Постанова

від 28.11.2024 по справі 908/3760/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2024 року м.Дніпро Справа № 908/3760/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 (суддя Давиденко І.В.)

у справі № 908/3760/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Южсервіселектромонтаж

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Южсервіселектромонтаж до Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально - монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж про стягнення 491 886,41 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором № 0107/2019-СП від 01.07.2019, які складаються з 58 411,54 грн. - 3% річних та втрат від інфляції в розмірі 433 474,87 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Южсервіселектромонтаж 58 411 (п`ятдесят вісім тисяч чотириста одинадцять) грн 54 коп. 3 % річних, 433 474 (чотириста тридцять три тисячі чотириста сімдесят чотири) грн 87 коп. втрат від інфляції, 5 902 (п`ять тисяч дев`ятсот дві) грн 64 коп. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі № 908/3760/23 та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при встановлені обставин, що мають значення для справи, які є недоведеними, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- задовольняючи позовні вимоги, господарський суд (окрім загального аналізу норм законодавства щодо природи зобов`язання, необхідності його виконувати, а також наслідків невиконання грошового зобов`язання проти чого Відповідач абсолютно не заперечує) виходив виключно з того, що «встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.03.2023 у справі № 908/364/22 обставини щодо наявності у відповідача боргу перед позивачем не доказуються при розгляді судом даної справи». Проте постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 280/1425/22 від 15.06.2023 р. (рішення суду у справі № 908/364/22 ухвалено 01.03.2023 і набрало чинності 12.06.2023 р.) господарську операцію з виконання Позивачем на користь Відповідача робіт за Договором субпідряду (у складі кількох інших аналогічних операцій Позивача) визнано фіктивною, тобто такою, що насправді не відбувалася;

- не є справедливим, добросовісним і розумним рішення, яке зобов`язує особу сплатити півмільйони штрафних санкцій за несвоєчасну оплату робіт, які насправді «кредитором» не виконувалися, що встановлено чинним рішенням українського суду;

- Відповідач просив суд, незалежно від результатів розгляду Верховним судом касаційної скарги Відповідача у справі № 280/1425/22 (точніше, у випадку задоволення цієї скарги, адже в будь-якому іншому випадку у задоволенні позову мало бути відмовлено в повному обсязі) зменшити розмір фінансової відповідальності Відповідача перед Позивачем, оскільки: - по-перше, йдеться про період прострочення, який припадає на час повномасштабної війни, при цьому Позивач знаходиться на підконтрольній Україні території і може продовжувати господарську діяльність, а Відповідач, потрапивши під окупацію, такої можливості повністю позбавлений (надмірне збагачення за рахунок іншої сторони); - по-друге, матеріалами справи абсолютно чітко підтверджується, що після початку війни Відповідач НЕ МІГ виконати зобов`язання перед Позивачем через прийняття державою політичного рішення про вивід з ринку належного країні-окупанту банківської установи і блокування, в зв`язку з цим, коштів клієнтів цієї установи на їхніх рахунках при цьому, Позивач отримав від Відповідача повну суму коштів, включно з інфляційними втратами і відсотками наступного дня після того, як гроші в достатній сумі були повернуті Відповідачу Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (баланс інтересів). Однак, вказаним аргументам Відповідача в Рішенні не надано жодної оцінки.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

03.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

06.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких він підтримав доводи своєї апеляційної скарги.

10.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких він просив розглянути апеляційну скаргу з урахуванням цих пояснень та без участі Відповідача.

В судовому засіданні 28.11.2024 приймав участь представник позивача. Відповідач (апелянт) явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої Товариством з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги подану відповідачем заяву про розгляд справи без його участі, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі відповідача (апелянта).

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 01.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж (Підрядник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Южсервіселектромонтаж (Субпідрядник, позивач) укладено Договір субпідряду № 0107/2019-СП (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Субпідрядник в межах договірної ціни виконує на свій ризик власними силами і засобами, якісно і у встановлений договором термін, роботи за темою: Заміна обладнання уніфікованого комплексу технічних засобів (УКТЗ) на програмно-технічний комплекс системи нормальної експлуатації турбінного відділення (ПТК СНЕ ТВ). Енергоблок № 5. Будівельно-монтажні роботи.

Згідно п. 1.2 Договору, Субпідрядник здає в обумовлені терміни виконані роботи підряднику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Підрядник зобов`язується прийняти і сплатити виконані роботи.

Відповідно до п. 2.1 Договору визначено, що договірна ціна робіт, доручених до виконання субпідряднику орієнтовно складає 3 995 000 (три мільйона дев`ятсот дев`яносто п`ять тисяч грн 00 коп.), у т.ч. ПДВ 20% - 665 833 грн 33 коп.

Згідно з п. 4.1.1 Договору, оплата за виконані роботи здійснюється підрядником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок субпідрядника в термін 45 діб після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В.

На виконання умов Договору, позивач виконав на користь відповідача роботи на загальну суму 2 986 952,28 грн з ПДВ, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2) за листопада 2019 року від 19.11.2019, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2019 року на суму 2 986 952,28 грн.

Відповідачем оплачені будівельно-монтажні роботи за договором на загальну суму 1604318,50 грн.

Заборгованість в розмірі 1 382 633,78 грн відповідачем не сплачена в строки не була.

08.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю ЮЖСЕРВІСЕЛЕКТРОМОНТАЖ звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ про стягнення 1 382 633,78 грн основної заборгованості за виконані роботи за Договором № 0107/2019/СП від 01.07.2019, 141131,54 грн 3 % річних, 315 118,11 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.03.2023 у справі № 908/364/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЮЖСЕРВІСЕЛЕКТРОМОНТАЖ до Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЮЖСЕРВІСЕЛЕКТРОМОНТАЖ 1 382 633,78 грн основної заборгованості за виконані роботи за Договором №0107/2019-СП від 01.07.2019, 141 131,54 грн 3 % річних, 315 118,11 грн інфляційних втрат та 13 791,25 грн судового збору.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у справі №908/364/22, рішення Господарського суду Запорізької області від 01.03.2023 залишено без змін.

27.06.2023 на виконання рішення суду у справі №908/364/22 вiд 01.03.2023 відповідачем було оплачено 1 852 674,68 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 281.

Отже, оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.03.2023, яке набрало законної сили, встановлено факт наявності у відповідача заборгованості, при цьому погашення заборгованості здійснено відповідачем 27.06.2023, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції, перевіривши надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум інфляційних втрат за період з січня 2022 по травень 2023 в розмірі 433 474,87 грн та 3% річних за період з 29.01.2022 по 26.06.2023 в розмірі 58411,54 грн, вважав їх арифметично вірними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, відповідно позовні вимоги підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

21.12.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. б/н від 21.12.2023 (вх. № 4132/08-07/23) Товариства з обмеженою відповідальністю Южсервіселектромонтаж до Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально - монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж про стягнення 491 886,41 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором № 0107/2019-СП від 01.07.2019, які складаються з 58 411,54 грн. - 3% річних та втрат від інфляції в розмірі 433474,87 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено строки виконання грошового зобов`язання, в зв`язку з чим позивачем нараховано суми 3 % річних та втрат від інфляції.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов`язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч. 4 ст. 179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

В силу норми ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.03.2023 у справі № 908/364/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЮЖСЕРВІСЕЛЕКТРОМОНТАЖ до Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЮЖСЕРВІСЕЛЕКТРОМОНТАЖ 1 382 633,78 грн основної заборгованості за виконані роботи за Договором №0107/2019-СП від 01.07.2019, 141 131,54 грн 3 % річних, 315 118,11 грн інфляційних втрат та 13 791,25 грн судового збору.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у справі № 908/364/22, рішення Господарського суду Запорізької області від 01.03.2023 залишено без змін.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Отже, рішення Господарського суду Запорізької області від 01.03.2023 у справі №908/364/22 набрало законної сили 12.06.2023.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом у справі№ 908/364/22 встановлено, що на виконання укладеного між сторонами 01.07.2019 Договору субпідряду № 0107/2019-СП, позивач виконав на користь відповідача роботи на загальну суму 2 986 952,28 грн з ПДВ, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2) за листопада 2019 року від 19.11.2019, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2019 року на суму 2986952,28 грн.

Відповідачем оплачені будівельно-монтажні роботи за договором на загальну суму 1604318,50 грн. Заборгованість в розмірі 1 382 633,78 грн відповідачем не сплачена в строки не була, що і стало підставою для задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ 1382633,78 грн основної заборгованості за виконані роботи за Договором №0107/2019-СП від 01.07.2019, 141 131,54 грн 3 % річних, 315 118,11 грн інфляційних втрат та 13 791,25 грн судового збору.

Відтак, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.03.2023 у справі № 908/364/22 обставини щодо наявності у відповідача боргу перед позивачем не доказуються при розгляді судом даної справи.

Натомість апелянт зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, господарський суд (окрім загального аналізу норм законодавства щодо природи зобов`язання, необхідності його виконувати, а також наслідків невиконання грошового зобов`язання проти чого Відповідач абсолютно не заперечує) виходив виключно з того, що «встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.03.2023 у справі № 908/364/22 обставини щодо наявності у відповідача боргу перед позивачем не доказуються при розгляді судом даної справи». Проте постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 280/1425/22 від 15.06.2023 р. (рішення суду у справі № 908/364/22 ухвалено 01.03.2023 і набрало чинності 12.06.2023 р.) господарську операцію з виконання Позивачем на користь Відповідача робіт за Договором субпідряду (у складі кількох інших аналогічних операцій Позивача) визнано фіктивною, тобто такою, що насправді не відбувалася. Не є справедливим, добросовісним і розумним рішення, яке зобов`язує особу сплатити півмільйони штрафних санкцій за несвоєчасну оплату робіт, які насправді «кредитором» не виконувалися, що встановлено чинним рішенням українського суду.

Апеляційний суд зауважує, що у справі № 280/1425/22 предметом розгляд справи був факт несплати відповідачем податків та правомірності/неправомірності нарахування податковим органом останньому податкових зобов`язань.

Зі змісту згаданої постанови апеляційного суду адміністративної юрисдикції слідує, що колегія суддів дійшла висновку про «фіктивний характер відповідних господарських операцій, задекларованих позивачем у перевіряємий період з ТОВ «ЮЖСЕРВІСЕЛЕКТРОМОНТАЖ», що у свою чергу як підсумок, позбавляє первинні документи позивача оформлені по взаємовідносинам з ТОВ «ЮЖСЕРВІСЕЛЕКТРОМОНТАЖ» юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту та витрат, а позивача - права на його формування та відображення у бухгалтерському і податковому обліку…».

Варто зазначити, що ТОВ «Южсервіселектромонтаж» не був учасником судового процесу у справі № 280/1425/22, а тому обставини, встановлені судовими рішеннями у даній справі, не є преюдиційними для Позивача в розумінні приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Водночас, як повідомлено самим скаржником у додаткових поясненнях та вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень: Постановою Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 280/1425/22 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" задоволено: постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2023 року у справі №280/1425/22 скасовано, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року залишено в силі.

Оскільки рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2022 у справі № 280/1425/22 адміністративний позов Відповідача до Головного управління ДПС у Запорізькій області, яким, власне, і ставилася під сумнів реальність виконання Позивачем робіт за договором субпідряду, було задоволено, - на даний момент наявність грошових зобов`язань Відповідача перед Позивачем з підстав фіктивності господарської операції з виконання Позивачем на користь Відповідача робіт за Договором субпідряду не може вважатися оспорюваною обставиною.

При цьому як зазначив сам Відповідач, головна причина, через яку він не міг погодитися із оскаржуваним рішенням, втратила актуальність.

Судом встановлено, що 04.07.2023 у справі № 908/364/22 Господарським судом Запорізької області видано відповідний наказ.

27.06.2023 на виконання рішення суду по справі №908/364/22 вiд 01.03.2023 відповідачем було оплачено 1 852 674,68 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №281.

Тобто відповідачем виконано рішення Господарського суду Запорізької області від 01.03.2023 у справі № 908/364/22 лише 27.06.2023, у зв`язку з чим позивачем нараховано відповідачу 3 % річних за період з 29.01.2022 по 26.06.2023 в сумі 58 411,54 грн та за період з січня 2022 по травень 2023 втрат від інфляції в сумі 433 474,87 грн.

Виходячи із положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене тим, що грошовим коштам притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо), що призводить до зниження їхньої купівельної спроможності, дисбалансу попиту і пропозиції.

Правовий аналіз положень статті 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу, зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та % річних аж до повного виконання боржником грошового зобов`язання.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Судом першої інстанції було перевірено періоди нарахування суми 3 % річних та втрат від інфляції у справі № 908/364/22 та встановлено, що заявлені позивачем у даній справі №908/3760/23 періоди нарахування втрат від інфляції з січня 2022 року по травень 2023 року та 3 % річних з 29.01.2022 до 26.06.2023 з урахуванням фактичного погашення заборгованості з суми основної заборгованості встановленої в рішенні Господарського суду Запорізької області від 01.03.2023 у справі №908/364/22, а саме: 1 382 633,78 грн є правильними.

Перевіривши надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум інфляційних втрат за період з січня 2022 по травень 2023 в розмірі 433 474,87 грн та 3% річних за період з 29.01.2022 по 26.06.2023 в розмірі 58 411,54 грн, суд дійшов обґрунтованого висновку, що такі є арифметично правильними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають задоволенню.

Апелянтом не оскаржується правильність виконаних нарахувань.

Натомість як вбачається з доводів апеляційної скарги, Відповідач просив суд, незалежно від результатів розгляду Верховним судом касаційної скарги Відповідача у справі № 280/1425/22 (точніше, у випадку задоволення цієї скарги, адже в будь-якому іншому випадку у задоволенні позову мало бути відмовлено в повному обсязі) зменшити розмір фінансової відповідальності Відповідача перед Позивачем, оскільки: - по-перше, йдеться про період прострочення, який припадає на час повномасштабної війни, при цьому Позивач знаходиться на підконтрольній Україні території і може продовжувати господарську діяльність, а Відповідач, потрапивши під окупацію, такої можливості повністю позбавлений (надмірне збагачення за рахунок іншої сторони); - по-друге, матеріалами справи абсолютно чітко підтверджується, що після початку війни Відповідач НЕ МІГ виконати зобов`язання перед Позивачем через прийняття державою політичного рішення про вивід з ринку належного країні-окупанту банківської установи і блокування, в зв`язку з цим, коштів клієнтів цієї установи на їхніх рахунках при цьому, Позивач отримав від Відповідача повну суму коштів, включно з інфляційними втратами і відсотками наступного дня після того, як гроші в достатній сумі були повернуті Відповідачу Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (баланс інтересів). Однак, вказаним аргументам Відповідача в Рішенні не надано жодної оцінки.

Колегія суддів зауважує, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18).

Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зазначила таке: за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц (п. 8.35).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (п. 8.38).

Вказана правова позиція була відображена в подальшому у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.

При цьому варто зазначити, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов`язується з наявністю в діях відповідача вини, оскільки такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов`язання), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, положення законодавства, що стосуються саме неустойки (штрафних санкцій), на які посилається апелянт, є не застосовними по відношенню до 3% річних та інфляційних втрат.

Поряд з цим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19): «господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань» (п. 8.32).

Для зменшення нарахованих позивачем сум має бути встановлена очевидна їх неспівмірність, в тому числі обставини того, що наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Проте судом враховується, що у разі неухильного виконання Відповідачем домовленостей закріплених у договорі № 0107/2019-СП, у Позивача були б відсутні підстави стягнення інфляційних втрат та 3% річних. А своєчасне виконання в подальшому судового рішення про їх стягнення дозволило б уникнути пред`явлення позивачем позову, що є предметом цього судового розгляду.

Доводи апелянта про те, що період прострочення припав на час повномасштабної війни, при цьому Позивач знаходиться на підконтрольній Україні території і може продовжувати господарську діяльність, а Відповідач, потрапивши під окупацію, такої можливості повністю позбавлений (надмірне збагачення за рахунок іншої сторони), відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Виходячи з наведених норм, наявність форс-мажорних обставин є підставою для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від обов`язку виконання основного зобов`язання.

Відповідач не підтвердив у встановленому порядку настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку щодо виконання рішення суду.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року … (який триває станом на час прийняття процесуального рішення в цій справі по суті спору).

Рішенням Торгово-промислової палати України від 28.02.22 № 2024/02.0-7.1 на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України:

- засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року … відповідно до Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні;

- підтверджено, що зазначені обставини з 24.02.22 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи ін. зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи ін. нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідач не надав доказів повідомлення Позивача про неможливість виконання рішення суду через настання форс-мажорних обставин.

В свою чергу, апеляційний суд зазначає, що статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом ч. 2 ст. 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Поряд з цим, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно ст.ст. 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

В свою чергу, Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними, (3) для конкретного випадку. Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Колегія зазначає, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, а учасником правовідносин має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.

Як передбачено ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, відповідачем не доведено, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за рішенням суду.

Твердження відповідача про припинення господарської діяльності після початку повномасштабного вторгнення після 24.02.2022 є бездоказовим та не підтверджене будь-якими належними доказами.

Апеляційний суд зауважує, що в даному випадку зазначені відповідачем обставини щодо введеного та діючого на даний час воєнного стану в України негативно впливають не тільки на результати господарської діяльності відповідача. Всі суб`єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України, в тому числі і позивач, знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В свою чергу, ч. 1 ст. 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як Позивач так і Відповідач є суб`єктами господарювання та несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Кожна із сторін, укладаючи договір, приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір. Погіршення економічної ситуації, збитковість виробництва, так само як і відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності, не є форс-мажорною, незвичайною і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки.

Так само, є безпідставним посилання на те, що розрахунок із Позивачем було затримано через несвоєчасну оплату робіт замовником Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», адже ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що порушення зобов`язань контрагентами боржника, не вважається обставинами, які є підставою для звільнення його від виконання зобов`язання.

В силу чого судом не приймаються до уваги обставини неналежного виконання зобов`язань контрагентами Відповідача.

Стосовно можливої збитковості Відповідача, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною що дає підстави для зменшення нарахованих штрафних санкцій, адже як вже було зазначено, підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб`єкт господарювання.

В свою чергу, можлива відсутність збитків у Позивача не є визначальним критерієм для зменшення заявленої до стягнення неустойки, а лише однією із складових, які враховуються судом в комплексі з оцінкою інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, зважаючи на те, що зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення розміру компенсаційних нарахувань позивача.

За таких умов, відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі № 908/3760/23.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі № 908/3760/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського Запорізької області від 27.02.2024 у справі № 908/3760/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 16.12.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко