Постанова

від 17.12.2024 по справі 140/2628/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/2628/24 пров. № А/857/22310/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідачаІщук Л. П.,

суддівОбрізка І.М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року (головуючий суддя Костюкевич С.Ф., м. Луцьк) у справі № 140/2628/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання дій та бездіяльності протиправними,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.01.2024 №1121318-24/03-04.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

В обгрунтування апеляційних вимог зазначає, що інформації про те, що позивач має будь-які пільги зі сплати податків у Головного управління ДПС у Волинській області немає. Вказує, що позивач хоч фактично не оформив, але прийняв у спадок земельні ділянки загальною площею 1.22 га, відтак є платником земельного податку.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 07.11.2019 Волинською обласною державною адміністрацією, є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, 1 категорії.

З довідки МСЕК № 012805 від 22.02.2005 вбачається, що позивачу встановлена ІІ група інвалідності довічно.

22.01.2024 ГУ ДПС у Волинській області щодо належної на праві власності позивачу земельної ділянки площею 1,22 га, розташованої на території Грудківської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області та віднесеної до сільськогосподарських угідь, винесено податкове повідомлення-рішення №1121318-24/03-04 про сплату податкового зобов`язання у розмірі 806,32 грн.

Позивач, не погоджуючись з податковим повідомленням рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Пп. 54.3.3 п. 54.2. ст. 54 ПК України передбачено, що згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до п. 286.5 ст.286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Згідно п.289.2 ст.289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.

За приписами пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно п.270.1 ст.270 ПК України об`єктами оподаткування платою за землю є об`єкти оподаткування земельним податком: земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.

Як встановлено судом першої інстанції, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено за податковим зобов`язанням по сплаті земельного податку за 2022 рік. З розрахунку податкового повідомлення-рішення вбачається, що за земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим № 0721482800:02:000:0034 площею 0,5449 га нараховано податкове зобов`язання в розмірі 173,80 грн, за земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим № 0721482800:02:000:0042 площею 0,4098 га нараховано податкове зобов`язання в розмірі 360,99 грн, за земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим № 0721482800:03:000:0203 площею 0,2624 га нараховано податкове зобов`язання в розмірі 271,49 грн, а загалом на суму 806,32 грн.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 28.05.2024 у власності позивача перебуває лише житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 81,3 кв.м.

Також, як вбачається із наданої відповідачем інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 380461916 від 28.05.2024, позивач був власником житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 79,3 кв.м. та земельної ділянки площею 0.25 га з кадастровим № 0722883700:01:001:2094 з 2015 року по 29.12.2018 та земельна ділянка площею 0,2241 га з кадастровим № 0721482801:01:001:0449 в АДРЕСА_3 (з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) була у власності позивача з 20.12.2012 по 09.04.2013.

Однак, матеріали справи не містять доказів щодо перебування у власності позивача земельних ділянок станом на 2022 рік.

Доводи апелянта про те, що позивач хоч фактично не оформив, але прийняв у спадок земельні ділянки за державним актом ВЛ 004232 від 04.10.2005 загальною площею 1.22 га, відтак такий є платником земельного податку, є безпідставними, оскільки Податковий кодекс України не ставить в залежність обов`язок щодо сплати земельного податку від наявності у суб`єкта оформлених ним правовстановлюючих документів на таку земельну ділянку, так як кодексом визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Крім того, пунктом 281.1 статті 281 Податкового кодексу України передбачено, що від сплати податку звільняються: інваліди першої і другої групи; фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; пенсіонери (за віком); ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з приписів ст. 282 ПК України звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм: для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари; для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара; для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.

Враховуючи, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом ІІ групи, а площа земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не перевищує 2,00 га, відтак у нього відсутній обов`язок зі сплати земельного податку на землю для фізичних осіб.

Виходячи з системного аналізу правових норм та обставин даної справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі № 140/2628/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар