Ухвала

від 16.12.2024 по справі 260/10620/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 260/10620/23

адміністративне провадження № К/990/44131/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі №260/10620/23 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Вокзальна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення та наказу,

УСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Вокзальна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_2 від 09 червня 2023 року №1156-АГ «Про вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану";

- визнати протиправним та скасувати рішення ради оборони Закарпатської обласної військової адміністрації «Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави» від 21 липня 2023 року № 22 в частині погодження військовій частині примусове вилучення майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлова будівля (Ресторан "Карпати"), площею 935,6 кв.м, реєстраційний номер 490258721110, яке перебуває на балансі виробничого підрозділу вокзалої станції Івано-Франківськ філії «Вокзальна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та належить на праві власності Акціонерному товариству «Українська залізниця», для потреб оборони у порядку, встановленому Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану».

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

18 листопада 2024 року до Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі №260/10620/23.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 листопада 2024 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бевзенка В.М. (судді-доповідача), Шарапи В.М., Чиркіна С.М.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року задоволено заяви суддів про самовідвід та відведено суддів Бевзенка В.М., Шарапу В.М., Чиркіна С.М. від розгляду справи №260/10620/23; передано матеріали касаційної скарги до секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року №1357 призначено повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

Згідно з даними протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2024 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Радишевської О.Р. (головуючої судді), суддів: Мацедонської В.Е., Смоковича М.І

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не урахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 липня 2024 року у справі №917/730/22, щодо того, що не є застосовними у цій справі висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі №917/1212/21, яку суди першої та апеляційної інстанцій поклали в основу своїх рішень.

Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Водночас скаржником вказаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника з рішенням суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, а також постанови Верховного Суду, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі №260/10620/23 повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.

Суддя О.Р. Радишевська