Рішення

від 17.12.2024 по справі 686/23229/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/23229/24

Провадження № 2/686/7317/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2024 м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючогосудді Стефанишина С.Л.,

при секретарі судового засідання Дмітрієвій Д.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Сороки П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницький цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління служби безпеки України у Хмельницькій області, Першої Хмельницької державної нотаріальної контори про зняття арешту з майна,

встановив:

27 серпня 2024 року до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області звернувся ОСОБА_2 з позовом до Управління служби безпеки України у Хмельницькій області, Першої Хмельницької державної нотаріальної контори про зняття арешту з майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 03.12.1998 р. позивачем було придбано у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Однак, в процесі підготовки документів з метою відчуження вказаної квартири йому стало відомо про наявність в реєстрі арешту. Згідно інформаційної довідки від 25.07.2024 р. з ЄДР вказано, що підставою реєстрації нотаріальною конторою даного обтяження була: постанова, 3/105, 05.03.1999, УСБУ у Хмельницькій області та вказано, що обтяження накладено на вищевказану квартиру і вказано власником ОСОБА_3 . З огляду на те, що ОСОБА_2 ще з 03.12.1998 р. став власником даної квартири АДРЕСА_2 , та станом на момент винесення постанови 05.03.1999 р. ОСОБА_3 вже не була власником даної квартири, а тому відсутні будь-які підстави для накладення арешту Першою державною нотаріальною конторою на дану квартиру.

В зв`язку з цим, з метою належного захисту законного права володіння, користування та розпорядження належною позивачу квартирою, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про зняття арешту з квартири АДРЕСА_2 , накладеного (зареєстрованого) Першою Хмельницькою державною нотаріальною конторою від 09.07.2007 року, реєстраційний номер обтяження: 5268324.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28.10.2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

11.11.2024 року від УСБУ у Хмельницькій області до суду надійшов відзив на позов, у якому заперечуються позовні вимоги.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені у ньому обставини, та просив їх задоволити.

Представник відповідача УСБУ у Хмельницькій області заперечив щодо позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Представник Першої Хмельницької державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі представника, щодо вирішення спору покладається на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу, укладеного з попереднім власником ОСОБА_3 , 03.12.1998 р. та посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Гусєвою Л.В.

Право власності за ОСОБА_2 було зареєстровано в Хмельницькому БТІ 04.12.1998 року за реєстровим № 11455, про що свідчить відповідна відмітка в договорі.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25.07.2024 року вбачається, що на вище зазначену квартиру був накладений арешт відповідно до постанови УСБУ у Хмельницькій області №3/105 від 05.03.1999 р., реєстраційний номер обтяження: 5268324 від 09.07.2007 року.

Зі змісту постанови УСБУ у Хмельницькій області про накладення арешту на майно обвинуваченого від 05.03.1999 року встановлено, що старшим слідчим слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області майором Юстиції Протоковським О.З. постановлено накласти арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченої за ст.ст. 86-1, 165 ч. 2, 172 ч. 2 КК України ОСОБА_3 , прописаної у АДРЕСА_3 проживаючої у АДРЕСА_4 , де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходились.

Водночас, даними договору купівлі-продажу, копія якого міститься в матеріалах справи, підтверджується, що ОСОБА_2 ще з 03.12.1998 р. став власником квартири АДРЕСА_2 , та на момент винесення постанови УСБУ у Хмельницькій області від 05.03.1999 р. ОСОБА_3 вже не була власником цієї квартири.

Отже, станом на 09.07.2007 року були відсутні будь-які підстави для реєстрації арешту Першою державною нотаріальною конторою на квартиру, яка перебуває у власності позивача.

З документів, долучених до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачувалась у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 86-1, 165 ч. 2, 172 ч. 2 КК України, санкціями яких було передбачено додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, а також для забезпечення можливого цивільного позову.

В свою чергу, постановою від 23.10.2012 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3 було закрито за недоведеності участі останньої у вчиненні інкримінованих їй злочинів. Дана постанова була винесена відповідно до норм КПК (в редакції 1960 року). Однак, застосовані слідчим заходи забезпечення можливої конфіскації майна ОСОБА_3 не були скасовані.

Положеннями ч.1 ст.126 КПК України (в редакції 1960 року) передбачено, що для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Згідно з ч.6 ст.126 КПК України (в редакції 1960 року) накладення арешту на майно скасовується коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Суд, за правилами КПК 1960 року, має повноваження скасувати арешт майна відповідно до ст.248 КПК України при закритті справи, та відповідно до ст.324 КПК України при постановленні вироку.

Згідно до ч.1 ст.409 КПК України (в редакції 1960 року) питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, вирішуються судом, який постановив вирок. З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу, передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після накладення арешту, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права. Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення справи до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Пунктом 42 постанови Великої палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 727/2878/19 визначено, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого заКримінально-процесуальним кодексом України(далі -КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченомуКПК України 1960 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) абоКПК України 2012 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд вважає, що накладений на майно позивача арешт є порушенням прав останнього (як власника майна) на мирне володіння майном, яке передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод» та протоколами № 2,4,7 та 11 до Конвенції», в яких закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатись своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» зазначив, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Судом об`єктивно встановлено, що станом на момент винесення УСБУ у Хмельницькій області постанови від 05.03.1999 р. та по даний час відсутні будь-які підстави для накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , яка перебуває у власності ОСОБА_2 .

При цьому, відповідачами не зазначено будь-яких правових підстав для продовження існування арешту нерухомого майна та відповідних записів про обтяження у державних реєстрах.

У статті 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 203/3435/21 (провадження № 61-5467св22) зазначено, що «наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном».

Відтак, не скасований арешт на квартиру АДРЕСА_2 , при відсутності будь-яких правових підстав для його накладення та майнових претензій до власника ОСОБА_2 , є порушенням закріпленого Конституцією України (стаття 41) права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності та ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відповідно до якої - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Суд вважає, що позивач позбавлений права вільно розпоряджатися власним майном, а підстави для скасування накладеного арешту в позасудовому порядку відсутні згідно вимог чинного законодавства.

Враховуючи вище викладене, беручи до уваги те, що на момент накладення арешту згідно постанови УСБУ у Хмельницькій області від 05.03.1999 р. квартира АДРЕСА_2 , перебувала у власності ОСОБА_2 , зважаючи на закриття слідчим кримінальної справи щодо обвинуваченої ОСОБА_3 на підставі положеньКПК в редакції 1960 року, а також ураховуючи факт існування для позивача перешкод у розпорядженні його майном у вигляді накладеного слідчим і не знятого згодом арешту на майно, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зняття арешту з вищезазначеного нерухомого майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючисьст.ст. 41, 51 Конституції України, ст.ст.2,81,258,259,263-265,268,273,354,355 ЦПК України,суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 доУправління службибезпеки Україниу Хмельницькійобласті,Першої Хмельницькоїдержавної нотаріальноїконтори прозняття арештуз майна задовольнити.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_2 , та яка належить на праві власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 ), накладений (зареєстрований) Першою Хмельницькою державною нотаріальною конторою від 09.07.2007 року, підстава реєстрації: постанова, 3/105, 05.03.1999, УСБУ у Хмельницькій області, реєстраційний номер обтяження: 5268324.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17.12.2024 року.

Суддя Сергій Стефанишин