Постанова

від 16.12.2024 по справі 161/4484/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/4484/23 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/1226/24 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів Данилюк В.А., Здрилюк О. І.,

секретар Власюк О. С.,

з участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зобов`язання відповідачів відновити за свої кошти зруйновану конструкцію огорожі між земельними ділянками за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 подану її представником ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2024 року,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зобов`язання відповідачів відновити за свої кошти зруйновану конструкцію огорожі між земельними ділянками.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2024 року у цій справі позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

05.06.2024 відповідачем ОСОБА_4 було подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій вона просить стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. у зв"язку із залишенням позову без розгляду. Зазначила, що поведінка позивача в ході розгляду справи була необґрунтованою та спрямованою виключно на порушення прав та інтересів заявника, оскільки позивач: звернувся з безпідставним позовом; свідомо ігнорував судові засідання, чим затягував розгляд справи; не проявляв належної зацікавленості в розгляді справи.

Постановою Волинського апеляційного суду 27.08.2024 апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2024 року залишено без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2024 року залишено без змін.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зобов`язання відповідачів відновити за свої кошти зруйновану конструкцію огорожі між земельними ділянками.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

Зазначає, що суд першої інстанції не встановив в повному обсязі обставини справи, проігнорував доводи заявника, на які вона посилалася в поданій заяві.

Суд першої інстанції помилково прийшов до висновків про відсутність доказів необґрунтованості дій позивача у матеріалах справи, про відсутність у діях позивача зловживання процесуальними правами, про відсутність підстав для покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову в стягненні витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, які були направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно з ч. 6 ст. 142 ЦПК України, у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог ч. 9 ст. 141 цього Кодексу.

Частиною 9 ст. 141 ЦПК України передбачено,що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у разі необґрунтованих дій позивача, таких як зловживання процесуальними правами, виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

Зловживання правами характеризуються умислом порушити порядок цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Під зловживанням процесуальними правами маємо розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.

Отже, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача. Водночас, саме по собі звернення позивача до суду за захистом порушеного права не може свідчити про зловживання процесуальними правами, а дії, направлені на захист свого права, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодування понесених витрат на правову допомогу.

Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21) зазначив, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18) Верховний Суд зазначив, що залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами. Суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідача, який змушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 грудня 2022 року у справі № 910/12184/20 вказав, що неявка повноважного представника позивача, належно повідомленого про час і місце розгляду справи, у судове засідання у разі неподання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності та неповідомлення причин такої неявки можуть кваліфікуватися як необґрунтовані дії у розумінні частини п`ятої статті 130 ГПК України. При цьому саме на позивача покладається обов`язок доведення неможливості вчинення ним відповідних процесуальних дій.

Разом з цим судом першої інстанції не було проаналізовано дії позивача у даній справі, чи були вони необґрунтованими, недобросовісними та чи була необхідність у понесенні витрат відповідачем з надання правничої допомоги. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо необґрунтованості оскаржуваної ухвали.

У постановах від 14 травня 2024 року в cправі № 916/3278/21, від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача».

Верховний Суд зазначив, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Відповідно до частини п`ятої статті 223 ЦПК України в разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У мотивувальній частині ухвали Луцького міськрайонного суду від 28 травня 2024 року, яка залишена без змін постановою апеляційного суду від 25.08.2024, місцевим судом зроблено висновок про те, що позивач без поважних причин не з`явився в судові засідання, які були призначені на 25.04.2024, 28.05.2024 що і слугувало підставою для залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, відповідно до якої суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

У постанові Волинського апеляційного суду від 27.08.2024 у даній справі встановлено, що розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема у зв`язку з неявкою сторін у судове засідання та за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, а саме: 29 червня 2023 року, 07 серпня 2023 року, 19 вересня 2023 року, 24 жовтня 2023 року, 30 листопада 2023 року, 25 січня 2024 року, 19 лютого 2024 року, 19 березня 2024 року, 25 квітня 2024 року, 28 травня 2024 року (т. 1, а. с. 133, 173, 183, 184, 187, 192, 199-202, 209, 219, 226).

Позивач ОСОБА_1 заяву про розгляд справи за його відсутності 25 квітня 2024 року та 28 травня 2024 року суду не подавав, хоча був повідомлений про час та місце судового засідання.

Натомість до початку судового засідання 28 травня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чайка О. Ф. подав суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з випуском його малолітньої дочки з підготовчої школи, де його присутність є необхідна (т. 1, а. с. 239).

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 повторно не з`явилися в судове засідання без поважних причин, що підлягає кваліфікації як «необґрунтовані дії позивача», і вказані дії були підставою для закінчення судового розгляду постановленням ухвали про залишення позову без розгляду.

Зазначене дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом, створив відповідачу умови, які викликали необхідність укладення нею договору про надання правничої допомоги, витрачання власного часу та коштів, подання відзиву, заперечень, проте особисто позивач та його представник не з`являлись у судові засідання, що свідчить про недобросовісні дії з боку позивача.

Подальше залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 свідчить, що позивач вийшов за межі дійсного змісту свого права та вчинив необґрунтовані дії, чим порушив охоронюваний законодавством баланс між сторонами спору, який має на меті забезпечення збереження майнових прав та інтересів сторони, яка потерпає від фінансових збитків, тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність передбачених ч. 5 ст. 142 ЦПК України підстав для відшкодування відповідачу за рахунок позивача витрат на правову допомогу в даній цивільній справі.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на зазначене, ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-6 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Сорокопуд М. О. вказав орієнтований розрахунок суми судових витрат, які планував відповідач, у розмірі 15 000 грн.

В заяві про ухвалення додаткового рішення, відповідач просила стягнути з позивача на її користь 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат відповідач долучила до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги адвокатом від 26.05.2023 (фіксована сума гонорару адвоката щодо представництва і захисту інтересів останньої в судових інстанціях по цивільній справі №161/4484/23 складає 10 000 грн); акт прийому наданих послуг з професійної правничої допомоги від 29.05.2024 на суму 10 000 грн; квитанції до прибуткового касового ордера №29/05/24 від 29.05.2024 про оплату в розмірі 10 000 грн.

Відповідно до Договору про надання правової допомоги адвокатом від 26.05.2023, адвокат Сорокопуд М. О. зобов`язався надати замовнику ОСОБА_4 консультаційні та юридичні послуги щодо представництва і захисту інтересів останньої в судових інстанціях по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зобов`язання відповідачів відновити за свої кошти зруйновану конструкцію огорожі між земельними ділянками (справа № 161/4484/23). Розмір гонорару адвоката сторони визначили у сумі 10 000 грн (п.4.3 договору).

Згідно з актом прийому наданих послуг з професійної правничої допомоги від 29.05.2024 ОСОБА_4 надано такі послуги: ознайомлення із позовною заявою та доданих матеріалів, попередня консультація з даних правовідносин; огляд та аналіз нормативної бази законодавства та судової практики, вироблення та узгодження правової позиції в суді; підготовка відзиву на позову заяву, клопотань, інших процесуальних документів; участь у судових засіданнях. Проте у цьому акті не зазначена вартість кожної із наданих послуг, виконаних адвокатом.

Водночас для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Проаналізувавши послуги надані адвокатом апеляційний суд дійшов висновку про те, що виокремлення адвокатом таких послуг як «огляд та аналіз нормативної бази законодавства та судової практики» як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «підготовка відзиву на позову заяву», а тому визначення оплати послуг на суму 10000грн є неспівмірною із фактично наданим обсягом юридичної допомоги та має бути зменшена на 3000грн.

Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені відповідачем ОСОБА_4 на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За таких обставин витрати ОСОБА_4 на професійну правничу допомогу підлягають стягненню у розмірі 7000грн.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 подану її представником ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2024 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: