Рішення

від 03.12.2024 по справі 286/2230/23

ОВРУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 286/2230/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Гришковець А. Л.

з секретарем Павленко Л. В.,

з участю представників

позивача Дідківського О. М., Гуртовенка Р. М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Овручі справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину , -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просить визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №1843/2020/2012652, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , мотивуючи тим, що 01.01.2019 між ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42» та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди приміщення за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в платне строкове користування частину приміщення кафе (їдальня) площею 80 кв. м, кімнати (приміщення) №1, 2, 3, 4 площею 120 кв. м, які розташовані на другому поверсі адміністративного приміщення та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом площа, яка передавалась в оренду, склала 200 кв. м. Станом на даний час згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 не являється суб`єктом підприємницької діяльності. ОСОБА_3 також не є суб`єктом підприємницької діяльності.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2. договору оренди за користування об`єктом оренди, який переданий в оренду на умовах цього договору, встановлена орендна плата за 1 кв. м орендованої площі в розмірі 100 грн./кв. м. Орендна плата розраховується та сплачується щомісячно, до кінця місяця, передуючому тому, за який проводиться оплата на підставі рахунку, виставленого орендодавцем і підписаного сторонами. На виконання умов зазначеного договору від 01.01.2019, позивач передав, а відповідач ОСОБА_2 прийняла в оренду вищевказане нерухоме майно за актом приймання-передачі орендованого майна. Разом площа, яка передавалася в оренду, склала 200 кв. м. Однак, орендар ОСОБА_2 , в порушення умов договору в частині своєчасної сплати орендних платежів, сплатила лише 4400 грн.. Внаслідок неналежного виконання зобов`язань в частині сплати орендних платежів за ОСОБА_2 утоворилася заборгованість в розмірі 195 600 грн. 00 коп..

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.12.2022 у справі №906/1112/21 було частково задоволено позов товариства до ОСОБА_2 про стягнення коштів та стягнуто з останньої на користь позивача 195 600 грн. 00 коп. основого боргу за договором оренди приміщення від 01.01.2019; 74 706 грн. 69 коп. інфляційних втрат; 14074 грн. 11 коп. 3% річних та 4265 грн. 71 коп. судового збору. Вказане рішення суду набрало законної сили.

Відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належав транспортний засіб автомобіль «CHEVROLET AVEO», державний номер НОМЕР_1 , право власності на який вона в 2020 році перевела на свою доньку ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу транспорного засобу №1843/2020/2012652. Про дану обставину позивачу стало відомо з листа територіального сервісного центру МВС 1843 м. Коростень №554 від 20.05.2023. Копія договору купівлі-продажу транспортного засобу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було додано до вказаного листа.

Оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу №1843/2020/2012652 підпадає під категорію фраудаторних правочинів, оскільки даний правочин вчинений ОСОБА_2 , яка є боржником перед позивачем згідно договору оренди від 01.01.2019, з метою уникнути стягнення на належне останній майно в порядку виконання зобов`язань за зазначеним договором оренди.

Крім того, ОСОБА_3 , яка набула у власність автомобіль, який є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, є рідною донькою ОСОБА_2 , що також вказує на ту обставину, що оспорюваний правочин є фіктивним і таким, який вчинений з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання грошових зобов`язань перед позивачем. Фактично, не зважаючи на укладення цього правочину з відчуження автомобіля, ОСОБА_2 продовжує ним користуватись, оскілький автомобіль лише змінив власника, однак фактичним володільцем залишилася остання.

Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 12.01.2024 було накладено арешт на автомобіль марки «СHEVROLET AVEO», державний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відзиви на позов відповідачами не подавалися.

Ухвалою Овруцького районного суду від 24.10.2024 було замінене прізвище відповідача ОСОБА_4 з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, з підстав зазначених в позові.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечила. При цьому, пояснила, що її мама захворіла на онкологічну хворобу, а тому вона припинила підприємницьку діяльність. Їй потрібні були кошти для лікування. Вона донька, із своїм чоловіком купили мамин автомобіль за власні кошти, щоб допомогти мамі з лікуванням. Автомобіль не продавали іншим особам, тому що це сімейний автомобіль, який мамі дістався від бабусі, їй він був потрібен, і вони з чоловіком спільно на її 20-тиріччя його придбали. На той час їх сім`я автомобіля не мала і вони ним користувалися. На час укладення договору купівлі-продажу про борги матері вона не знала. На даний час, вже близько трьох років, мама працює в ресторані «Таверна» і з її заробітної плати стягуються кошти на погашення боргу. Мама тривалий час працювала у представника відповідача, він є її кумом, а її ОСОБА_7 хрещеним і вони не думали, що він так вчинить. На даний час вже вони з чоловіком купили інший автомобіль, а тому спірний автомобіль іноді залишають мамі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, не повідомивши про причини неявки, хоча своєчасно та належним чином, відповідно до положень ст. ст. 128-130 ЦПК України, повідомлялася про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши в судовому засіданні письмові докази, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

За змістом ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст. 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі N 317/3272/16-ц (провадження N 61-156св17) зроблено висновок, що згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ майна спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

У постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду теж зазначила, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч.ч.2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні правові підстави для відступу від висновків, викладених упостановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження N 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі N 359/1654/15-ц, а також з метою формування єдиної правозастовної практики у подібних правовідносинах зазначає, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження N 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі N 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цих висновків.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 5-6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ст.89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Під час судового розгляду справи встановлено, що 01.01.2019 між орендарем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та орендодавцем ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42», в особі директора Дідківського О. М., було укладено договір оренди приміщення (а. с. 6).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору орендодавець здає, а орендар приймає в платне строкове користування частину приміщення кафе (їдальня) площею 80 кв. м, кімнати (приміщення) №1, 2, 3, 4 площею 120 кв. м, які розташовані на другому поверсі адміністративного приміщення та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом площа, яка передається в оренду, складає 200 кв. м.

Об`єкт оренди, що є предметом цього договору, переходить в користування орендаря терміном на один рік, починаючи з дати підписання акту прийому-передачі. Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих же умовах, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір припинити дію цього договору за один місяць до закінчення терміну його дії, що передбачено п. 2.1. договору.

Згідно п. п. 3.1, 3.2. договору за користування об`єктом оренди, який переданий в оренду на умовах цього договору, встановлюється орендна плата за 1 кв. м орендованої площі в розмірі 100 грн./кв. м.

Орендна плата розраховується та сплачується щомісячно, до кінця місяця, передуючому тому, за який проводиться оплата на підставі рахунку, виставленого орендодавцем і підписаного сторонами.

Цього ж дня, 01.01.2019 між орендарем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та орендодавцем ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42», в особі директора Дідківського О. М., було підписано акт приймання-передачі орендованого майна (а. с. 7).

31.10.2019 між представником замовника ФОП ОСОБА_2 і представником виконавця ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхобудівельна колона №42» було складено акт надання послуг №264 від 31.10.2019 про те, що на підставі наведених документів, а саме: договору від 01.01.2019 виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): оренда приміщення за січень 2019 року по жовтень 2019 року; ціна за 1 місяць становить 20 000 грн. 00 копі., що в загальній сумі становить 200 000 грн. 00 коп. (а.с. 8).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.12.2022 було частково задоволено позовні вимоги позивача та стягнуто з фізичної особи ОСОБА_2 на користь ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42» 195 600 грн. 00 коп. основного боргу; 74 706 грн. 69 коп. інфляційних; 14074 грн. 11 коп. 3% річних та 4 265 грн. 71 коп. судового збору.

При ухваленні вказаного рішення судом було встановлено, що 01.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42" (орендодавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар, відповідач) укладено договір оренди приміщення, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в платне строкове користування частину приміщення кафе (їдальня) площею 80 кв.м., кімнати (приміщення) №1,2,3,4, площею 120 кв.м., які розташовані на другому поверсі адміністративного приміщення, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом площа, яка передається в оренду складає 200 кв.м (п.1.1 договору).

На підтвердження факту користування відповідачем орендованим майном в період з січня 2019 по жовтень 2019 позивачем долучено акт надання послуг №264 від 31.10.2019 на суму 200 000,00 грн, що підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Однак орендар в порушення умов договору в частині своєчасної сплати орендних платежів, сплатив лише 4400,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №229 від 28.12.2019.

Внаслідок неналежного виконання зобов`язань в частині сплати орендних платежів за відповідачкою утворилась заборгованість у розмірі 195600,00 грн. (а.с.9-12).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На час укладення спірного договору оренди приміщення від 01.01.2019, а також на час підписання акту надання послуг від 31.10.2019 на суму 200 000 грн. ОСОБА_2 на праві власності належав автомобіль «CHEVROLET AVEO», державний номер НОМЕР_1 . 20.05.2020 між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №1843/2020/2012652, за умовами якого продавець ОСОБА_2 зобов`язується передати покупцеві ОСОБА_3 у власність вищевказаний автомобіль (а. с.16). Вказаний транспортний засіб 26.05.2020 було перереєстровано на підставі вищевказаного договору, що підтверджується листом територіального сервісного центру МВС №1843 №151 від 08.02.2024.

Вказаний факт також підтверджується і листом територіального сервісного центру МВС №1843 в Житомирській області №1375-Ш-59-2024 від 10.09.2024 (а. с. 74).

Аналізуючи та оцінюючи всі обставини справи та надані на їх підтвердження докази в їх сукупності, правові норми, що регулюють правовідносини, що склалися між сторонами, суд відмічає, що відповідач ОСОБА_2 , відчужуючи належне їй на праві власності рухоме майно своїй дочці ОСОБА_3 , була обізнана про порушення нею умов договору оренди приміщення, а також про наявність в неї заборгованості перед позивачем за вказаним договором, а отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку стягнення з неї суми заборгованості, однак, поряд з тим, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено відповідачами саме з метою уникнення звернення стягнення на їх майно та з метою ухилення від виконання грошового зобов`язання перед ним, не надано будь-яких доказів, що сторони вчинили такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, оскільки відповідачем вказана обставина заперечується. Відтак, не доведено, що правова мета договору була іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином.

Рішення господарського суду Житомирської області, яким було стягнуто з фізичної особи ОСОБА_2 на користь ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42» 195 600 грн. 00 коп. основного боргу; 74 706 грн. 69 коп. інфляційних; 14074 грн. 11 коп. 3% річних та 4 265 грн. 71 коп. судового збору, було ухвалено лише 27.12.2022, тобто через 1 рік та 7 місяців після продажу автомобіля. Відповідно, сам по собі факт вчинення оспорюваного правочину до ухвалення судового рішення про стягнення коштів, задовго до відкриття виконавчого провадження, як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.

Таким чином, оскільки спірний договір купівлі-продажу транспортного засобу хоч і уклали сторони, які є близькими родичами, однак, не встановлено, що їх дії були направлені на фіктивний перехід права власності на рухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання зобов`язання в майбутньому, оскільки вказаний правочин був укладений задовго до звернення позивача до суду про стягнення коштів, після відчуження вказаного автомобіля ОСОБА_2 не продовжувала користувалася ним, відповідно вказаний договір був спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідів, а відтак суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Положеннями ч. 9 ст. 158 ЦПК України визначено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

За таких обставин, заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 12.01.2024 по справі №286/2230/23 за позовом позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 про визнання недійсним правочину, підлягають скасуванню.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 2684 грн. 00 коп. в дохід держави.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 245, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , про визнання недійсним правочину, відмовити.

Заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 12.01.2024 по справі №286/2230/23 за позовом позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 про визнання недійсним правочину, скасувати.

На рішення суду до Житомирського апеляційного суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А. Л. Гришковець Повне рішення виготовлено 16.12.2024.