Постанова

від 09.12.2024 по справі 462/2487/22

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 462/2487/22

провадження № 51-4790км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника цивільного відповідача

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Обставини, встановлені за рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст судових рішень

За вироком Залізничного районного суду м. Львова від 02 травня 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього ряд обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Задоволено частково цивільні позови ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , законного представника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до ОСОБА_8 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-видобувна компанія «Львівський мехсклозавод», Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго».

Ухвалено стягнути з ТОВ «Торгово-видобувна компанія «Львівський мехсклозавод» на користь:

ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , законного представника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - 600 000 грну рахунок відшкодування моральної шкоди;

ОСОБА_11 і ОСОБА_12 в особі законного представника ОСОБА_10 -по 41 189 грн кожному, щомісячно до досягнення ними повноліття в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок втрати годувальника;

ОСОБА_7 - 2 870 грн витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника.

Ухвалено стягнути з АТ «Страхова компанія «Інго» на користь:

ОСОБА_9 - 71 477,50 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди;

ОСОБА_7 - 78 000 грн витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника;

ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , законного представника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_11 і ОСОБА_12 - по 15 600 грн кожному у рахунок відшкодування моральної шкоди;

ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в особі законного представника ОСОБА_10 - 104 000 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 , ТОВ «Торгово-видобувна компанія «Львівський мехсклозавод» на користь ОСОБА_7 - по 12 500 грн з кожного витрат на правничу допомогу та по 2 000 грн з кожного, витрат пов`язаних із проведенням експертизи.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 на користь держави - 7 722, 90 грн витрат, понесених на залучення експертів.

Вирішено питання щодо речових доказів та скасовано заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.

За вироком суду, ОСОБА_8 8 квітня 2022 року близько 15:30, керуючи автомобілем «SKODA» і рухаючись вул. Городоцькою в м. Львові в напрямку виїзду за межі міста, проїжджаючи поблизу будинку № 1 на вул. Авіаційній, порушив вимоги пунктів 10.1 та 10.3 розділу 10 Правил дорожнього руху, тобто перед зміною напрямку руху, а саме перестроюванням ліворуч, не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, не дав дороги мотоциклу марки «HONDA» під керуванням ОСОБА_13 , який рухався у попутному із автомобілем напрямку в крайній лівій смузі руху, в результаті чого допустив зіткнення із цим мотоциклом, унаслідок чого ОСОБА_13 отримав тілесні ушкодження, від яких наступила його смерть.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 30 липня 2024 року змінив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 і призначив йому покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього ряд обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирок місцевого суду в частині цивільних позовів ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , законного представника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до ОСОБА_8 , ТОВ «Торгово-видобувна компанія «Львівський мехсклозавод», АТ «Страхова компанія «Інго» скасував і призначив новий розгляд цих позовів у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Вимоги і доводи осіб, які подали касаційні скарги та заперечення

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість,порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права в частині скасування вироку суду першої інстанції про часткове задоволення цивільного позову, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді.

Свою позицію мотивує тим, що вона та інші потерпілі не були повідомлені належним чином про день, час та місце розгляду справи апеляційним судом, узв`язку із цим ОСОБА_7 була позбавлена права особисто брати участь у розгляді справи та висловити свою позицію по суті доводів, викладених у апеляційних скаргах.

Потерпіла уважає, що суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок місцевого суду в частині непризначення ОСОБА_8 додаткового покарання, усупереч принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вимог ст. 65 КК, не врахував ступеня тяжкості скоєного кримінального правопорушення в сукупності з відсутністю обставин, які пом`якшують покарання. На її думку, покарання є занадто м`яким і не відповідає ступеню тяжкості скоєного ОСОБА_8 кримінального правопорушення з огляду на завдану значну моральну та матеріальну шкоду внаслідок загибелі людини. Уважає, що додаткове покарання у цьому випадку за скоєння тяжкого злочину, з урахуванням умовного терміну відбування основного, буде необхідним і достатнім покаранням для виправлення засудженого та попередження скоєння нових злочинів.

Наполягає, що потерпілі не оскаржували вироку місцевого суду, оскільки засуджений стверджував, що усвідомив провину, щиро розкаявся у скоєному та готовий понести покарання, яке призначить суд. Однак, незважаючи на м`якість призначеного покарання з урахуванням ступеня тяжкості скоєного кримінального правопорушення, все ж оскаржив вирок суду першої інстанції, що, на думку потерпілих, свідчить про введення суду в оману, відсутність щирого каяття та усвідомлення провини.

Апеляційний суд помилково не взяв до уваги, що непризначення додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а в матеріалах справи відсутні відомості про такі обставини.

На думку касатора, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 407, 412 КПК та ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України не мав повноважень на скасування вироку суду першої інстанції та призначення нового розгляду цивільних позовів потерпілих у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно й необгрунтовано скасував законне рішення суду першої інстанції в частині розгляду та часткового задоволення цивільних позовів потерплілих у цьому кримінальному провадженні, оскільки посилання представника цивільного відповідача на те, що засуджений під час скоєння кримінального правопорушення не виконував трудових обов`язків з ТОВ «Торгово-видобувна компанія «Львівський мехсклозавод», не відповідало дійсності.

У запереченнях на касаційну скаргу представник цивільного відповідача ТОВ «Торгово-видобувна компанія «Львівський мехсклозавод» - ОСОБА_6 указує про її необґрунтованість, оскільки усі учасники кримінального провадження були повідомлені про день і час його розгляду, докази чого містяться в матеріалах провадження.

Також зазначає, що касатор не може оскаржити ухвалу апеляційного суду до суду касаційної інстанції в частині, яка стосується вирішення цивільного позову, оскільки в цій частині суд апеляційної інстанції скасував вирок місцевого суду та призначив новий розгляд у суді першої інстанції за правилами цивільного судочинства, що не перешкоджає подальшому розгляду кримінального провадження, отже не може бути предметом перегляду в суді касаційної інстанції.

Уважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про скасування вироку Залізничного районного суду м. Львова від 2 травня 2024 року в частині вирішення цивільного позову з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, оскільки цей вирок не відповідає вимогам ст. 370 КПК, отже під час судового розгляду не були з`ясовані всі обставини: хто і на яких підставах володів автомобілем, яким керував ОСОБА_8 , де та у зв`язку із чим перебував останній в момент дорожньо-транспортної пригоди, які були обставини укладення договорів оренди та позички автомобіля. Нез`ясування судом усіх зазначених обставин, на думку представника відповідача, призводить до неповноти судового розгляду кримінального провадження та є істотним порушенням вимог ст. 412 КПК. Крім того, уважає, що суд першої інстанції необгрунтовано поклав у основу оскаржуваної частини вироку лише докази, представлені позивачами, не надавши їм критичної оцінки з урахуванням встановлених обставин.

Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Крім того, представник цивільного відповідача ОСОБА_6 надіслав на адресу Суду клопотання, в якому просить закрити провадження в частині щодо оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 року що стосується скасування вироку місцевого суду в частині вирішення цивільних позовів та призначення нового розгляду в суді першої інстанції за правилами цивільного судочинства, оскільки касаційна скарга подана на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримала касаційну скаргу потерпілої, просила скасувати ухвалу апеляційного суду з підстав неналежного повідомлення учасників судового розгляду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Представник цивільного відповідача ТОВ «Торгово-видобувна компанія «Львівський мехсклозавод» - ОСОБА_6 заперечував стосовно задоволення касаційної скарги.

Інші учасники провадження в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах та запереченнях, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга потерпілоїпідлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Статтею 370 КПК регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильність кваліфікації його дій Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень в цій частині ніким не оскаржуються.

Положеннями ч. 1 ст. 424 КПК України встановлено, що в касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову в застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.

Водночас частиною 2 вказаної статті передбачено, що ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції скасував вирок місцевого суду в частині вирішення цивільних позовів та призначив у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що за вказаними вище позовами Залізничний районний суд м. Львовавідкрив загальне позовне провадження (справа № 462/7300/24), призначив підготовче засідання та зупинив провадження до вирішення Верховним Судом касаційної скарги ОСОБА_7 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 року в кримінальному провадженні № 462/2487/22 стосовно ОСОБА_8 ..

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводів касаційної скарги потерпілої ОСОБА_7 щодо незаконності ухвали суду апеляційної інстанції про скасування вироку місцевого суду в частині вирішення цивільного позову та призначення нового розгляду в суді першої інстанції в цій частині в порядку цивільного судочинства, оскільки таке рішення суду апеляційної інстанції не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, не впливає на вирішення питання стосовно кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості і призначення покарання, а тому, з огляду на положення ст. 424 КПК України, не може бути предметом касаційного перегляду.

Щодо доводів потерпілої про її неналежне повідомлення судом апеляційної інстанції стосовно дня, часу та місця розгляду провадження.

За приписами п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Доводи потерпілої ОСОБА_7 , наведені в касаційній скарзі, про те, що суд апеляційної інстанції допустив зазначені порушення під час розгляду апеляційних скарг захисника та представника цивільного відповідача ОСОБА_6 , Верховний Суд вважає обґрунтованими.

Так, згідно з ч. 3 ст. 56 КПК під час судового провадження у будь-якій інстанції потерпілий має певні права, зокрема, бути завчасно поінформованим про день, час та місце судового розгляду, брати участь у судовому провадженні.

Виходячи з положень ч. 6 ст. 22 КПК саме на суд покладено обов'язок забезпечити реалізацію потерпілою указаних прав.

Відповідно до частин 2 і 3 ст. 111 КПК повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов'язковою, і в порядку, передбаченому гл.11 цього Кодексу.

Указаною главою врегульовано порядок здійснення судового виклику у кримінальному провадженні. Зокрема, за ч. 1 ст. 135 КПК особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 136 КПК належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

Частиною 4 ст. 405 КПК передбачено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

За змістом статей 342, 405 КПК суд апеляційної інстанції перед початком судового розгляду повинен з`ясувати, чи вручені судові виклики та повідомлення тим особам, які не прибули у судове засідання, причини їх неприбуття, якщо вони відомі.

Зазначених вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд не дотримався.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд ухвалою від 28 червня 2024 року призначив розгляд апеляційних скарг захисника ОСОБА_14 та представника цивільного відповідача ОСОБА_6 на 23 липня

2024 року, про що направив на адресу потерпілої ОСОБА_7 відповідне повідомлення, яке вона отримала, згідно зі зворотним повідомленням, 24 липня

2024 року, тобто наступного дня після дати призначення розгляду вказаних апеляційних скарг. Апеляційний розгляд кримінального провадження в зазначений вище день не відбувся. Надалі судове засідання було призначено на 30 липня 2024 року, про що також апеляційний суд надіслав потерпілій повідомлення.

У вказаний день апеляційний суд розглянув апеляційні скаргизахисника та цивільного відповідача ОСОБА_6 за відсутності потерпілої ОСОБА_7 , пославшись на те, що вона повідомлена про день час та місце розгляду провадження в суді апеляційної інстанції.

Втім матеріали кримінального провадження не містять жодних відомостей стосовно вручення потерпілій ОСОБА_7 повідомлення про призначення судового розглядуу суді апеляційної інстанції на 30 липня2024 року. Зокрема, у справі відсутні зворотні поштові повідомлення про отримання потерпілою цього повідомленняабо будь-які іншідані, які підтверджують повідомлення потерпілої щодо дня та часу розгляду провадження, внаслідок чого не можна стверджувати про її належне повідомлення.

Отже, апеляційний суд, не пересвідчившись, що потерпіла ОСОБА_7 належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, за її відсутності розглянув апеляційні скарги.

Унаслідок цього не було забезпечено правапотерпілої на доступ до правосуддя, не створено необхідних умов для використання прав, наданих їйяк учаснику процесу, чим порушено засади кримінального провадження, визначені у статтях 21, 22 КПК.

Такі порушення перешкодили апеляційному суду ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

Щодо додаткового покарання необхідно зазначити таке.

Вид та розмір призначеного ОСОБА_8 основного покарання в касаційній скарзі потерпілої не оскаржуються, в той же час скаржник порушує питання про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, пов`язану знепризначеннямзасудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Касатор не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстінції в частині непризначення ОСОБА_8 додаткового покарання, вважає це рішення таким, що прийнято з порушенням принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вимог ст. 65 КК.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Однак висновки суду повинні бути належним чином обгрунтовані.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є тяжким відповідно до положень ст. 12 КК, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних наслідків, призначив більш м`яке покарання ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК, ніж визначено санкцією цієї статті. При цьому місцевий суд врахував те, що кримінальне правопорушення вчинено з необережності; особу винного, який офіційно працевлаштований, добре характеризується за місцем праці, одружений, частково відшкодував шкоду потерпілим, на обліку в психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий, думку прокурора щодо можливості призначення обвинуваченому покарання із застосуванням звільнення від відбування такого з випробуванням, а також позицію потерпілих, які не заперечили стосовно цього. З огляду на зазначене суд дійшов висновку про призначення основного покарання із застосуванням приписів ст. 75 КК, однак з додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Отже, суд урахував у рішенні всі обставини провадження, втім не визнав їх достатніми або такими, що в сукупності та співвідношенні дають підстави для непризначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до вимог ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Як неодноразово зазначав суд в своїх рішеннях, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, а саме таким, що відповідає як тяжкості скоєного кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого.

При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винуватого й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Однак суд апеляційної інстанції, розглядаючи питання щодо додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, дійшов передчасних висновків про його незастосування, належним чином не врахував ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його тяжких наслідків, не заслухав при цьому думки потерпілих, які хоча і не просили суворого покарання, проте не погоджувались з непризначенням додаткового покарання.

Беручи до уваги сукупність наведених обставин, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційним судом, підлягають ретельній перевірці доводи потерпілої щодо тяжкості вчиненого правопорушення, щирості каяття засудженого та усвідомлення ним провини.

Також суду апеляційної інстанції треба перевірити посилання в ухвалі суду цієї ж інстанції на примирення потерпілих із ОСОБА_8 , оскільки суд першої інстанції у вироку чи потерпілі у своїх скаргах не посилаються на таку обставину.

Крім того, варто урахувати, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є джерелом доходу. Наявність цієї обставини потребує більш виваженого підходу під час обрання відповідного виду покарання для особи, засудженої за ч. 2 ст. 286 КК, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

Указані порушення є істотними, а тому ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_8 на підставі пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 438 КПК підлягає частковому скасуванню з призначенням у цій частині нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга потерпілої частковому задоволенню. Апеляційному суду належить взяти до уваги наведене вище і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 , крім рішення в частині призначення нового розгляду цивільних позовів у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3