Постанова

від 17.12.2024 по справі 144/924/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/924/24

Провадження № 22-ц/801/2513/2024

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Довгалюк Л. В.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Діденко Наталії Петрівни,

на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Довгалюк Л.В., повний текст якого складено 15 жовтня 2024 року

у справі № 144/924/24

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до ОСОБА_2 (відповідач)

за участі Органу опіки та піклування Теплицької селищної ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 (треті особи)

про позбавлення батьківських прав, -

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в районний суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 2008 по 2019 роки він проживав без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 . Від цих стосунків ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 .

Починаючи з 2021 року дитина проживає разом із ним та перебуває на його утриманні. Позивач доглядає та виховує сина самостійно, забезпечує матеріально та піклується про стан його здоров`я, а відповідач в свою чергу самоусунулася від виховання дитини, не цікавиться життям сина, не підтримує з ним зв`язку, не допомагає його утримувати.

Вважає, що має місце повне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, нехтування ними, а тому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

13 листопада 2024 року позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Діденко Н.П. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд безпідставно вважав висновок органу опуки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав недостатньо обґрунтованим, незважаючи на те, що у ньому повно викладено усі обставини щодо ухилення матері від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Ухвалюючи рішення суд не врахував думку дитини, допитаної у судовому засіданні, який не заперечував проти позбавлення матері батьківських прав відносно нього.

Судом не досліджено усіх обставин, на які він посилається у рішенні, зокрема, щодо проживання дитини з матір`ю за кордоном і відібрання його батьком, оскільки жодні докази, які б підтверджували ці обставини, в матеріалах справи відсутні.

Вважає також порушенням норм процесуального права залучення судом до участі у справі третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки підстави для позбавлення відповідача батьківських прав виникли у 2021 році, тобто до початку введення воєнного стану. При цьому судом не встановлено, чи є позивач військовозобов`язаним і чи підлягає він мобілізації, а відтак чи може вплинути судове рішення на права і обов`язки цієї третьої особи.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзиви на апеляційну скаргу суду учасниками справи не подані, проте їх відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 03 грудня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Діденко Н.П. вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній, і просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 засобами електронної пошти надіслала суду письмову заяву про розгляд справи в її відсутність. Проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 07.05.2024, складеного комісією в складі: начальника ССД Теплицької селищної ради Гижко О.Г., головним спеціалістом ССД Теплицької селищної ради Остапчук М.Д., начальником відділу освіти, культури, молоді та спорту Теплицької селищної ради Вербоватою Н.А., малолітній ОСОБА_3 проживає разом із батьком, який виховує його самостійно. Хлопчик забезпечений одягом, взуттям, харчуванням, шкільним приладдям та іншим, батько переймається його здоров`ям, успіхами у навчанні. Мати проживає окремо.

Згідно з довідкою Кивачівської гімназії Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області № 01-28/56 від 10.05.2024 утриманням та вихованням дитини самостійно займається батько, який добросовісно ставиться до виконання батьківських обов`язків, забезпечує потреби сина, підтримує постійний контакт із гімназією, переймається успішністю навчання, систематично відвідує батьківські збори. Мати проживає окремо за кордоном, контакту з гімназією не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, не спілкується з вчителями, батьківські збори не відвідує.

За висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області від 21.08.2024, доцільним є позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_3 .

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем навмисного та систематичного ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків та її винної поведінки.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні спору в цій справі суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Колегія суддів враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Окремо слід звернути увагу на положення частини 6 статті 19 СК України стосовно того, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області від 21.08.2024 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, ґрунтується фактично на поясненнях наданих позивачем в ході проведеної перевірки. Проте, виходячи з положень частин шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування матір`ю дитини своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з її боку загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав, лише зазначено, що вказане не буде мати негативного впливу на дитину з огляду на її ставлення до матері.

Поряд з цим, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків. Отже, з висновку не вбачається, чи були з`ясовані причини, з яких відповідач, бажаючи спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, не виконувала своїх обов`язків.

А тому колегія суддів вважає, що орган опіки та піклування дійшов передчасного висновку щодо позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до своєї дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Апеляційний суд вважає необхідним також врахувати у цій справі наявні об`єктивні причини неможливості активної участі матері у житті дитини, зокрема через виїзд останньої за кордон, що підтверджується матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції думки дитини, який не заперечував проти позбавлення матері батьківських прав щодо нього, є непереконливими з огляду на тривале проживання дитини із батьком, обмеження спілкування з матір`ю, а також з урахуванням частини третьої статті 171 СК України, відповідно до якої суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Думка дитини, яка не досягла віку 14 років, при вирішенні спору про визначення її місця проживання не може розглядатися судом, як право вето, разом із тим ухвалення судом рішення всупереч думці дитини має бути належним чином мотивоване, в першу чергу, інтересами дитини.

Як неодноразово зазначав у своїх постановах Верховний Суд, сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та в сукупності.

Належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віку і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов`язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції під час розгляду справи у присутності представника органу опіки та піклування заслухав думку малолітньої дитини - ОСОБА_3 , який повідомив, що не бажає залишити батька. Щодо своєї матері, то хлопчик сказав, що вона приїздить до нього приблизно один раз на рік, привозить смаколики та запрошує переїхати разом з нею за кордон.

Зазначене свідчить про те, що матір не втратила інтересу до дитини, але й не може змінити її місце проживання без згоди дитини і батька дитини. Між матір`ю і дитиною не склалися відносини, які б свідчили про фактичну втрату сімейного зв`язку і неможливість його відновлення.

В матеріалах справи (а.с. 9-10) міститься акт оцінки потреб сім`ї/особи складений фахівцями КЗ «Центр соціальних служб Теплицької селищної ради» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за змістом якого, у розділі «емоційний стан» наявна інформація про те, що «хлопчик проговорює, що на маму ображений».

Апеляційний суд зазначає, що образа дитини на матір не може бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки малолітня дитина є вразливою до певних ситуацій та маніпуляцій зі сторони дорослих, а тому слід враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого ставлення в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Крім того, та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, його вихованням і розвитком займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Отже, у цій справі судом не встановлено умисної винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми обов`язками, а відтак колегія суддів вважає про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, передбачених частиною 2 статті 164 СК України, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, і допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, її винну поведінку щодо сина.

А тому суд першої інстанції, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

У апеляційній скарзі заявник посилається на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 203/4279/20, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 203/4279/20 скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходячи з якнайкращих інтересів малолітньої дитини, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про позбавлення батьківських прав батька дитини, оскільки він свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо малолітньої дитини, яка не знає його як батька; змінити поведінку відповідача у кращий бік неможливо.

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2019 року № 661/2532/17 зазначено, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними. Наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, провадження № 61-2861св20, серед іншого, зазначено, що заперечення відповідачем проти позову про позбавлення батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21 зазначено, що: «Особливістю справи, що переглядається, є те, що позивач звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав вдруге. У такому разі позивач має надати докази на підтвердження того, що після ухвалення рішення про відмову в позбавленні батьківських прав (яке ґрунтувалося на висновку про те, що позбавлення таких прав є крайнім заходом впливу на відповідача) відповідач не змінив ставлення до виховання дитини, батьківські обов`язки й надалі не виконує. Водночас відповідач має надати докази на підтвердження зміни його ставлення до виконання батьківських обов`язків, існування об`єктивних перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. […] Верховний Суд дійшов переконання що у такій правовій ситуації, коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного із батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого із батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий із батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

У постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він свідомо обрав такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні статті 164 СК України; відповідач з 2014 року проживає за межами України та з указаного часу не бере участі у вихованні дітей, не піклується про них, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дітей, як складову частину виховання; відповідач був достовірно обізнаний про тяжку життєву ситуацію дітей, викликаною хворобою та смертю їх матері, однак не вжив заходів для забезпечення догляду за дітьми, які після смерті матері були позбавлені будь-якого батьківського піклування, що викликало необхідність встановлення опіки над ними та призначення опікуна.

У постанові Верховного Суду 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18 зазначено, що «суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав. Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та не бажає піклуватися про дитину, брати участі у його вихованні, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із сином, матеріально не забезпечує».

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15 зазначено, що «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Встановивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками і те, що батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні первісного позову».

Отже судові рішення, ухвалені у наведених справах за інших фактичних обставим ,які кардинально відрізняються від тих, що установлені судом у справі, яка переглядається в апеляційному порядку.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставне залучення до участі у справі як третю особу ІНФОРМАЦІЯ_3 з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 53 ЦПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який у подальшому було продовжено та не скасовано й на даний час.

Триває загальна мобілізація в Україні.

Згідно з абз.1 частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Оскільки за результатами вирішення питання про позбавлення матері батьківських прав у заявника може виникнути право на відстрочку від мобілізації, що в свою чергу впливає на вирішення питання щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, та враховуючи введений в державі воєнний стан, суд першої інстанції прийшов вірного висновку про залучення до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За вказаних підстав порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Діденко Наталії Петрівни залишити без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді М.В. Матківська

В.В. Сопрун