Ухвала

від 14.01.2025 по справі 758/12288/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

Іменем України

14 січня 2025 року

м. Київ

справа № 758/12288/24

провадження № 61-17233ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є В.,

Червинської М. Є.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2024 року скасовано в частині відмови у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині.

У іншій частині ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2024 року залишено без змін.

17 грудня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (частини перша, друга статті 124 Конституції України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій

і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та

в порядку, встановлених законом.

Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року в справі

№ 6-3139цс16 зазначав, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц дійшла наступних висновків:

«Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року).

Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з

15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року)».

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 листопада 2018 року в справі

№ 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року в справі № 462/32/17,

від 20 листопада 2019 року в справі № 454/3208/16-ц.

Встановивши, що позовна заява містить вимоги до Шевченківського районного суду м. Києва, які не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження в частині цих вимог на підставі пункту 1 частини другої статті 186 ЦПК України, а в іншій частині направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК Україниу разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами четвертою і п`ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва

від 07 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду

від 12 грудня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська