Постанова

від 09.12.2024 по справі 466/10296/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/10296/23 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/811/2369/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Ковальчука Ю.П.

з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

Поліщук В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2023 року Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третіх осіб на стороні позивача: ОСОБА_5 , Управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, Львівське комунальне підприємство «Варшавське-407», про зобов`язання до вчинення дій.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що внаслідок обстеження території будинку АДРЕСА_1 та території будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 виявлено використання мешканцями будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 земельної ділянки поблизу вказаних багатоквартирних будинків для сільськогосподарських потреб за відсутності рішень Львівської міської ради, як власника цих земельних ділянок, щодо передачі їх у власність чи користування. Постановами адміністративної комісії Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради притягнуто ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за порушення п. 20.1.29 Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади (влаштування садівництва) у виді накладення на них штрафу. Стверджує, що відповідачі самовільно, за відсутності правових підстав використовують землі напроти будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , а також землі запасу з тильної сторони будинків АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_1 , засіявши їх сільськогосподарськими культурами та загородивши їх, чим створюють перешкоди в користуванні належним територіальній громаді майном. Зазначає, що прибудинкові території належать до об`єктів благоустрою населення, які повинні використовуватися відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством. З наведених підстав просить зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звільнити землі напроти будинків АДРЕСА_8 , а також землі запасу з тильної сторони будинків АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_1 від сільськогосподарських культур та тимчасових огорож.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2023 року позов Шевченківської районноїадміністрації Львівськоїміської ради задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звільнити землі запасу навпроти будинків АДРЕСА_8 та з тильної сторони будинків АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_1 від сільськогосподарських культур та огорож.

Рішення суду в частині пред`явлених вимог до ОСОБА_1 оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що оскільки ОСОБА_1 притягнули до адміністративної відповідальності за влаштування городу навпроти будинку АДРЕСА_2 без погодження з відповідними службами, то суд зобов`язав її звільнити землі запасу напроти будинку АДРЕСА_2 , однак перед будинком АДРЕСА_2 відсутні землі запасу. Зазначає, що будинок АДРЕСА_2 не межує з будинками АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_1 , а відтак ОСОБА_1 не могла загороджувати землі біля цих будинків та використовувати їх для вирощування сільськогосподарських культур. Вказує, що в технічному паспорті домоволодіння АДРЕСА_2 та в плані м. Львова підтверджується, що за будинком АДРЕСА_2 закріплено город. Звертає увагу, що загорожа навпроти будинку АДРЕСА_2 є елементом благоустрою, яка встановлена ще до часу її реєстрації в цьому будинку .Вважає, що, заявляючи позовні вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 до вчинення дій, позивач не вказав, які конкретно землі вона повинна звільнити, не зазначивши в позовній заяві кадастрових номерів цих земель, що свідчить про безпідставність позовних вимог. З наведених підстав просить рішення суду в частиніпред`явлених вимогдо ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення третьої особи ОСОБА_5 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Рішення суду оскаржується лише представником ОСОБА_1 , а відтак його законність та обґрунтованість перевіряється в частині його ухвалення щодо відповідача ОСОБА_1 .

Стаття 81 ЗК України передбачає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно- правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 118 Земельного кодексу України, передача у власність земельних ділянок в межах норм безоплатної приватизації здійснюється за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальних громад є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Судом першої інстанції встановлено, що власником земельної ділянки навпроти будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 на АДРЕСА_5 , а також земельної ділянки з тильної сторони будинків АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 є Львівська міська рада.

Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради є виконавчим органом Львівської міської ради і діє відповідно до ухвали від 08.07.2021 року № 1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» та відповідно до Положення про Шевченківську районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 08.10.2021 № 914.

Відповідно до згаданого Положення, до повноважень районної адміністрації належить забезпечення демонтажу самовільно встановлених: парканів, тимчасових споруд, обмежувальних паркувальних пристроїв, які перешкоджають під`їзду автомобілів швидкої медичної допомоги, поліції, пожежної, рятувальної, аварійно-відновлювальної техніки до житлових будинків, обмежувачів швидкості руху автотранспорту тощо та інших визначених споруд у Львівській міській територіальній громаді. У своїй діяльності районна адміністрація керується Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями Львівського міського голови, іншими нормами чинного законодавства України.

Згідно статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», до об`єктів благоустрою населених пунктів належать зокрема, території загального користування, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; інші території загального користування; прибудинкові території тощо. До об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Відповідно до статті 14 вищевказаного Закону, об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 16 вищезазначеного Закону, на об`єктах благоустрою забороняється зокрема, виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом; вивозити і звалювати в не відведених для цього місцях відходи, траву, гілки, деревину, листя, сніг; складувати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків; самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.

Відповідно до пунктів 1-3 частини 2 статті 17 вищевказаного Закону, громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать зокрема повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 834 від 09.09.2011 затверджено «Положення про порядок влаштування огорож у місті Львові», яке регулює порядок влаштування огорож зі сторони магістральних вулиць і доріг, а також житлових вулиць місцевого значення у місті Львові з врахуванням існуючих архітектурних традицій, функціонально-планувальних вимог до забудови вулиць, типології елементів огорож.

Відповідно до п. 2.1 цього Положення, огорожі земельних ділянок необхідно влаштовувати по межі земельних ділянок, визначених документами на землекористування (Державним актом, договором оренди).

Відповідно до п.3 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 834 від 09.09.2011 року, здійснення контролю за дотриманням «Положення про порядок влаштування огорож у м. Львові» покладено на районні адміністрації.

Згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що 24.01.2023р. комісією в складі представника Шевченківської районної адміністрації, ЛКП «Варшавське-407», Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, управління державного контролю за використанням та охороною земель та Управління запобігання надзвичайним ситуаціям та цивільного захисту по Львівській міській територіальній громаді ГУ ДСНС у Львівській області здійснено обстеження території будинку АДРЕСА_1 та територію будинків АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 , яке проводилось у присутності гр. ОСОБА_5 , гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_8 , під час якого комісіє встановлено використання мешканцями будинків АДРЕСА_4 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 на АДРЕСА_5 земельної ділянки поблизу вказаних багатоквартирних будинків для сільськогосподарських потреб.

26.09.2023 року комісія у складі головного спеціаліста відділу житлового господарства Шевченківської районної адміністрації Долінського Г.Б., головного спеціаліста юридичного відділу Шевченківської районної адміністрації Винницького В.В., директора ЛКП «Варшавське-407» Гадьо О.С., представника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у присутності ОСОБА_5 склала акт про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і надалі самовільно використовують землі запасу навпроти будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 на АДРЕСА_5 , а також землі запасу з тильної сторони будинків АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_1 .

Листом управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 27.07.2022 № 4-2403-6299 підтверджується, що Львівською міською радою не приймалися рішення (ухвали) про передачу у власність чи надання в користування фізичним або юридичним особам земельних ділянок на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 .

З листа Головного управління Держгеокадастру у Львівьскій області від 22.08.2022 року № 17-13-0.2-2423/2-22 вбачається, що згідно списку землекористувачів та землевласників Шевченківського району м.Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 06.02.1998 року №51 «Про інвентаризацію земель м.Львова» інформація про користувачів земельних ділянок на АДРЕСА_9 відсутня.

З постанови адміністративної комісії при Шевченківській районній адміністрації №10/1 від 11 травня 2023 року вбачається, що адміністративна комісія при районній адміністрації встановила, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 24.04.2023 року ОСОБА_1 влаштувала город навпроти будинку АДРЕСА_2 без погодження з відповідними службами, чим порушила п.20.1.29 Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 року №376 та постановила накласти на ОСОБА_9 адміністративне стягнення у вигляді штрафу 340 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності №10/1 від 11.05.2023 року не оскаржувала, така є чинною, а те, що ОСОБА_1 не оскаржила згадану постанову свідчить про те, що вона з цією постановою і з встановленими нею обставинами погодилася.

В матеріалах справи також міститься заява ОСОБА_1 від 30.10.2023 року, у якій вона вказала, що «від земельної ділянки, яку колись обробляла відмовляюся і не обробляла її з травня місяця і обробляти не буду».

Вищенаведене беззаперечно підтверджує те, що ОСОБА_1 користувалася земельною ділянкою для городництва та спростовує доводи апелянта проте, що ОСОБА_1 не використовувала земельну ділянку біля житлового будинку АДРЕСА_2 для городництва.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що користування спірною земельною ділянкою було самовільним, оскільки ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності користування цією земельною ділянкою.

Долученим до матеріалів справи відзивом на позовну заяву, підписаним в тому числі і ОСОБА_1 , колективним зверненням на ім`я міського голови Садового А.І. про надання земельної ділянки для садівництва підтверджується встановлення загорожі, користування земельною ділянкою, яка розташована та прилягає до будинків АДРЕСА_10 , засадження цих земельних ділянок.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт покликався на план земельної ділянки станом на 1994 рік, яким, на його думку, підтверджується правомірність користування ОСОБА_1 земельною ділянкою навпроти житлового будинку АДРЕСА_2 , правомірність використання нею земельної ділянки під город.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що план присадибної земельної ділянки АДРЕСА_2 складений саме по фактичному користуванню, що також підтверджує твердження позивача про самовільне користування ОСОБА_1 земельною ділянкою під город та розміщення господарських будівель і споруд, однак фактичність користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою не свідчить про законність користування цією земельною ділянкою.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, колегія суддів враховує те, що користування ОСОБА_1 земельною ділянкою під город, є самовільним, відповідач ОСОБА_1 , всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження надання їй уповноваженим органом Львівською міською радою земельної ділянки для використання для городництва чи садівництва, розміщення господарських споруд чи будівель, те, що в матеріалах справи відсутні рішення (ухвали) Львівської міської ради про надання ОСОБА_1 земельної ділянки під город, що спростовує доводи апелянта про правомірність користування нею земельною ділянкою, а відтак суд першої інстанції правомірно зобов`язав ОСОБА_1 звільнити землі запасу від сільськогосподарських культур та огорож.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильних висновків суд першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківськогорайонного судум.Львова від14листопада 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 17.12.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк