Постанова

від 04.12.2024 по справі 380/3894/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/3894/20 пров. № А/857/11759/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Курильця А. Р., Пліша М. А.,

з участю секретаря судового засідання Єршової Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Християнської євангельської церкви "Гефсиманія" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі №380/3894/20 за адміністративним позовом Християнської євангельської церкви "Гефсиманія" до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, треті особи - Львівська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сафо" про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції Гулкевич І. З.,

дата ухвалення рішення 15 квітня 2024 року,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 15 квітня 2024 року,

в с т а н о в и в:

Позивач Християнська євангельська церква "Гефсиманія" звернулася в суд з позовом до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, треті особи - Львівська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сафо", в якому просила визнати незаконними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо внесення відомостей про земельний сервітут на земельній ділянці площею 0,0130 га для проїзду на транспортному засобі по наявному шляху на підставі ухвали Львівської міської ради від 09 липня 2009 року №2816; скасувати у Державному земельному кадастрі про земельну ділянку місце розташування якої: м. Львів, вул. Кульпарківська,65, з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038 для обслуговування церкви загальною площею 0,1500 га відомості про земельний сервітут, що полягає в праві проїзду на транспортному засобі по наявному шляху 0,013 га.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру НВ-4608306972018 від 14 грудня 2018 року на частину земельної ділянки, місце розташування якої: м. Львів, вул. Кульпарківська,65, з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038 для обслуговування церкви загальною площею 0,1500 га, встановлено земельний сервітут, видом якого є Право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (площа земельної ділянки на яку поширюється сервітут становить 0,0130 га). Зазначає, що документом, який став підставою для виникнення права користування земельною ділянкою у витягу вказано ухвалу ЛМР від 09 липня 2009 року №2816, у тексті якої не зазначається про право користування земельною ділянкою, однак у додатку до цієї ухвали вказано, що на частину земельної ділянки площею 0,013 га накладено обмеження. Зауважує, що власник спірної земельної ділянки територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради у своїх численних поясненнях на позов, на відзиви тощо, звертали увагу суду на ту обставину, що будь-яким рішенням (ухвалою) Львівської міської ради щодо земельної ділянки для обслуговування церкви на вул.Кульпарківська, 65 у м.Львові сервітуту не встановлювалося та не планувалося встановлювати в майбутньому, зокрема, ухвалою ЛМР від 09 липня 2009 року №2816, яка слугувала підставою для встановлення права постійного користування земельною ділянкою позивачем. Таким чином, відповідачем на власний розсуд було змінено інформацію у Державному земельному кадастрі та безпідставно вказано про існування сервітуту на земельній ділянці, яка перебуває в комунальній власності з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038, однак зовсім нічого не вказано про існування обмежень у користуванні такою, тобто інформації, що міститься в ухвалі Львівської міської ради №2816 від 09 липня 2009 року та додатках до неї. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що ухвалою Львівської міської ради №1817 від 15 травня 2008 року «Про затвердження релігійній громаді Християнської Євангельської Церкви «Гефсиманія» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул.Кульпарківській, 65 у м.Львові» затверджено релігійній громаді Християнської Євангельської Церкви «Гефсиманія» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0,152 га (у тому числі площею 0,013 га для спільного проїзду) на вул. Кульпарківській, 65 в оренду терміном на 25 років для обслуговування церкви, перевівши із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової та громадської забудови, за функцією використання землі громадського призначення. У подальшому ухвалою Львівської міської ради №2816 від 09 липня 2009 року «Про користування релігійними громадами і релігійними організаціями земельними ділянками» передано релігійним громадам і організаціям у постійне користування земельні ділянки згідно з додатком, зокрема, і релігійній громаді Християнської Євангельської Церкви «Гефсиманія». Зобов`язано релігійні громади і організації, перелічені у додатку, забезпечити через спеціалізовану землевпорядну організацію виготовлення Державних актів на право постійного користування земельними ділянками та зареєструвати їх у встановленому порядку. Вказує, що у матеріалах справи міститься Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №175806, виданий Християнській Євангельській Церкві «Гефсиманія», що посвідчує те, що вона є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,1500 га у м.Львові, вул. Кульпарківська, 65. Цільове призначення (використання) земельної ділянки для обслуговування церкви. Кадастровий номер земельної ділянки 4610136900:04:004:0038. Даний Державний акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №03:09:471:00007 кн. 03-2 від 05 листопада 2009 року. Крім того, матеріали справи містять кадастровий план погоджений начальником Львівського міського управління земельних ресурсів від 25 вересня 2007 року, в якому наявна примітка: обмежене землекористування проїзд площею S=0,0130 га, рекомендовано для заключення сервітутної угоди. Звертає увагу на те, що саме власником земельної ділянки - Львівською міською радою при наданні земельної ділянки в постійне користування Християнській Євангельській церкві «Гефсиманія» на підставі вищевказаних ухвал визначено, що земельна ділянка за адресою: вул. Кульпарківська, 65, загальною площею 0,15 га містить обмеження - 0,013 га для спільного проїзду. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представник позивача (апелянта) Стех Ю. Я. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Представник Львівської міської ради Гордєєва О. В. - у судовому засіданні також підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача Радченко М. І. у судовому засіданні не погодилася з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Сафо" Приндота У. Г. у судовому засіданні не погодилася з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Львівської міської ради №539 від 25 січня 2007 року Християнській Євангельській церкві Гефсиманія погоджено місце розташування земельної ділянки площею 0,152 га в тому числі з обмеженням площею 0,0130 га на вул. Кульпарківській, 65 в оренду терміном на 25 років для обслуговування церкви.

Зі змісту кадастрового плану, погодженого Начальником Львівського міського управління земельних ресурсів від 25 вересня 2007 року вбачається, що земельна ділянка, що надана позивачу, містить примітку: обмежене землекористування проїзд площею S=0,0130 га рекомендовано для заключення сервітутної угоди.

Висновком Департаменту містобудування Управління архітектури №5-3537/2401 від 19 листопада 2007 року про наявність містобудівельних обмежень щодо користування земельною ділянкою погоджено проект відведення земельної ділянки на вул. Кульпарківській, 65 площею 0,015 га на умовах оренди терміном на 25 років, у тому числі з обмеженнями площею 0,0130 га із забезпеченням через неї доступ суміжним землекористувачам. Також у вказаному висновку зазначено обмеження щодо суміжних землекористувачів: використання території, повинно здійснюватися з врахуванням меж ділянок і будови на суміжних ділянках з дотриманням нормативних вимог.

Ухвалою Львівської міської ради №1817 від 15 травня 2008 року затверджено релігійній громаді Християнської Євангельської церкви Гефсиманія проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0,152 га (у тому числі площею 0,013 га для спільного проїзду) на вул. Кульпарківській, 65 в оренду терміном на 25 років для обслуговування церкви.

Ухвалою Львівської міської ради №2816 від 09 липня 2009 року передано релігійним громадам і організаціям у постійне користування земельні ділянки згідно з додатком (п. 1 Ухвали). Відповідно до вказаного додатку Список релігійних громад і організацій, яким передаються земельні ділянки релігійній громаді Християнської Євангельської церкви Гефсиманія було передано земельну ділянку за адресою вул. Кульпарківська, 65, з функціональним використанням земельної ділянки для обслуговування церкви, загальною площею 0,15 га (у тому числі 0,013 га для спільного проїзду).

05 листопада 2009 року Християнській Євангельській церкві Гефсиманія на підставі Ухвали Львівської міської ради №2816 від 09 липня 2009 року видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №175806.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру НВ-4608306972018 від 14 грудня 2018 року на частину земельної ділянки, місце розташування якої: м. Львів, вул. Кульпарківська, 65, з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038 для обслуговування церкви загальною площею 0,1500 га, встановлено земельний сервітут, видом якого є Право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (площа земельної ділянки, на яку поширюється сервітут, становить 0,0130 га). Строк дії сервітуту безстроково.

Відповідно до наданої відповіді Головного управління Держгеокадастру Львівській області від 25 листопада 2019 року №29-13-0.2-7660/2-19 представника позивача повідомлено, що за даними відділу у м.Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (запит від 21 листопада 2019 №1688/409-19-0.37) на частину земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038 для обслуговування церкви загальною площею 0,1500 га встановлено земельний сервітут для проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0130 га на підставі ухвал Львівської міської ради від 25 січня 2007 року №539, від 15 травня 2008 року №1817 та від 09 липня 2009 року №2816 та документації із землеустрою, розробленої колективним підприємством Картограф, яка стала підставою для реєстрації зазначеної земельної ділянки та видачі державного акту на право постійного користування. Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038 перенесені кадастровим реєстратором з Державного реєстру земель у Державний земельний кадастр відповідно до пункту 4 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про державний земельний кадастр.

Крім того, листом №29-13-0.37-32/109-20 від 13 січня 2020 року повідомлено представника позивача, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру на частину земельної ділянки для обслуговування церкви загальною площею 0,1500 га, за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська,65, кадастровий номер 4610136900:04:004:0038 встановлено земельний сервітут для проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0130 га, на підставі ухвал Львівської міської ради від 25 січня 2007 року №539, від 15 травня 2008 №1817, від 09 липня 2009 року №2816 та документації із землеустрою, розробленої колективним підприємством Картограф, яка стала підставою для видачі державного акту на право постійного користування вищезазначеної земельної ділянки. Вищезазначений земельний сервітут встановлений на користь Львівської міської ради.

Позивач не погоджується з діями відповідача щодо внесення відомостей про земельний сервітут, оскільки в ухвалах Львівської міської ради від 25 січня 2007 року №539, від 15 травня 2008 №1817 та від 09 липня 2009 року №2816 не передбачено встановлення земельного сервітуту для проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0130 га на частину земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038 для обслуговування церкви загальною площею 0,1500 га з вказівкою на коло осіб (невизначене або конкретне), яке наділяється правом користування чужою земельною ділянкою, яка перебуває у власності ЛМР, а в користуванні релігійної громади Гефсиманія.

Вважає, що відповідачем безпідставно внесено відомості до Державного земельного кадастру щодо наявності сервітуту для проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0130 га на частину земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038 для обслуговування церкви загальною площею 0,1500 га.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи ухвали Львівської міської ради від 25 січня 2007 року №539, від 15 січня 2008 року №1817 та від 09 липня 2009 року №2816, якими встановлено спільний проїзд площею 0,013 га, дійшов висновку про те, що Львівською міською радою встановлено земельний сервітут, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038 перенесені кадастровим реєстратором з Державного реєстру земель у Державний земельний кадастр відповідно до пункту 4 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про державний земельний кадастр, а тому відсутні протиправні дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, оскільки ним не встановлювався сервітут, відповідно, позовні вимоги позивача є безпідставними.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст.78 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III (далі-ЗК України, на час виникнення правовідносин) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 98 ЗК України передбачає, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до ч.11 ст.79-1 ЗК України державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Згідно зі ст.99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

За змістом ч.1 ст.100 ЗК України земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або за рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що право земельного сервітуту підлягає державній реєстрації спочатку у Державному земельному кадастрі, а після цього також у Єдиному державному реєстрі речових прав.

Згідно з ч.1, 2 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

За змістом ч.1 ст.127 ЗК України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Частина 1 ст.134 ЗК України передбачає, що земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.а ч.1 ст.141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з ч.2 ст.152 ЗК України право власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Стаття 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні №280/97-ВР від 21 травня 1997 року (далі - Закон №280/97) передбачає, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Приписами п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з ч.2 ст.59 Закону №280/97-ВР рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Як вбачається з матеріалів справи, Львівською міською радою, яка є власником земельної ділянки, при наданні такої у постійне користування Християнській Євангельській церкві Гефсиманія, ухвалою Львівської міської ради №2816 від 09 липня 2009 року визначено, що земельна ділянка за адресою: вул. Кульпарківська, 65, загальною площею 0,15 га містить обмеження - 0,013 га для спільного проїзду.

Крім того, кадастровий план, який погоджений начальником Львівського міського управління земельних ресурсів від 25 вересня 2007 року, містить примітку: обмежене землекористування проїзд площею S=0,0130 га, рекомендовано для заключення сервітутної угоди.

Матеріалами справи стверджується, що про обмеження земельної ділянки, площею 0,013 га зазначено у висновку Департаменту містобудування Управління архітектури №5-3537/2401 від 19 листопада 2007 року, яким погоджено проект відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,015 га, в тому числі з обмеженнями площею 0,0130 га із забезпеченням через неї доступу суміжним землекористувачам.

Згідно з Планом відведення земельної ділянки, який знаходиться в Проекті землеустрою, щодо відведення земельної ділянки Християнській Євангельській Церкві «Гефсиманія», 2007 року, розробник КП «КАРТОГРАФ», то на кресленні нанесене обмежене землекористування проїзд площею 0,0130 га. Саме розробник документації із землеустрою всю інформацію щодо земельної ділянки відображає у відповідній документації.

Статтею 28 Закону України «Про землеустрій» визначено права та обов`язки розробників документації із землеустрою. Розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.

У разі невиконання або неналежного виконання умов договору при здійсненні землеустрою, розробники документації із землеустрою несуть відповідальність, передбачену договором і законом.

Таким чином, саме власником земельної ділянки - Львівською міською радою при наданні земельної ділянки в постійне користування Християнській Євангельській церкві «Гефсиманія», на підставі вищевказаних ухвал визначено, що земельна ділянка за адресою: вул. Кульпарківська, 65, загальною площею 0,15 га містить обмеження - 0,013 га для спільного проїзду.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, Земельний кодекс України не містить чіткого розмежування понять «обмеження у використанні земель», «обтяження прав на земельну ділянку» та «земельний сервітут».

За змістом ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Відповідно до Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29 грудня 2008 року №643 обмеження у використанні землі поділяється на обмеження та обтяження у використанні земельних ділянок, так право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху відноситься до обтяжень у використанні землі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи ухвали Львівської міської ради від 25 січня 2007 року №539, від 15 травня 2008 №1817 та від 09 липня 2009 року №2816, якими встановлено спільний проїзд площею 0,013 га, можна зробити висновок, що Львівською міською радою встановлено саме земельний сервітут.

Як вбачається зі змісту Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер: 4610136900:04:004:0038, то її державну реєстрацію проведено Львівським міським відділом Львівської регіональної філії ДП «Центру ДЗК» 05 листопада 2009 року, тобто, ще до моменту набрання чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр».

До 1 січня 2013 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року №1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» структурні підрозділи ДП «Центр державного земельного кадастру» вносили відомості до бази даних автоматизованої системи Державного земельного кадастру.

01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про Державний земельний кадастр» (надалі Закон) та Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051.

Згідно з вимогами ст.1 цього Закону Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Стаття 3 вищезазначеного Закону передбачає, що Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов`язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти; єдності методології ведення Державного земельного кадастру; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

Відповідно до п.4 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» (в редакції чинній станом на 01 січня 2013 року) у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

При цьому, відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженої та переданої до Державного фонду документації із землеустрою до 1 січня 2013 року, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру на безоплатній основі центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та його територіальними органами відповідно їх до повноважень.

Таким чином, на виконання вищевказаних вимог Закону усі відомості про земельну ділянку з кадастровим номером: 4610136900:04:004:0038 перенесені державним кадастровим реєстратором з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи ухвали Львівської міської ради від 25 січня 2007 року №539, від 15 січня 2008 року №1817 та від 09 липня 2009 року №2816, якими встановлено спільний проїзд площею 0,013 га, дійшов висновку про те, що Львівською міською радою встановлено земельний сервітут, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4610136900:04:004:0038 перенесені кадастровим реєстратором з Державного реєстру земель у Державний земельний кадастр відповідно до пункту 4 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про державний земельний кадастр, а тому відсутні протиправні дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, оскільки ним не встановлювався сервітут, відповідно, позовні вимоги позивача є безпідставними.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Християнської євангельської церкви "Гефсиманія" залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі №380/3894/20 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 16 грудня 2024 року.