Постанова

від 09.12.2024 по справі 761/15895/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження 22-ц/824/14882/2024

Справа № 761/15895/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 грудня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року, ухвалене в складі судді Фролової І.В. у м. Київ, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайфорт» до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України, третя особа - державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович про визнання незаконним наказу Міністерства юстиції України, скасування рішень державного реєстратора та відновлення становища, яке існувало до порушення з одночасним визнанням речових прав,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У квітні 2021 року позивач ТОВ «Скайфорт» звернувся до суду з даним позовом, просив скасувати наказ Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5, скасувати рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ Кухтик О.С., які були прийняті на підставі та у виконання наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5, відновити становище, яке існувало до порушення з одночасним визнанням права власності за ТОВ «Скайфорт» на об`єкти нерухомого майна, а саме квартир за номерами 5, 16 , 19 , 22 , 24 , 27 , 28 , 29 , 32 , 33 , 36, 40, розташованих в буд. АДРЕСА_2 ; машиномісць (гаражів) за номерами 10, 11 в буд. АДРЕСА_2 .

Відмовившись в жовтні 2022 року від частини позовних вимог, просив скасувати наказ Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5.

Позов мотивував тим, що 22 жовтня 2015 року ТОВ «Скайфорт» та ОСОБА_1 уклали договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), за умовами якого позивач отримав право на забудову земельної ділянки пл. 0,0964 га. з кадастровим номером 8000000000:91:119:0030 за адресою АДРЕСА_2 .

19 лютого 2020 року ТОВ «Скайфорт» ввело в експлуатацію житловий будинок на зазначеній земельній ділянці на підставі Декларації про готовність до експлуатації, виданої ДАБК м. Києва. 20 лютого 2020 року державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Швецем Р.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 51239984 внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності з 19 лютого 2020 року на житловий будинок за ТОВ «Скайфорт». Далі, на підставі висновку про можливість поділу об`єкту від 21 лютого 2020 року, виданого ПП «Бюро технічної інвентаризації та оцінки» та заяви власника про поділ житлового будинку, державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. було прийнято 56 рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. В результаті поділу житлового будинку було сформовано 45 квартир та 11 машиномісць, записи про право власності на які було внесено 26 лютого 2020 року та 27 лютого 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Скайфорт».

В подальшому з 56 новоутворених об`єктів нерухомості, 40 об`єктів було відчужено на користь третіх осіб за договорами купівлі-продажу, на липень 2020 року у власності ТОВ «Скайфорт» залишилось 16 об`єктів.

22 травня 2020 року Міністерством юстиції України через Колегію розгляду скарг у сфері державної реєстрації було прийнято від ОСОБА_1 скаргу за № Г-1405 від 08 травня 2020 року на рішення приватного нотаріуса (реєстратора), якою остання просить скасувати рішення про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) індексний номер 51239984, скасувати розділ 2035937580000 та всі подальші реєстраційні дії.

10 липня 2020 року на підставі висновку колегії від 23 червня 2020 року Міністерством юстиції України видано наказ № 2378/5, яким скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення від 20 лютого 2020 року № 51239984, від 26 лютого 2020 року № 51331845, 51348265, 51348221, 51348349, 51348362 та від 27 лютого 2020 року № 51357884, 51361787, 51363963, 51372501, 51372593, 51348437, 51372759, 51348486, 51372724, 51350935, 51351301; тимчасово заблоковано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Швецю Р.О. доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на 3 місяці; в іншій частині відмовлено. На виконання п. 2 наказу № 2378/5 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи щодо скасування визначених рішень про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень.

Позивач ТОВ «Скайфорт» вважав, що при розгляді скарги Міністерством юстиції України порушено правові норми, якими регламентована процедура розгляду скарг, норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, що призвело до видання незаконного наказу.

Вказував, що скарга розглянута у строк, який перевищує 30 днів, що є порушенням п. 4 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 14 Порядку № 1128.

Вказував, що ТОВ «Скайфорт» не було повідомлене не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги про час і місце засідання колегії, як того вимагає п. 11 Порядку № 1128, що позбавило позивача можливості на реалізацію права, закріпленого п. 12 Порядку № 1128. Позивач був позбавлений можливості зібрати докази щодо обізнаності скаржника відносно прийнятих оскаржуваних рішень значно раніше, ніж нею зазначено в скарзі.

Крім того, навіть в день розгляду скарги колегією не було надано позивачу копії скарги з доданими до неї документами, як того вимагає п. 12 Порядку № 1128. Звернувшись до секретаря колегії заздалегідь до засідання, проте в день розгляду скарг, з проханням ознайомитись зі скаргою, останнім було відмовлено ТОВ «Скайфорт» з посиланням на те, що таке ознайомлення може бути здійснене за клопотанням під час засідання. Отже, позивач був фактично позбавлений можливості належним чином підготуватися до засідання колегії та надати відповідні пояснення.

Враховуючи публічність, відкритість і доступність відомостей щодо здійснення державної реєстрації оскаржуваних рішень, ОСОБА_1 могла дізнатися про реєстрацію оскаржуваних рішень з дня внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, тобто 20 лютого, 26 лютого та 27 лютого 2020 року, і на день подання та реєстрації скарги 22 травня 2020 року було перевищено 60-денний строк з дня, коли особа могла дізнатися про прийняття оскаржуваного рішення, що передбачено ч. 2 ст. 37 Закону № 1952-ІV. Колегією не взято до уваги, що під час розгляду скарги ТОВ «Скайфорт» доведено про таку обізнаність скаржника щодо прийнятих оскаржуваних рішень, однак, в порушення п.п. 8 ч. 8 ст. 37 Закону № 1952-ІV, п. 5, 6 Порядку № 1128, колегією не взято до уваги дані доводи, розглянуто скаргу та прийнято наказ.

Щодо належного виконання державним реєстратором вимог закону, пояснював, що оскільки для проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок у заяві були зазначені відомості про кадастровий номер земельної ділянки та реєстратором встановлено факт наявності права власності у Державному реєстрі прав, а також встановлено факт наявності Декларації № КВ141200501485 в Єдиному реєстрі документів, висновок колегії в частині невитребування документу, що підтверджує присвоєння нерухомому майну адреси, а також порушення реєстратором ст. 5, 10, 18 Закону № 1952-ІV та п. 41 Порядку № 1127, є необґрунтованим.

Щодо розбіжності назви об`єкту, пояснював, що найменування об`єкта у декларації вказується згідно з Державним класифікатором будівель та споруд, а у технічному паспорті - відповідно до Інструкції № 127.

Щодо незаконності твердження колегії відносно порушення реєстратором, яке полягає в встановленні нотаріусом факту припинення договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) від 22 жовтня 2015 року та договорів про внесення змін до нього зі строком дії до 22 жовтня 2019 року, а також щодо наявності арешту на все майно позивача, пояснював, що п. 41 Порядку № 1127 передбачено вичерпний перелік документів, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна, яким не передбачено надання документу, на підставі якого заявник користується чи володіє земельної ділянкою.

Посилання колегії на наявність під час проведення реєстрації права на житловий будинок запису щодо обтяження всього нерухомого майна ТОВ «Скайфорт» на підставі постанови про арешт майна боржника вважав безпідставним, оскільки така постанова свідчить про обмеження права розпорядження нерухомим майном, однак не містить обмежень стосовно набуття майна у власність.

Щодо законності реєстраційних дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р.О. 26 лютого та 27 лютого 2020 року, вказував, що державному реєстратору було подано належні документи і дотримано вимоги, передбачені п. 54 Порядку № 1127 для проведення поділу житлового будинку на квартири та машиномісця, а висновок колегії як в цій частині, так і в цілому є необґрунтованим та безпідставним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року позов задоволено, скасовано наказ Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5, стягнуто з ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України в рівних частинах на користь ТОВ «Скайфорт» судовий збір у розмірі 4540 грн.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року та закрити провадження в справі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що за наслідками розгляду і вирішення клопотання ТОВ «Скайфорт» про відмову від частини позовних вимог, суд першої інстанції повинен був постановити ухвалу, однак ухвала з наведеного питання окремим документом не викладалася та до протоколу судового засідання не була занесена. Натомість у судовому засіданні 14 вересня 2023 року за наслідками обговорення відповідного питання суд констатував, що на розгляді залишається лише позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5 та перейшов до вирішення інших клопотань.

Вважала, що порушення судом першої інстанції ст. 206 ЦПК України призвело до неправильного вирішення справи, а саме до ухвалення рішення по суті заявлених вимог судом, до юрисдикції якого не належить розгляд питань, порушених ТОВ «Скайфорт» у позовній заяві.

Не погоджувалася з висновками суду першої інстанції в ухвалі від 14 вересня 2023 року, що відмова ТОВ «Скайфорт» від частини позовних вимог не впливає на підсудність цього спору.

Зазначала, що ТОВ «Скайфорт» зверталося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування наказу, однак ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2021 року в справі № 640/688/21 відмовлено у відкритті провадження з посиланням на те, що розгляд заявлених вимог не належить до юрисдикції адміністративних судів, після чого ТОВ «Скайфорт» звернулося з позовом в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року позовну заяву ТОВ «Скайфорт» було повернуто позивачу на підставі п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, оскільки позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування наказу підвідомча адміністративному суду, а решта вимог підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Постановою апеляційного суду від 29 листопада 2021 року ухвалу скасовано з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Висновок апеляційного суду щодо цивільно-правового характеру спору та його підвідомчості судам цивільної юрисдикції ґрунтувався зокрема і на тому, що ТОВ «Скайфорт» заявлено позовні вимоги до ОСОБА_1 як фізичної особи, про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації.

Вказувала, що після 14 вересня 2023 року позовна заява ТОВ «Скайфорт» не містить позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 особисто чи позовних вимог, які б вимагали її участі в справі в якості відповідача. За таких обставин вона не є належним відповідачем за позовними вимогами, які наразі заявлені виключно до Міністерства юстиції України та стосуються оскарження прийнятого ним наказу від 10 липня 2020 року № 2378/5.

Посилалася на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2024 року в справі № 916/4093/21 при дослідженні правової процедури оскарження рішень, дій чи бездіяльності у сфері державної реєстрації прав, обсягу повноважень Міністерства юстиції України з розгляду скарг та роль скаржника, за зверненням якого прийнято наказ. З огляду на дані висновки і фактичний зміст оскаржуваного наказу, вважала, що Міністерство юстиції України, приймаючи наказ від 10 липня 2020 року № 2378/5, оцінювало законність проведеної державним реєстратором процедури, а не вирішувало по суті спір щодо фактичної наявності чи відсутності у ТОВ «Скайфорт» права власності на житловий будинок, окремі квартири та машиномісця. Відтак, за наслідками розгляду і вирішення спору щодо законності наказу також не буде вирішено спір стосовно прав ТОВ «Скайфорт» на нерухоме майно, вирішення якого потребувало би участі ОСОБА_1 у справі в якості відповідача. Також вона не була учасником процедур, за наслідками яких приватним нотаріусом Швецем Р.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав. За наведених обставин суд першої інстанції повинен був змінити її процесуальний статус у справі з неналежного відповідача на третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог.

Наголошувала, що неправильне визначення складу учасників судового процесу вплинуло також і на визначення юрисдикції цього спору. На відміну від цивільного судочинства у справі господарської юрисдикції фізична особа, яка не є підприємцем, не може бути відповідачем за позовними вимогами юридичної особи у спорах щодо реєстрації або обліку права на майно, про що зазначено в п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України.

Вказувала, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Викладала обставини, які були передумовою подання нею скарги від 08 травня 2020 року, пояснювала, що спір у даній справі виник в зв`язку зі здійсненням ТОВ «Скайфорт» свого основного виду господарської діяльності «Будівництво житлових і нежитлових будівель» та пов`язаний із реєстрацією прав на майно - споруджений ним житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України такий спір підлягає розгляду господарськими судами, однак внаслідок порушення норм процесуального права був помилково вирішений за правилами цивільного судочинства.

Звертала увагу, що в судовій практиці вже були випадки розгляду і вирішення в порядку господарського судочинства спорів, у яких юридична особа, зареєстрована як власник нерухомого майна, оскаржувала наказ Міністерства юстиції України, яким задоволено скаргу фізичної особи та скасовано рішення щодо державної реєстрації права власності на такий об`єкт нерухомого майна за юридичною особою-відповідачем. Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в справі № 916/4093/21 було залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України про задоволення скарги фізичної особи та скасування рішень державного реєстратора.

Відповідач Міністерство юстиції України, також не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року та прийняти постанову, якою відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив положення нормативно-правових актів щодо повноважень Міністерства юстиції України в сфері державної реєстрації, вказував, що Мін`юст здійснює розгляд скарг у сфері державної реєстрації у межах компетенції, визначеної законом, зокрема, на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, іншими словами, Мін`юст під час розгляду скарг перевіряє лише правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує факт набуття чи припинення майнових і корпоративних прав.

Звертав увагу, що предметом розгляду даної справи є лише наказ Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5. Визначений позивачем відповідач - Мін`юст не оспорює корпоративні права або право власності позивача чи іншої особи, а здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації і розглядає скарги на рішення, дії державних реєстраторів, подані особами, які не визнають або ж оспорюють набуття, зміну чи припинення речового або корпоративного права заявника.

Щодо правомірності наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5, пояснював, що оскаржуване рішення від 20 лютого 2020 року № 51239984 прийняте приватним нотаріусом Швецем Р.О. з порушенням ст. 5, 10, 18 Закону та п. 10і, 41 Порядку № 1127 та підлягало скасуванню. Для поновлення прав скаржника колегією вбачалися достатні підстави для скасування частини рішень від 26 лютого та 27 лютого 2020 року, на підставі яких право власності на квартири та машиномісця зареєстровано за ТОВ «Скайфорт», в іншій частині скарги було відмовлено, оскільки квартири та машиномісця були відчужені на користь третіх осіб. Зважаючи на суттєві порушення вимог законодавства у сфері державної реєстрації прав, допущені приватним нотаріусом Швецем Р.О., колегією вбачалися підстави для тимчасового блокування йому доступу до Державного реєстру прав строком на 3 місяці.

Щодо підстав апеляційного оскарження, зауважував, що обставини та доводи, викладені в розділі І цієї апеляційної скарги, вказують на наявність обов`язкової підстави для скасування рішення суду першої інстанції, закриття провадження у справі та роз`яснення позивачеві, що спір належить розглядати в порядку господарського судочинства і його права на звернення до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Від позивача ТОВ «Скайфорт» надійшли відзиви на апеляційні скарги, в яких позивач просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В обґрунтування відзивів викладав в хронологічному порядку обставини справи, зазначав, що в січні 2021 року звертався до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України, третя особа державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5. Позовні вимоги, з якими ТОВ «Скайфорт» зверталось до адміністративного суду, повністю аналогічні позовним вимогам, по яким ухвалено оскаржуване рішення.

Разом із тим, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2021 року було відмовлено у відкритті провадження, посилаючись на те, що в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Натомість, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року у цій справі подану позовну заяву повернуто позивачу, обґрунтовуючи ухвалу, суд зазначив, що позивачем об`єднано в одне провадження кілька вимог, які не підлягають об`єднанню. Оскільки позивачем подано позов щодо визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту, така вимога підвідомча адміністративному суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційний суд констатував, що саме оскарження наказу Мін`юсту від 10 липня 2020 року № 2378/5 безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо права власності на об`єкти нерухомого майна за ОСОБА_1 , яка заперечує законність дій державного реєстратора з реєстрації за ТОВ «Скайфорт» права власності на об`єкти нерухомого майна.

Вказував, що саме за таких підстав ОСОБА_1 залучена до участі в справі в якості відповідача. Разом з тим, ОСОБА_1 , як відповідач, виступає в якості фізичної особи - власника земельної ділянки, яка не визнає права власності позивача на об`єкти нерухомого майна. Відтак, такий спір має приватноправовий характер, та з огляду на суб`єктний склад сторін спору, його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.

Зазначав, що наведена ОСОБА_1 постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в справі № 916/4093/21, яка нібито доводить, що зазначений спір має розглядатись за правилами господарського судочинства, не спростовує той факт, що ця справа має бути розглянута за тією ж предметною юрисдикцією суду, оскільки в зазначеній постанові відсутні будь-які правові висновки, з яких би встановлювалось, що в зазначеній категорії справ особа, яка звертається до Мін`юсту зі скаргою, в подальшому при судовому оскарженні наказу має бути залучена саме в якості третьої особи. Визначення відповідача, а також третіх осіб при поданні позову, є правом позивача. У справі, що переглядається, ТОВ «Скайфорт» вважає, що саме фізична особа ОСОБА_1 , яка заперечує законність дій державного реєстратора, є належним відповідачем. Відтак, спір має приватноправовий характер, та з огляду на суб`єктний склад сторін спору, його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства. З наведеної апелянтом постанови вбачається лише той факт, що зазначена категорія спорів може бути розглянута за правилами господарського судочинства, проте вирішальним критерієм щодо вибору предметної юрисдикції є статус учасників справи.

Звертав увагу, що після відмови позивача від частини позовних вимог ні територіальна, ні предметна юрисдикція щодо підсудності цієї справи не змінювалась.

Вказував, що відмова від частини позовних вимог була здійснена ТОВ «Скайфорт» в порядку п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, тобто після відмови від частини похідних позовних вимог було залишено основну позовну вимогу щодо скасування спірного наказу. 14 вересня 2023 року розгляд клопотання про відмову від частини позовних вимог було продовжено та за наслідками обговорення судом проголошено задоволення клопотання, в зв`язку з чим на розгляді залишається лише позовна вимога про визнання протиправним і скасування наказу. Отже, питання щодо відмови від частини позовних вимог було вирішено судом відповідно до ч. 5 ст. 259 ЦПК України без видалення до нарадчої кімнати. Натомість ст. 206 ЦПК України, про порушення якої зазначає апелянт, регламентовано саме право відмови позивача від позову в повному обсязі, в даному випадку суд постановляє ухвалу окремим документом.

Вважав хибними твердження ОСОБА_1 в частині невинесення ухвали щодо розгляду поданої відповідачем заяви про закриття провадження в справі з підстав п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки підстав для закриття провадження не було.

Зауважував, що ОСОБА_1 , навмисно вводячи суд в оману, навела недостовірні та неповні докази, встановлені рішеннями інших судів, не вказуючи про наявність таких рішень, які мають суттєве значення при розгляді цієї справи. Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду в справі № 640/24743/20 від 08 січня 2024 року, яке набрало законної сили, задоволено адміністративний позов ТОВ «Скайфорт», визнано протиправним та скасовано наказ ДАБК від 22 квітня 2020 року № 83 «Про скасування права на початок виконання будівельних робіт, набутого на підставі повідомлення та реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта».

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги Міністерства юстиції України, вказував, що апеляційна скарга не містить посилань на висновки суду, що були прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, та не вказано, які норми права було порушено.

Вказував, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано, відповідно до ст. 263 ЦПК України, дійшов висновку щодо незаконності рішення Мін`юсту, прийнятого на підставі норми права, яка в законодавчому порядку визнана неконституційною.

Щодо неоспорення Мін`юстом права власності або корпоративних прав позивача або інших осіб, зазначав, що крім процедури реєстрації, суд мусить дослідити правомірність набуття за ТОВ «Скайфорт» речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію якого йдеться.

Зазначав, що доводи Мін`юсту щодо законності прийнятого наказу були розглянуті судом першої інстанції та їм надано відповідну правову оцінку.

Вважав, що апеляційна скарга не містить жодного аргументу та доказу, які б вказували на наявність обов`язкової підстави для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження в справі з підстав п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, з роз`ясненням позивачеві, що спір належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Відповідач ОСОБА_1 направила відповідь на відзив ТОВ «Скайфорт» на апеляційну скаргу, в якому відповідач наводила аргументи проти доводів позивача, просила задовольнити її апеляційну скаргу та закрити провадження в справі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга Міністерства юстиції України підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено, що 22 жовтня 2015 року ТОВ «Скайфорт» та ОСОБА_1 уклали договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), за умовами якого предметом цього договору є право користування чужою земельною ділянкою для забудови суперфіціарієм належною суперфіціару земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:91:119:0030, площею 0,0964 га. за адресою АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування жилого будинку та господарських будівель (а. с. 219 - 220 т. 1). 22 серпня 2016 року до договору суперфіцію було внесено зміни, якими зокрема погоджено строк дії договору до 22 жовтня 2019 року з правом пріоритетного продовження на той же строк у випадку добросовісного виконання сторонами своїх обов`язків (а. с. 221 т. 1, 118 т. 2).

13 серпня 2018 року ТОВ «Скайфорт» та ОСОБА_1 уклали договір про розподіл часток у праві спільної власності, посвідчений приватним нотаріусом Мелещенко О.М., за умовами якого сторони домовилися про розподіл часток у житловому будинку, що буде збудовано на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:91:119:0030, за адресою АДРЕСА_2 , що передана в користування ТОВ «Скайфорт» на підставі договору суперфіцію, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Постол Н.І. 22 жовтня 2015 року за № 2179, наступним чином: ОСОБА_1 належить 15/100 спільної власності, ТОВ «Скайфорт» належить 85/100 спільної власності. Сторони погодили, що розподіл площ житлового будинку після введення житлового будинку в експлуатацію буде проводитися згідно попередньо узгодженої експлікації приміщень, визначених в додатку 1, що є невід`ємною частиною даного договору. На підставі цього договору, після введення житлового будинку в експлуатацію, сторони зобов`язані здійснити реєстрацію права спільної власності на нього на умовах, встановлених п. 1 цього договору. Земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:91:119:0030, переходить у власність ТОВ «Скайфорт» в обмін на частку, передану ОСОБА_1 , вказану в додатку 1 до даного договору, після введення житлового будинку в експлуатацію і завершення розподілення площ згідно даного договору (а. с. 110 т. 2).

24 січня 2020 року ТОВ «Скайфорт» виготовлено технічний паспорт на житловий двоквартирний будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 2246,70 кв.м., який має 4 поверхи (а. с. 31 - 39 т. 2).

21 лютого 2020 року ПП «Бюро технічної інвентаризації та оцінки» складено висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, а саме житлового двоквартирного будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 , зареєстрованого за ТОВ «Скайфорт», на 45 квартир та 11 машиномісць (а. с. 40 - 41 т. 2).

19 лютого 2020 року ТОВ «СКАЙФОРТ» через електронний кабінет подано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) «Будівництво житлового будинку на АДРЕСА_2 від 19 лютого 2020 року № KB 141200501485, яка зареєстрована автоматично за допомогою програмних засобів ведення реєстру (а. с. 121 т. 2).

Згідно наявної на а. с. 225 - 227 т. 1 Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), в ньому зазначена така інформація про об`єкт: будівництво житлового будинку, 1121.2 Котеджі та будинки двоквартирні підвищеної комфортності; розташування об`єкта будівництва - 8000000000:91:119:0030 АДРЕСА_2 ; дата і номер наказу про присвоєння адреси об`єкту будівництва, найменування органу, який його прийняв - від 13 лютого 2020 року; дата початку будівництва 19 березня 2018 року, дата закінчення будівництва 13 лютого 2020 року, строк введення об`єкта в експлуатацію 12 лютого 2021 року; інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:91:119:0030 - інший, № 2179, від 22 жовтня 2015 року.

19 лютого 2020 року уповноваженою особою ТОВ «Скайфорт» Вілковою Ю.В. подано до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р.О. заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а. с. 199 б, в т. 2), в якій вказано вид реєстрації - виникнення права власності, форма власності - приватна; відомості про об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, об`єкт нерухомого майна - будинок АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:119:0030, до заяви додано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації КВ141200501485 від 19 лютого 2020 року з Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20 лютого 2020 року, сформованої приватним нотаріусом Швець Р.О., земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:119:0030 належить на праві власності ОСОБА_1 , зареєстроване речове право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) 22 жовтня 2015 року зі строком дії до 22 жовтня 2019 року (а. с. 201а - 201б т. 2).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20 лютого 2020 року, сформованої приватним нотаріусом Швець Р.О., 10 січня 2019 року зареєстровано обтяження на все нерухоме майно ТОВ «Скайфорт» (а. с. 202а зворот т. 2).

20 лютого 2020 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. прийнято рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «Скайфорт» на житловий будинок по АДРЕСА_2 , загальною площею 2246,7 кв.м., житловою площею 1084,5 кв.м., індексний номер рішення 51239984 від 20.02.2020 14:44:40, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер КВ141200501485, видана 19 лютого 2020 року, видавник Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), документ отримано з ЄРД (а. с. 228 т. 1 зворот).

На підставі висновку про можливість поділу об`єкта від 21 лютого 2020 року, виданого ПП «Бюро технічної інвентаризації та оцінки» та заяв власника про поділ житлового будинку приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. прийнято 56 рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу). В результаті поділу житлового будинку загальною площею 2246,70 кв.м. було сформовано 45 квартир та 11 машиномісць, записи про право власності на які було внесено 26 лютого 2020 року та 27 лютого 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності за ТОВ «Скайфорт» (а. с. 204б - 217 т. 2).

05 травня 2020 року ОСОБА_1 направила лист на ім`я директора ТОВ «Скайфорт», згідно якого, в зв`язку з закінченням строку договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Постол Н.І. 22 жовтня 2015 року за № 2179 більш як півроку тому, та в зв`язку з невиконанням умов договору, в порушення законодавства України здійсненням будівельних робіт без дозвільних документів, нею направляється акт приймання-передачі (повернення з суперфіцію) земельної ділянки та вимагає негайного повернення земельної ділянки в належний стан (а. с. 132 т. 6).

08 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг у сфері державної реєстрації зі скаргою на рішення приватного нотаріуса (реєстратора) в порядку ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка зареєстрована в Мін`юсті 22 травня 2020 року (а. с. 83 т. 2).

В скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) за № 51239984, скасувати розділ № 2035937580000; скасувати всі подальші реєстраційні дії. В обґрунтування скарги зазначила, що під час здійснення вищезазначених реєстраційних дій державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - Швецем Р.О., не було перевірено, чи відповідає дійсності інформація, яка міститься в офіційному реєстрі Державного земельного кадастру, в Декларації про готовність до експлуатації за № КВ141200501485, та не перевірено Єдиний Державний реєстр судових рішень, чим в свою чергу порушено приписи п.14 ч.1 ст.27 ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.5 п.30 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, абз.2 п.10-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Крім того, як зазначала скаржниця, в порушення Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор не повідомив правоохоронні органи щодо сумніву, який повинен був виникнути у нотаріуса, відносно поданих документів для здійснення реєстраційних дій (а. с. 232 - 233 т. 1, 83 - 84 т. 2).

На сайті Колегії було розміщено оголошення про засідання 23 червня 2020 року, в тому числі, скарги ОСОБА_1 № Г-14505, призначеної о 14:40, зазначено заінтересовану особу ТОВ «Скайфорт» (а. с. 155 т. 2).

Згідно витягу з журналу телефонограм Відділу організаційно-технічного забезпечення роботи комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, 22 червня 2020 року о 11:55 та 12:00 засобами телефонного зв`язку повідомлено ОСОБА_1 та приватного нотаріуса Швеця Р.О. про розгляд скарги № Г-14505 (а. с. 95 т. 2).

23 червня 2020 року адвокатом Бут О.В. в інтересах ТОВ «Скайфорт» подано заперечення, згідно яких, для державної реєстрації права власності на житловий будинок ТОВ «Скайфорт» були надані визначені ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 41 Порядку № 1127 документи, у поданій заяві зазначені відомості про реєстраційний номер документа (декларації про готовність до експлуатації об`єкта), що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (наявність реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта в Єдиному реєстрі документів було перевірено, що підтверджується даними реєстраційної справи), а також відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, на якій був збудований будинок, право власності на яку було зареєстровано в Державному реєстрі прав, до того ж, згідно ч. 9 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою для оформлення права власності на нього. Оскільки державна реєстрація права власності на новозбудований та прийнятий в експлуатацію житловий будинок проводилася відповідно до п. 41 Порядку № 1127, що в свою чергу не вимагає подання заявником будь-яких судових рішень, то відповідно й обов`язку у державного реєстратора отримувати відомості (здійснювати перевірку) в Єдиному реєстрі судових рішень законодавством не передбачено. Виходячи з вищенаведеного, державна реєстрація права власності на житловий будинок була проведена в порядку, встановленому ст. 18, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 1127 (а. с. 96 - 97 т. 2).

Також 24 червня 2020 року директором ТОВ «Скайфорт» подано письмові заперечення, в яких він просив відхилити скаргу ОСОБА_1 (а. с. 102 т. 2).

До заперечення надано копії документів, зокрема повідомлення ТОВ «Скайфорт» на ім`я ОСОБА_1 від 05 травня 2020 року, 15 червня 2020 року про завершення будівництва будинку, відповідно до умов договору суперфіцію здійснення реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та на виконання договору про розподіл часток у праві спільної власності від 13 серпня 2018 року, з метою погодження порядку та умов переоформлення, запропоновано 26 червня 2020 року прибути до будинку за адресою АДРЕСА_2 (а. с. 103 т. 2), повідомлення від 20 вересня та 23 вересня 2019 року на ім`я ОСОБА_1 про бажання продовжити дію суперфіцію та прохання надати банківські реквізити для здійснення оплати по договору суперфіцію (а. с. 103, 104, 109 т. 2)

Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг у сфері державної реєстрації, розглянувши скаргу ОСОБА_1 , склала висновок від 23 червня 2020 року, яким рекомендовано скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, скасувати рішення від 20 лютого 2020 року № 51239984, від 26 лютого 2020 року № 51331845, 51348265, 51348221, 51348349, 51348362 та від 27 лютого 2020 року № 51357884, 51361787, 51363963, 51372501, 51372593, 51348437, 51372759, 51348486, 51372724, 51350935, 51351301; тимчасово заблокувати приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Швецю Р.О. доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на 3 місяці; в іншій частині відмовити в зв`язку з тим, що прийняті такі рішення відповідно до законодавства (а. с. 243 - 245 т. 1).

Наказом Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5 відповідно до ч. 3 ст. 26, п.п. «а», «г» п. 2 ч. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скаргу ОСОБА_1 від 08 травня 2020 року задоволено частково, скасовано рішення від 20 лютого 2020 року № 51239984, від 26 лютого 2020 року № 51331845, 51348265, 51348221, 51348349, 51348362 та від 27 лютого 2020 року № 51357884, 51361787, 51363963, 51372501, 51372593, 51348437, 51372759, 51348486, 51372724, 51350935, 51351301; тимчасово заблоковано приватному нотаріусу КМНО Швецю Р.О. доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на 3 місяці; в іншій частині відмовлено в зв`язку з тим, що прийняті такі рішення відповідно до законодавства. Підставою для прийняття наказу зазначено: висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг у сфері державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 23 червня 2020 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 08 травня 2020 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 травня 2020 року за № Г-14505 (а. с. 246 т. 1).

На виконання п. 2 наказу № 2378/5 державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Кухтик О.С. припинено право власності за ТОВ «Скайфорт» на квартири № 19 , 27 , 33 , 16 , 22 , 24 , 28 , 29 , 32 , 36 , 40 , 5 , машиномісця № 10, 11 ; розділи про відповідні об`єкти нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закрито (а. с. 212 - 250 т. 3, 1 - 223 т. 4, 1 - 250 т. 5).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2021 року в справі № 640/688/21 відмовлено ТОВ «Скайфорт» у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу від 10 липня 2020 року № 2378/5, із посиланням на те, що в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору (а. с. 56 - 57 т. 1).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року в справі № 761/15895/21 позовну заяву ТОВ «Скайфорт» повернуто позивачу з тих підстав, що в позовній заяві об`єднано декілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, а саме позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України підвідомча адміністративному суду (а. с. 37 - 43 т. 1).

Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року скасовано, справу направлено на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції не враховано, що цей спір є спором про цивільне право, а саме спором ТОВ «Скайфорт» та ОСОБА_1 щодо права на спірні об`єкти нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації; отже спір про скасування наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Оскарження рішення про скасування наказу Мін`юсту безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо права власності на об`єкти нерухомого майна з ОСОБА_1 , яка заперечує законність дій державного реєстратора з реєстрації за ТОВ «Скайфорт» права власності на об`єкти нерухомого майна (а. с. 171 - 179 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи доводи апеляційних скарги, суд враховує наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Відповідно до частин першої, дев`ятої, десятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

У постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 757/34482/19 (провадження № 61-2407св21), враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 (провадження № 11-318апп19), зазначено, що у справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між позивачем та особами, речові права на майно яких оспорюється і щодо яких здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому Міністерство юстиції України, як орган, який здійснює повноваження у сфері державної реєстрації прав, є неналежним відповідачем у справі. У зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання певні дії необхідно відмовити із зазначеної підстави».

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справа № 707/477/20 (провадження № 61-10084св20), від 31 травня 2022 року у справі № 727/842/20 (провадження № 61-932св21), від 31 серпня 2022 року у справі № 592/4422/20 (провадження № 61-4726св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/757/20 (провадження № 61-6223св22), від 07 грудня 2022 року у справі № 607/10025/20 (провадження № 61-16978 св 21), від 10 травня 2023 року у справі № 640/9468/20 (провадження № 61-12407св22), від 05 липня 2023 року у справі № 757/53069/21-ц (провадження № 61-1766 св 23).

Між тим, якщо позивач вважає, що порушення його права власності на спірне нерухоме майно відбулося у результаті прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу у процедурі розгляду, визначеної статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» та Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, який позивач вважає неправомірним, то незважаючи на наявність спору між власниками нерухомого майна, Міністерство юстиції України також може бути належним відповідачем за вимогою про скасування наказу (постанови Верховного Суду від 06 березня 2023 року у справі №761/37884/19-ц (провадження № 61-1033св23), Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 143/549/21 (провадження № 61-19702св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 143/1020/20 (провадження № 61-5324св21)).

Враховуючи, що у даній справі спір виник між ТОВ «Скайфорт» як власником квартир та машиномісць в будинку АДРЕСА_2 , та ОСОБА_1 як власника земельної ділянки пл. 0,0964 га. з кадастровим номером 8000000000:91:119:0030 за адресою АДРЕСА_2 , на якій цей будинок розташований, при цьому позивач вважає, що порушення його права власності на спірне нерухоме майно відбулося у результаті прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу, який позивач вважає неправомірним, ТОВ «Скайфорт» вірно визначилося зі складом відповідачів та предметом позову про скасування наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

Відтак, з огляду на суб`єктний склад, враховуючи залучення до участі в справі відповідача ОСОБА_1 , яка є фізичною особою, судом першої інстанції правильно розглянуто справу у порядку цивільного судочинства.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що відмова ТОВ «Скайфорт» від позовних вимог щодо визнання права власності на нерухоме майно впливає на коло відповідачів у справі та на юрисдикцію спору, а також, що після 14 вересня 2023 року позовна заява ТОВ «Скайфорт» не містить позовних вимог, заявлених до неї особисто чи позовних вимог, які б вимагали її участі в справі в якості відповідача, апеляційний суд враховує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 26 жовтня 2022 року ТОВ «Скайфорт» в порядку п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України подало до Шевченківського районного суду м. Києва заяву про відмову в частині позовних вимог в зв`язку зі змінами в чинному законодавстві, а саме від п. 2 про скасування рішень державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ Кухтик О.С., які були прийняті на підставі та у виконання наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5, відновити становище, яке існувало до порушення з одночасним визнанням права власності за ТОВ «Скайфорт» на об`єкти нерухомого майна, а саме квартир за номерами 5, 16 , 19 , 22 , 24 , 27 , 28 , 29 , 32 , 33 , 36 , 40, розташованих в буд. АДРЕСА_2 ; машиномісць (гаражів) за номерами 10, 11 в буд. АДРЕСА_2 (а. с. 224 - 225 т. 2).

03 листопада 2022 року ОСОБА_1 подала до Шевченківського районного суду м. Києва заяву про закриття провадження в справі, посилаючись на відмову ТОВ «Скайфорт» від частини позовних вимог у справі відповідно до заяви від 26 жовтня 2022 року, внаслідок чого позовні вимоги ТОВ «Скайфорт» полягають лише у визнанні протиправним та скасуванні наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року в справі № 2378/5, а отже повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства (а. с. 25 т. 3).

В судовому засіданні 14 вересня 2023 року за наслідками обговорення клопотання ТОВ «Скайфорт» про закриття провадження в справі суд першої інстанції констатував, що на розгляді залишається одна позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5, та перейшов до вирішення інших клопотань. Про такий порядок вирішення судом зазначеного клопотання також вказано у апеляційній скарзі ОСОБА_1 (а. с. 4 т. 8) та у відзиві на апеляційну скаргу позивача ТОВ «Скайфорт» (а. с. 83 т. 8).

При вирішенні спору по суті судом першої інстанції не розглядались вимоги позивача ТОВ «Скайфорт», від яких він відмовився відповідно до заяви від 26 жовтня 2022 року, а саме про скасування рішень державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ Кухтик О.С., які були прийняті на підставі та у виконання наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5, та відновлення становища, яке існувало до порушення з одночасним визнанням права власності за ТОВ «Скайфорт» на об`єкти нерухомого майна.

ОСОБА_1 у апеляційній скарзі зазначила про те, що постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року, якою було повернуто позивачу на підставі п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, висновок суду апеляційної інстанції щодо цивільно-правового характеру цього спору та його підвідомчості судам цивільної юрисдикції ґрунтувався на тому, що ТОВ «Скайфорт» заявлено вимоги до ОСОБА_1 про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації. Такі висновки в постанові апеляційного суду від 29 листопада 2021 року, всупереч доводам ОСОБА_1 , відсутні, і в дійсності у постанові апеляційного суду зазначено, що спір про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо цих же земельних ділянок. Спір має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ОСОБА_1 щодо права на спірні об`єкти нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації.

Крім того, є нерелевантними посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в справі № 916/4093/21 на підтвердження доводів, що зазначений спір має розглядатись за правилами господарського судочинства, з огляду на те, що у даній постанові відсутні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо предметної юрисдикції спору.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не приймає як такі, що не впливають на правильність визначення судом першої інстанції предметної юрисдикції даного спору, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що на відміну від цивільного судочинства, у справі господарської юрисдикції фізична особа, яка не є підприємцем, не може бути відповідачем за позовними вимогами юридичної особи у спорах щодо реєстрації або обліку прав на майно, про що зазначено в п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд також відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні її клопотання про закриття провадження в справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, в зв`язку з тим, що єдина позовна вимога про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Також, враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи Міністерства юстиції України в апеляційній скарзі щодо порушення правил юрисдикції, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції (ч. 2 ст. 377 ЦПК України), закриття провадження в справі (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) та роз`яснення позивачеві, що спір належить розглядати в порядку господарського судочинства і його права на звернення до Київського апеляційного суду з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією (ч. 1 ст. 256 ЦПК України).

Разом із тим, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції по суті спору, враховуючи таке.

Так, судом першої інстанції безпідставно зазначено, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5 прийнято на підставі правової норми, яка на сьогодні у встановленому законодавством порядку визнана неконституційною.

Дійсно, Рішенням Конституційного Суду України (другий сенат) у справі за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Одестеплокомуненерго» щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (щодо непорушності права власності) від 16 листопада 2022 року № 9-р(ІІ)/2022, справа № 3-270/2019(6302/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255-ІХ, а саме «скасування рішення державного реєстратора». Окремий припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255-ІХ, визнано неконституційним, втрачає чинність через шість місяців з дня ухвалення цього Рішення. Верховній Раді України доручено протягом шести місяців з дня ухвалення цього Рішення привести нормативне регулювання, установлене пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255-ІХ, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні положення зазначено і в самому Рішенні Конституційного Суду України від 16 листопада 2022 року № 9-р(ІІ)/2022, справа № 3-270/2019(6302/19) (п. 5).

Таким чином, приймаючи 10 липня 2020 року оспорюваний наказ, яким скасовано рішення державного реєстратора, Міністерство юстиції України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Досліджуючи обґрунтованість доводів позивача в частині несвоєчасного та неналежного повідомлення позивача щодо дати, часу та місця розгляду скарги, судом першої інстанції встановлено, що з наданої копії журналу телефонограм відділу організаційно-технічного забезпечення роботи комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації неможливо встановити зміст телефонограми, а запис відносно повідомлення позивача ТОВ «Скайфорт» взагалі відсутній. Крім того, записи про телефонограму датуються 11-12 годинами 22 червня 2020 року, тобто майже за добу до часу та дати розгляду скарги, а не за дві доби, як того вимагає порядок.

Судом першої інстанції враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 826/9614/17, від 12 червня 2019 року по справі № 821/1490/17, від 26 квітня 2019 року у справі № 821/669/17 про те, що повідомлення суб`єктів оскарження в надмірно стислі строки або у формі, яка не є загальноприйнятою для відповідних правовідносин, не можна визнати розумним і прийнятним, щоб вважати суб`єкта оскарження або зацікавлену особу поінформованою про надходження скарги і правомочною на участь у її розгляді.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов висновку, що твердження відповідачів про своєчасне та належне повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду скарги матеріалами справи не доведено.

Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками, враховуючи наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 затверджено

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Порядок № 1128, положення якого в даній постанові наводяться в редакції, чинній станом на час надходження і розгляду скарги ОСОБА_1 ).

Порядок № 1128 спрямований на врегулювання суспільних відносин щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України, що здійснюється Міністерством юстиції України та його територіальними органами, визначає конкретну поведінку учасників цих відносин, передбачає усвідомлення учасниками права своїх прав та обов`язків та здійснення МЮУ дій на дотримання встановленої процедури розгляду скарги.

Отже, Міністерство юстиції України повинно обрати і дотримуватися такої процедури розгляду скарги, за якої не тільки скаржник, але й суб`єкт оскарження та зацікавлені особи повинні бути обізнаними про подання скарги, дату, час і місце її розгляду, і відповідно обрати такі форми повідомлення зацікавленої особи про скаргу і порядок її розгляду, які з погляду стороннього зовнішнього спостерігача має свідчити про поінформованість суб`єкта оскарження чи зацікавленої особи, а також про об`єктивну спроможність суб`єктів реєстраційних відносин висловити і донести до Міністерства юстиції України свою позицію щодо доводів скарги.

Згідно п. 11, 12 Порядку № 1128, Мін`юст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та додатково одним з таких способів: 1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел); 2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

Копії скарги у сфері державної реєстрації та доданих до неї документів надаються особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку (крім скаржника), в день розгляду Мін`юстом чи відповідним територіальним органом скарги у сфері державної реєстрації колегіально.

За відповідним клопотанням осіб, визначених в абзаці першому цього пункту, колегія відкладає розгляд скарги у сфері державної реєстрації на не більше ніж одну годину для забезпечення можливості ознайомлення таких осіб з відповідною скаргою та доданих до неї документів. Особи, визначені в абзаці першому цього пункту, мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються колегією до розгляду.

У постанові Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 640/18150/19 зроблено висновок, що чинне законодавство передбачає обов`язок комісії під час розгляду скарги запросити до цього процесу суб`єктів оскарження та інших заінтересованих осіб, які зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей у реєстрі, надати цим особам копію скарги та доданих до неї матеріалів не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті та своєчасно повідомити осіб, запрошених до розгляду скарги по суті, про час і місце її розгляду скарги в один із встановлених Порядком № 1128 способів.

Неповідомлення скаржника та/або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі, не може вважатися формальним порушенням, оскільки обов`язковість здійснення такого повідомлення передбачена чинним законодавством, та суть такого повідомлення зводиться не лише до інформування суб`єкта оскарження та зацікавлених осіб про розгляд скарги, а має забезпечити їм реальну можливість брати участь у засіданні, надати пояснення (постанова Верховного Суду від 06 липня 2018 року у справі № 826/3442/17).

Неприбуття належно повідомлених осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому, якщо на засідання не прибула особа, яку належно не повідомили, тоді це перешкоджає розгляду скарги. Ці обставини повинні з`ясовуватися до початку розгляду скарги секретарем комісії відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Положення про комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Коли в результаті рішення органу державної влади може відбутися втручання у права або інтереси особи, такий орган має пересвідчитися, що ним використано всі можливі способи повідомлення такої особи та забезпечено її безпосередню участь або можливість надання письмових пояснень, заперечень тощо. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 640/17492/20 (провадження № К/9901/5501/21). Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16, від 19 червня 2019 року у справі № 826/9614/17, від 11 жовтня 2019 року у справі № 810/1701/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 826/3539/17, що процедурні порушення розгляду скарги обумовлюють наявність достатніх і необхідних правових підстав для визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу.

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що на виконання п. 10 Порядку № 1128 на сайті колегії було розміщено оголошення про засідання 23 червня 2020 року, в тому числі, скарги ОСОБА_1 № Г-14505, призначеної о 14:40. Зазначено заінтересовану особу ТОВ «Скайфорт» (а. с. 155 т. 2).

При цьому, оскільки в скарзі ОСОБА_1 номеру телефону та/або адреси електронної пошти ТОВ «Скайфорт» зазначено не було (а. с. 83 т. 2), у Міністерства юстиції України відповідно не виникло передбаченого п. 11 Порядку № 1128 обов`язку повідомлення ТОВ «Скайфорт» про час і місце засідання колегії цими засобами зв`язку.

Крім того, 23 червня 2020 року адвокатом Бут О.В. в інтересах ТОВ «Скайфорт» подано заперечення, згідно яких, для державної реєстрації права власності на житловий будинок ТОВ «Скайфорт» були надані визначені ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 41 Порядку № 1127 документи, у поданій заяві зазначені відомості про реєстраційний номер документа (декларації про готовність до експлуатації об`єкта), що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (наявність реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта в Єдиному реєстрі документів було перевірено, що підтверджується даними реєстраційної справи), а також відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, на якій був збудований будинок, право власності на яку було зареєстровано в Державному реєстрі прав, до того ж, згідно ч. 9 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою для оформлення права власності на нього. Оскільки державна реєстрація права власності на новозбудований та прийнятий в експлуатацію житловий будинок проводилася відповідно до п. 41 Порядку № 1127, що в свою чергу не вимагає подання заявником будь-яких судових рішень, то відповідно й обов`язку у державного реєстратора отримувати відомості (здійснювати перевірку) в Єдиному реєстрі судових рішень законодавством не передбачено. Виходячи з вищенаведеного, державна реєстрація права власності на житловий будинок була проведена в порядку, встановленому ст. 18, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 1127 (а. с. 96 - 97 т. 2).

Також 24 червня 2020 року директором ТОВ «Скайфорт» подано письмові заперечення, в яких він просив відхилити скаргу ОСОБА_1 (а. с. 102 т. 2).

До заперечення надано копії документів, зокрема повідомлення ТОВ «Скайфорт» на ім`я ОСОБА_1 від 05 травня 2020 року, 15 червня 2020 року про завершення будівництва будинку, відповідно до умов договору суперфіцію здійснення реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та на виконання договору про розподіл часток у праві спільної власності від 13 серпня 2018 року, з метою погодження порядку та умов переоформлення, запропоновано 26 червня 2020 року прибути до будинку за адресою АДРЕСА_2 (а. с. 103 т. 2), повідомлення від 20 вересня та 23 вересня 2019 року на ім`я ОСОБА_1 про бажання продовжити дію суперфіцію та прохання надати банківські реквізити для здійснення оплати по договору суперфіцію (а. с. 103, 104, 109 т. 2)

Отже, Комісією Міністерства юстиції України виконано вимоги пункту 10, 11 Порядку № 1128, позивач був повідомлений про день розгляду скарги, що не призвело до порушення прав позивача на справедливий розгляд скарги, в якій він є заінтересованою особою.

Крім того, позивач повною мірою скористався наданим йому правом щодо надання пояснень по суті скарги ОСОБА_1 . Зазначене свідчить, що Комісією Міністерства юстиції України було належним чином повідомлено у передбачений Порядком № 1128 спосіб всіх зацікавлених осіб про розгляд скарги та надано термін, достатній для надання відповідних пояснень.

Вказаним обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав і безпідставно послався на правові висновки Верховного Суду в постановах від 19 червня 2019 року у справі № 826/9614/17, від 12 червня 2019 року по справі № 821/1490/17, від 26 квітня 2019 року у справі № 821/669/17.

Правові висновки в зазначених постановах є нерелевантними, оскільки в даних справах судами, на відміну від обставин справи, що переглядається, встановлено, що позивачів, які є заінтересованими особами, не було належним чином та своєчасно повідомлено про розгляд скарг, що позбавило позивачів права на прийняття участі у розгляді скарги, надання пояснень (заперечень) та доказів на їх обґрунтування з метою її повного та об`єктивного розгляду і прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Судом першої інстанції також помилково вказано на порушення п.п. 8 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою передбачено, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо закінчився встановлений законом строк подачі скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Відповідно до п. 5 Порядку № 1128 Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме закінчення встановленого законом строку подачі скарги.

Згідно п. 6 Порядку № 1128, якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку встановлено наявність підстав для відмови в її задоволенні, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає не пізніше десяти робочих днів з дня її реєстрації рішення про відмову в задоволенні такої скарги із зазначенням мотивів такої відмови.

Судом першої інстанції зазначено, що враховуючи публічність, відкритість та доступність відомостей щодо здійснення державної реєстрації оскаржуваних рішень, ОСОБА_1 могла дізнатися про таку реєстрацію з дня внесення відповідних записів до Державного реєстру прав реєстратором Швецем Р.О, тобто 20 лютого 2020 року, 26 лютого 2020 року та 27 лютого 2020 року. За таких підстав, суд першої інстанції дійшов висновку, що на день подання та реєстрації скарги (22 травня 2020 року) було перевищено 60-денний строк з дня коли особа могла дізнатися про прийняття оскаржуваного рішення, що передбачено ч. 2 ст. 37 Закону України № 1952 - IV.

Із доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що приватним нотаріусом Швецем Р.О. як державним реєстратором прийнято оскаржувані рішення 20 лютого 2020 року, 26 лютого 2020 року та 27 лютого 2020 року, а скарга ОСОБА_1 на дані рішення зареєстрована 22 травня 2020 року.

Зі змісту ч. 3 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік 60 днів для оскарження, необхідно досліджувати об`єктивні та суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.

Так, висновки суду, що ОСОБА_1 могла дізнатися про порушення своїх прав з дня внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, є припущеннями і не доводять обставин обізнаності ОСОБА_1 про рішення державного реєстратора раніше, ніж зазначено у її скарзі до Міністерства юстиції України, а саме в межах 60-денного строку оскарження.

Апеляційний суд враховує, що до матеріалів скарги ОСОБА_1 на дії державного реєстратора, зареєстрованої Міністерством юстиції України 22 травня 2020 року, додано інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, де чітко зазначена дата здійснення пошуку в реєстрах, а саме 20 травня 2020 року (а. с. 109 - 130 т. 1).

Позивачем не надано суду доказів отримання ОСОБА_1 інформації щодо рішень державного реєстратора до цієї дати, або будь-яких інших доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 могла дізнатися про рішення державного реєстратора раніше 20 травня 2020 року, а отже що вона була раніше обізнана з порушенням діями державного реєстратора свого права.

Крім того, судом першої інстанції безпідставно надано оцінку рішенням державного реєстратора, оскільки предметом розгляду у справі не є оцінка рішень державного реєстратора Швеця Р.О. Спір у справі про скасування наказу Міністерства юстиції України стосується процедури розгляду Міністерством юстиції України скарги на дії державних реєстраторів (відносини, що розпочалися з моменту реєстрації скарги ОСОБА_1 на дії державного реєстратора).

Враховуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є передчасними та помилковими, здійснені з невідповідністю обставинам справи, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, відтак судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи по суті позовні вимоги ТОВ «Скайфорт», апеляційний суд виходить із того, що позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на порушення Міністерством юстиції України процедури розгляду скарги на рішення державного реєстратора. Зокрема, як вказував позивач:

скарга розглянута в строк, що перевищує 30 днів, що є порушенням ч. 4 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 14 Порядку № 1128;

позивач не був повідомлений не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги про час і місце засідання колегії, що позбавило позивача можливості на реалізацію права щодо подання в письмовій формі своїх пояснень та правової позиції по суті скарги та подати з відповідною реєстрацією в Мін`юсті, що є порушенням п. 10, 11, 12 Порядку № 1128;

на день подання та реєстрації скарги 22 травня 2020 року було перевищено 60-денний строк з дня, коли особа могла дізнатися про прийняття оскаржуваного рішення, що є порушенням п.п. 8 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 5, 6 Порядку № 1128.

Крім того, позивачем наведено аргументи щодо належного виконання реєстратором Швецем Р.О. вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, необґрунтованості та безпідставності висновку Колегії розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 23 червня 2020 року.

Апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не надано оцінку доводам ТОВ «Скайфорт» щодо розгляду скарги в строк, що перевищує 30 днів, та зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

Із матеріалів справи вбачається, що скаргу ОСОБА_1 на рішення державного реєстратора, зареєстровану Міністерством юстиції України 22 травня 2020 року, розглянуто колегією 23 червня 2020 року та прийнято наказ від 10 липня 2020 року № 2378/5.

Разом із тим, зазначеними положеннями закону не передбачені процесуальні наслідки перевищення колегією встановленого 45-денного строку розгляду та вирішення скарги, зокрема не передбачено після закінчення цього строку припинення розгляду та вирішення скарги, відсутності у колегії повноважень щодо розгляду скарги, і встановлення відповідного строку слід розцінювати як гарантію законодавця на своєчасність розгляду скарги та захист прав заявника, а не позбавлення його права на оскарження дій державного реєстратора.

Щодо інших підстав скасування наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5, то як вже було встановлено апеляційним судом в межах даної постанови, позивач ТОВ «Скайфорт» був повідомлений до дня розгляду скарги про час і місце засідання колегії, скористався своїм правом щодо подання в письмовій формі своїх пояснень та правової позиції по суті скарги; позивачем не доведено, що на день подання та реєстрації скарги 22 травня 2020 року було перевищено 60-денний строк з дня, коли ОСОБА_1 могла дізнатися про прийняття оскаржуваного рішення; у цій справі відсутні підстави встановлювати протиправність чи правомірність реєстраційних дій та рішень, оскільки до обставин, які підлягають встановленню при вирішенні спору про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора, входить не перевірка правильності та відповідності вимогам закону скасованого рішення державного реєстратора, а дотримання Міністерством юстиції України встановленої законом процедури.

Відповідно до п. 9 Порядку № 1128 під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: 1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту; 2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах; 3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації; 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Відповідно до п. 13, 14 Порядку № 1128 за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи: 1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту; 2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом. За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

Частиною 6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; в-1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України. У рішенні Міністерства юстиції України чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги.

У розгорнутому викладенні висновку від 23 червня 2020 року Колегія, посилаючись на положення ч. 1, 2 ст. 5, п. 4 ч. 3 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 10-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, п. 41 Закону, з відомостей Державного реєстру прав встановила, що приватний нотаріус Швець Р.О. під час проведення державної реєстрації права власності на новозбудований житловий будинок не витребував документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Під час вчинення реєстраційних дій приватним нотаріусом Швецем Р.О. не було здійснено належної оцінки документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію. Так, з технічного паспорту встановлено, що це житловий двоповерховий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який має чотири поверхи, а відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта це котеджі та будинки двоквартирні підвищеної комфортності. Крім цього, декларація не містить відомостей щодо кількості квартир у житловому будинку та їх площі.

Земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок та кадастровий номер якої зазначений у заяві для вчинення реєстраційних дій, перебувала у користуванні ТОВ «Скайфорт» на підставі договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Постол Н.І. від 22 жовтня 2015 року за реєстраційним № 2179 та договорів про внесення змін до нього, зі строком дії до 22 жовтня 2019 року.

Приватним нотаріусом під час перевірки відомостей Державного реєстру прав та відомостей з ДЗК було встановлено, що договір припинив свою дію з моменту проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок та прийняття декларації. Крім цього, ним була встановлена наявність арешту всього нерухомого майна ТОВ «Скайфорт».

Реєстраційні дії щодо поділу житлового будинку на 45 квартир та 11 машиномісць були вчинені на підставі Висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна та без перевірки відомостей Державного реєстру прав щодо власника нерухомого майна.

Таким чином, Колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення від 20 лютого 2020 року № 51239984 прийняте приватним нотаріусом з порушенням ст. 5, 10, 18 Закону та п. 10-1, 41 Порядку та підлягає скасуванню.

Наказом Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5 відповідно до ч. 3 ст. 26, п.п. «а», «г» п. 2 ч. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скаргу ОСОБА_1 від 08 травня 2020 року задоволено частково, скасовано рішення від 20 лютого 2020 року № 51239984, від 26 лютого 2020 року № 51331845, 51348265, 51348221, 51348349, 51348362 та від 27 лютого 2020 року № 51357884, 51361787, 51363963, 51372501, 51372593, 51348437, 51372759, 51348486, 51372724, 51350935, 51351301; тимчасово заблоковано приватному нотаріусу КМНО Швецю Р.О. доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на 3 місяці; в іншій частині відмовлено в зв`язку з тим, що прийняті такі рішення відповідно до законодавства. Підставою для прийняття наказу зазначено: висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг у сфері державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 23 червня 2020 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 08 травня 2020 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 травня 2020 року за № Г-14505 (а. с. 246 т. 1).

Отже, висновок Колегії від 23 червня 2020 року відповідає вимогам п. 9, 13, 14 Порядку № 1128, а прийнятий на його підставі наказ Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року № 2378/5 - частині 6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, за наслідками апеляційного перегляду апеляційний суд приходить до висновку, що позов ТОВ «Скайфорт» про визнання незаконним наказу Міністерства юстиції України не знайшов свого підтвердження, є недоведеним, необґрунтованим і не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування, з прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з позивача ТОВ «Скайфорт» на користь відповідачів ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України понесені ними судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційних скарг в розмірі 3405 грн. кожному.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Скайфорт» в позові до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України, третя особа - державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович про визнання незаконним наказу Міністерства юстиції України, скасування рішень державного реєстратора та відновлення становища, яке існувало до порушення з одночасним визнанням речових прав.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайфорт» (м. Київ вул. Північна 6 (літ. А1) код ЄДРПОУ 38885373) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_16 РНОКПП НОМЕР_1 ), Міністерства юстиції України (м. Київ вул. Городецького 13 код ЄДРПОУ 00015622) судовий збір в розмірі 3405 грн. кожному.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 грудня 2024 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.