Постанова

від 03.12.2024 по справі 161/14164/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/14164/21 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В. Провадження № 22-ц/802/1099/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Шевчук Л. Я.,

за участю:

секретаря судового засідання Савчук О. В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Горбач Леся Сергіївна, про визнання недійсним договору дарування за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи тим, що 12.09.2019 року між ним та відповідачем було укладено договір дарування перукарні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вказував про неможливість ним усвідомлення значення своїх дій та керування ними внаслідок тяжкої психічної хвороби, якою він страждав упродовж тривалого часу, оскільки вживав відповідні ліки, просив визнати недійсним договір дарування приміщення перукарні (літера А-9) від 12.02.2019, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований у реєстрі за № 607, посвідчений 12.02.2019 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Горбач Л.С., скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45486044 від 12.02.2019 приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Горбач Л. С. за ОСОБА_3 права власності на перукарню (літера А-9), що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Луцькогоміськрайонного судуВолинської областівід 05вересня 2024року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що з висновками суду повністю не згідний, вважає його ухваленим із порушенням процесуальних та матеріальних норм.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд під час судових засідань ігнорував і безпідставно відмовляв у задоволенні його клопотань, поданих представником. Вказує, що суд не задовольнив його клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з пошуком нового адвоката, тобто не надав йому можливості скористатися правничою допомогою та безпідставно закрив підготовче засідання у даній справі. Зазначав, що суд першої інстанції позбавив його права на судовий захист та не надав можливості довести обставини, які складають підстави позову, а саме щодо перебування його в такому психічному стані у зв`язку з хворобою, що не давало йому можливості чітко усвідомлювати значення своїх дій та відповідні наслідки від такий дій, оскільки іншим чином, окрім як експертним шляхом, це довести він не міг. Зазначає, що у зв`язку з хворобою та призначенням йому лікування він не усвідомлював до кінця значення своїх дій та не міг ними керувати та не мав вільного волевиявлення на укладення спірного договору. Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги наведені обставини, тобто, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надав їм належної оцінки, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 вказує, що судом першої інстанції при розгляді справи упродовж понад трьох років було чітко дотримано норми процесуального законодавства України та правильно надано правову оцінку та кваліфікацію обставинам у справі і доказам,наданим сторонами, суд сприяв позивачу в наданні ним відповідних доказів, зокрема, призначав експертизу, однак відповідач не оплатив витрати на проведення експертизи, наслідком чого стали законні та обґрунтовані висновки суду про відмову в позові. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно із ч. 1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні не було встановлено, що в момент підписання договору дарування 12.02.2019 року ОСОБА_5 страждав на психічну хворобу, повністю не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, суду не було надано достатніх та належних доказів, які би підтверджували викладені обставини. Також позивачем не було надано суду доказів у підтвердження того, що він проходив лікування саме від захворювань, які впливали на його здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується у повному обсязі з огляду на наступне.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає даним вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом установлено, що 12 лютого 2019 року ОСОБА_3 подарував своєму братові ОСОБА_4 приміщення перукарні (літера А-9), що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , договір зареєстровано в реєстрі за № 607, посвідчено 12.02.2019 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Горбач Л.С. (а.с.6-7 т.1).

Із наданих суду першої інстанції пояснень позивача ОСОБА_3 слідує, що він з 1992 року займається підприємницькою діяльністю , у 2019 році подумав, що буде помирати, тому разом з родичами вирішив укласти даний договір.

Зазначав, що пам`ятає, як його завозив до нотаріуса родич ОСОБА_6 , що договір укладався з братом ОСОБА_7 у присутності сестри ОСОБА_8 . Домовився з братом, що дарує перукарню, а якщо вилікується, то вони повернуть йому це майно.

Судом першої інстанції після огляду медичних карток стаціонарного хворого ОСОБА_3 №3410, №1612, №114819, №800, №3078 було встановлено, що з січня 2018 року по червень 2019 року відсутні записи звернень ОСОБА_3 з приводу лікування.

З медичних карток, витребуваних судом з Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м.Луцька» щодо стаціонарного хворого ОСОБА_3 №3410, №1612, встановлено, що в них не міститься інформація про лікування ОСОБА_3 у 2019 році.

Згідно з медичною карткою стаціонарного хворого ОСОБА_3 №114819, заведеною Комунальним підприємством «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька», зафіксовано звернення ОСОБА_3 зі скаргами 02.01.2018 та 04.06.2019, оскільки він звертався за видачею рецепту на ліки, однак наступне звернення було 25.02.2020 року.

В матеріалах справи є надані позивачем довідки КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» про те, що позивач двічі перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні: з 01.06.2016 по 11.08.2016 та з 29.11.2017 по 23.01.2018 з діагнозом «змішаний тривожний депресивний розлад з обсесивно-фобічними включеннями та ВСД». А також додано довідку про стаціонарне лікування в клініці ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук» з 02.03.2020 по 24.03.2020 без зазначення діагнозу.

Судом було витребувано і оглянуто також медичні картки з Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук» щодо стаціонарного хворого ОСОБА_3 №800, №3078, заведені лише в 2020 році.

В ході розгляду справи судом за клопотаннями позивача ухвалами суду від 01.02.2022, 13.09.2022, 19.05.2023 були призначені судові психолого-психіатричні експертизи для визначення психічного стану ОСОБА_3 під час підписання ним спірного договору дарування приміщення перукарні та здатності усвідомлювати в цей час свої дії та керувати ними.

Незважаючи на наявність повідомлень про необхідність оплати проведення експертизи, позивачем оплату здійснено не було і матеріали справи 08 березня 2024 року були повернуті до суду без виконання вказаної експертизи.

Таким чином, на підставі наведених обставин та наданих позивачем доказів судом першої інстанції не було встановлено, що у момент підписання договору дарування 12.02.2019 року ОСОБА_3 страждав на психічну хворобу, яка призвела до того, що він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, суду не було надано достатніх та належних доказів, які б підтверджували викладені в позові обставини.

Разом з тим, суд, оцінюючи надані докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку, що інші обставини, на які покликався у своїх запереченнях відповідач у справі, спростовують доводи позивача та свідчать про те, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Так, суду надано докази про те, що позивач ОСОБА_3 має посвідчення водія, у спірний період та в подальшому постійно керував транспортними засобами, що підтверджується неодноразовим притягненням його до адміністративної відповідальності за порушення ПДР та стягнення через органи виконавчої служби відповідних штрафів з нього (а.с.149-150 т.1).

Крім того, позивач з 1992 року по даний час є зареєстрованим у Реєстрі підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність (а.с.151-152 т.1).

А також суду надано копії нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу нерухомості від 28.05.2019, з яких убачається, що позивачем ОСОБА_3 було придбано майно (житловий будинок та земельну ділянку). Ці договори посвідчені іншим приватним нотаріусом Кузьмич Н. В., яка також не мала сумнівів у психічному стані та можливості ОСОБА_3 як покупця укладати таку угоду (а.с.153-160 т.1). Позивач ОСОБА_3 у цих договорах, як і в оспорюваному договорі дарування, особисто підписався в примірниках договорів, засвідчивши, що вчиняє ці правочини відповідно до особистого волевиявлення , яке відповідає його дійсним намірам, зміст та суть їх йому зрозумілі, добровільно без примусу і насильства. Дієздатність сторін нотаріусом перевірено.

Більше того, в п. 4.6 оспорюваного договору дарування вказано, що дарувальник і обдаровуваний взаємно підтверджують, що вони не визнані в установленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, вони не перебувають у хворобливому стані, не страждають у момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті, не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин, укладення договору відповідає їх інтересам: волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, обставини, які би перешкоджали вчиненню правочину та які б замовчувалися сторонами, не існують; договір укладається на вигідних для учасників правочину умовах і не є результатом впливу тяжких обставин. (а.с.6 т.1). Позивач підписав кожен аркуш цього договору, що ним не заперечується.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

Згідно із статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Отже, відповідно до статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій, сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця обставина дійсно була і має істотне значення.

За статтею 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Однак, висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами.

Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 359/3849/14-ц, від 16 травня 2022 року в справі № 127/8183/19, від 27 травня 2022 року в справі № 752/5238/16-ц, від 22 вересня 2022 року в справі № 757/28174/18-ц.

Зміст вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 15 травня 2023 року по справі № 522/9246/19.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги про те, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було забезпечено змагальності процесу, а саме задоволення клопотання про призначення експертизи, є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи встановлено, що ухвалами суду від 01.02.2022, 13.09.2022, 19.05.2023 були призначені судові психолого-психіатричні експертизи для визначення психічного стану ОСОБА_3 під час підписання ним спірного договору дарування приміщення перукарні та здатності усвідомлювати в цей час свої дії та керувати ними.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, провадження в якій тривало в сукупності з часом зупинення понад три роки, з причини неоплати позивачем вартості експертизи вона не була проведена. Отже, сам позивач не забезпечив подання до суду переконливого доказу, який би дав можливість суду дійти висновку про підставність позовних вимог.

Отже, доводи позивача, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення експертизи, колегією суддів не приймаються до уваги.

Місцевим судом також було ретельно досліджено медичну документацію стосовно ОСОБА_3 , відповідно до якої правильно встановлено, що в них не міститься інформації про лікування позивача.

Вказані докази є офіційними, витребуваними судом у встановлений законом спосіб, містять інформацію з приводу предмету доказування в цій справі, не спростовані позивачем у справі, отже , є належними, допустимими та достатніми.

На підставі викладеного, надаючи оцінку вищевказаним доказам в цілому, суд вважав доведеним, що позивач ОСОБА_3 , будучи дієздатною особою , мав проблеми зі здоров`ям, однак у період вказаних подій ним не доведено перебування його на стаціонарному лікуванні у медичних закладах зі скаргами зокрема на порушення психічного стану.

Тому правильним є висновок суду про відсутність у справі належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності волі у позивача під час укладення оспорюваного договору дарування, зокрема неправильного сприйняття ОСОБА_3 фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення.

Покликання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції змагальності процесу, процесуальних прав учасників справи, зокрема, того, що не відклавши судове засідання, суд першої інстанції позбавив можливості позивача висловити своє ставлення щодо суті спору, чим порушив його право на отримання належної та кваліфікованої правничої допомоги, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що розгляд даної справи тривав упродовж 3-х років. За цей проміжок часу Шидловського В. В. представляли почергово різні адвокати.

На початку розгляду справи до матеріалів справи долучено ордер №079240 від 14.06.2021 на підтвердження представництва інтересів ОСОБА_3 адвокатом Нечаєм Ю.М. (а.с.25-27 т. 1).

10 серпня 2023 року представником позивача став Волощук О. Ф. згідно з ордером №1067917 від 07.08.2023 (а.с.208 т.1).

22 лютого 2024 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про відмову від послуг представників Нечая Ю. М. та ОСОБА_9 (а.с.238 т.1).

З 22 травня 2024 року ОСОБА_3 відповідно до ордера №1083811 від 22.05.2024 почала представляти в суді адвокат Гаврильчак-Кметь К. А.

Таким чином, після повернення 08.03.2024 матеріалів справи до суду та поновлення провадження у справі (ухвала від 11.02.2024) судом було призначено справу до розгляду на 28.03.2024. 15.03.2024 позивачем подано заяву про залишення позову без розгляду, яку 18.03.2024 ним відкликано (а.с.6,7 т.2). 28.03.2024 судом визнано дії позивача, який просив відкласти розгляд справи, зловживанням процесуальними правами, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 30.04.2024.

Однак 29.04.2024 позивач звернувся до суду із заявою про відкладення розгляду справи, покликаючись на хворобу. Судом відкладено судове засідання на 22.05.2024. ОСОБА_3 уклав угоду з адвокатом лише 21.05.2024, що видно зі змісту ордеру (а.с.35 т.2), тобто через три місяці після його відмови від послуг попередніх адвокатів.

04.06.2024 представник позивача подала до суду клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження у справі та залучення до справи третіх осіб і про призначення судової психіатричної експертизи, а також 14.06.2024 заяву про збільшення позовних вимог та залучення до справи співвідповідача, які не були судом задоволені.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, в судовому засіданні неодноразово було оголошено відкладення розгляду та перерву за заявами представника позивача Гаврильчак-Кметь К. А. і судом справу розглянуто лише 05.09.2024 за участю представників сторін.

Згідно з положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета і підстави позову, право позивача відмовитись від позову або на залишення його без розгляду за його заявою, право позивача заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача), випливають з участі у розгляді справи; забезпечують сторонам судовий захист.

Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 64 ЦПК України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Проте, відповідно до ст.49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання. Також до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Згідно ж зі ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження залучити до участі в ній співвідповідача або ж замінити первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.

Установивши, що на протязі усього розгляду справи позивачу та його представникам було надано можливість заявляти клопотання як письмові, так і усні, а зміна позовних вимог та повторне клопотання про призначення експертизи були подані на стадії судового провадження, колегія суддів вважає, що порушені позивачем клопотання на четвертому році розгляду справи, на стадії розгляду по суті, тобто з порушенням строків, визначених ст.83 ЦПК України, без обґрунтувань неможливості їх подання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, судом першої інстанції були правильно відхилені та на належному рівні забезпечено дотримання принципу змагальності та свободи у наданні сторонами всіх наявних доказів.

До такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 753/23491/18.

Інші доводи апеляційної скарги позивача щодо неправильного вирішення судом першої інстанції даного спору не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, на підтвердження обставин, викладених в апеляційний скарзі, належних та допустимих доказів позивачем не надано, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Суд першої інстанції надав правильну оцінку обставинам справи в межах заявлених позовних вимог та правильно вирішив спір по суті.

Отже, рішення суду у цій справі належить залишити без змін.

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 202 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді