Рішення

від 16.12.2024 по справі 947/26680/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 947/26680/23

Провадження № 2/522/4541/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Свяченої Ю.Б.,

при секретарі судового засідання Сировій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні та сум компенсації за несвоєчасну виплату, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні та сум компенсації за несвоєчасну виплату.

23 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «БПР Україна», в якій просить суд:

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 253339,15 грн.,

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, який за період з 06.06.2020 року по 23.08.2023 рік складає 4898447,58 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2023 року справу направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Приморського районного суду м. Одеси.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02.04.2024 року залишено без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2023 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 травня 2024 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи проводиться у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

28 травня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси відповідачем було надано відзив на позов.

07 червня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси позивачем було надано відповідь на відзив.

27 червня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси відповідачем було надано заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Приморського районногосуду м.Одеси від23травня 2024року було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відвід судді Свяченої Юлії Борисівни.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2024 року та від 27 серпня 2024 року було задоволено клопотання представника позивача адвоката Матерборчук Юлії Володимирівни про участь у судових засідань в режимі відеоконференції

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2024 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про залучення Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2024 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про Приморської державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби в Одеській області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2024 року було відмовлено в задоволенні повторного клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2024 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Матерборчук Юлії Володимирівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

18 листопада 2024 року представником позивача було надано заяву про уточнення формулювання прохальної частини позову, відповідно до якої, позивач просить:

стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» (код ЄДРПОУ 38819672) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за квітень-червень 2020 року в сумі 253339,15 грн.,

стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» (код ЄДРПОУ 38819672) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь період затримки розрахунку, починаючи з 06.06.2020 р. по день ухвалення судового рішення, який за період з 06.06.2020 р. до 23.08.2023 р. складає 4898447,58 грн.,

стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» (код ЄДРПОУ 38819672) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини заробітної плати за квітень-червень 2020 року у зв`язку з порушенням строків її виплати, розраховану за весь період затримки по день ухвалення судового рішення, яка станом на час звернення до суду з даним позовом склала 125137,68 грн.

16 грудня 2024 року у відкритому судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Позивач обґрунтовує свій позов тим, що відповідно до наказу № 254/К від 16.10.2019 року він був прийнятий до ТОВ «БІІР Україна» на посаду «директор виконавчий», з 01.11.2019 року.

Відповідно до наказу № 254/КУ від 04.06.2020 року, позивача було звільнено з посади за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

В день звільнення позивач отримав виплату у розмірі 21284,55 грн., але не отримав письмового повідомлення про належні суми виплати, а також сум, розрахунок яких вказав у позові.

У травні 2023 року позивач звернуся до Київського районного суду м. Одеси за видачою судового наказу.

08 червня 2023 року у справі №947/17092/23 Київським районним судом м. Одеси було видано судовий наказ:

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у розмірі 253339,15 грн.

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» в дохід держави судовий збір у розмірі 268,40 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2023 року було задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» про скасування судового. Судовий наказ від 08 червня 2023 року, виданий Київським районним судом м. Одеси у справі № 947/17092/23, скасовано та роз`яснено стягувачу ОСОБА_1 , що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

За розрахунками позивача, викладених позовній заяві, позивач просить:

стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» заборгованість по заробітній платі за квітень-червень 2020 року в сумі 253339,15 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку, починаючи з 06.06.2020 р. по день ухвалення судового рішення, який за період з 06.06.2020 р. до 23.08.2023 р. складає 4898447,58 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати за квітень-червень 2020 року у зв`язку з порушенням строків її виплати, розраховану за весь період затримки по день ухвалення судового рішення, яка станом на час звернення до суду з даним позовом склала 125137,68 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав. У поданих відзиві на позов і запереченні зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності без поважних причин.

Відповідач зазначив, що починаючи з 04.06.2020 року позивач був обізнаний про Наказ ТОВ «Біір Україна» № 254/КУ про звільнення за згодою сторін, тому позивачем без будь яких поважних причин було пропущений тримісячний строк, визначений ст. 233 КЗпП України.

Крім того, ОСОБА_1 був працівником ТОВ «БІІР Україна» у період з 31.10.2019 року по 05.06.2020 року за основним місцем роботи, а у подальшому з 09.06.2020 року, на ТОВ «БІІР Україна» переведений на роботу за сумісництвом у зв`язку з роботою на ТОВ «БІІР Проперті» за основним місцем роботи.

Починаючи з 09.06.2020 року, ОСОБА_1 було оформлено на ТОВ «БІІР Україна» на підставі наказу №264К від 04.06.2020 року.

Відповідно до Листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 року № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» та відповідно до статті 73 КЗпП України, у 2020 році на підприємствах, в установах, організаціях робота не проводиться у дні релігійних свят: 07 червня - Трійця.

Згідно з ч. 3 ст. 67 КЗпП України, якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним, вихідний переноситься на наступний після святкового або неробочого. Тому, за графіком п`ятиденного робочого тижня з вихідними у суботу та неділю у 2020 році, вихідний день у неділю 07 червня переноситься на понеділок 08 червня.

Таким чином з огляду на те, що наказом від 04.06.2020 року ОСОБА_1 було звільнено за згодою сторін з 05.06.2020 року, а наказом від 05.06.2020 року прийнято на роботу з 09.06.2020 року, з урахуванням святкових та неробочих днів з відповідними перенесеннями, виплати у вказаний період (05-09.06.2020 року) відповідачем не здійснювались.

Дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі наказу №254/К від 16.10.2019 року ОСОБА_1 був прийнятий до ТОВ «БІІР Україна» на посаду «директор виконавчий», з 01.11.2019 року.

Відповідно до наказу ТОВ «БІІР Україна» №254/КУ від 04.06.2020 року, ОСОБА_1 було звільнено з посади за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

З відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб, яка є додатком до позову, вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено з ТОВ «БІІР Україна» на підставі наказу ТОВ «БІІР Україна» №254/КУ від 04.06.2020 року, з на підставі наказу від 05.06.2020 року, прийнято на роботу у ТОВ «БІІР Україна» за сумісництвом, з 09.06.2020 року.

В той же час, матеріали справи не містять доказів, якими визначається розмір заробітної плати ОСОБА_1 у ТОВ «БІІР Україна» у період з жовтня 2019 року по червень 2020 року. Надані у позовній заяві розрахунки не підтверджуються жодним належним, допустимим і достовірним доказом, яким позивач міг би підтвердити встановлений розмір заробітної плати у цей період.

Надані відповідачем на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси документи, а саме відповідно до довідки № 03/12-1 від 03.12.2024 року за: квітень 2020 року ОСОБА_1 нараховано 141911,77 грн, утримано податків та зборів 27885,70 грн, сума до виплати 114026,07 грн, виплачено - 27544,71 грн; за травень нараховано 45000,00 грн, утримано податків та зборів 8979,49 грн, сума до виплати 36020,51 грн, виплачено 0,00 грн; за червень нараховано 162784,00 грн, утримано податків та зборів 31947,52 грн, сума до виплати 130837,28 грн, виплачено 0,00 грн.

Вказаний доказ є належним та доводить, що відповідачем дійсно не була виплачена заробітна платня позивачу за вказаний період в розмірі 253339,15 грн, як зазначено в позовних вимогах, тому суд доходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Додані до позову розрахунки компенсації в сумі середньої заробітної плати, а також розрахунок сум компенсації за прострочення виплати заробітної плати не містять доказів та належних посилань на розмір заробітної плати, на підставі чого такі розрахунки були здійснені. Саме лише посилання у позові на положення Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року № 100, не робить такий розрахунок належним і достовірним доказом.

Відтак, позивач не був оформлений на роботі у відповідача 4 дні з 05.06.2020 року по 09.06.2020 року, а тому вимога щодо компенсації втрати частини заробітної платні підлягає частковому задоволенню із розрахунків коефіцієнтів індексації, які були в травні та червні 2020 року, а також 22 робочих днів у червня 2020 року. Тобто, з відповідача підлягає стягненню компенсація за втрату частини заробітної плати в розмірі 16292,25 грн.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Стосовно поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» заяви про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також враховуючи ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», рішення ЄСПЛ є джерелом права та є обов`язковим для виконання Україною.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду (див. «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany»).

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії» заява № 52854/99). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року).

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; тощо).

У п. п. 6 п. 2.2 рішення від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2020 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1цього кодексу, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Такий же висновок викладено у п. 39, 40 постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду, від 24.04.2019 у справі N 607/14495/16-ц, а саме, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі, перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, ОСОБА_1 на даний час не звільнений із займаної посади.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Строк звернення до суду регулюється положеннями ст. 233, 234 КЗпП України, а отже, в цій частині положення п. 18 Перехідних положень ЦК України не застосовуються.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У постанові Верховного суду від 21.07.2022 року у справі № 569/18379/19, суд дійшов правового висновку про те, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

При обґрунтованості позовних вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення та вирішує його по суті.

Натомість, у разі пропуску строку без поважних причин та обґрунтованості позовних вимог, суд наводить у рішенні мотиви, чому позовні вимоги є обґрунтованими та чому він вважає неможливим поновити строк, та зазначає, що відмовляє в позові саме внаслідок пропуску такого строку.

Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.

Велика Палата Верховного Суду вказує, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після цієї дати, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 233 КЗпП України).

Норми ст. 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності, відповідно до якого, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, тому питання поважності причин пропуску ОСОБА_1 строків позовної давності, судом не розглядалось і не вирішувалось.

Таким чином, оскільки позов подано з пропуском строків і позивач не ставив питання про поновлення йому пропущених строків, суд дійшов висновку про законну і обґрунтовану необхідність застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» на підставі поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності.

Стосовно розподілу судових витрат.

В ході розгляду справи, відповідачем було подано заяву про розподіл судових витрат.

Судом встановлено, що 21 листопаду 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» було підписано договір про надання правової допомоги №21/11-22 з адвокатом Сердюковим Б.Л.

23 серпня 2023 року сторонами було підписано додаткову угоду до договору про надання правової допомоги №21/11-22, а 28 травня 2024 року підписано акт до договору про надання правової допомоги.

Відповідно до умов договору і додаткової угоди, розмір гонорару адвоката у справі №947/26680/23 є фіксованим і не залежить від кількості витраченого часу, кількості судових засідань, участі у судових засіданнях, обсягу та кількості підготовлених документів, здійснення інших необхідних дій, тощо. Розмір гонорару визначено в додатковій угоді, який дорівнює 50000,00 грн. за надання правової допомоги при розгляді справи у суді першої інстанції. Гонорар оплачується протягом 20 (двадцяти) робочих днів від дати набрання законної сили рішення у суді відповідної інстанції, або від дати набрання законної сили додаткового рішення у суді відповідної інстанції у разі, якщо у основному рішенні суду не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В результаті всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наданих представником відповідача доказів, суд доходить висновку про можливість часткового задоволення вимоги представника відповідача щодо стягнення з позивача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Стосовно інших пояснень сторін та їх представників в ході розгляду справи, суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Керуючись ст.ст.36, 67, 73, 117, 233, 234 КЗпП України, ст. 261 ЦК України, ст.ст. 4-13, 19, 76-89, 258-273 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні та сум компенсації за несвоєчасну виплату задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» (Код ЄДРПОУ 38819672) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі за квітень-червень 2020 року в розмірі 253339 (двісті п`ятдесят три тисячі триста тридцять дев`ять) гривень 15 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» (Код ЄДРПОУ 38819672) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 16292 (шістнадцять тисяч двісті дев`яносто дві) гривні 25 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» (Код ЄДРПОУ 38819672) витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Ю.Б. Свячена

16.12.24