Постанова

від 10.12.2024 по справі 369/157/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 369/157/20 головуючий у суді І інстанції Волчко А.Я.

провадження № 22-ц/824/13749/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Комісаренком Антоном Володимировичем на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРЕОЛ», ОСОБА_2 , треті особи: мале підприємство «Гранд», Богуславська міська рада Київської області про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсними акту приймання-передачі майна, протоколів товариств, свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРЕОЛ», ОСОБА_2 , треті особи: мале підприємство «Гранд», Богуславська міська рада Київської області про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсними акту приймання-передачі майна, протоколів товариств, свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, у якому позивачка просить суд:

визнати квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 59,60 кв.м., та нерухоме майно (нежиле приміщення), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

визнати недійсними наступні правочини:

- Акт приймання-передачі нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , від МП «Гранд» до ТОВ «Ореол»;

- Протокол №2 Загальних зборів учасників ТОВ «Ореол» від 05 вересня 2016 року;

- Протокол №3 Засідання ради засновників МП «Гранд» та ТОВ «Ореол» від 27 серпня 2004 року;

- Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27 березня 2005 року, видане Виконавчим комітетом Богуславської міської ради.

витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 59,60 кв.м., на користь ОСОБА_1 ;

витребувати з чужого незаконного володіння від ТОВ «Ореол» нерухоме майно (нежиле приміщення) за адресою АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 .

29 травня 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Комісаренка Антона Володимировича надійшла заява про забезпечення позову, в якій просив суд:

накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59,60 кв.м., що належить ОСОБА_2 ;

накласти арешт на нерухоме майно (нежиле приміщення) за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ТОВ «Ореол».

Вимоги заяви мотивували тим, що на даний момент спірне майно перебуває у власності відповідачів, які не лише користуються та фактично володіють вказаним спірним майном, і розпоряджаються також, тобто в будь який момент можуть відчужити майно на користь третіх осіб, що унеможливить виконання судового рішення у даній справі.

Застосування обраного заходу забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки нерухоме залишається в їх володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Комісаренка Антона Володимировича, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ОРЕОЛ», ОСОБА_2 , треті особи мале підприємство «Гранд», Богуславська міська рада Київської області про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсними акту приймання-передачі майна, протоколів товариств, свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Комісаренко Антон Володимирович 25 червня 2024 року подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2024 року, а заяву про забезпечення позову задовольнити.

Підтримавши доводи заяви про забезпечення позову, представник апелянта вказав на хибність висновків суду першої інстанції щодо недоведення позивачем можливості відчуження спільного майна.

Зазначив, що виконання майбутнього судового рішення у справі №369/157/20 у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини чи перебуватиме спірне (витребуване) нерухоме майно у власності (і у фактичному володінні) відповідачів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Комісаренком Антоном Володимировичем на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРЕОЛ», ОСОБА_2 , треті особи мале підприємство «Гранд», Богуславська міська рада Київської області про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсними акту приймання-передачі майна, протоколів товариств, свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_4 - адвокат Комісаренко Антон Володимирович вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2024 року та задовольнити заяву про забезпечення позову.

ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлена у встановленому законом порядку, 09 грудня 2024 року адвокат Шкребтій В.В. в її інтересах подав заяву про розгляд справи без їх участі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.

Постановляючи ухвалу суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, не повністю дотримався вимог ст. ст. 149, 150, 153 ЦПК України та положень постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Встановлено, що предметом позову, серед іншого, є витребування з незаконного володіння:

ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 загальною площею 59,60 кв.м., на користь ОСОБА_1 ;

ТОВ «Ореол» нерухомого майна (нежилого приміщення) за адресою АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву про забезпечення позову не врахував характер спірних правовідносин. Адже, між сторонами дійсно існує спір щодо об`єктів нерухомого майна, належних відповідачам, про що свідчать викладені у позовній заяві обставини; позивач просить вжити заходи забезпечення позову саме щодо майна, яке є предметом позову.

За висновками Верховного Суду у постанові від 19 липня 2023 року у справі №199/2313/21, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

За таких обставин, відчуження нерухомого майна відповідачем до вирішення цієї справи по суті може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, призвести до неефективності обраного позивачем способу захисту прав або інтересів, та бути підставою для повторного звернення позивача до суду.

При цьому колегія суддів зазначає, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Накладення арешту на майно, яке є предметом спору, у даному випадку має на меті, зокрема запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості його виконання.

Підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Верховний Суду у постанові від 13 грудня 2023 року у справі №522/21977/21 зазначив, що загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявна тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

Право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру набуто на підставі Договору купівлі-продажу майнових прав №ЛІ-А к3/23, укладеного 19 лютого 2016 року з ОСОБА_5 .

За таких умов, надання ОСОБА_2 доказів щодо доведення нічим не обмеженого права відповідачки як титульного володільця майна в будь-який момент розпорядитися ним призведе до застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо обов`язку заявника (позивача) додатково доводити існування об`єктивних ризиків, що можуть утруднити або унеможливити виконання рішення у цій справі за умови задоволення позову, є неприйнятними та порушують баланс інтересів сторін.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що таке втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку, є виправданим та вкрай необхідним, оскільки спрямовано виключно на забезпечення цивільного судочинства. Арешт майна полягає у позбавленні можливості лише розпоряджатись цим об`єктом нерухомого майна та не призведе до жодних негативних наслідків. Вжиття цього процесуального заходу не порушить вимоги ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а навпаки сприятиме захисту права позивача на справедливий суд, гарантованого ч.1 ст.6 цієї ж Конвенції.

При цьому, такий вид забезпечення позову, як арешт майна не призводить до невиправданого обмеження майнових прав власника оскільки обмежується лише можливість вчиняти дії щодо розпорядження спірним майном.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року в справі №367/3628/21.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ, напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reason ablerelationship of proportionality between the means employed and the aims pursued).

ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 27 березня 2005 року нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_2 є колективною власністю ТОВ «ОРЕОЛ», що свідчить, що вжиття заходів забезпечення позову у цій частині може вплинути на права та законні інтереси осіб, які не є учасниками справи, а тому підстави для задоволення вимог заяви у цій частині відсутні.

Враховуючи суть спору, що виник між сторонами, можливість реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, суд першої інстанції неповно з`ясувавши обставини справи, постановив оскаржувану ухвалу без додержання норм процесуального права, що мають значення для справи.

Згідно вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

З огляду на наведене, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Комісаренком Антоном Володимировичем - задовольнити частково.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Комісаренка Антона Володимировича, про забезпечення позову - задовольнити частково.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59.60 кв.м..

В іншій частині вимог заяви - відмовити.

Інформація про стягувача: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Інформація про боржника: ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Постанова апеляційного суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її ухвалення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Постанова апеляційного суду про забезпечення позову дійсна для пред`явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13 грудня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова