Постанова

від 02.12.2024 по справі 910/3617/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2024 р. Справа№ 910/3617/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024

у справі № 910/3617/24 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ"

до Фізичної особи - підприємця Смірнова Ігоря Віталійовича

про розірвання договору та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" (далі - позивач; АГК "Північ"; апелянт; скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Смірнова Ігоря Віталійовича (надалі - відповідач; ФОП Смірнов І.В.), в якій просив суд:

- розірвати договір № 18-02/11/2021 від 18.11.2021, укладений між позивачем та відповідачем;

- стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти, сплачені в якості попередньої оплати за роботи, що не були виконані за договором № 18-02/11/2021 від 18.11.2021, в сумі 90 000,00 грн, інфляційні втрати - 30 575,14 грн та 3 % річних - 5 997,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов договору № 18-02/11/2021 від 18.11.2021 та втратою у позивача інтересу до виконання робіт відповідно до цього договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 у справі № 910/3617/24 в позові відмовлено.

Приймаючи рішення у справі місцевий господарський суд, серед іншого, зазначив, що у претензії від 16.03.2024 позивач посилається одночасно на положення частин 2 - 4 статті 849, частини 2 статті 852, частини 3 статті 858 ЦК України, що унеможливлює встановлення дійсної підстави його відмови від договору та визначення правових наслідків такої відмови. Між тим, у будь-якому випадку в претензії моментом відмови від договору, з якого зобов`язання сторін припиняються в силу закону, позивач визначив день отримання цієї претензії підрядником (відповідачем). За відсутності доказів отримання відповідачем повідомлення позивача про відмову від договору у суду відсутні підставі вважати договір розірваним. При цьому суд зауважує, що розірвання договору у зв`язку з односторонньою відмовою від нього позивача унеможливлює його розірвання за рішенням суду, адже відмова від договору є одностороннім правочином, який не підлягає затвердженню судом. З огляду на викладене, позовні вимоги про розірвання договору та стягнення з відповідача на користь позивача авансу в сумі 90 000,00 грн, а також інфляційних втрат - 30 575,14 грн і 3% річних - 5 997,46 грн визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

08.07.2024 представником відповідача в системі "Електронний суд" сформовано заяву про ухвалення додаткового рішення, яка 08.07.2024 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду", відповідно до якої відповідач просив стягнути з позивача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 40 000,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 заяву ФОП Смірнова І.В. про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/3617/24 задоволено частково. Стягнуто з Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" на користь ФОП Смірнова І.В. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 000 грн.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 у справі 910/3617/24 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті оскаржуваних рішень судом першої інстанції: не з`ясовано обставини, що мають значення для справи; не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; викладено висновки, які не відповідають встановленим обставинам справи; порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Апелянт зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/10339/22 частково задоволено зустрічну позовну заяву АГК «Північ» в частині стягнення пені за невиконання ФОП Смірнов І.В. договору підряду № 18-02/11/2021 від 18.11.2021 в розмірі 15 456,28 грн та відмовлено повністю у задоволенні первісного позову ФОП Смірнов І.В. до АГК «Північ» про стягнення заборгованості за договором підряду № 18-02/11/2021 від 18.11.2021 у розмірі 39 090,00 грн. За результатами розгляду справи № 910/10339/22 рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 встановлено, що ФОП Смірнов І.В. не надано належних та допустимих доказів виконання останнім робіт за договором підряду № 18-02/11/2021 від 18.11.2021 та прийняття їх замовником, у зв`язку з чим заявлені ним вимоги про стягнення з АГК «Північ» 39 090 грн заборгованості за договором визнані судом недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню. В той же час, оскільки в ході судового розгляду не надано доказів визнання недійсним чи розірвання договору № 18-02/11/2021 від 18.11.2021 та/або його окремих положень у встановленому законом порядку, то суд відмовив АГК "Північ" у цій частині вимог, зіславшись на положення пункту 10.1 вказаного договору № 18-02/11/2021 від 18.11.2021, згідно з якими сторони погодили, що даний договір вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами. У рішенні Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/10339/22 суд зазначив, що акт здачі-приймання виконаних робіт № 112 від 20.02.2022 було підписано неуповноваженою особою, оскільки відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 20.02.2022, керівником АГК «Північ» значиться Воронов В.Б. Так, суд у справі № 910/10339/22 дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом не надано належних на допустимих доказів виконання останнім робіт за договором № 18-02/11/2021 від 18.11.2021 та прийняття їх замовником. Враховуючи встановлені обставини в ході судового розгляду у справі № 910/10339/22 та фактичне невиконання договору № 18-02/11/2021 від 18.11.2021 АГК "Північ" звернувся з новим позовом до ФОП Смірнов І.В.

Позивач вказує, що в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд здійснив правовий аналіз висновків, зроблених судом у справі № 910/10339/22, не зважаючи на очевидність умисної змови неуповноваженого підписанта ОСОБА_2 з підрядником ФОП Смірнов І.В., оскільки на час підписання акта № 112 від 20.02.2022 підрядником вже були порушені строки виконання робіт, а ОСОБА_2 було достовірно відомо про відсутність власних повноважень на таке підписання.

Також зазначає, що наявність в матеріалах справи видаткових накладних, наданих підрядником про закупівлю устаткування, жодним чином не свідчить про фактичне виконання робіт за договором, оскільки АГК "Північ" не заперечує підприємницької діяльності ФОП Смірнов І.В. і можливості закупівлі будь-якого обладнання. Однак жодних доказів фактичного встановлення такого обладнання, як і доказів, того, що саме зазначеними у накладних камерами відеоспостереження здійснено відеозаписи, про які йдеться у рішенні, в ході судового розгляду не встановлено.

На думку скаржника оскаржуване рішення грубо суперечить рішенню Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/10339/22, яким встановлено факт невиконання договору на час його ухвалення та стягнуто пеню.

Також апелянт акцентує, що позивач переконливо зазначав, що підрядником порушені істотні умови договору, а саме строки виконання робіт, які згідно з Договором мали бути завершені протягом 30 робочих днів, тобто ще до 04.01.2022. Також згідно з п. 7 специфікації № 1 до договору на суму 137 070 грн підрядником мали бути виконані роботи по налаштуванню бази даних автономерів на суму 7 980 грн. Водночас, згідно зі спірним актом здачі-приймання виконаних робіт № 112 від 20.02.2022 на суму 129 090 грн ці роботи не проведено. У зв`язку з наведеним скаржник має переконання, що після відмови позивача від договору правова підстава для утримання відповідачем суми попередньої оплати відпала, у зв`язку з чим грошові кошти в розмірі 90 000 грн підлягають поверненню.

Поряд із цим, окрім зазначеного, в апеляційній скарзі позивачем не наведено мотивів для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2024, апеляційна скарга позивача у справі № 910/3617/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/5316/24. Розгляд апеляційної скарги Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 призначено на 21.10.2024.

24.09.2024 до апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ФОП Смірнов І.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. Відповідач звертає увагу, що на виконання умов договору поставив обладнання позивачу, виконав за договором монтажні роботи системи відеонагляду та контролю доступу на територію, що підтверджується підписаним сторонами актом здачі-приймання виконаних робіт № 112 від 20.02.2022. АГК «Північ» сплатило на користь ФОП Смірнова І.В. попередню оплату, яка становить 90 000,00 грн та після підписання акта приймання-передачі виконаних робіт № 112 від 20.02.2022 остаточну суму за виконану роботу, яка складає 39 090,00 грн, не сплатило. Таким чином, АГК «Північ» не виконало умови договору, а тому наразі у позивача наявна заборгованість перед відповідачем у розмірі 39 090,00 грн, що, як вважає відповідач, унеможливлює розірвання договору.

Додатково відповідач підкреслює, що відповідний акт здачі-приймання виконаних робіт містить найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які здають та приймають послугу, найменування робіт, кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам законодавства та є у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним бухгалтерським документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Акт підписаний Головою правління АГК «Північ» та засвідчений відбиток печатки АГК «Північ», що є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції. Крім того, підпис ОСОБА_2, який міститься на акті не оскаржувався позивачем, а також не було заявлено клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Відбиток печатки АГК «Північ» наявний на акті є свідченням участі останнього, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції, доказів, які б свідчили про втрату позивачем печатки або її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі АГК «Північ», позивачем не надано.

Окремо відповідачем зазначається, що позовні вимоги ФОП Смірнова І.В. у справі № 910/10339/22 не були задоволені з підстав того, що суд вважав ОСОБА_2 не уповноваженою особою для підписання акта, однак відповідач не погоджується з такою позицією суду, адже у справі № 910/10339/22 взагалі не було застосовано норму матеріального права, яка має особливе значення для даної справи, а саме ч. 3 ст. 92 ЦК України. Це викликало протиріччя з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.06.2018 у справі 927/976/17, від 10.04.2019 у справі № 906/348/18 та від 23.11.2021 у справі № 906/348/18. Відповідач висновується, що у справі № 910/3617/24 досліджувалися ряд доказів, які не було досліджено у справі № 910/10339/22, при цьому останні мають вагоме значення для об`єктивного та всебічного розгляду справи. Обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києві від 10.04.2023 у справі № 910/10339/22 не є преюдиційними.

Відповідач вказує й на те, що скасування реєстраційних дій не передбачає позбавлення ОСОБА_2 повноважень Голови правління АГК «Північ», а тому акт здачі-приймання виконаних робіт № 112 від 20.02.2022 був підписаний уповноваженою особою, а саме Головою правління АГК «Північ» ОСОБА_2

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 розгляд апеляційної скарги Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/3617/24 відкладено на 02.12.2024.

Представник апелянта в судовому засіданні 02.12.2024 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 у справі 910/3617/24 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.12.2024 проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 18.11.2021 між Автогаражним кооперативом по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" (замовник) та Фізичною особою - підприємцем Смірновим Ігорем Віталійовичем (підрядник) було укладено договір № 18-02/11/2021 (скорочено - Договір), згідно п. 1.1 якого підрядник зобов`язується у встановлений даним договором термін поставити покупцеві обладнання, виконати передбачені Договором монтажні та пусконалагоджувальні роботи системи відеонагляду та контролю доступу на територію, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Перелік обладнання, матеріалів та робіт наведений в Додатку № 1 до Договору (п. 1.2 Договору).

За умовами пунктів 2.3, 2.4 Договору термін виконання робіт - 30 робочих днів, при умові своєчасного отримання передоплати згідно з підп. 4.3.1 Договору. Підрядник приступає до виконання робіт наступного календарного дня з дня здійснення замовником попередньої оплати.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.3 Договору загальна вартість Договору складає 137 070,00 грн. Замовник проводить розрахунок з підрядником шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на поточний рахунок підрядника наступним чином:

- попередню оплату в розмірі 90 000,00 грн замовник здійснює протягом 3 банківських днів з моменту підписання сторонами даного Договору (підп. 4.3.1);

- остаточний розрахунок у розмірі 47 070,00 грн замовник здійснює по факту виконання робіт протягом 3 банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт (підп. 4.3.3).

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що здача-приймання робіт оформляється сторонами шляхом підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт.

Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 10.1 Договору).

Відповідно до платіжного доручення № 467 від 19.11.2021 позивачем було перераховано на рахунок відповідача попередню оплату в розмірі 90 000,00 грн.

20.02.2022 сторони підписали акт здачі-приймання виконаних робіт № 112, відповідно до якого відповідач здав, а позивач прийняв роботи загальною вартістю 129 090,00 грн. Від імені позивача цей акт, як і Договір, було підписано Головою правління Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" ОСОБА_2, а також скріплено печаткою АГК "Північ".

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/10339/22 за первісним позовом Фізичної особи - підприємця Смірнова Ігоря Віталійовича до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" про стягнення 39 090,00 грн та за зустрічним позовом Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" до Фізичної особи - підприємця Смірнова Ігоря Віталійовича про стягнення 130 195,00 грн.

Вимоги первісного позову в справі № 910/10339/22 обґрунтовані неналежним виконанням Автогаражним кооперативом по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" умов Договору щодо оплати виконаної роботи, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 39 090,00 грн.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що у зв`язку з відмовою від послуг підрядника за Договором з підстав того, що передбачені Договором роботи не виконані, у Фізичної особи - підприємця Смірнова Ігоря Віталійовича на підставі статті 1212 ЦК України виник обов`язок з повернення отриманого авансу в розмірі 90 000,00 грн. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 2 374,52 грн 3% річних, 22 364,31 грн інфляційних втрат та 15 456,28 грн пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/10339/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023, у задоволенні первісного позову було відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено частково та стягнуто з Фізичної особи - підприємця Смірнова Ігоря Віталійовича на користь Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" пеню в розмірі 15 456,28 грн і витрати по сплаті судового збору в розмірі 294,54 грн. В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.

Під час розгляду цієї справи судом було встановлено, що внаслідок проведення реєстраційних дій від 24.09.2021 № 1000661070014000334 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" та від 28.09.2021 № 1000661070015000334 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" було змінено керівника (з ОСОБА_3 на ОСОБА_2), відомості про членів та кінцевих бенефіціарних власників, редакцію статуту та інформацію для здійснення зв`язку з кооперативом.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 14.02.2022 № 493/5, на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 14.01.2022, за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 26.11.2021, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.12.2021 за № СК-3349-21, скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 24.09.2021 № 1000661070014000334 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" та від 28.09.2021 № 1000661070015000334 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведені приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Дібровою Ольгою Сергіївною щодо Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" (ідентифікаційний код юридичної особи 25661903).

Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України 14.02.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено відповідні відомості про скасування реєстраційних дій.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, станом на 20.02.2022 керівником Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" значиться Воронов В.Б.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про підтвердження більш вірогідними доказами того, що акт здачі-приймання виконаних робіт № 112 від 20.02.2022 було підписано неуповноваженою особою, а саме ОСОБА_2, який станом на 20.02.2022 не був керівником Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ".

У задоволенні позовної вимоги за зустрічним позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця Смірнова І.В. отриманого авансу в розмірі 90 000,00 грн було відмовлено через ненадання доказів направлення на адресу підрядника відмови замовника від договору на підставі частини 4 статі 849 ЦК України чи повідомлення про розірвання договору на підставі частини 2 статті 852 ЦК України.

16.03.2024 позивач направив відповідачу претензію, у якій, керуючись положеннями частин 2 - 4 статті 849, частини 2 статті 852, частини 3 статті 858 ЦК України, повідомив про відмову від Договору в односторонньому порядку з дня отримання підрядником цього письмового повідомлення, та вимагав повернути аванс у розмірі 90 000,00 грн.

Беручи до уваги вказані фактичні обставини справи судовою колегією вказується, що відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання Глави 61 ЦК України.

Частинами 1, 2 статті 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Як вже зазначалось, факт перерахування позивачем в якості попередньої оплати на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 90 000,00 грн підтверджується платіжним дорученням № 467 від 19.11.2021.

Між сторонами складено акт здачі-приймання виконаних робіт № 112 від 20.02.2022 на суму 129 090,00 грн, підписаний відповідачем та Головою правління Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" ОСОБА_2, а також скріплений печаткою позивача.

Як вже було зазначено вище, у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/10339/22, залишеному без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023, судом було зроблено висновок про підтвердження більш вірогідними доказами того, що акт здачі-приймання виконаних робіт № 112 від 20.02.2022 було підписано не уповноваженою особою, а саме ОСОБА_2 , який станом на 20.02.2022 не був керівником Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ".

Поряд із цим, в силу ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Колегія суддів акцентує, що доказів визнання недійсним рішення загальних зборів членів Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ", яким ОСОБА_2 було обрано Головою правління кооперативу, матеріали справи не містять.

Більше того, позивач не спростовує обрання ОСОБА_2 на цю посаду і перебування на ній, а також не оспорює Договір, як такий, що вчинений представником із перевищенням наданих повноважень.

Крім того, позивач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, первинних документах бухгалтерського обліку.

Відбиток печатки Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" на акті здачі-приймання виконаних робіт № 112 від 20.02.2022 є свідченням його участі у прийнятті робіт за Договором. Позивачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки. Відтак відсутні підстави вважати, що печатка позивача використовувалася проти його волі.

З огляду на вказане, судова колегія вважає правильними висновки суду першої інстанції в межах питання існування господарських відносин між сторонами, а також про те, що скасування реєстраційних дій, якими, зокрема, було змінено керівника позивача, не мають впливу на господарські відносини останнього, поза-як члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу (ч. 5 ст. 16 Закону України "Про кооперацію") і виникнення та припинення їх повноважень не пов`язується із внесенням чи не внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Тому, враховуючи, що за приписом ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду, колегія суддів не вбачає неправильності висновку суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги правової оцінки певним фактам, наданих Господарським судом міста Києва при розгляді справи № 910/10339/22.

Частиною 1 статті 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з частинами 4, 6 статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Таким чином, згідно з положеннями статей 853, 882 ЦК України, якщо замовник не підписав акт та не висловив заперечення щодо виконаних робіт, то такі роботи вважаються прийнятими.

За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, подібний висновок щодо правозастосування ст.ст. 853, 882 ЦК України міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2021 у справі № 910/11592/19, від 20.04.2021 у справі № 905/411/17 та від 14.07.2021 у справі № 911/1981/20.

Тобто підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

З наведеного слідує обов`язок замовника здійснити оплату фактично виконаних підрядником робіт. Сама по собі відсутність підписаного сторонами акта виконаних робіт не може бути підставою для неоплати фактично виконаних робіт.

Враховуючи положення наведених вище норм законодавства, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акту виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

Якщо замовник в порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, що унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18 та від 15.10.2019 у справі № 921/262/18.

Як вбачається з матеріалів справи, підтвердженням виконання відповідачем робіт за Договором є наявні в матеріалах справи видаткові накладні № 21 від 28.10.2021, № 10 від 19.11.2021 та № 12 від 15.11.2021, відповідно до яких відповідач закуповував устаткування, витратні матеріали для виконання своїх зобов`язань за Договором.

Також у матеріалах справи наявні відеозаписи з камер відеоспостереження на території АГК "Північ".

З огляду на зазначені обставини, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відеозаписи самі по собі не є беззаперечним свідченням виконання робіт за Договором, однак їх наявність у відповідача може вказувати на встановлення та налаштування відеокамер на території позивача.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року в справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року в справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Враховуючи наведені обставини, а також наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, беручи до уваги фактичні дії як підрядника щодо виконання Договору, так і замовника щодо прийняття таких робіт, зважаючи, що надані відповідачем докази на підтвердження виконання робіт за Договором, а тим самим, і їх реального виконання, є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем на спростування обставин їх ненадання, за переконанням колегії суддів не підтвердженими з боку позивача є обставини про те, що відповідач не виконав свої зобов`язання за Договором.

З цих підстав судовою колегією визнається вмотивованим висновок суду попередньої інстанції про необґрунтованість аргументів позивача про невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

В свою чергу, беручи до уваги зазначене судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта щодо очевидності умисної змови неуповноваженого підписанта ОСОБА_2 з підрядником ФОП Смірнов І.В. та про фактичне невиконання останнім робіт за Договором, а також стосовно преюдиціальності обставин, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/10339/22.

Згідно тверджень позивача, 16.03.2024 ним було направлено відповідачу претензію, у якій, з-поміж іншого, повідомлено про односторонню відмову замовника від Договору.

Частинами 1, 3 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даними нормами, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.

Частиною третьою статті 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини 4 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3 частини 3 статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

З системного аналізу частини 3 статті 651, частини 4 статті 653, пункту 3 частини 3 статті 1212 ЦК України вбачається, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 537/4259/15-ц.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

За загальним правилом, визначеним у ч. 1 ст. 651 ЦК України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже про розірвання договору в порядку ч. 1 ст. 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про розірвання договору передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін. При цьому на розгляд суду можуть передаватися вимоги про розірвання договору не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором.

Так, частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 викладено правовий висновок щодо застосування положень ч. 2 ст. 651 ЦК України, згідно з яким йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час розгляду справи позивач не довів істотного порушення відповідачем умов Договору, що свідчить про відсутність підстав для розірвання Договору згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Так, права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 ЦК України, відповідно до якої:

- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина 1);

- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина 2);

- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3);

- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина 4).

Правовий аналіз частин 2 - 4 статті 849 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.

Так, частинами 2, 3 вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов, які напряму залежать від наявності порушень умов договору в діях підрядника, при цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.

Натомість частина 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору. Тобто вказана правова норма презюмує правомірність дій підрядника при виконанні договору і саме тому в разі відмови від договору виникає обов`язок замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати його збитки, на відміну від пункту 2 цієї норми, яка врегульовує право замовника на відмову якраз у випадку невиконання зобов`язань підрядником.

Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду в односторонньому порядку настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Подібні за замістом висновки наведені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19.

Крім того, статтею 852 ЦК України передбачено, що якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Як вже зазначалось, у претензії від 16.03.2024 позивач посилається одночасно на положеннями частин 2 - 4 статті 849, частини 2 статті 852, частини 3 статті 858 ЦК України, що унеможливлює встановлення дійсної підстави його відмови від Договору та визначення правових наслідків такої відмови, на що, між іншим, як вважає колегія суддів, правильно звернув увагу суд попередньої інстанції.

Між тим, у будь-якому випадку моментом відмови від Договору, з якого зобов`язання сторін припиняються в силу закону, позивач в претензії визначив день її отримання підрядником (відповідачем).

За відсутності доказів отримання відповідачем повідомлення позивача про відмову від Договору відсутні підставі вважати Договір розірваним.

З урахуванням вказаних обставин в цілому, на переконання суду апеляційної інстанції обґрунтованими є висновки місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про розірвання Договору та стягнення з відповідача авансу в сумі 90 000,00 грн, а також інфляційних втрат - 30 575,14 грн та 3% річних - 5 997,46 грн, як похідних від основного боргу вимог.

Щодо оскарження додаткового рішення у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема: у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).

Як вже вказувалось апеляційним господарським судом, апелянтом в апеляційній скарзі, окрім загальних посилань про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, не наведено мотивів для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024.

З урахуванням зазначеного, судова колегія акцентує увагу на такому.

Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).

Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Колегія суддів вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків Об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що на підтвердження судових витрат представником позивача надано копії: договору про надання правової допомоги № 176 від 15.08.2022, додатку № 5 від 19.04.2024 до договору про надання правової допомоги № 176 від 15.08.2022, акта наданих послуг від 08.07.2024 на суму 40 000,00 грн та звіту про обсяг наданих послуг від 08.07.2024; ордеру серії АІ № 1595692, виданого Адвокатським об`єднанням "ВР Партнерс" на ім`я адвоката Васюка М.М.; ордеру серії АІ № 1611635, виданого Адвокатським об`єднання "ВР Партнерс" на ім`я адвоката Рудніцького О.Л.

Згідно п. 1.1 Договору про надання правової допомоги № 176 від 15.08.2022 Адвокатське об`єднання "ВР Партнерс" зобов`язується надати Фізичній особі - підприємцю Смірнову Ігорю Віталійовичу визначені цим Договором юридичні послуги (правову допомогу) щодо захисту інтересів, прав та свобод останнього, зокрема у судах.

Плата за надані адвокатським об`єднанням послуги за цим Договором встановлюється відповідно до виставлених актів наданих послуг згідно з переліком послуг, зазначених у Додатках, що є невід`ємною частиною даного Договору (п. 5.1 Договору про надання правової допомоги № 176 від 15.08.2022).

У п. 1 Додатку № 5 від 19.04.2024 до Договору про надання правової допомоги № 176 від 15.08.2022 сторони погодили, що розмір гонорару адвокатського об`єднання за надання послуг згідно з цим Договором складається із загальної кількості годин витрачених адвокатським об`єднанням на надання послуг. Одна година наданої правової допомоги адвокатським об`єднанням клієнту за договором складає 2 000,00 грн.

Пунктом 2 цього Додатку визначено перелік послуг, що їх надає адвокатське об`єднання за договором, зокрема, юридичний аналіз позовної заяви Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" про розірвання договору та стягнення коштів у справі № 910/3617/24, аналіз документів, які надані клієнтом та формування правової позиції; підготовка та подання відзиву на позовну заяву у справі № 910/3617/24; участь в судових засіданнях у справі № 910/3617/24; інше.

Зі змісту Акта наданих послуг від 08.07.2024 та Звіту про обсяг наданих послуг від 08.07.2024 вбачається, що Адвокатським об`єднанням "ВР Партнерс" (виконавці адвокати: Васюк М.М., Рудніцький О.Л.) було надано, а відповідачем прийнято наступні послуги:

- проведення правового аналізу позовної заяви Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" про розірвання договору та стягнення коштів у справі № 910/3617/24, наданих документів клієнтом, аналіз законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, вивчення судової практики, формування позиції та консультування клієнта у справі № 910/3617/24; підготовка та подання відзиву на позовну заяву у справі № 910/3617/24, - вартістю 26 000,00 грн, із розрахунку витрачених 13 годин часу;

- підготовка та подання клопотань про приєднання доказів від 14.05.2024 та від 04.06.2024, - вартістю 4 000,00 грн кожне, із розрахунку витрачених 2 годин часу;

- участь у судових засіданнях 15.05.2024, 05.06.2024 та 03.07.2024, - вартістю 2 000,00 грн кожна, із розрахунку витрачених 1 години часу.

Загальна вартість наданих послуг складає 40 000,00 грн.

В свою чергу, заперечуючи проти покладення на позивача судових витрат, останній посилався на те, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності та не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Щодо зазначеного, колегія суддів вказує, що у даному випадку судом першої інстанції враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: складність справи; характер спірних правовідносин; твердження про те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути ані способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, ані становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу; принципів справедливості та верховенства права; реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності; розумності розміру витрат на правничу допомогу.

При цьому, апеляційний господарський суд акцентує, що судом 1-ої інстанції враховано аргументи позивача про необґрунтованість витрачання 13 годин часу на надання послуг із аналізу позовної заяви та підготовки відзиву у цій справі (з урахуванням суміжних послуг), оскільки ця справа є справою помірної складності, відсутні підстави вважати, що результат її вирішення міг вплинути на репутацію сторони або/чи вона викликала публічний інтерес. Крім того, відзив містить здебільшого цитування норм законодавства, а обсяг доказів у справі є незначним.

За таких обставин, з огляду на приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 5, 6 ст. 129 ГПК України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, по-перше, про те, що достатнім для надання відповідного обсягу послуг було 6 годин часу, що з урахуванням погодженої сторонами вартості однієї години роботи адвоката в розмірі 2 000,00 грн, становить 12 000,00 грн, які мають бути відшкодовані позивачем; по-друге, про обґрунтованість витрат адвоката на підготовку клопотань відповідача про приєднання доказів до матеріалів справи, які були задоволені; по-третє, що участь у судовому засіданні не обмежується виключно тривалістю судового засідання.

Зважаючи на наведене, на переконання колегії суддів вмотивованими є висновки суду першої інстанції про часткову обґрунтованість вимог відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо покладення на позивача витрат на правничу допомогу в сумі 26 000,00 грн (12 000,00 грн + 8 000,00 грн + 6 000,00 грн).

Зважаючи на вищевикладене, колегією суддів критично оцінюються твердження апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного додатково рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що при прийнятті оскаржуваних рішень місцевим господарським судом: не з`ясовано обставини, що мають значення для справи; не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; викладено висновки, які не відповідають встановленим обставинам справи; порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/3617/24 відповідають фактичним обставинам справи, не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

В свою чергу, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження в спростування викладених позивачем в апеляційні скарзі доводів в цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (позивача у справі).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/3617/24 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ".

4. Справу № 910/3617/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.12.2024.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак