачка категорично заперечує той факт, що вона не цікавиться життям та розвитком дитини, не бере участі у його матеріальному утриманні та розвитку. Відповідачка зазначала, що виїхала за кордон за домовленості з позивачем з метою працевлаштування. Між сторонами було узгоджено всі умови проживання відповідачки та питання щодо виховання сина. Зазначала, що постійно спілкується з сином, цікавиться його життям, станом здоров`я, звичками, розвитком, надсилає кошти для утримання позивача та сина. Вказувала, що останнім часом позивач чинить перешкоди у спілкуванні з сином, тому між сторонами дійсно виникали конфлікти.

Слід врахувати те, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дітей їх коріння, позбавлення батьків спорідненості з дітьми, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

У зв`язку із викладеним, апеляційний суд, враховуючи наведені вище положення СК України та судову практику, позицію відповідача щодо вказаних обставин, дійшов висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення матері батьківських прав щодо сина.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не вказують на те, що судом прийнято рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.

З врахування вищенаведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга без задоволення, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вакула Юрій Ігорович, залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2023 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: