Постанова

від 04.12.2024 по справі 914/151/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/151/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Національного банку України - Каратун Т. В.,

Приватного акціонерного товариства

«Шкіряне підприємство «Світанок» - Білана Н. М.,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «Мі2кра» - не з`явився,

Приватного виробничо-комерційного

підприємства «Універсал-Сервіс» - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця

Волощука Василя Івановича - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шкіряне підприємство «Світанок»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 (у складі колегії суддів: Якімець Г. Г. (головуючий), Бойко С. М., Бонк Т. Б.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 04.06.2024 (суддя Яворський Б. І.)

у справі № 914/151/24

за позовом Національного банку України

до Приватного акціонерного товариства «Шкіряне підприємство «Світанок»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мі2кра», Приватного виробничо-комерційного підприємства «Універсал-Сервіс», Фізичної особи-підприємця Волощука Василя Івановича,

про виселення із займаних приміщень,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Національний банк України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шкіряне підприємство «Світанок» (далі - ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок») про виселення із займаних приміщень, розташованих за адресою: вул. Жовківська, 63, м. Львів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір оренди від 04.01.2022 № ОР-04/01/22, за умовами якого відповідач є орендарем приміщень, розташованих за адресою: вул. Жовківська, 63, м. Львів, є нікчемним в силу закону, оскільки банк, як іпотекодержатель, згоди на укладення такого договору не надавав.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.03.2024 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мі2кра», Приватне виробничо-комерційне підприємство «Універсал-Сервіс», Фізичну особу-підприємця Волощука Василя Івановича.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.06.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024, позовні вимоги задоволено. Виселено ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» з будівлі літ. «А-2» загальною площею 1363,5 кв. м; будівлі літ «А'-2» загальною площею 1610,7 кв. м; будівлі літ. «А-4» загальною площею 7417,0 кв. м, що розташовані за адресою: вул. Жовківська, 63, м. Львів.

Не погоджуючись з висновками судів апеляційної та першої інстанцій, у жовтні 2024 року ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 04.06.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.11.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 914/151/24 за касаційною скаргою ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 04.06.2024 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.12.2024.

Національний банк України у відзиві на касаційну скаргу зазначає про необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мі2кра», Приватне виробничо-комерційного підприємство «Універсал-Сервіс», Фізична особа-підприємець Волощук Василя Івановича у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначені учасники справи не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Національного банку України та ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 04.06.2014 між Національним банком України (кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (позичальник, далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») укладено кредитний договір № 12/09/6, відповідно до умов якого (з урахуванням додаткових договорів) кредитор надає позивальнику кредит на суму 2 000 000 000,00 грн на строк з 04.06.2014 до 30.12.2016 (включно), шляхом збільшення ліміту за відкритою кредитною лінією відповідно до кредитного договору від 16.02.2009 № 12/09.

11.06.2014 між Національним банком України (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юрок Плюс» (іпотекодавець, далі - ТОВ «Юрок Плюс») укладено іпотечний договір (зареєстрований в реєстрі за № 583), відповідно до умов якого цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного во говору від 04.06.2014 12/09/6 та будь-яких додаткових правочинів , які можуть бути укладені після укладення цього договору.

Пунктом 5 договору передбачено, що у забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно:

1) будівлю їдальні, літ. «А-2» загальною площею 780 кв. м, що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вул. Жовківська, 63, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на будівлю від 06.05.2008, виданого Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, та зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно як об`єкт нерухомого майна - будівля їдальні літ. «А-2», загальною площею 780 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 20786746101. Право власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 333378, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.03.2013 № 1186676.

2) будівлю літ. «А-2» загальною площею 1363,5 кв. м, що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вул. Жовківська, 63, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на будівлю від 18.04.2005, виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, та зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно як об`єкт нерухомого майна - будівля літ. «А-2», загальною площею 1363,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 20734046101. Право власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 332352, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.03.2013 № 1183079.

3) будівлю літ. «А'-2» загальною площею 1610,7 кв. м, що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вул. Жовківська, 63, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на будівлю від 18.04.2005, виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради та зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно як об`єкт нерухомого майна - будівля літ. «А'-2», загальною площею 1610,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 18962946101. Право власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 304964, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.03.2013 № 1078458.

4) будівлю літ. «А-4» загальною площею 7417 кв. м, що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вул. Жовківська, 63, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на будівлю від 18.04.2005, виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, та зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно як об`єкт нерухомого майна - будівля літ. «А-4», загальною площею 7417 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 18952346101. Право власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 304839, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.03.2013 № 1078013.

11.06.2014 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено інформацію про обтяження вказаного нерухомого майна іпотекою, що підтверджується копіями інформаційних довідок.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі № 914/569/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021, задоволено позовні вимоги Національного банку України до ТОВ «Юрок Плюс», за участю третьої особи ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», про звернення стягнення на предмет іпотеки. В рахунок часткового погашення заборгованості ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» за кредитним договором від 04.06.2014 № 12/09/6 з додатковими договорами, перед Національним банком України в загальній сумі заборгованості (станом на 05.12.2017) у розмірі 2 135 863 013,70 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 11.06.2014, укладеним між Національним банком України та ТОВ «Юрок Плюс», а саме: 1) будівлю їдальні літ. «А-2» загальною площею 780 кв. м, що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вул. Жовківська, 63, що належить ТОВ «Юрок Плюс» на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на будівлю від 06.05.2008; 2) будівлю літ. «А-2» загальною площею 1363,5 кв. м, що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вул. Жовківська, 63, що належить ТОВ «Юрок Плюс» на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на будівлю від 18.04.2005; 3) будівлю літ. «А'-2» загальною площею 1610,7 кв. м, що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вул. Жовківська, 63, що належить ТОВ «Юрок Плюс» на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на будівлю від 18.04.2005; 4) будівлю літ. «А-4» загальною площею 7417 кв. м, що розташована за адресою: Львівська область, місто Львів, вул. Жовківська, 63, що належить ТОВ «Юрок Плюс» на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на будівлю від 18.04.2005; встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах із визначенням вартості майна у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

На виконання зазначеного рішення Господарським судом Львівської області видано відповідні накази.

08.04.2021 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65057201.

04.01.2022 між ТОВ «Юрок Плюс» (орендодавець) та ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № ОР-04/01/22, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування нежитлові приміщення, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 1363,5 кв. м під літ. «А-2»; нежитлове приміщення загальною площею 1610,7 кв. м під літ. «А'-2»; нежитлове приміщення загальною площею 7417,0 кв. м під літ. «А-4»; адреса приміщення: м. Львів, вул. Жовківська, 63; строк дії договору до 31.12.2023.

Вказані приміщення передано відповідачу згідно з актом прийому-передачі від 04.01.2022.

10.06.2022 між сторонами договору оренди підписано додаткову угоду № 1, якою продовжено строк дії договору оренди до 31.05.2025.

Водночас, 04.01.2022 між ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» та третіми особами у справі укладено ряд договорів суборенди нерухомого майна по вул. Жовківська, 63 у м. Львові з додатковими угодами до них.

02.01.2023 договори суборенди переукладено на новий строк.

01.01.2024 між ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» та третіми особами укладено додаткові угоди до договорів суборенди від 02.01.2023.

Разом з тим, 23.08.2022 Національному банку України видано свідоцтва про право власності (реєстраційні номери 3379, 3382 та 3385) на зазначені вище нежитлові приміщення.

Згідно з актом від 14.09.2022 постійно діючою комісією з огляду набутого майна під час огляду, на підставі рішення Правління Національного банку України «Про набуття Національним банком України права власності на нерухоме майно, передане в іпотеку Національному банку України юридичною особою, яка є майновим поручителем ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» за наданим кредитом» від 28.07.2022 № 377-рш та наказу Національного банку України «Про створення комісії з огляду набутого майна» від 18.06.2019 № 292-но, набутого нерухомого майна, зокрема, встановлено, що майно використовується ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» на підставі договору оренди від 04.01.2022 № ОР-04/01/22.

09.12.2022 Національний банк України листом № 63-0005/85401 «Про правонаступництво по договору оренди» повідомив відповідача, що 23.08.2022 в рахунок погашення кредиту рефінансування набув право власності на спірні об`єкти та інформував товариство про необхідність повідомити банк про готовність продовжити оренду майна.

23.11.2023 Національний банк України звернувся до ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» з вимогою № 63-0006/86703 про звільнення нерухомого майна.

21.12.2023 ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» повідомило банк про відсутність підстав для звільнення нерухомого майна, пославшись на додаткову угоду № 1 від 10.06.2022 до договору оренди від 04.01.2022 № ОР-04/01/22.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про виселення ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» із займаних приміщень, Національний банк України свої вимоги обґрунтував нікчемністю в силу статті 12 Закону України «Про іпотеку» договору оренди, на підставі якого відповідач орендує ці приміщення, у зв`язку тим, що банк як іпотекодержатель згоди на передачу в строкове платне користування цих приміщень не надавав.

Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність згоди позивача як іпотекодержателя на передачу в строкове платне користування спірного майна, а відтак і нікчемність в силу статті 12 Закону України «Про іпотеку» договору оренди нежитлового приміщення від 04.01.2022 № ОР-04/01/22 та укладеної у подальшому додаткової угоди № 1 від 10.06.2022 до нього, дійшов висновку про відсутність підстав для користування відповідачем та третіми особами як суборендаторами спірним майном та відповідно задовольнив позовну вимогу про виселення відповідача зі спірного майна.

У поданій касаційній скарзі ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішені спору висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (скаржником помилково заначено номер № 2-383/2010) та постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 914/637/19.

Крім того, ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, що є підставою для скасування судових рішень, передбаченою пунктом 1частини 3 статті 310 ГПК України; а також на порушення судами попередніх інстанцій пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України, а саме: суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Умови прийнятності касаційної скарги, за змістом норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок», обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неврахування судами попередніх інстанцій висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 та постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 914/637/19.

Так, у справі № 914/637/19 (за позовом прокурора в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру до фермерського господарства про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, предметом розгляду Верховним Судом були рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні клопотання прокурора про заміну учасника справи ГУ Держгеокадастру його правонаступником - міською радою.

Разом з тим, предметом розгляду у справі № 914/151/24, що розглядається, є позовні вимоги банку як власника приміщень про виселення орендаря у зв`язку з нікчемністю в силу статті 12 Закону України «Про іпотеку» договору оренди, укладеного без згоди банку як іпотекодержателя на передачу цих приміщень у строкове платне користування відповідачу.

Також, суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо презумпції правомірності правочину, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, оскільки наведені скаржником висновки у зазначеній справі носять загальний характер, а висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, про задоволення позову, таким висновкам не суперечать, а зроблені з урахуванням обставин, встановлених у цій справі.

Отже, правовідносини у справі № 914/151/24, що розглядається, та у справах № 914/637/19 та № 2-1383/2010, на які посилається скаржника у касаційній скарзі, не є подібними, ураховуючи відмінні фактичні обставини, зміст та правове регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Так, на обґрунтовування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, ПрАТ «Шкіряне підприємство «Світанок» посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили письмові докази (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України), а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 3 статті 310 ГПК України).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів у випадку не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Також, згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Частинами 1 та 2 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21.

Матеріалами справи та змістом оскаржуваних рішень підтверджується належне дослідження судами попередніх інстанцій доказів у справі, надання їм оцінки, а доводи касаційної скарги про встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, не містять належного обґрунтування, зокрема, які саме обставини і на підставі яких саме доказів, як і не містять доводів стосовного наслідків впливу означеного на результат вирішення судами спору по суті, тобто є безпідставними та необґрунтованими.

Саме лише посилання скаржника на те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

При цьому такі доводи скаржника насамперед зводяться до спонукання Суду до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 300 ГПК України.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної\ інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 914/151/24 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Шкіряне підприємство «Світанок» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шкіряне підприємство «Світанок» у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 04.06.2024 у справі № 914/151/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

О. В. Случ