Рішення

від 10.12.2024 по справі 910/15178/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.12.2024Справа № 910/15178/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., за участю секретаря судового засідання Шадури М.Ю., розглянув в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Метробуд"

до Акціонерного товариства "Київметробуд"

про визнання недійсним акту та примусове повернення майна

за участю представників:

позивача - Друченко А.Ю.

відповідача - Липовенко Г.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Метробуд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Київметробуд" з вимогами про визнання недійсним акту приймання-передачі обладнання від 24.04.2018, застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення сторін у початковий стан, визнання права власності позивача на передане за недійсним правочином майно та зобов`язання відповідача повернути майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено строки надання сторонами відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем 19.10.2023 сформовано в системі «Електронний суд» клопотання про продовження встановленого судом строку надання відзиву, яке задоволено протокольною ухвалою суду від 31.10.2023.

Відповідачем 31.10.2023 сформовано в системі «Електронний суд» відзив, яким заперечено вимоги позову з огляду на відмову позивачем від позову про визнання недійсним договору застави, неможливість односторонньої реституції, відсутність у акту ознак правочину тощо.

Позивачем 21.11.2023 заявлено клопотання про витребування у Головного слідчого управління національної поліції засвідченої копії Висновку комплексної товарознавчо-економічної експертизи для підтвердження вартості переданого майна, у задоволенні якого судом відмовлено протокольною ухвалою від 21.11.2023.

Позивачем 06.12.2023 в системі «Електронний суд» сформовано клопотання про продовження процесуального строку надання відповіді на відзив, яке судом задоволено.

Позивачем 11.12.2023 сформовано в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, якою підтримано вимоги позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 позов залишено без розгляду на підставі частини третьої статті 43 та частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.07.2024 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 та Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, справу передано місцевому суду для подальшого розгляду.

Матеріали справи № 910/15178/23 надійшли до Господарського суду міста Києва 02.08.2024 для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 призначено підготовче засідання на 10.09.2024.

Через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва 22.08.2024 позивачем подано заяву про відвід судді від розгляду справи.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 23.08.2024 та 27.08.2024 заяву позивача про відвід судді визнано необґрунтованою та відмовлено у її задоволенні.

Позивачем 04.09.2024 сформовано в системі «Електронний суд» заяву про зміну предмета позову.

Відповідачем 11.10.2024 надано суду письмові пояснення (відзив на заяву позивача про зміну предмету позову), якими заперечено процесуальну можливість відповідної дії.

Протокольною ухвалою від 15.10.2024 заяву позивача про зміну предмету позову прийнято судом до розгляду відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідачем 28.10.2024 сформовано в системі «Електронний суд» заперечення на позовну заяву з урахуванням зміни предмету позову

Позивачем через відділ діловодства суду 18.11.2024 надано письмові пояснення щодо заперечень відповідача.

Протокольною ухвалою від 19.11.2024 Господарським судом міста Києва закрито підготовче провадження та призначено дату розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 10.12.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 05.07.2017 укладено договір застави рухомого майна №К-16/1, який є забезпеченням виконання зобов`язань позивачем перед ПАТ «КБ Хрещатик» за кредитними договорами №35-47/2-07 від 01.06.2007, договором поруки №35-47/2-07-11/1 від 06.06.2007 та договору іпотеки №04-47/1-12/02 від 05.07.2012.

За твердженням відзиву, правовідносини сторін у справі з приводу звернення стягнення на предмет застави у межах договору №К-16/1 від 05.07.2017 було досліджено судом у межах справи №911/1349/20, розгляд якої закінчено ухвалою Господарського суду Київської області про закриття провадження у справі від 20.02.2021.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.02.2021 у справі №911/1349/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/94763489) визначено, що 14.05.2020 до суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Метробуд» до Публічного акціонерного товариства «Київметробуд» про визнання недійсним договору застави рухомого майна від 05.07.2017 № К-16/1. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що укладений між позивачем та відповідачем договір, вчинений в порушення вимог статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства», а тому, на думку позивача, є підстави для визнання договору недійсним на підставі частини першої статті 72 Закону України «Про акціонерні товариства». Ухвалою суду від 22.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до резолютивної частини ухвали від 20.02.2021 у справі №911/1349/20 Господарським судом Київської області вирішено: прийняти відмову приватного акціонерного товариства «Метробуд» від позову та закрити провадження у справі № 911/1349/20 за позовом приватного акціонерного товариства «Метробуд» до акціонерного товариства «Київметробуд» про визнання недійсним договору.

Таким чином, твердження відзиву про необхідність застосування до даного позову процесуальних приписів частини третьої статті 231 Господарського процесуального кодексу України є помилковим, оскільки предмет розгляду у межах даної справи та справи №911/1349/20 вочевидь є різними, що зумовлює відхилення відповідних доводів відповідача.

За процесуально-правовими приписами частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно, предметом даного судового дослідження є встановлення факту дійсності або недійсності підписаного представниками сторін у справі акту приймання-передачі у власність заставленого майна. Питання можливої недійсності договору застави не входить до предмету даного судового дослідження, оскільки за відсутності спростовуючих доказів договір застави №К-16/1 від 05.07.2017 є дійсним.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).

Частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За приписами статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Таким чином, укладений сторонами у справі договір №К-16/1 від 05.07.2017 є способом забезпечення зобов`язань позивача у справі і не є правочином, що автоматично зумовлює перехід права власності на предмет застави від позивача до відповідача, оскільки не є договором про відчуження власником свого майна.

Судом відхилено твердження відповідача про передання у даному випадку предмету застави відповідачу (зокрема, сторінка 6 відзиву), оскільки це твердження не підтверджується жодним доказом, окрім акту приймання-передачі від 24.04.2018, існування якого заперечує відповідач (пункт 4 відзиву).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Відповідачем не надано суду відповідного судового рішення, виконавчого напису чи будь-якого іншого документу, на підставі якого ним набуто право власності на предмет застави. У той же час, як зазначалось судом раніше, факт існування оспореного акту у тому вигляді, який надав позивач, відповідачем заперечується, проте, іншого правовстановлюючого документу суду не надано.

Таким чином, відповідачем не доведено суду поза розумним сумнівом належними доказами юридичний факт виникнення у нього права власності на предмет застави, що зумовлює висновок про володіння ним майном без належної правової підстави.

За приписами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Як зазначалось судом раніше, договір застави не є правочином про відчуження власником свого майна, а є лише способом забезпечення виконання господарських зобов`язань.

Крім спірного акту від 24.04.2018, матеріали справи не містять інших доказів переходу права власності на предмет застави за договором №К-16/1 від 05.07.2017.

Відповідно до частини другої статті 586 Цивільного кодексу України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

З урахуванням наведеної норми Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право власності на предмет застави у випадку його добровільного відчуження на підставі укладеного відповідного правочину або у примусовому порядку (судове рішення, виконавчий напис тощо).

Набуття права власності на предмет застави шляхом його вилучення заставодержателем в односторонньому порядку є неможливим в силу наведених вище законодавчих обмежень.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено (у тому числі), що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У даному випадку, майно, що є предметом застави за договором сторін у справі №К-16/1 від 05.07.2017 було передано відповідачу за актом від 24.04.2018, підписаним керівниками цих юридичних осіб.

За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду (викладені, зокрема, в ухвалі від 11.08.2022 у справі №916/546/21) залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

У даному випадку підписаний керівниками сторін у справі акт від 24.04.2018 поза сумнівом є правочином, що змінює обсяг прав учасників правовідносин.

Відповідно, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у спірного акту ознак правочину.

Таким чином, до акту від 24.04.2018 мають застосовуватись всі вимоги законодавства, якими визначаються умови дійсності правочинів.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими Закон пов`язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту правочину вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору

Зміст правочину складають права та обов`язки, про набуття, припинення та зміну яких домовилися учасники правочину, а також особи, визначені сторонами в якості учасників цього правочину.

За приписами статей 6, 627 та 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З наявних у матеріалах тотожних копій (наданих позивачем та відповідачем) акту від 24.04.2018 вбачається, що позивачем передано відповідачу обладнання загальною вартістю 55 078 416,59 грн.

Акт від імені позивача підписано виконуючим обов`язки генерального директора.

Частиною першою статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства» (чинної на час відчуження майна редакції) встановлено, що рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину.

Пунктом 8.4.18 статуту позивача редакції 2014 року (чинної на час відчуження майна) встановлено, що прийняття рішень про вчинення правочинів з майном або послугами ринкова вартість яких перевищує 3 000 000,00 грн. (але не більше 25% вартості активів відповідно до останньої річної звітності) віднесено до виключної компетенції спостережної ради.

Відповідно до пункту 9.2 чинної на час відчуження майна редакції статуту до компетенції генерального директора належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.

Таким чином, суду поза розумним сумнівом доведено позивачем, що виконуючий обов`язки генерального директора товариства не мав статутних повноважень приймати рішення щодо відчуження майна вартістю понад 3 000 000, 00 грн. на власний розсуд укладати відповідний правочин.

Частиною другою статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства» (чинної на час відчуження майна редакції) встановлено, що у випадку, коли ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про надання згоди на вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради. Рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій. Рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.

Визначена в акті приймання-передачі від 24.04.2018 загальна вартість обладнання у розмірі 55 078 416,59 грн. не є ринковою вартістю, оскільки визначалась за згодою сторін договору застави.

В якості доказу суттєвого заниження сторонами договору ринкової вартості позивачем додано до позовної заяви копію висновку експерта №19/13/1-26-13/2-34/СЕ/19 від 07.06.2019 за результатом проведеного дослідження на підставі ухвали від 29.03.2019 Шевченківського районного суду міста Києва.

Судом відхилено доводи відповідача в частині неналежності залученої позивачем копії висновку експерта з огляду на їх необґрунтованість.

За приписами частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивачем стверджується, що його керівником перевищено встановлені статутом повноваження та встановлені Законом обмеження відчуження майна акціонерного товариства.

Відповідно, процесуальний обов`язок доведення розміру ринкової вартості майна на час його відчуження виконано шляхом надання суду копії відповідного висновку спеціаліста.

В свою чергу, відповідач не погоджуючись з доводами позивача мав надати суду власні докази визначеної позовною заявою ринкової вартості відчуженого майна.

Процесуальний обов`язок доведення доказами власних заперечень відповідачем не виконано. Доказів можливої помилковості висновків позовної заяви в частині визначення ринкової вартості відчуженого майна на час його відчуження відповідачем суду не надано.

За процесуально-правовими приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи відсутність доказів протилежного, судом встановлено доведеним фактом, що вартість двох тунелепрохідних комплексів складає 89,5% вартості активів позивача за даними останньої річної фінансової звітності перед їх відчуженням.

Таким чином, у даному випадку має місце пряме порушення виконуючим обов`язки керівника позивача встановлених статтею 70 Закону України «Про акціонерні товариства» обмежень (чинної на час відчуження майна редакції).

Відповідно до частини першої статті 72 Закону України «Про акціонерні товариства» (чинної на час відчуження майна редакції) значний правочин, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки акціонерного товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішень про надання згоди на його вчинення (у даному випадку - рішенням загальних зборів, прийняте більш як 50% голосів акціонерів товариства).

Матеріали справи не містять жодного доказу прийняття загальними зборами позивача відповідного рішення.

За таких обставин, судом встановлено, що право власності на передане за актом приймання-передачі від 24.04.2018 майно не перейшло до відповідача.

Судом прийнято також до уваги доводи позивача в частині наявності конфлікту інтересів, пов`язаного з особою, що підписала спірний правочин від імені відповідача. Наявність у цієї посадової особи відповідача у власності більш як 25% акцій позивача поза розумним сумнівом доводить обізнаність відповідача про існування статутних обмежень відчуження майна керівником позивача.

У будь-якому випадку, встановлені Законом обмеження та особливі процедури прийняття рішень про укладення значних правочинів не могли не бути відомими відповідачу у справі на час вчинення спірного правочину.

Таким чином, позивачем доведено суду поза розумним сумнівом факт зміни спірним актом приймання-передачі обсягів прав сторін (наявність ознак правочину) та укладення спірного правочину особою, яка перевищила свої статутні повноваження, з суттєвими порушеннями імперативних приписів Закону України «Про акціонерні товариства» в частині укладення значних правочинів.

Враховуючи наведене, Господарський суд міста Києва задовольняє вимогу позову про визнання акту приймання-передачі від 24.04.2018 недійсним.

Незалежно від вини кожної сторони правочину основний правовий наслідок недійсності полягає у тому, що недійсний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, а не на час укладання правочину.

Відповідно до визнаного судом недійсним акту приймання-передачі від 24.04.2018 позивачем передано відповідачу обладнання двох тунелепрохідних комплексів. У той же час, доказів передачі відповідачем позивачу будь-яких матеріальних цінностей за недійсним актом матеріали справи не містять.

За приписами частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно, судом відхилено доводи обох сторін про наявність взаємних грошових вимог, оскільки ці вимоги не ґрунтуються на спірному акті приймання-передачі. Наявні майнові спори сторін мають вирішуватись в окремих позовних провадженнях з доведенням доказами існувань взаємних вимог.

Судом відхилено доводи відповідача в частині неможливості застосування до даних правовідносин двосторонньої реституції, оскільки правовим наслідком недійсності правочину є повернення сторін у первісне становище, яке існувало до моменту укладання правочину.

У даному випадку, позивачем передано, а відповідачем прийнято у володіння обладнання тунелепрохідних комплексів. Відповідно, рестуційними зобов`язаннями учасниками недійсного правочину буде повернення та прийняття у володіння цього ж певно визначеного майна.

Крім того, доводи відповідача про відсутність недійсного акту приймання-передачі лише підтверджують визначене статтею 1212 Цивільного кодексу України право відповідача від особи, що володіє ним без належної правової підстави.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, у тому числі, про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи наведене суд задовольняє вимогу позову про повернення переданого за недійсним актом приймання-передачі від 24.04.2018 майна.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237-238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним акт приймання-передачі обладнання від 24.04.2018, укладений Публічним акціонерним товариством "Київметробуд" (03055, місто Київ, вулиця Світлогірська, 2/25; ідентифікаційний код 01387432) та Приватним акціонерним товариством "Метробуд" (01024, місто Київ, вулиця Євгена Чикаленко, 27; ідентифікаційний код 32961977).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" (03055, місто Київ, вулиця Світлогірська, 2/25; ідентифікаційний код 01387432) на користь Приватного акціонерного товариства "Метробуд" (01024, місто Київ, вулиця Євгена Чикаленко, 27; ідентифікаційний код 32961977): 1) комплекс WIRTH TB628H/EPB (00008397); 2) тунелепрохідний Комплекс Herrenknecht Ф6,35 (00008398); 3) навісне обладнання Сasagrande В125 (00008406); 4) навісне обладнання Сasagrande В125 (00008732); 5) холодильну установку ПХУ-50 (00008713); 6) бурову установку УМГБ-1,5 в комплекті (1); 7) бурову установку УМГБ -1,5 в комплекті (2); 8) бетононасос Сifa PC 506-309S6 в комплекті з 100 м стального бетоновода (00008503); 9) блок-модуль 6М*2,34М (00008568); 10) блок-модуль 6М*2,34М (00008569); 11) водо охолоджувальну установку Снеск-мате 1000 (GYTDV/HFVF3 для 200л бочки, насос King 50:1 686965 (000084); 12) контейнер 20" з полицями і електрообладнанням (00008591); 13) установку "Мюллер" для влаштування паль (00008825);

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" (03055, місто Київ, вулиця Світлогірська, 2/25; ідентифікаційний код 01387432) на користь Приватного акціонерного товариства "Метробуд" (01024, місто Київ, вулиця Євгена Чикаленко, 27; ідентифікаційний код 32961977) 942 084,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного рішення 16.12.2024

Суддя Т.Ю.Кирилюк