Ухвала
від 16.12.2024 по справі 921/10/24
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 921/10/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного агропромислового підприємства «Верховина» (далі - ПАП «Верховина», скаржник)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.08.2024

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролан-3»

до Приватного агропромислового підприємства «Верховина»

про стягнення 853 007,05 грн,

ВДСТАНОВИВ:

ПАП «Верховина» 04.12.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.08.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі №921/10/24 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №921/10/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агролан-3» (далі - ТОВ «Агролан-3) звернулось до суду з позовом про стягнення з ПАП «Верховина» 853 007,05 грн, з яких: 826 107,05 грн - збитки та 26 900,00 грн неправомірно отриманих доходів (з врахуванням заяви №б/н від 25.04.2024).

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 06.08.2024 у справі №921/10/24, залишеним без змін Західним апеляційним господарським судом постановою від 05.11.2024, позов задовольнив частково. Стягнув з ПАП «Верховина» на користь ТОВ «Агролан-3» 614 907,05 грн збитків, 26 900,00 грн неправомірно отриманих доходів та 9 627,10 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Зі змісту рішення місцевого суду вбачається, що суд виходив з наявності усіх елементів складу господарського правопорушення в діях відповідача та констатував обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення 17 760,91 грн орендної плати, 597 146,14 грн понесених витрат на зберігання зерна як прямі збитки та 26 900,00грн неправомірно отриманих доходів. В частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 30 000,00 грн додаткової грошової винагороди приватного виконавця, місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що стягнення з боржника додаткової винагороди приватному виконавцю, а також додаткових витрат, крім визначених Міністерством юстиції України, не допускається. Щодо відмови у стягнення 181 200,00 грн із забезпечення відеофіксації та охорони об`єктів нерухомого майна, то суд першої інстанції зазначив, що законом визначено додаткові витрати які здійснює виконавець під час виконання судового рішення та закон не містить застережень щодо можливості застосування таких заходів із ініціативи сторін виконавчого провадження, оскільки необхідність застосування таких заходів законом покладено на виконавця.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог позивача, врахувавши рішення суду у справі №921/737/21, яким зобов`язано ПАП «Верховина» усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном належному на праві власності ТОВ «Агролан-3» та наявність у матеріалах справи належних, допустимих доказів на підтвердження прямого причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача щодо виконання обов`язку звільнити нежитлові приміщення, погодився з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимоги в частині стягнення 17 760,91 грн орендної плати, 597 146,14 грн понесених витрат на зберігання зерна як прямих збитків та 26 900,00 грн неправомірно отриманих доходів є обґрунтований. Позовні вимоги про стягнення 30 000,00 грн додаткової грошової винагороди приватного виконавця та 181 200,00 грн із забезпечення відеофіксації та охорони об`єктів нерухомого майна апеляційним судом не переглядалися через знаходження їх поза межами апеляційного перегляду в розумінні частини четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та під час розгляду справи апеляційний суд не встановив порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права на момент ухвалення судового рішення місцевим господарським судом в частині відмови у задоволені в даних позовних вимогах, що є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ПАП «Верховина» в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 ГПК України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі №921/10/24 є стягнення 853 007,05 грн, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2024 рік - 1 514 000, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

ПАП «Верховина» у поданій касаційній скарзі зазначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, є приписи пунктів 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 частини другої статті 310 ГПК України:

суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові помилково застосував до кондиційних правовідносин норми статей 22, 147, 1166 Цивільного кодексу України не врахувавши висновки щодо застосування вказаних норм права, що викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, від 08.08.2023 у справі №910/5880/21, від 03.11.2021 у справі №910/15007/14 (910/4042/20), від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 05.03.2020 у справі №910/9665/17. З огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, до них підлягають застосуванню норми статті 1214 Цивільного кодексу України;

суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, жоден із письмових доказів доданих позивачем до позовної заяви не засвідчений у встановленому порядку, а також недоведеність встановлених судом обставин доказами зібраними у справі. У постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №921/377/14-г/7 зазначено, що на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання, кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально, тоді як зазначений правовий висновок при розгляді справи судом апеляційної інстанції врахований не був.

Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник не зазначив жодних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, які передбачають випадки як виключення із загального правила, з огляду на те, що ціна позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені частинною другою статті 287 ГПК України не є тотожними за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, як випадки можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, випадки касаційного оскарження не є тотожними з підставами касаційного оскарження.

Тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а»-«г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

При цьому Верховний Суд зазначає, що використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Скаржником у касаційній скарзі не наведено жодних аргументів та доводів, які б відповідали вказаним вище критеріям, та не наведено жодних доказів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Скаржник також не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

За таких обставин Верховний Суд доходить до висновку, що скаржником у касаційній скарзі не наведено випадків щодо оскарження постанови апеляційного суду у справі №912/10/24 за підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Касаційна скарга ПАП «Верховина» не містить обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для скаржника, а зводиться лише до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями, зазначається, що суд не врахував правову позицію щодо доведеності розміру збитків, та вказується, що до позовної заяви додані незасвідчені докази, які суд взяв до уваги.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Наведені доводи скаржника зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів у справі, а також встановлення інших обставин у справі, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, касаційна скарга ПАП «Верховина» у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дає підстав для висновку про те, що вона (касаційна скарга) стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів або мав розуміти, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже випадків, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАП «Верховина» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.08.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі №921/10/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного агропромислового підприємства «Верховина» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.08.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі №921/10/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення16.12.2024
Оприлюднено17.12.2024
Номер документу123779678
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —921/10/24

Ухвала від 16.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Малашенкова Т.М.

Постанова від 05.11.2024

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Бонк Тетяна Богданівна

Ухвала від 04.11.2024

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Бонк Тетяна Богданівна

Ухвала від 14.10.2024

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Бонк Тетяна Богданівна

Ухвала від 30.09.2024

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Бонк Тетяна Богданівна

Ухвала від 16.09.2024

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Бонк Тетяна Богданівна

Ухвала від 04.09.2024

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Стадник М.С.

Рішення від 06.08.2024

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Стадник М.С.

Рішення від 06.08.2024

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Стадник М.С.

Ухвала від 02.08.2024

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Стадник М.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні