Постанова

від 12.12.2024 по справі 381/3531/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 381/3531/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10843/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Соловей Г.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА ПРОФ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ІНВЕНСТИЦІЙ», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний Олександр Сергійович, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішень державного реєстратора та зобов`язання відновити державну реєстрацію права власності, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2023 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому зазначала, що між нею та ВАТ КБ «Надра» було укладено Кредитний договір № 276/П/31/2008/840 від 13.06.2008 року. До основного договору було укладено Договір іпотеки за яким об`єктом застави за вказаним кредитним договором є нерухоме майно, а саме житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить позивачу на підставі Договору купівлі-продажу.

В квітні 2023 року позивач отримала через поштову скриньку повідомлення про те, що її та її дитину було знято з реєстрації місця проживання в даному будинку. Після звернення до державного реєстратора отримала інформацію з якої стало відомо про те, що її житловий будинок було продано без її відома та новим власником її житла є відповідач ТОВ «АЛЬФА ПРОФ», який вчинив дії щодо зняття її та її дитини з реєстрації місця проживання.

Продавець не виконав вимоги закону та здійснив звернення стягнення боргу на іпотечне майно всупереч порядку встановленому законом, тобто без повідомлення боржника про набуття прав нового кредитора, без заявлення вимог про свої права, без заявлення вимог про погашення боргу, та без повідомлення про намір звернення стягнення боргу на предмет іпотеки, в якому зареєстрована неповнолітня дитина.

Фактично позивач мала переважне право купівлі-продажу іпотечного майна, яке набув у власність відповідач. Просила визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 51,0 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2482862332140, як іпотекодавця за іпотечним договором серія та номер 2073 від 13.06.2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишовою О.А. від 13.06.2008 року; витребувати з незаконного володіння ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» на користь ОСОБА_1 житловий будинок загальною площею 51,0 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2482862332140, який було відчужено іпотекодержателем ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ІНВЕНСТИЦІЙ», шляхом укладення договору купівлі-продажу реєстровий номер № 2540 з ТОВ «АЛЬФА ПРОФ», що посвідчений приватним нотаріусом КМНО м. Києва Пономарьовою Д.В. від 20.10.2021 року (т. 1 а.с. 1-4, 65-66, 86-94).

20 листопада 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача ОСОБА_2 , в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилався на те, що заявлені вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Так, 25.08.2023 року між ним, як покупцем та ТОВ «Альфа Проф», як продавець було укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку. Згідно Договору житловий будинок належав продавцю на праві приватної власності. Ним, як покупцем, було повністю проведено розрахунок за житловий будинок. Також, зазначив, що перед проведенням реєстрації правочину приватним нотаріусом Задорожнім О.С., було здійснено перевірку публічних реєстрів та встановлено відсутність заборони на відчуження та арештів на житловий будинок. Також відсутні зареєстровані в даному будинку особи. Акцентував увагу, що він є добросовісним набувачем житлового будинку. Окремо звертав увагу, що позивачка вводить в оману суд щодо порушення підсудності вчинення нотаріальної дії. Такі твердження спростовуються нормами чинного законодавства (т. 1 а.с. 175-178).

29 листопада 2023 року від позивача надійшла заява про зміну предмету позову в якій позивач зазначив, що при подачі позову про витребування із чужого незаконного володіння необхідно заявляти одночасно з вимогою про скасування реєстрації права власності на житловий будинок. Оскільки правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. Просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м. Києва Задорожнього О.С. про державну реєстрацію прав та запис про право власності; скасувати державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати рішення державного реєстратора Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Дар`ї Володимирівни; скасувати державну реєстрацію на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в державному реєстрі на ім`я ТОВ «АЛЬФА ПРОФ»; зобов`язати державного реєстратора відновити запис в Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 209-213).

05 грудня 2023 року надійшли пояснення третьої особи - ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» де зазначено, що 20.10.2021 року між ТОВ «ФК «ФГІ» як продавцем та ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» як покупцем був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д.В., за реєстровим номером 2640, згідно якого продавець продав, а покупець купив житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Отже ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» стало власником нерухомого майна. Надалі 25.08.2023 року між ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку посвідчений нотаріусом Київського нотаріального округу м. Києва Задорожним О.С. Перед проведенням реєстрації правочинів у вигляді договорів купівлі-продажу спірного житлового будинку приватними нотаріусами були вчиненні всі передбачені чинним законодавством дії, було здійснено перевірку відповідних реєстрів та встановлено відсутність заборони на відчуження та арешт на житловий будинок. Вищезазначені договори є дійсними в судовому порядку не визнавалися недійсними. За таких обставин відповідач є добросовісним набувачем, законним і єдиним власником житлового будинку. Просили відмовити в задоволені позову (т. 2 а.с. 5-6).

15 грудня 2023 року надійшли пояснення третьої особи - ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ» «ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ІНВЕНСТИЦІЙ», де зазначено, що між ВАТ КБ «НАДРА» правонаступником якого є ПАБ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» та ОСОБА_1 , було укладено кредитний Договір № 276/П/31/2008/840 від 13.06.2008 року відповідно до якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти на умовах Кредитного договору. Позичальник не виконав умови Кредитного договору у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 07.05.2020 року склала 53 592,04 дол. США (екв. 1 443 356, 90 грн.). В забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором між Банком і Позичальником було укладено Договір іпотеки. Відповідно до вказаного договору предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме спірний житловий будинок. 13.06.2008 року між ПАТ КБ «НАДРА» правонаступником якого є ПАТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» та ОСОБА_3 був укладений Договір поруки. За результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу права вимоги за Кредитним договором його переможцем стало ТОВ ««ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ» «ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ІНВЕНСТИЦІЙ» (новий кредитор). У подальшому між ПАТ КБ «НАДРА» та ТОВ «ФК «ФГІ» був укладений Договір про відступлення права вимоги від 07.05.2020 року. Відповідно до п.п. 3.1.14 Договору іпотеки Позивач як Іпотекодавець зобов`язалася не прописувати неповнолітніх/малолітніх дітей у нерухомості, що є предметом іпотеки на період дії Договору. ТОВ «ФК «ФГІ» направило вимогу на адресу позивача та попереджено, що у разі якщо протягом 30-ти днів дана вимога не буде виконана товариство розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. На адресу позивача неодноразово було направлено вимоги, які були проігноровані позивачем. 20.10.2021 року між ТОВ «ФК «ФГІ» та ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна.Також, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.07.2015 року задоволено позов ПАТ «Комерційний банк «НАДРА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто з відповідачів на користь позивача 50 576,77 дол. США та 15162,75 грн., рішення набрало законної сили 13.07.2015 року, однак не було виконано позивачем. Просили відмовити в задоволені позовних вимог (т. 2 а.с. 31-35).

20 грудня 2023 року від позивача надійшла позовна заява в новій редакції в якій позивач просила: витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м. Києва Задорожнього О.С. про державну реєстрацію прав та запис про право власності № 51502162 від 25 серпня 2023 року щодо права власності ОСОБА_2 на житловий будинок; скасувати державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок; скасувати рішення державного реєстратора Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Дар`ї Володимирівни про державну реєстрацію прав та запис про право власності № 44548653 від 20 жовтня 2021 року щодо права власності ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» на спірний житловий будинок; скасувати державну реєстрацію на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в державному реєстрі на ім`я ТОВ «АЛЬФА ПРОФ»; зобов`язати державного реєстратора відновити запис в Державному реєстрі речових прав реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 94-100).

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2024 року закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду. При цьому, за змістом ухвали суд першої інстанції зазначив про отримання 20 грудня 2023 року через канцелярію суду позовної заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння (в новій редакції) (т. 2 а.с. 124-125).

08 лютого 2024 року надійшли пояснення третьої особи - ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ» «ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ІНВЕНСТИЦІЙ», в яких заявлено прохання відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (т. 2 а.с. 132-184).

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ «АЛЬФА ПРОФ», ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ІНВЕНСТИЦІЙ», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний О.С., про визнання права власності на житловий будинок та про витребування майна з чужого незаконного володіння - залишено без задоволення (т. 2 а.с. 204-215).

Не погодившись з рішенням районного суду, 11 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду за апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (т. 3 а.с. 1-10).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що судом першої інстанції безпідставно ухвалено рішення про відмову у визнанні права власності за позивачем на спірний житловий, оскільки такої позовної заяви позивач не заявляла, через подання позивачем заяви про зміну предмету позову, яка була прийнята судом до закінчення підготовчого засідання. При відкритті провадженні у справі така вимога була зазначена, однак, ще до початку проведення підготовчого засідання у справі, позивач подала до суду заяву про зміну предмету позову, в якій зазначила про виключення позовної вимоги про визнання права власності на спірний житловий будинок та зазначила шість позовних вимог, з обґрунтуванням підстав зміни предмету позову.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції підтвердив, що позовні вимоги були змінені та в рішення суду зазначено, що «29.11.2023 року від позивача надійшла заява про зміну предмету позову в якій позивач зазначив, що при подачі позову про витребування із чужого незаконного володіння необхідно заявляти одночасно з вимогою про скасування реєстрації права власності на житловий будинок. Оскільки правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. Просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м. Києва Задорожнього О.С. про державну реєстрацію прав та запис про право власності; скасувати державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати рішення державного реєстратора Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Дар`ї Володимирівни; скасувати державну реєстрацію на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в державному реєстрі на ім`я ТОВ «АЛЬФА ПРОФ»; зобов`язати державного реєстратора відновити запис в Державному реєстрі речових прав реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_1 »

Суд першої інстанції не відмовив у прийнятті заяви про зміну предмету позову та прийняв таку заяву. При цьому, в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з внесеними змінами підтримав та просив їх задовольнити. Однак, судом першої інстанції було ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок без зазначення про розгляд інших позовних вимог, що були заявлені 29.11.2023 року.

Посилалась на обставини, вказані в позовній заяві. Зазначала, що про відступлення права грошової вимоги від первинного кредитора ВАТ КБ «Надра» до третьої особи у справі ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ІНВЕНСТИЦІЙ» її повідомлено не було, про наявність прав у нового кредитора та намір звернення стягнення боргу на її іпотечне майно позивача також повідомлено не було. До даного часу новий кредитор не заявляв та не повідомляв про свої права.

Підставою первинного звернення до суду із однією позовною вимогою про витребування майна від відповідача був продаж без відома позивача найденого їй житлового будинку, що є предметом іпотеки. Звертаючись до суду у позивач були відсутні відомості про нового кредитора, відступлення права вимоги, обставини продажу, вартості продажу майна, відсутні відомості щодо покупця, тому позивач витребовувала від учасників процесу відомості та документи.

В подальшому, за клопотання позивачки було змінено відповідача, залучено третіх осіб та подано заяву про зміну позовних вимог, тому позовна заява про витребування майна з чужого незаконного володіння не є самостійною та потребує розгляду судом разом із вимогою про скасування державної реєстрації власників та відновлення запису в Державному реєстрі про право власності на їм позивача.

Судом першої інстанції було залишено поза увагою надані докази щодо необізнаності у відступленні права грошової вимоги, продажу житлового будинку та недобросовісності дій відповідача.

Новий кредитор звернув стягнення боргу на предмет іпотеки шляхом його продажу, згідно договору купівлі-продажу, без проведення аукціону (торгів) у виконавчому провадженні. Не направлення банком вимоги про усунення порушення основного зобов`язання за кредитним договором унеможливлює застосування позасудового способу задоволення вимог іпотеко держателя (т. 3 а.с. 1-10).

07 серпня 2024 року до суду надійшов відзив від директора ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій», в якому останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги (т. 3 а.с. 86-104).

14 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 , в якому останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Оскільки відзив був поданий з пропуском встановленого строку на його подання, ухвалою (протокольною) суду апеляційної інстанції був повернутий заявнику (т. 3 а.с. 122).

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Гірченко О.А. підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити. Представник третьої особи ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» - адвокат Дорошенко Д.П. заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені поштовими повідомленнями та телефонограмами та на зазначені ними адреси електронної пошти із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення відповідача ОСОБА_2 повернулось з відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (знаходження) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим, відповідач ОСОБА_2 був сповіщений на зазначену ним адресу електронної пошти із забезпечення технічної фіксації такого повідомлення. Повідомлення ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій», приватного нотаріуса Київського МНО Пономарьової Д.В. повернулись з відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адреси місця проживання (знаходження) від вказаних осіб до суду не надходили. Позивачка ОСОБА_1 була сповіщена повідомленням її представника - адвоката Гірченко О.А., факт належного сповіщення представник підтвердив в судовому засіданні про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 3 а.с. 52, 74-85, 106, 109, 114-132, 146).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 3 червня 2008 року між ВАТ КБ «НАДРА» правонаступником якого є ПАТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» та ОСОБА_1 , було укладено кредитний Договір № 276/П/31/2008/840 (т. 2 а.с. 36-37, 137-138).

Відповідно до умов договору Банк надав Позичальнику ( ОСОБА_1 ) кредитні кошти в сумі 46 530 доларів США в порядку і на умовах Кредитного договору зі строком повернення до 12 червня 2028 року.

13 червня 2008 року між ВАТ КБ «НАДРА» з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої сторони було укладено Договір Поруки. Згідно умов договору Поручитель поручається перед Кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань що витікають з Кредитного договору. В тому числі повернути до 12 червня 2028 року кредит у сумі 46 530,00 дол. США. сплатити відсотки та інші платежі передбачені договором (т. 2 а.с. 40, 141).

13 червня 2008 року між ВАТ КБ «НАДРА» таОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором було укладено Договір іпотеки. Відповідно до вказаного договору предметом іпотеки є нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 51,0 кв.м., жилою площею 38,8 кв.м. (т. 2 а.с. 38-39, 139-140).

Позивач на час підписання Договору іпотеки була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 3.1.14 вищевказаного Договору іпотеки ОСОБА_1 зобов`язалася не прописувати неповнолітніх/малолітніх дітей у нерухомості, що є предметом іпотеки на період дії даного Договору.

Згідно до пунктів 5.1, 5.3- 5.4 Договору іпотеки, Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення Іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим Договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих Іпотекодержателю за цим Договором.

Звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін на передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 закону України «Про іпотеку»; права Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених пунктом 5.3 цього Договору (т. 2 а.с. 38-39).

01 липня 2015 року рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області у справі № 381/1969/15 задоволено позов ПАТ «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №276/П/31/2008/840 від 13 червня 2008 року, станом на 08 січня 2015 року в сумі 50 576,77 доларів США (п`ятдесят тисяч п`ятсот сімдесят шість дол. США 77 центів) та 15 162,75 гривень (п`ятнадцять тисяч сто шістдесят дві гривні 75 коп.) (т. 1 а.с. 250-251 т. 2 а.с. 44-45).

07 травня 2020 року між ПАТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» та ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ІНВЕНСТИЦІЙ» було укладено Договір № GL3 N217046 _ПВ216 про відступлення права вимоги, посвідчений ШВЕЦЬ Р.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований за № 1557. За умов вказаного договору ПАТ «КБ «НАДРА» відступило ТОВ «ФК «ФГІ» права вимоги до боржника, що належали Банку на підставі Кредитного договору та Договору Іпотеки (т. 2 а.с. 41-43, 142-144).

ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ІНВЕНСТИЦІЙ» 27 липня 2020 року та 22 жовтня 2020 року були направлені Вимоги про усунення порушень умов Кредитного договору де повідомляли ОСОБА_1 про погашення заборгованості за Кредитним договором у загальному розмірі 53592,04 дол. США та попереджено що у разі не погашення заборгованості буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону «Про іпотеку» та на умовах Договору іпотеки (т. 2 а.с. 47-70, 148-171).

Як вбачається з наданих поштових повідомлень вказані Вимоги були направленні на адресу позивача за місцем її проживання на момент укладення Договору іпотеки та за місцем реєстрації предмету Іпотеки, однак поштові повідомлення були повернуті з відміткою за закінченням терміну зберігання.

20 жовтня 2021 року між ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ІНВЕНСТИЦІЙ» та ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна в порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку», посвідченого Пономарьовою Д.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 2640 (т. 2 а.с. 71-73, 172-174).

За умов Даного договору ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» купив житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 6 вказаного Договору зазначено в тому числі, що житловий будинок, який є предметом даного договору, не є місцем проживання неповнолітніх та/або малолітніх дітей.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 280301333 від 20.10.2021 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на праві приватної власності зареєстровано за ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» (т. 2 а.с. 74, 175).

25 серпня 2023 року між ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку. Предметом договору була передача продавцем ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» у власність покупцеві ОСОБА_2 , а покупець прийняв у власність (купив) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 186-187).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 2482862332140 25.08.2023 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 186-188).

Звертаючись до суду з даним позовом позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось з порушенням вимог ст.ст. 35, 38 Закону України «Про іпотеку», були порушенні її права, жилий будинок вибув з її володіння поза її волі , без її відома та без повідомлення її як боржника і іпотекодавця про намір продажу житлового будинку шляхом звернення стягнення боргу новим кредитором на предмет іпотеки, що позбавило позивачку як іпотекодавця реалізувати права переважного покупця, позбавило права власності та можливості врегулювання простроченого боргу або надання заперечень щодо розміру нарахованого боргу та порушило права неповнолітньої дитини продажем спірного будинку та зняття її та її неповнолітньої дитини з реєстрації. З цих підстав просила задовольнити й інші заявлені вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію, державну реєстрацію та зобов`язати державного реєстратора відновити запис в Державному реєстрі речових прав про державну реєстрацію права власності за позивачкою ОСОБА_1 на вищевказаний житловий будинок

Колегія суддів перевірила вказані доводи та дійшла наступних висновків.

Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі - в редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, четвертою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Заборгованість за кредитним договором №276/П/31/2008/840 від 13 червня 2008 року, станом на 08 січня 2015 року в сумі 50 576,77 доларів США (п`ятдесят тисяч п`ятсот сімдесят шість дол. США 77 центів) та 15 162,75 гривень (п`ятнадцять тисяч сто шістдесят дві гривні 75 коп.)підтверджується набравшим законної сили рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2015 року у справі № 381/1969/15, яким стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» вказана заборгованість (т. 2 а.с. 44-45).

При цьому позивачка ОСОБА_1 наявності вищевказаної непогашеної розрахунків не спростувала.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що: «за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) вказано, натомість за змістом статті 38 Закону України «Про іпотеку» неповідомлення всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки є підставою для відповідальності іпотекодержателя перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними чи витребування майна, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.

За змістом чотирьох направлених 27 липня 2020 року та 22 жовтня 2020 рокуіпотекодержателем ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ІНВЕНСТИЦІЙ» рекомендованих поштових повідомлень боржнику та іпотекодавцю ОСОБА_1 про погашення заборгованості за Кредитним договором у загальному розмірі 53 592,04 дол. США та попереджено що у разі не погашення заборгованості буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону «Про іпотеку» та на умовах Договору іпотеки. З цих же повідомлень вбачається що іпотекодержатель ТОВ повідомив ОСОБА_1 про намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, визначеною шляхом проведення оцінки суб`єктом оціночної діяльності. За змістом вказаних поштових повідомлень, надісланих іпотекодержателем боржнику та іпотекодавцю, останні були повернуті з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т. 2 а.с. 47-70, 148-171).

Встановивши наявність заборгованості за кредитним договором та факт порушення взятих на себе зобов`язань позичальником, яка одночасно є майновим поручителем - іпотекодавцем, та не виконала вимог кредитора про усунення порушень зобов`язання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про набуття іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням процедури, передбаченої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який вводив тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження, проте такий втратив чинність із 23 вересня 2021 року згідно із Законом від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ та був не чинним на час звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки 20 жовтня 2021 року, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів перевірила та відхилила доводи апелянта щодо заявлених позовних вимог про скасування рішень державних реєстраторів та скасування державної реєстрації права власності, врахувавши наступне.

Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).

Рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Тому, не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м. Києва Задорожнього О.С. про державну реєстрацію прав та запис про право власності № 51502162 від 25 серпня 2023 року щодо права власності ОСОБА_2 на житловий будинок; скасування державної реєстрації права власності на ім`я ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок; скасування рішення державного реєстратора Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Дар`ї Володимирівни про державну реєстрацію прав та запис про право власності № 44548653 від 20 жовтня 2021 року щодо права власності ТОВ «АЛЬФА ПРОФ» на спірний житловий будинок; скасування державної реєстрації на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в державному реєстрі на ім`я ТОВ «АЛЬФА ПРОФ».

При цьому, позивачкою заявлені позовні вимоги про зобов`язати державного реєстратора відновити запис в Державному реєстрі речових прав реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_1 .

Натомість єдиний відповідач у справі ОСОБА_2 не є належним відповідачем в частині вимог про зобов`язання державного реєстратора відновити запис в Державному реєстрі речових прав реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок, що є самостійною підставою для відмови в позові через неналежний склад відповідачів.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього. Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)).

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54)).

Відповідна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 25 серпня 2023 року і доказів протилежного до суду не надано.

Отже позивачкою не доведено та судом не встановлено правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Інші доводи скарги цих висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Поряд з цим, оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить доводів та обґрунтувань, наведених судом апеляційної інстанції, тому, колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити оскаржуване рішення районного суду, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

На підставі ст. 141 ЦПК України, понесені апелянтом судові витрати мають бути віднесені на рахунок апелянта.

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2024 року -змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 13 грудня 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова