Постанова

від 12.12.2024 по справі 755/11242/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024року м. Київ

Унікальний номер справи № 755/11242/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/16232/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Гаврилової О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Рильська Лариса Семенівна, про визнання шлюбу та заповіту недійсними,-

в с т а н о в и в :

У серпні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: визнати заповіт, зареєстрований у реєстрі № 896 на майно - домоволодіння, що розташоване у АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:66:049:0036, площею 0,1 га, на ім`я ОСОБА_2 , недійсним; визнати шлюб, укладений 18.06.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , про що Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) у м. Києві було здійснено відповідний актовий запис № 00118200501, недійсним (т. 1 а.с. 1-12).

В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 , після смерті якого залишилось майно, а саме: земельна ділянка площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:66:049:0036; домоволодіння загальною площею 401 кв.м., житловою площею 88,4, за адресою: АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 54,70 кв.м.; земельна ділянка площею 1,5335 га, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Шаргородський район, Руданська сільська рада, кадастровий номер: 0525387200:02:001:0011; земельна ділянка площею 1,8788 га, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Мурованокуриловецький район, Рівненська сільська рада, кадастровий номер: 0522886200:03:003:017.

Позивач вважав, що він є єдиним спадкоємцем після смерті батька. Звернувшись у встановлений шестимісячний строк до приватного нотаріуса КМНО Рильської Л.С. для подачі заяви про вступ у спадщину, дізнався, що ОСОБА_3 23 липня 2019 року було складено два заповіти: заповіт, зареєстрований у реєстрі № 896 на майно - домоволодіння, що розташоване у АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:66:049:0036, площею 0,1 га на ім`я ОСОБА_2 та заповіт, зареєстрований у реєстрі № 897 на майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 54,70 кв.м. на ім`я ОСОБА_1 .

Також, позивачу стало відомо, що 18 червня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Однак, на думку позивача, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та складений на користь відповідача заповіт мають бути визнані недійсними, у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 під час складання заповіту та реєстрації шлюбу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Позивач зазначав, що ОСОБА_3 у лютому 2012 року втратив дуже близьку йому людину - дружину, після смерті якої впав у глибоку депресію і почав зловживати спиртними напоями. В листопаді 2013 року ОСОБА_3 у стані алкогольного сп`яніння впав зі сходів свого будинку та отримав серйозну травму голови, внаслідок чого йому було поставлено діагноз - дисциркуляторна енцефалотропія І-ІІІ стадії. Проте, спадкодавець продовжував зловживати спиртними напоями, що спричинило прогресування хвороби та погіршення психічного стану. Стверджував, що ОСОБА_3 неодноразово після довготривалого та надмірного поживання алкоголю потрапляв до лікарень у стані алкогольної інтоксикації та алкогольного делірію, що підтверджується медичними документами (т. 1 а.с. 1-12).

21 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив відповідачки ОСОБА_2 в якому відповідач просила відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування відзиву зазначала, що її чоловік ОСОБА_3 був начитаною і розумною людиною, працівником МВС, остання посада - заступник начальника Головного штабу - начальник правового управління МВС України, заслужений юрист України. Твердження позивача про хвороби його батька ОСОБА_3 , алкогольну залежність вважала неправдивими, проте ОСОБА_3 двічі за сім років подружнього з відповідачкою життя лікувався від епілепсії та епіднападу. Про шлюб укладений 18 червня 2014 року позивач знав від батька та протягом семі років подружнього життя цей факт не ставив під сумнів. ОСОБА_3 мав зареєстровану зброю вдома і 18.11.2018 року продовжив свої дозволи на наявну зброю, що підтверджує факт що померлий за життя не перебував на обліку у медзакладах та мав нормальне психічне і фізичне здоров`я. В свою чергу ОСОБА_3 болісно переживав притягнення свого сина - позивача ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності з 2004 року за обвинуваченням у вбивстві та ухвалення вироку Дарницьким районним судом м. Києва 19.11.2014 року у справі № 2502/2049/12 та докладав багато зусиль щоб допомогти сину, та кримінальна справа була закрита у вересні 2019 року. Позивач не цікавився життя батька, останній раз перед смертю бачився з ним напередодні нового 2020 року провідував батька у госпіталі, зазначив, що їде у відрядження проте поїхав на відпочинок (т. 1 а.с. 219-236).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, відмовлено в задоволені клопотання представника відповідачки - адвоката Сподара А.В. про продовження строку на подання відзиву. Відзив відповідача ОСОБА_2 залишено без розгляду. (т. 2 а.с.100-101, 134-137).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Рильська Л.С. про визнання шлюбу та заповіту недійсними - відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року, якою заборонено приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округ Рильській Л.С. вчиняти дії щодо оформлення спадщини на ім`я ОСОБА_2 , в межах спадкової справи №13/2020 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (т. 6 а.с. 156,168-188).

Не погодившись з рішенням районного суду, 30 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (т. 6 а.с. 209-221).

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене при неповному з`ясуванні обставин справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, з невідповідністю висновків обставинам справи.

Посилався на обставини, викладені в позовній заяві. Вказував, що в матеріалах справи містяться два висновки експертів, які протирічать один одному і які складені фахівцями однієї і тієї ж установи. В оскаржуваному рішенні судом повністю відхилені висновки першої експертизи та взято до уваги висновки повторної експертизи. Однак, висновок судово-психіатричного експерта № 604 від 14.06.2023 року потворної комісійної посмертної експертизи ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» протирічать медичним документам та симптомам прояву стану здоров`я ОСОБА_3 , які зазначені в медичних документах. У вказаному висновку не приведено доказів того, що розлади психіки у ОСОБА_3 , які спостерігаються згідно медичним документам, так і показанням свідків, не сягали вираженого ступеню не позбавляли його в зазначений період часу здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Вважав, вказаний висновок необґрунтованим, таким, що суперечить іншим матеріалам справи та викликає сумніви у його правильності.

Звертав увагу, що не дивлячись на необґрунтованість та наявність суперечностей з іншими матеріалами справи висновку судово-психіатричного експерта № 604 від 14.06.2023 року повторної комісійної посмертної експертизи, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року відмовлено в проведенні повторної експертизи.

Відмовляючи в клопотання про проведення повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизі суд позбавив позивача можливості довести, що померлий не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними як в момент укладення шлюбу, так і під час укладення заповіту, чим порушив принцип змагальності сторін (т. 6 а.с. 209-221).

15 листопада 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Роспотнюк В.О., в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (т. 7 а.с. 3-7).

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Роспотнюк В.О. підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.

Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Позивач ОСОБА_1 , який підписав і подав апеляційну скаргу, про розгляд справи апеляційним судом 12 грудня 2024 року був сповіщений 05 листопада 2024 року, тобто завчасно, про що є його письмова розписка та відмітка працівників пошти про вручення адресату поштового відправлення суду. Відповідачка ОСОБА_2 була сповіщена повідомленням її представника - адвоката Роспотнюка В.О., цих обставин представник не заперечував про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 6 а.с. 249-250 т. 7 а.с.8-12).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

Зважаючи на вищезазначене та положення п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні визначені законом підстави для висновку про те що в момент реєстрації шлюбу ОСОБА_3 страждав тяжким психічним розладом, перебував у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлював сповна значення своїх дій і (або) не міг керувати ними, а також про те, що в момент складання та підписання оспорюваного заповіту ОСОБА_3 був абсолютно неспроможний розуміти значення своїх дій та/ або керувати ними.

Колегія суддів погодилась з таким висновком суду виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер , що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (т. 4 а.с. 181).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на все належне йому майно.

Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (т. 4 а.с. 182, 183-184).

18 червня 2014 року між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (т. 4 а.с. 193-194).

03 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 подав до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рильської Л.С. заяву про прийняття спадщини (т. 4 а.с.178).

Заява відповідача ОСОБА_2 про прийняття спадщини в копії матеріалів спадкової справи, надісланій на виконання ухвали суду, відсутня, проте 06 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. відповідачу видано довідку про те, що вона є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , згідно спадкової справи №13/2020 (т. 4 а.с. 204).

Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Києва спадкодавець та відповідач на час смерті ОСОБА_3 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , приватний будинок (т. 4 а.с. 196).

23 липня 2019 року ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С., за яким на випадок своєї смерті останній зробив таке розпорядження: належні йому на праві власності домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 8000000000:66:049:0036, яка розташована на АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_2 (т. 4 а.с.201).

У ч. 1 ст. 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства (частина перша статті 40 СК України).

Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім`ю (частина третя статті 40 СК України).

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 СК України).

До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу (частина перша статті 20 СК України).

Тлумачення норм СК України свідчить, що:

1) в СК України закріплено три види недійсності шлюбу, який: (а) є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39); (б) визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); (в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41);

2) добровільність шлюбу є однією з основних засад сучасного сімейного права (стаття 24 СК України). Тому порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи є способом зовнішнього виявлення її внутрішньої волі на реєстрацію шлюбу. Згода особи не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу особа страждала тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними. У разі коли особа страждала тяжким психічним розладом, вона, без сумніву, не могла сповна усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними. Причому шлюб визнається судом недійсним, якщо особа саме в момент реєстрації шлюбу страждала тяжким психічним розладом, тобто, коли її хворобливий психічний стан не є хронічним. Якщо ж особа була визнана недієздатною у зв`язку з тим, що вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (частина перша статті 39 ЦК України), то шлюб з такою особою є недійсним і в силу прямого вказівки закону (частина третя статті 39 СК України);

3) в частині третій статті 40 СК України передбачена можливість конвалідації шлюбу як зареєстрованого без вільної згоди сторін, так і фіктивного. У разі встановлення на момент розгляду справи судом, що відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім`ю, шлюб не може бути визнаний недійсним;

4) у статті 42 СК України законодавцем визначено коло осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним. У зв`язку з тим, що в цьому разі вказується про звернення особи з позовом до суду, то можна зробити висновок, що стаття 42 СК України стосується лише двох видів недійсного шлюбу, а саме шлюбу, який: визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40 СК України); може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41 СК України). Шлюб, який є недійсним (стаття 39 СК України), не потребує звернення особи до суду з відповідним позовом, оскільки його недійсність визначається безпосередньо законом. Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають, зокрема, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу. Тобто у разі пред`явлення позову особою, яка вважає, що були порушені її права у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу слід встановити в чому таке порушення полягає;

5) застосування позовної давності щодо шлюбу, який є недійсним в силу вказівки закону (статті 39 СК) виключається, оскільки така недійсність встановлена на рівні норми закону і не вимагається пред`явлення позову. Гіпотетично позовна давність могла б стосуватися тих різновидів недійсності шлюбу для настання яких необхідне рішення суду (статті 40 та 41 СК), адже саме у цьому разі слід пред`являти позов про визнання шлюбу недійсним. Проте згідно положень статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується. Тобто всі вимоги, які пов`язані з недійсністю шлюбу на підставі статей 40 та 41 СК України, виключені з сфери дії позовної давності.

За змістом статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №693/1314/19, 27 лютого 2023 року у справі №334/5171/13-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/4875/17.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі №522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі №461/2565/20.

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;

2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);

3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Наявність вільного волевиявлення може бути піддана сумніву через припущення відсутності у заповідача здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку, тобто через наявність таких психічних розладів здоров`я, які абсолютно унеможливлюють здатність керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення.

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України.

Частинами першою, другою статті 225 ЦПК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила ст. 225 ЦК України, поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі №161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі №522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі №311/3823/15, від 03 лютого 2022 року у справі №520/8118/17, від 23 листопада 2022 року у справі №368/953/19.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі №6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі №6-131цс14.

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, стверджував, що складений його батьком заповіт, зареєстрований у реєстрі № 896, яким він заповів ОСОБА_2 майно - домоволодіння, що розташоване у АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:66:049:0036, площею 0,1 га, а також шлюб, укладений 18.06.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , про що Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) у м. Києві було здійснено відповідний актовий запис № 00118200501, є недійсними, оскільки на час складання заповіту та укладення шлюбу ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними.

Відповідачка ОСОБА_2 , заперечуючи проти позовних вимог, посилалась на те, що твердження позивача про те, що ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій є безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Тобто, психічний стан особи може бути підтверджений саме судово-психіатричною експертизою, яка і є допустимим доказом у встановленні спірних обставин.

Так, з матеріалів справи вбачається, що для встановлення обставин справи, судом першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

При цьому, суд першої інстанції надав належну оцінку суперечливим показанням вищевказаних свідків щодо оцінки поведінки ОСОБА_3 .

Крім того, ухвалою Дніпровського районного суд міста Києва від 24 травня 2022 року призначено в даній справі посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України», на вирішення якої поставлено наступні питання: Чи страждав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на психічне захворювання чи інший психічний розлад здоров`я на момент складання та підписання ним заповіту 23 липня 2019 року? Чи усвідомлював ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент складання та підписання ним заповіту 23 липня 2019 року, значення своїх дій та/або чи міг керувати ними? Чи страждав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент реєстрації шлюбу 18 червня 2014 року, тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлював сповна значення своїх дій та/або не міг керувати ними? (т.5 а.с.123-124, 128-131).

На виконання вимог ухвали Дніпровського районного суд міста Києва від 24 травня 2022 року про призначення в даній справі посмертноїсудово-психіатричної експертизи, було зроблено висновок №798 від 13 грудня 2022 рокуекспертами Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України», з якого вбачається, що « ОСОБА_3 за життя, в тому числі й в період часу, що цікавить суд, страждав на стійкий, хронічний, значно виражений психічний розлад у вигляді «Органічного ураження головного мозку поєднаного генезу - інтоксикаційного (алкогольна та печінкова енцефалопатія), судинно-атрофічного ураження головного мозку, наслідків субарахноїдального крововиливу, 2012р. із значно вираженим емоційно-вольовими та інтелектуальними розладами, епісиндромом та станами порушеної свідомості (деліріями) в анамнезі.Психічні розлади, що малися у ОСОБА_3 , а саме «Органічне ураження головного мозку поєднаного генезу інтоксикаційного (алкогольна та печінкова енцефалопатія), судинно-атрофічного ураження головного мозку, наслідків субарахноїдального крововиливу), із значно вираженим емоційно-вольовими та інтелектуальними розладами, на момент складання та підписання ним заповіту 23 липня 2019 року, не дозволяли йому усвідомлювати свої дії та керувати ними. Психічні розлади, що малися у ОСОБА_3 , а саме «Органічне ураження головного мозку поєднаного генезу - інтоксикаційного (алкогольна та печінкова енцефалопатія), судинно-атрофічного ураження головного мозку, наслідків субарахноїдального крововиливу), із значно вираженим емоційно-вольовими та інтелектуальними» розладами та стан алкогольного сп`яніння, не дозволяли йому усвідомлювати свої дії та керувати ними на момент реєстрації шлюбу 18 червня 2014 року» (т.5 а.с. 138-146).

Однак, згідно з висновком фахівця № 2 від 08 лютого 2023 року, висновок судово-психіатричної експертизи від 13 грудня 2022 року № 798 відносно ОСОБА_3 складений з істотним порушенням нормативних та методичних вимог, а підсумкові висновки у ньому не є науково обґрунтованими. Встановлені експертами діагнози не відповідають чинній Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду. Експертне рішення про нездатність ОСОБА_3 усвідомлювати свої дії та керувати ними не випливає зі змісту дослідницької частини висновку. Вказані недоліки мають істотний характер і, з медичної точки зору, позбавляють експертний висновок доказової цінності. У висновку експерти не довели, що ОСОБА_3 станом на 18 червня 2014 року та 23 липня 2019 року страждав на тяжкий психічний розлад і був нездатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 5 а.с. 165-170).

Крім того, як вбачається з витребуваної судом медичної документації, відображеної у висновку експертизи №798 від 13 грудня 2022 року, діагноз: «Органічне ураження головного мозку поєднаного генезу (наслідки ЧМТ судинного ураження та інтоксикації), психоорганічний синдром, експлозитивний варіант, коморбідний із психічними розладами внаслідок зловживання алкоголем, синдром відміни із делірієм, епісиндром з деліріозними включеннями», був поставлений ОСОБА_3 лікарем психіатром 11 липня 2016 року.

В підсумках мотивувальної частини висновку експертизи № 798 від 13 грудня 2022 року зазначається, що медичні дані свідчать про наявність у підекспертного суттєвих значно виражених психічних розладів (інтелектуальних, афективно-вольових) органічного походження, що мали хронічно-прогредієнтний характер, проте не зазначено, що такі розлади саме на момент складання та підписання ОСОБА_3 заповіту 23 липня 2019 року впливали на усвідомлення ним значення своїх дій та/або можливість керувати ними, як і не зазначено, що такі розлади на час укладання шлюбу 18 червня 2014 року були саме тяжкими.

Предметом судово-психіатричної експертизи є психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу. Психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу визначається з метою надання відповіді на запитання, поставлені особою або органом, яка (який) залучила(в) експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Проте у висновку судово-психіатричної експертизи від 13 грудня 2022 року №798 не лише не надана відповідь на питання, яке було поставлено судом перед експертами (питання №3), а й на підставі відзиву відповідача та наявного в матеріалах справи аудіозапису зроблено висновок про перебування ОСОБА_3 під час укладання шлюбу в стані алкогольного сп`яніння.

Однак, з аудіозапису з розмовою ОСОБА_3 неможливо встановити не лише час його проведення, а й дату. Більше того, аудіозапис не є належним та допустимим доказом перебування особи в стані алкогольного сп`яніння.

Об`єктивних доказів (медичних документів, тощо), що ОСОБА_3 страждав на хворобу із вказаним діагнозом станом на день укладення шлюбу з ОСОБА_2 18 червня 2014 року до суду не надано.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно не прийняв як належний та допустимий доказ у справі висновок експертизи № 798 від 13 грудня 2022 року.

Ухвалою Дніпровського районного суд міста Києва від 21 лютого 2023 року призначено в даній справі повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України», на вирішення якої поставити наступні питання: Чи страждав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на психічне захворювання чи інший психічний розлад здоров`я на момент складання та підписання ним заповіту 23 липня 2019 року? Чи усвідомлював ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент складання та підписання ним заповіту 23 липня 2019 року, значення своїх дій та/або чи міг керувати ними? Чи страждав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент реєстрації шлюбу 18 червня 2014 року, тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлював сповна значення своїх дій та/або не міг керувати ними? (т. 5 а.с.190-191, 197-202).

На виконання вимог ухвали Дніпровського районного суд міста Києва від 21 лютого 2023 року про призначення в даній справі повторної посмертної судово-психіатричноїекспертизи,було зроблено висновок експертами Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» № 604 від 14 червня 2023 року, з якого вбачається, що «На момент складання та підписання заповіту 23.07.2019р. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виявляв ознаки Органічного ураження головного мозку поєднаного генезу (судинного, травматичного, інтоксикаційного) з психоорганічним синдромом (МКХ-10, F 07.9). На момент складання та підписання заповіту 23.07.2019р. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. На момент реєстрації шлюбу 18.06.2014р. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виявляв ознаки вживання алкоголю зі шкідливими наслідками (МКХ-10, F 10.1), за своїм психічним станом усвідомлював сповна значення своїх дій та міг керувати ними». (т. 5 а.с. 207-223).

Вказаний висновок експертизи є належним та допустимим доказом у справі, оскільки експертиза була проведена відповідною експертною установою, яка обрана за взаємною згодою сторін, за ухвалою суду, експерти попереджені про кримінальну відповідальність за видачу неправдивого висновку, експертизу проведено на основі медичної документації, дійсність якої не спростована, висновок стосується стану ОСОБА_1 саме на момент складання і підписання спірного заповіту та на момент укладення шлюбу.

Посилання апелянта на те, що вказаний висновок експертів № 604 від 14 червня 2023 року є необґрунтованим та таким, що суперечить матеріалам справи на колегія суддів відхиляє, оскільки стороною позивача не надано належних доказів, які б підтверджували неспроможність спадкодавця в період посвідчення спірного заповіту та під час укладення шлюбу з відповідачкою розуміти значення своїх дій та/або керувати ними та не спростовано висновків експертизи.

Колегія суддів перевірила та відхилила доводи апелянта про необхідність призначення повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи, з посиланням на висновок фахівця Цубери А.І. від 10 липня 2024 року (т. 6 а.с. 133-142).

Так, у висновку фахівця Цубери А.І. від 10 липня 2024 року зазначено, що в обох висновках експерта докладно приведено як докази свідків, так і дані медичної документації, наведено їх аналіз. На думку фахівця, в обох експертизах порушено принцип повноти дослідження і надання обґрунтованого та об`єктивного висновку згідно вимог ст. 12 Закону України «Про судову експертизу». На підставі наведеного у висновку зазначені наступні відповіді на поставлені питання: 1. висновок судово-психіатричного експерта №604 від 14 червня 2023 року недостатньо обґрунтований; 2. Відповідь на питання щодо впливу вживання алкоголю на свободу волевиявлення ОСОБА_3 під час вступу в шлюб 18 червня 2014 року може бути отримана при проведенні повторної судово-психіатричної експертизи.

При цьому, відповідь на питання щодо впливу вживання алкоголю на свободу волевиявлення особи під час вступу в шлюб, не може бути покладено в основу судового рішення про наявність або відсутність підстав для визнання шлюбу недійсним, визначених ч.1 ст.40 СК України.

Проте, повторна експертиза за клопотанням сторони може призначатися судом не в будь-якому випадку, коли сторона буде вважати це необхідним, а лише за наявності передбачених законом умов, із яких формується предмет дослідження судом при розгляді клопотання про призначення експертизи.

Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року справі № 910/14672/17, від 24 квітня 2018 року у справі № 910/9394/17 та від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/9971/17.

Колегія суддів апеляційного суду зауважила, що у цій справі проведено дві судово-психіатричних експертизи із наданням відповідних висновків, які мають бути предметом оцінки суду разом з іншими наявними у справі доказами.

Крім того, набравшою законної сили постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у цій справі було скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 листопада 2023 року про призначення, після двох проведених у справі посмертних судово-психіатричних експертиз, ще й комісійної повторної судово-психіатричних експертизи (т. 6 а.с. 100-106).

Суд першої інстанції враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням належної оцінки висновкам проведених у справі двох судово-психіатричних експертиз та показів свідків, які були допитані у судовому засіданні, а також інших досліджених доказів, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено, що в момент складання спірного заповіту ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, а отже відсутні правові підстави, передбачені частиною 1 статті 225 ЦК України, для визнання складеного ним заповіту недійсним та визнання недійним шлюбу, укладеного з відповідачкою.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що 23 липня 2019 року спадкодавцем ОСОБА_3 було складено два заповіти: о 14 год. 35 хв. заповіт, зареєстрований у реєстрі № 896 на майно - домоволодіння, що розташоване у АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:66:049:0036, площею 0,1 га на ім`я дружини - ОСОБА_2 та об 14 год 45 хв. заповіт, зареєстрований у реєстрі № 897 на майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 54,70 кв.м. на ім`я сина - ОСОБА_1 . Обидва заповіти ОСОБА_3 склав в один день - 23 липня 2019 року у одного нотаріуса, за часом об 14 год. 35 хв. і об 14 год 45 хв., тобто з різницею у 10 хвилин, що підтверджується матеріалами спадкової справи та витягами із Спадкового реєстру (т.1 а.с. 46-47, 52-53 т. 4 а.с. 201).

При цьому, позивач ОСОБА_1 стверджував, що під час складання заповіту № 896 на ім`я дружини ОСОБА_2 спадкодавець ОСОБА_3 не розумів і не усвідомлював значення своїх дій не міг керувати ними через психічну хворобу викликану алкогольною залежністю, проте розуміння і усвідомлення спадкодавцем ОСОБА_3 своїх дій, можливість керувати ними під час складання заповіту № 897 на користь позивача ОСОБА_1 позивач не заперечував, не оспорював і під сумнів не ставив.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів у справі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, тому у задоволенні скарги слід відмовити на підставі ст. 375 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 13 грудня 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова