Постанова

від 12.12.2024 по справі 523/14910/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7030/24

Справа № 523/14910/23

Головуючий у першій інстанції Мурманова І. М.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія: 52

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Унгуряну Сергія Івановича на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 липня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

19.08.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Унгуряну Сергій Іванович звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Позивач просив стягнути з відповідача нараховану та невиплачену заробітну плату в сумі: 4 345 грн; нараховану та невиплачену компенсацію за невикористану щорічну відпустку, без відрахувань (утримання) податків і обов`язкових платежів в сумі: 4 566,16 грн; середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за період з 16.02.2023 по 16.08.2023 в сумі: 150 548, 16 гривень; витрати на правничу допомогу в сумі 15 000 грн (т. 1, а.с. 1-5).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 липня 2024 року позовні вимоги були залишені без задоволення (т. 1, а.с. 220-223).

30.08.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Унгуряну Сергій Іванович засобами поштового зв`язку направив апеляційну скаргу на вказане рішення. Апелянт зазначає, що наказом від 13.02.2023 позивача звільнено з займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, вирішено виплатити компенсацію за невикористану відпустку з 16.11.2022 по 15.02.2023 строком 8 календарних днів. Але роботодавцем не було проведено повний розрахунок з робітником, а саме не сплачена заробітна плата за відпрацьовані 11 днів у розмірі 4 345 грн та компенсація за невикористану відпустку 8 днів у розмірі 4566,16 грн. 22.02.2023 позивач звернувся із заявою на адресу відповідача щодо надання довідки про нарахування заробітної плати та зарплатних розрахункових листів за час роботи на посаді. Однак, відповіді на заяву не надано. Зверненням від 03.03.2023, адресованим відповідачу, позивач просив виплатити заборгованість за фактично відпрацьований час за лютий 2023 та компенсацію за невикористану відпустку. У відповіді на вказане звернення від 20.03.2023 відповідач повідомив, що у зв`язку з допущенням бухгалтерської помилки, що сталася із неправильним встановленням доплати за шкідливі умови праці, а саме було проставлено доплату 100% до посадового окладу замість 12%, існує переплата за шкідливі умови праці у розмірі 17 380 грн у зв`язку із чим заробітна плата та компенсація за дні щорічної невикористаної відпустки у розмірі 9432,56 грн на підставі наказу № 71/1/23-к від 13.02.2023, утримано в якості погашення надміру сплачених коштів. Крім того, повідомлено, що у позивача наявна заборгованість перед відповідачем у розмірі 7974,44 грн, яку необхідно сплатити. Апелянт звертає увагу, що помилка нарахування заробітної плати нелічильна (неправильне застосування законів, норм колективного договору), тому суму переплати працівник може повернути лише добровільно на підставі письмової заяви. Однак, позивач письмової згоди на утримання не давав. Крім того, апелянт звертає увагу, що наказ № 71/1/23-к про повернення надмірно сплачених коштів, виданий після звільнення позивача, тобто з порушенням місячного терміну, а беручи до уваги, що ОСОБА_1 ознайомлена з ним лише після неодноразових звернень, то вказаний наказ виданий всупереч законодавства України, що призвело до безпідставної недоплати заробітної плати. Тому, на думку апелянта, позовні вимоги про стягнення заборгованості по оплаті заробітної плати за відпрацьовані 11 днів у розмірі 4345 грн та заборгованості по компенсації за невикористану відпустку 8 днів у розмірі 4566,16 грн, які були безпідставно утримані відповідачем підлягають задоволенню. Також, апелянт зазначає, що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 16.02.023, тобто з дня наступного після звільнення по 16.08.2023. Відповідно до довідки середньомісячна заробітна плата за останні два календарні місяці роботи (січень, грудень), що передують даті звільнення, становить 51 350 грн за 44 робочі дні (352 години). Отже, середньоденна заробітна плата становила 1167,04 грн, середньогодинна 146,71 грн. Тобто, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 16.02.2023 по 16.08.2023 150 548,16 грн без утримання податку й інших обов`язкових платежів. Крім іншого, апелянт зазначає, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину. Не є необхідним заявлення клопотання про поновлення строку на звернення, так як строк звернення до суду не пропущений. Карантин діяв з 19.12.2020 по 30.06.2023, а позивач звернувся до суду з позовом 19.08.2023, тому тримісячний строк звернення до суду пропущений не був. А тому апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (т. 1, а.с. 226-229).

30.09.2024 представник Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради» - Тарановський Р.В. через підсистему Електронний суд подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вважає правильним висновок суду першої інстанції про порушення позивачем строку на звернення до суду. Представник відповідача зазначає, що позивач звернувся до суду вже після того, як карантин був скасований. Крім того, зауважує, що відповідачем була допущена лічильна помилка у встановленні позивачці доплати в розмірі 100% до окладу, замість 12%, що передбачено колективним договором. Також, представник зауважує про можливість зменшення штрафних санкцій (середнього заробітку за час затримки розрахунку). Тому представник відповідача просить залишити без задоволення апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 9-15).

В судовому засіданні представник Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради» - Тарановський Р.В. заперечував щодо задоволення апеляційної скарги. Апелянт в судове засідання не з`явилась, про місце, дату та час судового засідання повідомлялась належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що судом не оцінюються та не приймаються до уваги доводи ані позивача, ані представника відповідача щодо правомірності або відсутності такої, що виникла у зв`язку з наказом № 71/1/23-к від 13.02.2023 з приводу зарахування суми компенсаційного розрахунку в якості часткового погашення суми надміру виплачених коштів, оскільки позивачем не ставилось перед судом питання щодо визнання неправомірності винесеного наказу тощо.

Строк на звернення позивача до суду з позовом про вирішення трудового спору почав відлік з 17.02.2023 і закінчився 17.05.2023. З позовом до суду позивач звернулась лише 19.08.2023, тобто за збігом 3 місяців, що свідчить про те, що позов подано поза межами строків, визначених ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Позивачем не заявлено клопотання про поновлення строку на звернення до суду.

Тому суд вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Заявлення клопотання про поновлення встановленого законом строку на звернення до суду не є необхідним так як строк звернення до суду не пропущено (постанова Об`єднаної палати КЦС ВС від 11.12.2023 в справі № 947/8885/21).

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

За обставинами даної справи позивач була звільнена з 15.02.2023 на підставі наказу від 13.02.2023. Наказ про повернення надміру сплачених коштів, на підставі якого відповідач не провів розрахунок з позивачем, був прийнятий 13.02.2023. Тобто, спірні правовідносини між сторонами виникли та існували під час дії карантину. Карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), перебігав безперервно та завершився 30 червня 2023 року. Позивач звернулась до суду з позовом 19.08.2023 та не пропустила строк на звернення до суду.

Вказане узгоджується з позицією КЦС ВС в постанові від 20.09.2024 в справі № 444/2538/23, а також в постанові від 06.11.2024 в справі № 359/6714/23 та КАС ВС в постанові від 10.10.2024 в справі № 200/5937/23.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції Наказом № 885-к від 15.11.2022 ОСОБА_1 прийнято на посаду з 16.11.2022 по 15.02.2023 за строковим договором на 1 штатну посаду молодшої сестри клініко-діагностичної лабораторії діагностичного комплексу клінічної лабораторної діагностики з посадовим окладом згідно штатного розпису та тарифікації списку (а.с.12).

Відповідно доНаказу №71від 13.02.2023 ОСОБА_1 звільнено ззайманої посади15.02.2023у зв`язкуз закінченнямдії строковоготрудового договору,згідно положенняп.2ст.36КЗпП України.Відповідно донаказу зазначенопро виплатукомпенсації заневикористану відпусткуза періодз 16.11.2022по 15.02.2023строком 8календарних днів (а.с. 13).

Згідно штатного розпису персоналу КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» ООР» посадовий оклад молодшої медичної сестри клініко-діагностичної лабораторії Діагностичного комплексу клінічної лабораторної діагностики становить: 7 900 грн (а.с. 196).

За Додатком № 6 Переліку посад працівників КНП «ОООД» ООР» зайнятими на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за результатами атестації, медичним працівникам, робота яких пов`язана з миттям посуду, тари вручну із застосуванням кислот та інших хімічних речовин встановлюється доплата до окладу в розмірі 12% (а.с.123).

З матеріалівсправи вбачається,що позивач зверталась до відповідача 17.02.2023 зі скаргою щодо ненадання розрахунку при звільненні та довідки про доходи, а також 22.02.2023 з заявою про видачу довідки про нарахування заробітної плати та розрахункових листів за час роботи на займаній посаді (а.с.14, 17).

03.03.2023 позивач звернулась до керівництва закладу щодо виплати заборгованості по заробітній платі, невикористаної відпустки, надання розрахункових листів, довідки про розмір заробітної плати, довідки про заборгованість по заробітній платі (а.с.18-20).

Листом від 20.03.2023 вих. №15 за підписом в.о. генерального директора КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» ООР» позивачу повідомлено про проведення службового розслідування стосовно не виплати коштів при звільненні, в ході якого було встановлено, що була допущена бухгалтерська помилка, що сталась із неправильним встановленням доплати за шкідливі умови праці, тобто замість 12% було встановлено доплату у розмірі 100% до посадового окладу, що призвело до надміру сплачених коштів. Повідомлено, що переплата в загальному становить: 17 380 гривень. При звільненні 15.02.2023 ОСОБА_1 було визначено та відображено в облікових даних компенсаційний розрахунок (за дні щорічної відпустки у розмірі: 9 432, 56 грн). Водночас, у зв`язку з виданням наказу про повернення надміру сплачених коштів № 71/1/23-к від 13.02.2023 перерахунок був зарахований в якості погашення надміру сплачених коштів. На час завершення службового розслідування сума надміру сплачених коштів становить 7 947, 44 грн та підлягає сплаті в добровільному чи претензійному порядку. У зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 повторно повідомлено про наявність заборгованості та викладено прохання про сплату коштів (а.с.21).

31.03.2023 позивач ОСОБА_1 звернулась на адресу керівництва закладу з запитом щодо отримання копії наказу про повернення надміру виплачених коштів, з яким її при звільненні не було ознайомлено та стало відомо лише з листа № 15 від 20.03.2023, а також надання копії розрахункових листів заробітної плати за 16.11.2023 та довідки про розмір заробітної плати за період з 16.11.2022 по 15.02.2023 (а.с. 22).

Листом від 10.04.2023 вих. № 20 на запит про надання документів направлено (із зазначенням повторно) копії документів: копію наказу про повернення надміру сплачених коштів № 71/1/23-к від 13.02.2023; копію розрахункового листа за листопад 2022, грудень 2022, січень 2023, лютий 2023 та довідку № 19 про середню заробітну плату (дохід) за період з 16.11.2022 по 15.02.2023 (а.с. 23-29).

В подальшому, позивач ОСОБА_1 звернулась 26.04.2023 на адресу керівництва закладу зі зверненням на відповідь від 10.04.2023 та зазначила, що її не було ознайомлено з наказом про відрахування та такий строк взагалі було пропущено для таких відрахувань (а.с. 30-32).

Згідно листа відповіді від 08.05.2023 року вих. № 29 керівництво закладу на звернення позивача щодо повернення коштів, припинення вимагання тощо повідомило, що ОСОБА_1 безпідставно набула кошти у зв`язку з неправильним встановленням доплати за шкідливі умови праці. Повторно повідомлено, що при звільненні 15.02.2023 ОСОБА_1 було визначено та відображено в облікових даних компенсаційний розрахунок (за дні щорічної відпустки) у розмірі: 9 432, 56 грн. Водночас, у зв`язку із виданням наказу про повернення надміру виплачених коштів, такий розрахунок був зарахований в якості погашення надміру сплачених коштів. Станом на 05.05.2023 сума помилково та надміру сплачених коштів становить 7 947, 44 грн та підлягає сплаті в добровільному порядку чи претензійно-правовому порядку (а.с.33-34).

Крім іншого,позивач звернулась17.02.2023зі скаргоюна діїроботодавця доДержавної службиз питаньпраці,на якуу відповідьїй булоповідомлено проможливість зверненнядо комісіїпо трудовимспорам тадо суду (а.с. 15-16).

Нормативно-правоверегулювання та оцінка апеляційного суду

Відповідно до ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених впунктах 3,5,6 статті 36іпунктах 1,2і5 статті 40цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

За змістом наведеної правової норми відрахування із заробітної плати можуть бути здійсненні стосовно працівників, тобто осіб, які перебувають з підприємством, установою, організацією у трудових відносинах, але не з осіб, які вже звільненні з роботи (постанова КЦС ВС від 10.04.2019 в справі № 234/6609/17).

Згідно зі ст. 128 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п`ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

Відповідно до ст. 129 КЗпП України не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

При вирішенніспорів,пов`язанихіз застосуваннямст.127КЗпП,суди маютьвраховувати,що: 1) вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв`язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

Згідно з частинами першою, другою статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, серед іншого, виключно для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок. До лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце у цій справі. Це може бути, наприклад, отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних у комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка це результат неправильного застосування правил арифметики, не більше того. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні.

Отже, законною підставою для здійснення відрахувань із заробітної плати є утворення заборгованості виключно внаслідок лічильної помилки на підставі відповідного наказу товариства. Іншого трудовим законодавством не передбачено (постанова КЦС ВС від 21.04.2021 в справі № 520/21140/18).

За обставинами даної справи роботодавець нараховував робітнику заробітну плату з набавкою у розмірі, вищому, аніж встановлено колективним договором. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні накази про відрахування з заробітної плати, які виносилися впродовж місяця з моменту нарахування, окрім наказу від 13.02.2023, який був прийнятий в той же день, коли і наказ про звільнення працівника. Заяв про добровільні відрахування матеріали справи не містять також. Отже, роботодавець пропустив місячний строк для відрахування з заробітної плати надмірно нарахованих коштів у встановленому законом порядку, не отримував заяв працівника про добровільне відрахування та здійснив відрахування з виплат всупереч забороні, встановленій ст. 129 КЗпП України. Вказані обставини підтверджують обґрунтованість вимог позивача. Тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача нараховану та невиплачену заробітну плату, а також нараховану та невиплачену компенсацію за невикористану щорічну відпустку підлягають задоволенню. При цьому, апеляційний суд зауважує, що відповідач не позбавлений права на стягнення надміру нарахованих коштів в судовому порядку.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За змістом ч.ч. 1-2 вказаної статті судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За ч.3цієї статтіпри вирішенніпитання пророзподіл судовихвитрат судвраховує:чи пов`язаніці витратиз розглядомсправи; чиє розміртаких витратобґрунтованим тапропорційним допредмета споруз урахуваннямціни позову,значення справидля сторін,в томучислі чиміг результатїї вирішеннявплинути нарепутацію сторониабо чивикликала справапублічний інтерес; поведінкусторони підчас розглядусправи,що призвеладо затягуваннярозгляду справи,зокрема,подання стороноюявно необґрунтованихзаяв іклопотань,безпідставне твердженняабо запереченнястороною певнихобставин,які маютьзначення длясправи,безпідставне завищенняпозивачем позовнихвимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно доч.2ст.137ЦПК Україниза результатамирозгляду справивитрати направничу допомогуадвоката підлягаютьрозподілу міжсторонами разоміз іншимисудовими витратами.Для цілейрозподілу судовихвитрат: 1)розмір витратна правничудопомогу адвоката,в томучислі гонораруадвоката запредставництво всуді таіншу правничудопомогу,пов`язану зісправою,включаючи підготовкудо їїрозгляду,збір доказівтощо,а такожвартість послугпомічника адвокатавизначаються згідноз умовамидоговору пронадання правничоїдопомоги тана підставівідповідних доказівщодо обсягунаданих послугі виконанихробіт таїх вартості,що сплаченаабо підлягаєсплаті відповідноюстороною аботретьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як роз`яснила Велика палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 в справі № 922/1964/21: «За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:- фіксованого розміру,- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

…подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат».

Позивач просила стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до Договору про надання правової допомоги № 20/23 від 11.04.2023 адвокат Унгуряну Сергій Іванович (виконавець) надає ОСОБА_1 правову допомогу з супроводу цивільної справи про стягнення з Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради» заборгованості по заробітній платі, по сплаті компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні.

Відповідно доп.2.1Договору виконавець бере на себе виконання наступної правової роботи: підготовка позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву, клопотань, заяв, представництво в суді першої інстанції; підготовка апеляційної скарги/відзиву на апеляційну скаргу, представництво в суді апеляційної інстанції; підготовка касаційної скарги/відзиву на касаційну скаргу. Відповідно п. 3 Договору вартість послуг становить 15000 грн та є сплаченими з моменту укладення договору. Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 2 від 11.04.2023 ОСОБА_1 сплатила грошові кошти в сумі 15000 грн на виконання Договору № 20/23 від 11.04.2023 (т. 1, а.с. 35,36). З матеріалів справи вбачається, що адвокат на виконання Договору про надання правової допомоги склав та подав до суду позовну заяву з додатками (т. 1, а.с. 1-39), відвідував судові засідання (т. 1, а.с. 53, 103-104, 209-210), відповідь на письмові пояснення (т. 1, а.с. 95-96), ознайомлювався з матеріалами справи (т. 1, а.с. 106), подавав клопотання в ході розгляду справи, зокрема, про долучення доказів, відкладення розгляду справи та розгляд справи без участі (т. 1, а.с. 108, 212, 214-215). Тобто, в матеріалах справи наявні достатні докази для підтвердження виконання адвокатом послуг з надання правової допомоги в об`ємі, визначеному Договором № 20/23 від 11.04.2023.

З врахуванням наведеного, оскільки в Договорі про надання правової допомоги сторони встановили фіксований розмір оплати послуг адвоката, а в матеріалах справи наявні докази надання допомоги за договором, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, категорію спору та складність справи, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 1650 гривень, а також судового збору за подання до суду апеляційної скарги в сумі 263,10 гривень.

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а суд першої інстанції не в повній мірі встановив обставини, які мають значення для справи та дав помилкову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України, скасовує оскаржуване рішення та ухвалює нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Унгуряну Сергія Івановича задовольнити частково.

Рішення Суворовського районногосуду м.Одеси від25липня 2024року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради» (ЄДРПОУ 02008342) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховану та невиплачену заробітну плату в сумі: 4 345, 00 гривень, нараховану та невиплачену компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі: 4 566,16 гривень; середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку, за період з 16.02.2023 року по 16.08.2023 рік, в сумі: 9000 гривень.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради» (ЄДРПОУ 02008342) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в сумі 1650 гривень.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради» (ЄДРПОУ 02008342) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 263,10 гривень.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

Повний текст цієї постанови складений 17 грудня 2024 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І.Дришлюк